Четвер
18-11-15
04:06

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 173




316. 29 вересня став Московським митрополитом Зосим, який таємно вважав, що віра християнська рабська, і належав до визнавців віри Мойсея. 14 жовтня у Москві з’їхалися єпископи, щоб "осудити врагов Хріста”. Вони рекли, що в Московитії є "враги Христа напоєні отрутою жидівською”.
Митрополит Зосим оголосив у Москві, що князь Іван 3-й — це "новий цар Константин, Москва — Новий Константинополь”. Москва — Нова Візантія. Князь Іван 3-й — хан Московський і всея Руси. Він почав підписуватися, як "Иоанн, Божиею милостью Государ всея Руси і Великій князь Владімірский, і Московский, і Новгородский, і Псковский, і Тверский, і Пермский, і Юґорский, і, і...” І він, цар Візантійський, і тому на "бумагах” кладе печать царя Візантії — двоголового орла. І грізно зазначує, що він "Богом бережений і наставлений”. Він "Богом наставлений” (В. О. Ключевский, т. 2, стор. 127).
317. (Князь Іван Лукомський і латинський перекладач 31 січня (1493 року) були поставлені "под караул”. І князь Іван Васильович Московський "сожгоша их на реке на Москве пониже мосту в клетке. Да казнил двух братов смольнян Богдана да Олехна... Богдан умре от торговые казни, а Олехну голову секли” (Татіщев, т. 6, стор. 81). За що спалили живцем у клітках, катували, сікли голову? Татіщев пише, що князь Іван Лукомський мав отруту: було підозріння, що хотів князя Московського отруїти. Смоляни (смоленці) Богдан і Олехна закатовані за те, що вони послали свого приятеля Волинцева з листом до князя Олександра Литовського, висловлюючи своє неприхильне ставлення до Москви. Смерть тим тверцям, смоленцям, новгородцям, які не хочуть Москві служити).
"Божий помазанник” Іван 3-й злий, як чорт: прибулі в Москву польсько-литовські посли не визнають його "царем всея Русі”, і кажуть: "Цар всея Русі живе в Москві, й не бачив Русі”. Польський король Сиґизмунд-Авґуст вважає, що Москва не є Руссю, не є Візантією.
Українці (запорозькі косаки) біля Очакова затримали московських послів, які їхали скласти поклін Кримському ханові. "Хто ви?” — питали косаки. Посли відповіли: "Ми посли царя всея Русі”. "Ви злодії царя-злодія! Косаки — сини Русі, не дозволяють послам московським без дозволу Русі бути на Русі”.
Татари, які під Очаковим пробували брататися з московськими послами, були розгромлені запорозькими косаками. Фальшиві посли Руси фальшивого царя Руси були запорозькими косаками вигнані з Руси.
318. 1498 рік. Українці (запорозькі) косаки стріли італійця-монаха Тому, який приїхав з Фльоренції. "У нас звичай — на поголеній голові чуб, як коса. У вас на маківці поголено, а кругом вух чуб. Що край, то й звичай”, — казали косаки, угощаючи монаха. Монах Тома сказав: "Я чув, що в Европі є степовий острів, на якому живуть люди, не маючи ні попів, ні королів, звуть себе вільними косаками. І тепер я в Косакії. Бачу, у вас чуби, як у єгипетських фараонів”. "Ні, монаше, не так: у єгипетських фараонів чуби, як у запорозьких косаків”, — жартівливо сказав косак.
Монах Тома скинув хреста і сказав: "Міняю золотого хреста на косацького коня. Косаки, прийміть мене до себе. Я втік від папи Александра 6-го. Папа — розпусний Борджія! Має п’ятеро дітей від монашок. Його донька Лукреція — принцеса Ватикану. А Цезар — син його, правитель Риму. Папа 23 травня спалив мого приятеля Саваранолю у Фльоренції на площі.
319. "За що? Савараноля, маючи 23 роки, став монахом. Проповідував католицьку релігію, був професором у містах Італії. Був аббатом фльорентійського монастиря св. Марка. У Фльоренції, як і в Римі, є католички, що продаються за гроші, або — шмат хліба. Савараноля кликав грішників до покаяння. Особливо осуджував содомське життя монахів. Папа наказав Саваранолі мовчати. Людині, залюбленій у правду, тяжко мовчати. А ви, косаки, грецьку віру маєте?”
"У косаків віра косацька, а святиня — Воля. Грек хай тримає грецьку віру для грека. Попи звуть косаків язичниками. Побожним православним заборонено мати таку косу, як мав цар Святослав”, — сказав сотник Водопал.
Монах Тома знає мови арабську, грецьку, київську, погодився бути їхнім перекладачем. Він дивувався, що на Запоріжжі є сім французів, десять турків, п’ять греків, два німці -сюди вони втекли від переслідувань. Їм всім подобалася віра косацька — вір так, як твоя душа хоче; кожна віра, яка іншої віри не гнобить, правдива.
320. У грудні місяці, як пише Татіщев (т. 6, стор. 88), князь Іван Васильович Московський "вспалился”. І "в той вспалке велел казнити детей боярских”: Володимира Елізарова, сина Гусєва, і князя Івана Палецького — Хруля і Поярка, Рунова брата і Счавья Скрябіна сина Травіна і Фьодора Стромілова і Аффанасья Яропкіна”, "Казниша их на леду, главьі их секоша, декабря в 27 день за то, что хотяху извести внука его князя Дмитрия Івановича”.
Якщо москвини на садизм своїх князів дивляться як на дії "Божого вибранця” і в садизмі не бачать садизму, а тільки, як ‘пише Татіщев, "вспалку” (спалах гніву), їм належить перемога: люди з нахилом до садизму перемагають людей розвиненої гуманности, і особливо тоді, коли законом і суддею стає "кінджал”. Люди "кінджала”, поступаючи так, як їхні князі, багатітимуть, проявлятимуть "вспалку”. І ректимуть: "1478 год: прісоєдінєніє Новгорода к Москвє. 1485 год: прісоєдінєніє Твєрі к Москвє”. 1489 год: прісоєдінєніє Вятской страны к Москвє. 1510 год: прісоєдінєніє Пскова к Москвє. 1521 год: прісоєдінєніє Рязанского княжества к Москвє”. Як здійснювалося "прісоєдінєніє” "к Москвє?” Немає значення: головне -"прісоєдінєніє”.
(Люди замилувані до садизму нещасні; гноблячи поневолених, вони матеріяльно багатіють, а духовно — бідніють, і, щоб їх олюдянити, треба їх посадити силою меча й вогню на своє місце, і сказати: "Живіть на батьківській землі, а будете вторгатися в чужі землі в ім’я "прісоєдінєнія” чи "воссоєдінєнія”, то буде з вами те, що ви зробили з новгородцями, тверцями”.
321. 1499 рік. Архітект Алевіз, прибулий з Медіолана, ставить у Москві кам’яний "Дворець Теремний”. Нові й нові архітекти з Італії прибувають. Архітект Маркус зробив плян — ставить у Москві нову вулицю, яка зветься Беклемішевськая, де житиме московська аристократія. Князь Беклемішов (вихрещений татарин) багатий, його рід великий і славний.
(У 1494 році грек Мануїл Анґел привіз в Москву архітекта Алевіза і Петра (майстра французької "фрязії” та "иных мастеров” італійських). Алевіз ставить у Москві "палаты каменньіе й кирпичные”. І жахається, бачачи замилування до садизму, яким пишаються князі Московитії.
Татіщев (т. 6, стор. 91) пише, що в січні (в 1499 році) князь Іван Васильович Московський піймав дисидента (князя Семена Івановича Ряполовського і його дітей), і "голову ему секоша на Москвє — реце пониже мосту февраля 5 во вторник”.
А суд? Право оправдатися? Карамзін і Татіщев пишуть, що в Москві люди бачили справедливість у жорстокості. Хто сильний жорстокістю, той і справедливий: поняття ці, очевидно, панували у шатрі хана Татаро-Монгольської орди, і їх ніхто не осуджував.
Жорстокість (ув’язнення за прихильність до "іностранца”, катування у в’язниці за "свободомисліє”, за підозріння в неприхильному ставленні до царя) вважалося справою роблення порядку. І москвини завжди живуть у страху: вони царя бояться, патріярха бояться, "іностранца” бояться; постійних приморозків, які нищать їхню городину, бояться; бунтівників (пермян, тверців, новгородців, псковців) бояться; вторгнення поляків, шведів бояться; поширення єресі в православії бояться, і зі страху стають садистами; відважнішають, обезголовлюючи "прєдатєлєй”, "бунтовщіков”, "подозрітєльних”: роблять "порядок”.
322. Італійські архітекти ставлять Архангельський собор, де в гробницях лежатимуть "архангели” (князі Московські). Раби, які працюють "на строітєльствах красівой Москви”, за труд грошей не отримують — працюють за те, що їм "ґасудар” помилував життя, возз’єднуючи Новгород, Твер, Пермію з Москвою.
Московський князь Іван Васильович "выписывалъ изь Італіи мастеровь пушечныхь й серебрениковь” (Карамзін, т. 6, стор. 50). Італійські "серебряніки” почали в Москві "чеканити гроші”, які по-татарському звалися "дєнґамі”. Італійські художники (особливо Петр) розмальовують у Москві церкви і княжий двірець у Кремлі. Є "дєнґі” — є майстри, є краса, "денґа не Бог, а полбога єсть”, "денежка открьівает небеса”, "денежка все на свете делаєт”, "не зарекайся красть: нужда лиха, голодньій й архимандрита украдет”. Московські прислів’я віддзеркалюють вдачу, настрої і поняття Третього Риму ("собіратєля земель Русі”).
323. 1500 рік. "У старину називали у нас хліборобів смердами; в 16-му столітті крестьянамі, тобто, християнами, але в поганому варварському понятті: довговікові наші тирани, Батиєві монголи, паплюжили Москвинів цим ім’ям. Багато хліборобів ішли тоді в кабалу до дворян; напевно знаємо, що багато батьків продавали дітей своїх, не маючи засобів прогодувати їх” (Карамзін, т. 7, стор. 131-132).
(У орді хана Батия слово "крестянін” (християнин) було синонімом раба тому, що єреї звали парахвіян "рабами ханськими” — православними християнами. Карамзін пише, що монголи паплюжили москвинів, називаючи їх "крестянами”. Москвинська аристократія (татарського походження — такі аристократи, як Басманов, Годунов, Аракчєєв, Тургенєв, Тімірязєв, Ульянов (Лєнін), Сабуров також звали хліборобів "крестянамі”).
У Московитії хлібороби ішли в "кабалу”: московські дворяни не тільки користувалися татарським словником (кабала, кандали, тюрма, караул), а й методами поневолення. І вислів "монголи паплюжили москвинів” недоречний. "Багато батьків продавали дітей своїх, не маючи засобів їх прогодувати”. З історії знаємо: голод притуплює гідність, але й кличе до великих звитяг, єдности, мужньости. Голодні юнаки ставали стрільцями і мріяли про добич: уторгнення на чужі багаті землі.
324. 1502 рік. У степах України (Руси) хвилюється народна сила. Чотири роки тому українці (запорозькі косаки) розбили татарські кораблі, які з Чорного моря йшли на води Дніпрові. З Переяслава, Чернігова, Києва, Туріва, Львова, Овруча, Радомишля, Перемишля, Пінська, Новгород-Сіверського тікають юнаки з попівських і литовсько-польських маєтків — тікають на конях у степи, де трави високі, де ні попа, ні магната немає, є бадьора степова воля.
Сто косаків, підкинувши вгору шапки, вибирали атімана. Атіман не був підлеглий іншому атіманові. Косак мав право перейти до іншого атімана, або повернутися до міста. Є така, ніким необмежена вольность, в неї втрачена сила — єднати косацькі загони у могутнє військо.
325. 1505 рік. Московський митрополит Симон оглянув клітку дерев’яну, вона подібна на ту клітку, в якій тримають ведмедя, що в святкові дні біля Кремля розсмішує княжу родину та бояр. У клітку були загнані Іван Куріцин, Дмитрій Коноплів, Іван Максімов. Клітку витягнули на ріку Москва (24 грудня), і обіклали дровами, і підпалили. "Й иньіх многих еретиков сожгоша”.
"Будем же вєрньі нашей матери православной церкви до самой смерти!” — заречали попи. Єретики, охоплені вогнем, кричали з клітки: "А что ж такоє друґоє пришестіє? А что ж такоє воскресеніє мьортвих?”
На вулиці Большая Ордінка (в Москві) спалення єретиків і побиття їх було оправдане боярами, які рекли: "Бьют не раді мученьня, а раді спасенья”, "Нє бойся кнута, а бойся греха!”
326. 1506 рік. Хрещення татар у Москві. "Ніконський літопис” пише, що Московський князь Василій Іванович і Московський митрополит Симон, і архиєпископ Афанасій оповістили, що 21 грудня на ріці Москва відбуватиметься хрещення братнього Татарського народу. У Москву прибув хан Кадакул зі всім родом своїм і військовим загоном.
Охрещеному ханові Кадакулові митрополит Симон дав ім’я Пьотр. Раділи москвини, цілуючись з новохрещеними. Та ще більше раділи, бачачи багатства, привезені татарами в Москву. Охрещена татарська знать сіла на коней: на конях золоті сідла, червоні килими, ханські наряди. Охрещений хан Кадакул став московським царевичем Петром.
У неділю (25 січня) архимандрит Афанасій у Спаській соборній церкві Успення повінчав царевича Петра (Кадакула) у присутності Суздальського єпископа Ніфонта, з Московською великою княжною Євдокією. Євдокія — сестра Василя Івановича ("царя Третього Риму і всея Русі”). Літописці такі хрещення татар ознаменовують словами: "смесь кровьі в Москве”; "смєсь крови” подвійно корисна — майстри Орди стають майстрами Москви, збагачуючи її великим досвідом державного правління. І даючи їй (Москві) "порядок і багатство”.
327. 22 червня на лузі Арському (біля Казані) відпочивали татари. Був тихий і гарячий день. І раптом — крики і постріли. На луг влітає Московське військо, в якому половина вихрещених татар, які дихають ненавистю до казанських татар-мусульман. Казанські татари з Арського лугу втекли у Казань. Хто не міг утекти — був посічений. Хан Махмет-Амін замкнувся у Казані.
Москвини вірили, що Христос переміг Могамета: почали у шатрах казанських татар славити святе православіє. Пили кумис, їли смажене і варене м’ясо, яке покинули втікачі.
Московські князі Курбський і Палецький у шатрі хана Махмет-Аміна пили кумис цілий день. П’яні москвини у шатрах відзначали "возз’єднання Казані і Москви”.
328. Хан Махмет-Амін вийшов з Казані, і з такою швидкістю і відвагою почав громити п’яних москвинів, що на лузі Арському навіки заснули полководці — князі Курбський і Палецький. А воєвода Шеян був узятий у полон. Тільки мала частина московських кіннотників, очолена бояром Зеденаєм (вихрещеним татарином, сином хана Нордоулатова), повернулася до Москви. Інші москвини і татари (навіть ті, які вже були хрещені), після бою під Казанню, пішли на південний схід (на береги річки Урал-Яїк).
Татарські загони, які не визнавали влади жодного хана, жили на берегах ріки Яїк, як грабіжники (пірати). У них були юрти, стада скоту. Вони були відомі як "ґазаµі”. У Москві слово "ґазаґ” вимовлялося як "казак”. Ґазаґі були оспівані у народних татарських піснях, наприклад, "Яним-м, яним-м, биш ґазаґ”, що в перекладі значить — "воїни, воїни, п’ять ґазаґів”.
Запорозькі косаки, стрінувши у Дніпрянських степах "ґазаґів”, які ловили українців для продажі в Крим, громили їх безпощадно. Убитим відрізували голови і настромляли на спис — так залякували ґазаґів (людоловів).
329. 1514 рік. Князь Константин Острозький (український полководець, підлеглий Литовському королеві) підійшов до Орші, де стояло головне військо Московитії. М. Грушевський пише, що військо Московитії під Оршою мало "страшну катастрофу”, воно було розгромлене українським князем Константином Острозьким.
"8-го вересня 1514 року розгромив Константин Острозький під Оршою головну царську (Московську, — Л. С.) армію так, що всі гармати і сам головнокомандуючий Челядін попали у руки переможців” (М. Антонович, "І. У.”, стор. 48).
Рускіє (москвини), розгромлені українцями під Оршою, поповнювали (при допомозі казанських татар) свої сили. Казанський хан Махмет-Амін прислав Москві 300 коней, прикрашених золотими сідлами і червоними килимами, і щит та шатро. Щит — символ військового єднання, а шатро — символ єдинородности, родичання у формі "смесі кровей”. Хан Махмет-Амін старіє, немає престолонаслідника. У Москві живе його єдинокровний (вихрещений хан Шиґ-Алі, внук хана Ахматова). Після смерти хана Махмет-Аміна Москва садовить на Казанський престол свого слугу Шиґ-Алі, православного християнина.


[09-10-14][Все для туристів]
Татарів? (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Маврикій: національні особливості (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Відпустка в Германії: дешево і сердито (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Ісландія і її фантастичні визначні пам'ятки (0)