Четвер
18-11-15
23:29

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 158




131. 1242 рік. Весна. Хан Батий, не затримуючись, проходить північними берегами Чорного моря. Спішить на схід. Він братиме участь у виборах нового Чингіс Хана. Вірить, що його батько (Уґедей), помираючи, передав йому престол.
Тораґана (жінка Чингіс Хана Уґедея) стала Чингісханшою. Вона трон передала старшому синові Ґуюкові. Ґуюк — брат Батия. Курултаї підтримали Ґуюка. Не ставши Чингіс Ханом, хан Батий на березі Волги (65 миль на північ від Астрахані) заснував Постій (Сарай). Живе він у шатрі, оздобленім золотом. Навколо шатра стоять вози, навантажені золотом, сріблом, хутрами, тканинами.
Хан Батий посилає князям повідомлення, щоб вони прибували до нього й отримували "ярлики на улуси”. Князі України (Руси) на ханський заклик не спішать озиватися.
132. 1243 рік. У столиці колоній північної України-Руси (у граді Володимирі на Клязьмі) живе князь Ярослав Всеволодович: потомок з роду князя Андрея Суздальського (Боголюбського). Він перший погодився бути рабом хана Батия. Прибувши з дарами у Сарай, став на коліна перед ханом. У шатрі поклонився святій басмі (іконі) Чингіс Хана Темуджіна. І за монгольським звичаєм сів на найнижчому місці.
(Хан Батий знає: північна колонія України (Руси) відчужено ставиться до Києва. Вона заселена неслов’янськими племенами, корилася Києву, тепер буде коритися Орді. Град Володимир на Клязьмі в 1237 році гостинно приймав Батиєвих послів. Хан Батий дає князеві Ярославові Всеволодовичу право бути великим князем. І забороняє йому від князів землі відбирати, щоб іншим князям передавати. Князі Суздаля, Рязані, Москви, Твері особисто зобов’язані прибути до хана просити "ярлики на улуси”).
133. У Києві немає ні царя, ні князя, ні війська. Є щойно прибулий з Константинополя грек-митрополит Кирило 3-й. Він себе оголосив батьком України (Руси): закликає православних со страхом Божим коритися владі хана Батия. Не противитися злому, забути болі й страждання, всепрощення в серці мати.
(Світла дочка народу Леся Українка, осуджуючи запровадження в Україні (Русі) релігії, яка прививає народові почуття рабської побожности, пише: "І довіку лев не втомиться ягнят покірних жерти: котре не з’їв учора, з’їсть сьогодні. Помилує сьогодні, завтра з’їсть, аби його пустити до кошари. А ваша віра: не протився злому!”).
Митрополит Київський і всея Руси (Кирило 3-й) бачить: Київ покараний ханом Батиєм. А град Володимир на Клязьмі обласканий: князь Ярослав Всеволодович військо має, єреям помагає православних у смиренності тримати. Він (Кирило 3-й) забирає у київських церквах ті скарби, які були під час нападу Батия приховані, і тепер принесені. І перетранспортовує їх на північ. І сам готується покинути Київ. У Києві постійно збільшується кількість населення.
Ставляться нові доми. Монголів немає. Кияни поки що данини нікому не платять. У місті відновилися ремісничі підприємства і пожвавилася торгівля. Є купці, прибулі з Швеції, Німеччини, Польщі, Константинополя.
134. У дібровах на полянах київська молодь відзначає весняні свята. Співає ті пісні, які були перед приходом Батия заборонені грецькою церквою, проголошені гріховодними, нечистивими, язичеськими. Тепер попи і монахи, бачачи, що війська немає, не відважуються залякувати українську молодь пеклом.
"А ми ниву оремо, оремо! Ой, дід ладо, оремо, оремо!” Дівчата у вінках, закосичені, тримають руки в боки, співають: "А ми просо сіємо, сіємо, ой, дід ладо, сіємо, сіємо”. І руками сіяння нагадують: обрядовою піснею оріянів (хліборобів) славлять єдність минулих, сучасних і майбутніх поколінь.
Весняне сонце рум’янить розспівані лиця. Опромінює тугі жили юнацькі, привабну, як ранок весняний, дівочу вроду. Коли душу ніхто не залякує пеклом, небесними карами, первородними гріхами, вона (така властивість її природи) мужніє бадьорою мудрістю. І на світ Божий дивиться, як на вічний дім краси. І розум, і почування стають злагодженими. Щасливі ті люди, які є незалежними майстрами свого життя.
135. 1245 рік. Князь Михайло Всеволодович (Чернігівський) повернувся з Шлезії, де перебував, утікши з Києва тоді, як наближалася Батиєва орда. Він більше подібний на попа, ніж на володаря, має довгі ризи, на грудях хрест. І в Орду він їде з попами, боярами, прислугами, і внука (юного князя Бориса) взяв з собою.
Елдег (монгольський баскак) завів князя Михайла Всеволодовича у шатро до хана Батия. Батий сказав: "Княже, я твій государ. Кланяйся басмі Чингіс Хана, предкам моїм, підлеглість показуй. Облагороднюйся священним вогнем віри монгольської”.
У шатрі могильна тиша. Що є? Князі, що тут бували, пошану до звичаїв і віри завойовників проявляли. І пили кумис, пирували. Обласкані Батиєм, повернулися на рідні землі. Юний князь Борис, побачивши гнів на обличчі хана Батия, заплакав. Бояри кажуть: "Кланяйся, княже”.
(Монголи думають: грецьким святощам кланяєшся, а монгольські зневажаєш. І ті й ті чужі тобі: рідних святощів у тебе немає. Якщо б ти, княже, шанував рідне, то жодної в світі чужої віри не зневажав би). Князь відмовився пошанувати монгольські обряди.
Роздратовані горді монголи почали бити князя по обличчі. На носі, на устах кров. Піп Афанасій (як пише літописець) підставив Христа до закривавлених уст, і сказав: "Цілуй, княже. Помираєш православним християнином. Мучся, земні муки тимчасові. А нагорода на небі вічна”.
(Не справи державного життя народу рідного на перше місце поставив князь Михайло Всеволодович, а вірність грецькій церкві. З дитячих літ його свідомість була заполонена чужовір’ям).
136. Убивець мечем проколов груди князеві Михайлові Всеволодовичу. "І вирізав з грудей серце”; навіки ці жахні слова загускли на сторінках літописів. Тіло княже було викинене собакам. (Літописець пише, що 20 вересня (1245 року) князь був убитий не монголом, а православним християнином, який служив у монгольському війську).
І княжим боярам були в Орді відрубані голови. Думаю, що їх також було обвинувачено в убивстві Батиєвих послів. Та в літописах не згадано, щоб Батий їх у цьому оскаржував. Прибув з Ростово-Суздальщини князь. І баскак Ковгад сказав йому: "Княже Григоріє! Цей же убитий князь Михайло Всеволодович є твоїм дядьком. Що тепер зробиш з його трупом?” Князь Григорій байдуже пройшов мимо убитого. Тіло княже лежало покрите одежиною. І потім "положіша его на велицей доске на телегу. І увіша ужі, і привезоша за реку рекомую Адж”. (Адж тепер зветься Гірка, впадає в Каспійське море).
137. У Західній Европі поширені вісті, що Орда все спустошила — з України (Руси) залишилися "тільки мертві кості”. Іоан де Плано-Карпіні (посол папи Іннокентія 4-го) у книзі "Історія Монголів” написав: "Татари пішли проти Русі. І після тривалої облоги вони вторгнулися у Київ. Повбивали жителів цього града. Коли ми їхали з Києва, то по землях русичів знаходили безліч голів і кісток людських, що лежали на полях. Київ було місто дуже велике й багатолюдне. А тепер воно спалене, пограбоване, зруйноване, ледве вціліло двісті будинків. А людей, що в тих будинках живуть, татаро-монголи тримають у найжахливішому рабстві” (стор. 25).
І тут же Карпіні зазначив, що бачив у Києві чужоземних купців. Були купці з Константинополя, Венеції, Австрії, Польщі, Генуї, Акри, Франції. Торгували вони руїнами, попелом, мертвими кістками? Не можна до писань Карпіні ставитися з повним довір’ям, вони були призначені для витворення в Західній Европі мобілізаційного настрою, христового протимонгольського походу: папи вважали, що війна з монголами поможе окатоличити Східну Европу.
138. Ще й сьогодні в Києві є чимало домів, поставлених перед приходом хана Батия. Правда: не одна тисяча киян, град рідний обороняючи, загинула, не одна сотня домів була зруйнована.
Орда хана Батия довго стояла на лівому березі Дніпра: ждала зими, щоб можна було рухатися по льоду. Кияни мали багато часу, щоб вийти з скарбами у ліси, сховища. І багато з них (переважно діти і жінки) ішли в безпечніші місця.
Оборонці Києва вторгнення хана Батия зустріли мужньо. Вони були людьми загартованими: переживали постійні напади печенізьких і половецьких орд. Часто горіли селища і гради, і люди вже звикали до таких нападів. Вони мали у лісах таємні сховища. Пересидівши напад орди, поверталися додому, орали ниви, ставили нові глиняні хати, плекали скотину.
Населення Деревлянії, Чернігівщини та лісостепової України (Руси) не було монголами винищене. На берегах Прип’яті, Десни, Дніпра ніколи ніхто биття українського серця не міг спинити: на протязі тисячоліть українське серце тут б’ється невтомно.
Орда хана Батия йшла в Київщину не з Криму, а з земель Північної Чернігівщини, щоб людям України (Руси) не дати можности переселюватися на землі Ростово-Суздальщини. Монголам були потрібні раби-хлібороби. "Безтолкового винищення жителів татари не могли допустити вже тому, що збиралися їх експльоатувати і дійсно експльоатували і між іншим, населення Київщини” (М. Н. Покровський, "Вибрані твори”. Москва, Кн. 1,т. 2, стор. 455).
"У літописи ввійшли татарські вбивства та знищення сильно перебільшеними. Конкретно відома велика релігійна толерантність татар, а, отже, і пошана до культурного життя підбитих народів. Як би Володимир, Берестя та інші міста були вирізані до решти, Данило, якого головною опорою була Волинь, не мав би того значення, що давніше” (Д. М. Антонович, "Історія України”, т. 1, Прага, 1942 р., стор. 50). Волинь була татарами жорстоко нищена, але вірити, що з неї залишилися "тільки мертві кості”, значить не орієнтуватися в історичній дійсності.
139. (М. Поґодін, щоб малоросів дезорієнтувати і вторгнення московських військ оправдати, придумав оповідання, що москвитяни — це кияни, які, тікаючи від Батия, поселилися у Москві. Ніхто з істориків (навіть московських) з поґодінським оповіданням не погодився. Кияни знали: Московитія окупована ханом Батиєм, у її лісах бродять розбійницькі загони. Тікати від монголів до монголів ніхто з України (Руси) не думав).
Ханові Батиєві були потрібні для Орди пшениця, просо, шкура, скот, мед, масло. Він знав: Україна (Русь) найплодоносніша. І старався хліборобське населення берегти для ординських прибуткових справ. Мішатися з хліборобами (українцями), поселюючись у їхніх селах, татари не хотіли. Татари були переконані, що хліборобське життя виснажливе, одноманітне, ліниве, рабське. Татари, як люди буйної мисливської вдачі, почнуть селитися на півночі, де живуть москвитяни (їм по вдачі близькі). Москвитяни — скотарі і мисливці, у них так, як і в монголів, житла вистелені медвежими хутрами, настрій войовничий, мисливський.
140. 1245 рік. 26 жовтня великий князь Данило Галицький з знаттю військовою їде в Орду. Він зупинився у Києві і здивувався: у Києві немає татар. Є великі ярмарки, купці, ремісники. Нові доми стоять.
У Видибицькому монастирі ночував Великий князь Данило. (Тут, де стоїть Видибицький монастир, 257 років тому українські матері плакали за рідним Богом. Образ Бога України (Руси) тут був бичований, обмовлений. І з Святині на хвилі Дніпрові вигнаний). "Видибай, Боже, видибай!” — плакали, благали благородні киянки. Слово "видибай” значить "виходь”; киянки кликали Бога батьків своїх, священну любов маючи до маєстату Духовної Незалежности. І щоліта кияни сходилися до Дніпрового берега оплакувати Бога батьків своїх. Щоб поглумитися з Української Душі, єреї православія грецької церкви на Священному Місці Плачу поставили монастир, який був прозваний Видибицьким.
(У жидів є Стіна Плачу: чужинці, оганьбивши і поруйнувавши їхню святиню, заборонили їм рідну віру мати. Вони, щоб не забути батьківської віри, виблагали у чужинців право оплакувати рідне, стоячи під стіною святині).
З Києва Великий князь Данило на ладьях приплив до Переяслава, де його стрів ханський баскак Куремса, і поміг йому їхати до хана. Літописці, що подорожували з Великим князем, детально описують подорож: немає у них згадок, що Київ обезлюднений.


[10-10-10][Все для туристів]
Лижники (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Визначні пам'ятки, головні місця Латвії (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Туризм (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Як правильно відпочивати з дітьми (0)