Середа
18-09-26
09:10

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 188




515. "Нинішній характер русскіх ще показує плями, накладені на нього варварством монголів (Карамзін, т. 5, стор. 229). (Термін "великороси” любив уживати В. Лєнін (Ульянов) і широко ним користувався для підкреслення москвинської "великости” особливо у статті "Про національну гордість великоросів”).
У "варварів монголів” удача племени мисливців: мисливці дисципліновані й організовані, уся їхня увага звернена на наказ провідника, їм віча непотрібні. В українців (русичів) вдача племени хліборобів. Віча були поширені на всіх землях імперії України (Руси). Немає підстав вважати, що віча — найдосконаліша форма вирішення військових, народних чи державних справ. Віча часто породжували сварню, роз’єднання, знеславлення авторитету, поразку в боротьбі з ворогом.
У Московитії (починаючи від Андрея Боголюбського) створювався тип неслов’янської людини, яка виявилася особливо здібною у творенні централізованого деспотичного государства. Москвини почали домінувати над слов’янами Новгородського і Псковського князівств, де були поширені віча. Татари (після падіння орди хана Батия) поселювалися на півночі (у "Суздальській Русі”), на півночі татари (і про це я вже оповідав) приймали хрещення і ставали "рускіми православної віри”; були величаві хрещення татар у ріці Москва, про що й пишуть Татіщев і Карамзін.
І "татари (...) зробили глибокий переворот в нашому житті. (На "Суздальській Русі”, — Л. С.) при татарах віча стали анахронізмом” (В. І. Сєрґеєвич, "Рускіє юрідіческіє древності”, 1900 г., стор. 34). На землях України (Руси) татари не селилися; старости у селищах українських перед приходом Батия і в часи Батия, і після нього, вибиралися на вічах; вічеві, сучасною мовою кажучи, демократичні притаманності були проявлені і на Запорозькій Січі.
516. Є природня географічна межа між Україною (Руссю) і Московитією (Росією). Коли провести лінію від Пскова до Царицина (другої столиці Татаро-Монгольської орди, тепер відомої як Волгоград), ми побачимо чітку природню географічну межу двох світів: на Південному Заході (на землях України-Руси) течуть десятки рік, які є притоками Дніпра, їхні назви українські — Рось, Тетерів, Случ, Горинь, Стир, Інгул, Прип’ять, Десна, Остер, Трубеж та інші. (Етимольогію річкових назв я подав у попередніх розділах). Тепер тільки скажу, що двадцять невеликих річок басейну Дніпра носять назву — Річиця, тринадцять — Річище. Є назви, в основі яких стоїть слово "вода”: Водотеча, Водна, Водяна. Знаємо, що слово "вода” постало ще в часи формування прамови Білої раси: українські предки (скити-гіттіти) казали "вода”, з "вода” постали слова "ватер”, "васер”.
На берегах Дніпрових приток стоять міста, які мають українські назви — Київ, Чернігів, Переяслав, Радомисль, Новгород-Сіверський, Турів, Пінськ, Любеч, Смоленськ та інші.
517. І другий світ — на Північному Сході (в Московитії) течуть десятки рік, які є притоками Волги, їхні назви неслов’янські (угро-фінські) — Шексна, Мера, Шешма, Нерль, Москва, Яуза, Колокша, Кама, Клязьма, Уґра, Ока, Нурма, Ветлуга, Іргиз та інші. На берегах цих рік сьогодні стоять міста, назви яких татарські й угро-фінські — Коломна, Муром, Москва, Кострома, Кінешма, Перм, Тула, Саратов, Пенза та інші.
Північний Схід земель Угро-Фінських племен історик В. Н. Татіщєв (на основі літописів) назвав Білою Руссю, а Південний Захід слов’янської землі — Малою Руссю. Академія наук СССР (Інститут історії) видала в 1964 році в Москві семитомну "Історію Россійську” В. Н. Татіщева, у вступному слові (т. 3) написавши, що "В. Н. Татіщєв вважає, що при Юрію Володимировичу Долгорукому відбувся поділ Великого Княжіння всея Русі на два відокремлені Великі князівства: на Малу Русь (Київську) і на Білу Русь (Володимиро-Суздальську ) ”.
В. Н. Татіщєв понумерував глави, починаючи з 20-ї, окремо для Малої Руси (глави 20—32) і окремо для Білої Руси (глави 20—24). Татіщєв (історик доби Петра Першого) вважає, що від 1147 року починаючи історія України (Руси) мала свій шлях історії, а історія Володимиро-Суздальщини (Московського государства) — свій. Тобто, від 1147 року починаючи, Україна (Русь) почала втрачати свої Північні колонії, і повністю втратила їх в 1238 році.
З 1238 року починаючи, Північні колонії України (Руси), при підтримці Татаро-Монгольської орди, почали вже в 1450 році оформлюватися в тиранське государство з назвою — Московське князівство.
518. "Велике герцогство московське виникло на фінській землі” (Генрік Пашкевич, "Початок Россії”, 1969 р., стор. 278). "Герцогство Московське” жило, як пише Е. Голубинський, "являючи собою ніби европейський Китай”. В. Ключевський, Ф. Бушлаєв, С. Кузнєцов, А. Орлов, М. Покровський, Ґ. Берґ визначили, що слово "Москва” неслов’янське. І притока ріки Москва, яка впливає у Москву там, де стоїть Кремль, Яуза також має назву неслов’янську. Фінам, Мордвинам, Чудям назви рік і старих градів Московитії (Росії) зрозумілі так, як їм зрозуміло, що це колись була їхня батьківська земля.
В. Н. Татіщєв вважає, що "Бєла Русь” у літописах значить "Вільна Русь”. Тобто та Русь, яка звільнилася від колоніяльної залежности України (Руси), перестала їй платити данину, стала вільною (білою, самостійною). Білі руси, живучи на угро-фінській землі і кровно з’єднавшись з автохтонами, не корилися владі київського князя, вороже ставилися до України (Руси).
У "Початковому літописі” читаємо: "На Білоозері сидять Весь, а на Ростовському озері — Меря, а на Клешиному озері — Меря також, на ріці Ока, яка тече в Волгу, Мурома має свою мову, а Черемиси свою мову, а Мордва свою мову” ("П. С. Р. Л.”, стор. 64, 75). Так є, "Весь северь й сьверо-востокь теперешней Россіи населень быль вь древности племенами Финскимы, которыя називались Чудью. Великоросы (...) являются народомь смешаным” (К. Бестужев-Рюмін, "Русская Історія”, 1872 р., Петербург, т. 1, стор. 64—66). Бестужев-Рюмін пише, що автохтонне населення (фіни) не були "истреблены, а переродились”; стали рускімі (москалями).
519. "Великороссы являются народомъ смешанымъ”. Істину цю гордо звеличують Татіщев, Карамзін, Бестужев-Рюмін, Голубинський, Соловйов, Покровський, Єловайський, Ключевський і особливо "История СССР”, маючи на увазі слов’яно-урало-алтайські фізіо-психічні багатства великороса.
На просторах від Гельсінки до Охоцька, від Охоцька до Улан-Уде, Алма-Ати, Бухари живуть дві раси: Уральська і Алтайська. Уральська раса: Фіни, Естонці, Москвини (Рускіє), Удмури, Коми, Марії, Мордвини, Угри (Мадяри), Ненці (Самоєди). Алтайська раса: Туркмени, Казахи, Киргизи, Узбеки, Болгари, Башкіри, Татари, Чуваші, Буряти, Монголи, Калмики, Тувінці, Тунгуси. Раси — це краса й гордість плянети Земля.
Болгари — плем’я славне гостинністю. У літописах читаємо, що болгари, ждучи гостя, виходять з дому на дорогу, тримаючи в горшку м’ясиво. Примандрувавши з північних берегів Волги (Болги) на південні береги Дунаю, болгари ослав’янщилися, утратили рідну мову. І вони зачислені до родини Слов’янської раси.
520. Угри (мадяри), прибувши з північних берегів Волги на Дунайську долину, проявили сувору (уральську) войовничість. У 899 році вони, перейшовши Альпи, вторгнулися в Італію. Спалили Павію, сорок три церкви, вирізали мирних жителів. Грабували вони Саксонію, Тюрінгію, Швабію, навіваючи жах на европейців. Удалося їх зхристиянізувати; підпорядкувавшись папі римському, вони утихомирилися. Угри (мадяри) творять острівець Уральської раси в родині Европейських народів. Вони ні ослов’янщилися, ні огерманилися; зберегли свою мову не подібну на жодну індо-европейську мову.
Фіни — стародавні автохтони землі, яка отримала назву Московське князівство. Вони були мисливцями і скотоводами. Живилися м’ясом, дикими ягодами, грибами, ходили у хутрах, їхня лісисто-болотиста земля славилася різною звіриною. Не мали вони нив, щоб вирощувати хліб, коноплі, льон.
521. Князь Юрій Долгорукий (жорстокий загарбник) вкінці першої половини 12 століття став власником землі (берегів Москви-ріки), яка була заселена фінами. Фіни, утративши волю, примушені були звати себе рускімі, тобто людьми, підлеглими Руси (Україні). Гридні (воїни князя Долгорукого) поодружувалися з фінками, започаткувавши, як пише Карамзін, "смесь крови”. Фіни прийняли мову і релігію від завойовників і стали "рускіми православной вєри”, забувши своє фінське походження. І тепер тільки топоніміка помагає дізнатися про ослав’янщення фінів. Візьмемо декілька прикладів для ознайомлення.
Є велике підмосковське село Новішкі, оспіване в пісні "Подмосковниє вечера”. Новішкі — село ослов’янщених фінів. Назва Новішкі — це переробка з фінського Новеки, що нічого спільного не має з словом "нове”.
522. Майже всі назви рік Московитії (Росії) угро-фінські. Деякі зазнали "обработкі”: фінська назва ріки Сарійока перероблена на назву Сорока. Назва ріки Сорока нічого спільного не має з назвою птаха.
Фінська назва ріки Нево перероблена на — Нєва, що також нічого спільного не має з словом "нива”. Під Петербургом є Царське село (тепер місто Пушкіно). Дворянин А. Пушкін жив у селі ослав’янщених фінів: фінська назва села Саарі-моіс перероблена на Царське село. Фінська назва озера Вельє перероблена на Вєлікоє. Село Сумароково — на Саморукове, Сортовала — на Сердоболь, Суур-саари — на Сузори.
Ненці (Самоєди) звали найвищу гору на Уралі "Народ” (наголос на "на”). І ця назва ослов’янщена на Народной. З "народом” вона нічого спільного не має. Ослов’янщення племен Урало-Алтайської раси і проголошення їх рускімі православної віри” здійснювалося вогнем і мечем при допомозі попів і монахів в ім’я збільшення овець стада Христового. Вихрещені урало-алтайці, ставши рускімі православної віри (особливо їхня знать), училися від хрестителів "Божої мови”, якою була мова церковно-слов’янська.
"Местная сибирская (бурятская, якутская, — Л. С.)родоплеменная феодальная верхушка смыкается с русской” ("История СССР”, стор. 280); стає рускою православною. Їх (бурятів, якутів та інших алтайців) "насильственно обращали в християнство”.
523. Москвини (рускіє) чи, як їх звуть Бестужев-Рюмін і Лєнін, "вєлікороси”) опинилися у вигідних обставинах. Вони стали людьми двох рас: слов’янська мова їм, як і болгарам, дала право належати до Слов’янської раси. Характер (духовні особливості) їм дає право належати до Урало-Алтайської раси, яка відома войовничістю, загартованістю в суворому житті холодного клімату. Зріднення з Татаро-Монгольською ордою дало москвинам (рускім) право заволодіти скарбами Орди і мати претензії до її територій. Очевидно, говорити: збираємо землі Орди (яка є всіми зненавиджена) нерозумно. І тому був підібраний зручніший термін — збираємо "землі Русі”. Принц Н. Трубецькой у книзі "Наслєдіє Чингіс-хана” (Берлін, 1925 р.) доводить, що "Москва — спадкоємниця Орди”.523. Москвини (рускіє) чи, як їх звуть Бестужев-Рюмін і Лєнін, "вєлікороси”) опинилися у вигідних обставинах. Вони стали людьми двох рас: слов’янська мова їм, як і болгарам, дала право належати до Слов’янської раси. Характер (духовні особливості) їм дає право належати до Урало-Алтайської раси, яка відома войовничістю, загартованістю в суворому житті холодного клімату. Зріднення з Татаро-Монгольською ордою дало москвинам (рускім) право заволодіти скарбами Орди і мати претензії до її територій. Очевидно, говорити: збираємо землі Орди (яка є всіми зненавиджена) нерозумно. І тому був підібраний зручніший термін — збираємо "землі Русі”. Принц Н. Трубецькой у книзі "Наслєдіє Чингіс-хана” (Берлін, 1925 р.) доводить, що "Москва — спадкоємниця Орди”.
524. Москвини дали слов’янській мові Урало-Алтайський дух і цим оціпенили слов’ян (українців, білорусів, чехів, поляків, хорватів, сербів, македонців, словаків). Перед слов’янами постав новий тип слов’янина — Аракчеєв, Наришкін, Юсупов, Годунов, Басманов, Бібіков, Чаадаєв — суворий тип слов’янина Урало-Алтайської раси.
(Генерал Аракчеєв (істинно рускій православний, гордий потомок Татаро-Казанського мурзи Арака. Мурза Арак у 1500 році був правою рукою Казанського хана Обди-Латифа). Генерал Аракчеєв — права рука царя-тирана Александра 1-го. (Знаємо, що мати царя Петра 1 вихрещена татарка (внучка мурзи) Наталія Наришкіна: рід Наришкіних володів царським двором Петра 1). Аракчеєв в 1819 році, прибувши в Україну в Чугуєв "для усмирения бунта”, показав силу своєї "слов’янської вдачі”: дав наказ: 2000 чоловіків поставити "под караул”, з них — 975 — "к смертной казни”.
525. Ослов’янщені потомки татаро-монгольських ханів Юсупов, Бахматов, Сабуров та тисячі їм подібних, берегли практичні заповіти Чингіс Хана. Потомок Чингіс Хана Темуджіна (з роду Чаµадая-сина Темуджінового) філософ Пьотр Чаадаєв ознайомлював свого друга А. Пушкіна з заповідями Темуджіна: "Хай соратники мої, їхні жінки і дочки — чудові проміння вогню, прикрасяться спереду і ззаду золотим одягом. Хай сідла їхні спочивають на найкращих конях. Хай худоба їхня пасеться на найкращих пасовищах світу. Щастя ваше — покорення непокірних. Примушуйте покорених, щоб вони самі себе вам на щастя тримали в покорі”.
(Проф. Ґеорґ Вернадський (Єйл університет, США) у книзі "Монголи і Россія”, виданій в 1953 р., на стор. 384 пише, що "боярський син татарського походження Булгак був священиком, з цього роду й походить священик Серґєй Булгаков, добре відомий російський теолог 20 століття”, "татарського походження історик Н. М. Карамзін і філософ Пьотр Чаадаєв”, "звичайно Пьотр Чаадаєв був потомком Чаґадая, який був сином Чингіс Хана”.
526. Читаючи твори П. Чаадаєва, я думав: успіх Московії в тому, що в ній втілився розум і характер потомків ханських родів, відомих "твьордостю характера”, обманом. (Українці "на святі возз’єднання двох слов’янських народів”, деклямуючи вірш А. Пушкіна "К Чаадаєву”, вірять, що Шевченко і Чаадаєв — брати слов’яни. Назви обман правдою і поневолених навчай їй вірити: філософія досвідчених гнобителів).
Якщо урало-алтаєць (виглядом русявий і синьоокий чи кароокий і смаглявий) став слов’янином, прийнявши православіє і мову слов’янську, то це не значить, що він — має слов’янську вдачу (слов’янський склад психіки): вдача людини залишається незмінною.
Українці (Наливайко, Хмельницький, Дорошенко, Мазепа, Сковорода, Котляревський, Шевченко, Франко, Українка) і рускіє (Годунов, Басманов, Бутурлін, Бібіков (Бі-бек), Петро 1 (Нара-Наришкін), Державін (Багрі-мурза), Тургенєв (Турга), Жуковський (Сальха), Бердяєв, Ахматова — дві неоднакові вдачі (дві інші раси).
(Українці не зобов’язані стояти перед світом з фальшивим обличчям, кажучи, що Котляревський, Шевченко, Франко такі слов’яни, як і Багрі-мурза (Державин), Турга (Тургенєв), Булгак (Булгаков). Українці повинні бути чесні самі з собою, шануючи метрику свого народження. А коли у них оригінальна метрика відібрана і вони живуть на фальшивій, написаній для них у Москві, і не думають повернути собі гідність людську, то хай тішаться щастям лакеїв: на життя достойних людей вони не заслуговують).
527. Я вже говорив, що термін "Велика Русь” придуманий греками-митрополитами для вигіднішого полагодження політичних комбінацій Константинопольської патріярхії. Митрополити цим умовним терміном користувалися тоді, коли князі Московії Ростово-Суздальської, задовольняючись становищем "ханських прислужників”, не думали про свою державну чи національну окремішність.
Вони (князі) в щоденному житті користувалися назвами рязанці, новгородці, суздальці, псковці, муромці, костромці, тверці. Новгородці, наприклад, воюючи з Москвою, не казали, що вони воюють з рускіми. Москвитяни — таким ім’ям звали самі себе жителі Московського князівства і таким ім’ям їх звали близькі і далекі сусіди.
Москвитяни не звали себе великоросами, і ця назва їм була невідома. І до 17 століття ні такої держави, як Великоросія, ні такого народу, як Великороси, не існувало ні в політичному, ні в національному розумінні. І про це й твердять А. Соловієв у книзі "Велика, Мала і Біла Русь” (стор. 36) і В. Мавродін у книзі "Основниє етапи” (стор. 65).
528. Ми знаємо, як оформилося плем’я москвинів, яких церковники назвали великоросами — а хто забув пригадаємо, що "Лісиста земля Суздальсько-Ростовська була місцем зіткнення між племенами Фінськими і Слов’янською колонізацією”, Князівство Суздальське — це Старо-фінська земля. Колоністи "спочатку покорили туземців, можливо бій був досить жорстокий, потім селилися між ними і частково змішувалися з ними, одружуючись: племена, з якими вони змішувалися, були суворі, похмурі, трудолюбні. Так склалося плем’я Великоруське. Князі Суздальські, а потім Московські — повні виразники свого племени” (К. Бестужєв-Рюмін, "Русская історія”, т. 1, С-Петербурґ, 1872 р., стор. 149, 187, 188).
"Москва, будучи одним з найбідніших уділів (посілостей) Володимирських (Володимир на Клязьмі, -Л. С), ступила перший крок до знаменитости при князі Даниїлі, зятя хана Узбека” (Карамзін, т. 5, стор. 233). Так є: "Москва в союзі з татарами була страшною силою: хто їй чинив опір, тому грозила загибель” (МН.Покровський, Москва, 1966 р., кн. 1, стор. 128).
Справа не тільки в союзі: у Москві був стиль життя татарський, оснований на поняттях: у достойної людини характер твердий, жорстокий, у недостойної людини характер м’який, ніжний. Москвини, маючи такі поняття достоїнства, інспірували себе жорстокістю, мечем і вогнем підкоряли народи і племена владі Московській. Влада Московська має державні звичаї татарські. С. Ф. Платонов в "Учєбнікє Русской історії” (1911 р.) на стор. 88—89 пише, що Суздальщина (Московія) має татарські порядки: "денежньій счет, административные обычаи”.
"Татарщина (...) ішла по лінії складання Русі нової — удільно-Московської”, "Татарська влада організувала правильну систему оподаткування, яка на багато віків пережила самих татар” (М. Н. Покровський, "Русская історія”, т. 1, 1920 р., стор. 105).
Для Татарщини спочатку така назва, як "Русь” не мала значення. Вони (хани) творили сильну Москву, їй даючи привілеї і військову допомогу не тільки тому, що їхні (ханські) доньки були одружені з Москвинськими князями, а й тому, щоб при допомозі Москви тримати в покорі Тверь, Новгород, Рязань, Псков.
529. Хани, вибравши Москву столицею своїх вірних помічників (князів-збирачів данини для орди), жорстоко карали тих князів (Тверських, Новгородських, Рязанських, Володимирівських, Псковських), які вороже ставилися до Москви. І "приборкані тиранством ханів, вони вже не сперечалися за права з князем Московським, требуючи від нього лише спокою і безпеки з сторони Монголів” (Карамзін, т. 5, стор. 234). Москва мала право від імени хана Татаро-Монгольської орди безпощадно розправлятися з Новгородом, Псковим, Рязанню, Твер’ю, зміцнюючи свої сили і впливи.
Москвинські князі, наслідуючи стиль життя ханів, з жодним князем не говорили, як рівний з рівним. Вони вимагали від князів Пскова, Новгорода, Твері, Рязані безумовного підкорення: непокірних князів (і про це я вже писав) убивали в Орді, або — в Москві.
530. "Походження московської державности, — каже принц Н. Трубецькой, — не можна справедливо зрозуміти без розгляду політичних і моральних принципів, на яких Монгольська імперія була збудована” (Проф. Ґ. Вернадський, "Монголи і Россія”, стор. 334)
Монгольська імперія була збудована на тих принципах, на яких збудувалася її спадкоємниця (імперія СССР) — на принципах тортурування непокірних, інакшедумаючих і на прагненнях тортурування звати вищою формою справедливости і виразом волі народних мас.
У Московії монголо-татарська аристократія (ставши рускою православною) втілювала в життя (і це скріплювало Московію) ханські методи катування людей. Роблячи порядки, ставили злодія, неблагонадійного "под караул”, і "Жгли его несколько разь огнемь, ломали ему ребра, вбивали гвозди вь тело”, "Капали сверху на голову й на все тело самую холодную воду й вбивали деревянныя спицы за ногти” (Карамзін, т. 10, стор. 148, т. 7, стор. 126). Карамзін пише, що мистецтво катування Москва запозичила від татар: ті, татари, очоливши правління Московського государства, порядки мали татарські: не було потреб татарам у татар робити те чи інше запозичення.
(Українці (русичі), попавши у московські катівні, переживають подвійні тортури — тілесні й моральні: кати, тортуруючи їх, кажуть: "Ти ж українець, повинен служити Москві, українця з Москвою єднають православна віра й єдинокровність — слов’яни ж ми! Ти хочеш Київ відділити від Москви, єдиновірного і єдинокровного брата зраджуєш, сепаратист, "ізмєннік!” Вовк, роздираючи вівцю, каже: "З любови роздираю. Коли б тебе не любив, хіба б у мене було бажання жерти тебе? Пручаєшся, значить зневажливо ставишся до моєї любови, зраджуєш! У тебе ж і в мене червона кров, це й возз’єднує нас!””).


[10-03-04][All for the tourists of]
Hiking (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Канада: особливості поведінки (0)
[09-08-22][Відпочинок за кордоном.]
Чорногорія: морська і гірська (0)
[09-08-20][Відпочинок і поради]
Кращі блюда з щурів для новорічного столу (0)