| Середа 24-05-08 21:52 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 24011. Тому, що "українці — народ холопів, смиренних чи бунтівливих
гречкосіїв. Гречкосії не втаємничені в світ достойних манер. Немає в
українців книг під назвою "Українська етика". І попи в основному
розсварені тому, що в них немає усталених норм поведінки. Немає у них
українського (суто українського) "бон-тону".
Вони не здібні глибоко хвилюватися і вільно мислити. Їхнім героєм є працьовитий смиренний кріпак Петро, який, ідучи селом, співає, що "складе рученьки, складе ніженьки" і "нежив стане", коли прийде і Наталки не застане". "А коли хтось з українців має шляхетський титул, то даний він йому королем польським, або царем московським, очевидно, за заслуги перед Польщею, Москвою", — так про нас, українців, говорять ті, які прагнуть панувати над нами тому, що вірять, що ми нездібні бути господарями на своїй землі". "Коли так — геть графів, баронів, лордів, панів! Геть шляхту, хай живе трудящий кляс!" Ні, Побратиме, почекай, не керуйся почуваннями змученої розчуленої душі. Справа не в панові, а в тому, кому він служить і як він служить, і чому він служить? Рідний він пан і служить він рідному народові, чи він чужий пан і живиться кров'ю і потом уярмленого народу? Коли пан рідний, а служить він чужій справі, він не пан, а раб чужих сил. Павло Полуботок, Петро Кальнишевський були панами. Мали вони вельможні рідні титули і життя своє вони віддали, переносячи муки страшніші за муки Христові. Вони, рідні наші пани, рідніші нам, як Христос. Вони життя віддали, щоб ми були ми, щоб у світі жило слово "Україна". Вони українські аристократи. 12. Аристократи провідних країн світу, скільки їх є? У Англії-Ірляндії аристократичних (дворянських) родів 1054 (не можна вважати, що це число абсолютно правильне, одні роди зникають, інші творяться); у Франції — 980, у Німеччині — 560, в Італії — 600, в Іспанії — 410, у Швеції — 45, в Нідерляндії — 170, в Індії — 112, в Бельгії — 462, в Японії — 120, в США — 188. Є переконання (правильне воно чи ні?), що в їхніх руках "краса і мозок, душа і багатства світу". Всі вони (крім 188 провідних родин американських) мають титули король, дюк, барон, граф та інші дворянські титули. Всі вони мають свої родовідні книги, герби. І дивно — майже всі вони між собою кровно споріднені. І творять "замкнене" коло аристократії світу. І вони в той чи інший спосіб кооперують з червоним дворянством большевицької Росії. Рід Ґеорга Вашінґтона (президента США) кровно споріднений з родом королеви Англії Єлизавети Другої (по роді Варнерів). Польські і московські дворянські роди, які живуть у Західному Світі, кровно споріднені з дворянськими родами країн Европи і з аристократами США. І без шуму формують напрямок американської східної европейської політики. Політика президента Джана Кеннеді була польськофільською. Коли б він вирішував справи Галичини, то Галичина була б приєднана до Польщі в інтересах родини Кеннеді, до якої належить і польська аристократична родина Радзівіллових. "Та що там аристократи! Народні маси, голос народу — це сила, яка вирішує справи миру й війни!" Так, але польські народні маси вірять, що "польська аристократка Марія Валєвська мала на Наполеона більші впливи, як австрійська армія". І тому Наполеоном було створене Варшавське королівство. 13. Ізраельські народні маси вірять, що їхня аристократка юна Юдита (Левіна) — велика дочка Ізраеля. Ассирійський полководець Олофер стотридцятидвохтисячною армією оточив ізраельське місто. І дав ізраельтянам наказ скласти зброю. Юдита, знаючи, що вона приваблива красуня, пішла в військовий ассирійський табір помолитися до Бога Ізраелевого. Полководець Олофер запросив її до свого намету. І заснув оп'янілий ласками чарівної Юдити. Чарівна Юдита відрубала сонному полководцеві Олоферові голову. Ассирійське військо, утративши провідника, почало тікати, і було розгромлене ізраельтянами. Не кажу, що завжди велику роль грають Естери, Юдити, Валєвські. Та все ж на біблійних Естері і Юдиті рабіни виховують передову жидівську знать. І тому може й не випадково у "президента" України Володимира Винниченка дружина жидівка, у диктатора большевицької Московитії Леоніда Брежнєва дружина жидівка. Одна дівчина ставить питання "Який він? Кучерявий, молодий, сіються вуса?" Інша дівчина ставить питання "Хто він? Солдат чи генерал? Робітник чи міністер?" Є різні погляди на любов, красу, мораль. І не завжди можна чітко визначати, котра з цих двох дівчат порядніша, чуттями благородніша. 14. Якщо не всі, то майже всі рушійні сили, які формують стиль життя модерного світу, перебувають в розпорядженні аристократичних родин Европи, Азії, Америки. В їхніх руках банки, золото, нафта, вугілля, земля, хліб, релігія, культура, краса, мистецтво, наука, м'язи, пресові органи, які вміють по-професійному прасувати чи полоскати мозки. Аристократія большевицької Московитії, тримаючи селян у колгоспному рабстві, живе найрозкішніше. Їй не загрожують страйки — долю трудящих вирішує червонопагонна жандармерія — військові загони МВД. Вона (большевицька аристократія) обділяє дорогими дарами аристократів США (Хрущов — Ітон, Брежнєв — Форд, Гамер). 15. Перебуваючи в Багдаді (Ірак), я пішов до готелю "Багдад", щоб там обміняти двадцятидоляровий "травелчек" на іракські дарії. По волоссі, вибіленому пекучим сонцем Месопотамії, і по-англійському одязі, який був у глині вавілонських руїн, банковий чиновник ще перед отриманням пашпорту визначив, що я "бритіш турист". У готелі Ур, де я зупинився, неймовірна спека, а в готелі Багдад — свіжі квіти і прохолодь. Щоб утолити спрагу і мати право тут посидіти, я взяв пляшку пива і почав робити записки у своєму "Щоденнику". І раптом чую: "Да, канєчно наш аерофлот у Багдаде, ми...". Я оглянувся — оподаль за столом, на якому добірні харчі і пляшки шампанського, сидять вгодовані купці (большевицькі аристократи) з іракськими мурзами (аристократами). Вони, чую, ведуть розмову про торгівлю. І думав я — мої брати, заливаючись потом, працюють від сходу до заходу сонця у колгоспному рабстві. Вони не мають права бачитися зі мною і я не маю права бачитися з ними, бо я "буржуазний націоналіст", "зрадник народу, агент буржуазних розвідок". А большевицькі барони — червоні рабовласники пирують у палаці шаха Ірану, у палацах іракських мурзів, пирують з аристократами Пакістану, Сирії, Індії, торгують потом і кров'ю мого народу! І душу мою наповнив такий нестримний гнів, що коли б я в ту хвилину мав бомбу, то освятив би її вибух власною і вражою злою кров'ю! 16. Україна, зиски і аристократи США, Европи, Азії. Тихо, без газетних повідомлень мадяри, поляки, москвини білі й червоні відчиняють двері палаців аристократії світу. Є переконання, що не на галасливих трибунах, не біля парафіяльних кивотів, не в диму панахидного ладану, а в розкішних палацах, на ревєрах, без участи українців, обмірковується українська справа. І ставиться практичне питання: "Чи постання Української держави принесе зиски аристократичним родинам США, Европи, Азії? Що Україна може продавати? І що Вона може купляти і в кого? І які фабрики, заводи в Україні можна збудувати і на яких умовах? З ким будуть кооперувати політики і економісти Української держави — з Китаєм чи Ізраелем, з Англією чи Францією? Чи Україна буде католицькою служницею Ватикану? Чи може румунам, москвинам, полякам, мадярам роздати родючі землі смиренного народу Українського, поділивши його на ворожі фронти — католицизм, грецьке православія, сектантизм? Чи може з большевицькою аристократією Московитії почати переговори про економічні й торговельні справи? Большевицька аристократія готова торгувати з аристократами США, Азії, Европи при умові, що "ніхто не буде вмішуватися у внутрішні справи СССР", тобто, не буде порушувати "української проблеми". 17. "Української проблеми немає. Українці сплять. Що зробити, щоб українська проблема стала світовою проблемою"? Українська проблема тільки тоді стане світовою проблемою, коли українці, живучи в неволі, добровільно вмиратимуть, щоб жила їхня чарівна Вітчизна. Добровільна смерть за волю Вітчизни — найблагородніша в світі смерть. Тільки вона чарує людство. Добровільно вмирати, щоб вмирати — безглуздя: треба так добровільно вмирати, щоб летіли в повітря гнізда окупантів України". "Українці не є творцями ні благородного життя, ні благородної смерти"? Значить української проблеми у світі немає. Кісінґер, репрезентуючи США, повідомляє світ, що "США не вмішується у внутрішні справи СССР". 18. "Кажете, що Україна хоче волі? Покладіть мені на стіл книгу "Україна і політекономія країн Америки, Европи, Азії". Я її уважно простудіюю. Знаєте, я маю 28 фабрик нейлону і полієстеру у країнах Европи і Азії, я вам скажу, чи українська воля мені вигідна". "Українці, ви кажете, що у вас немає книги "Політекономія України"? Значить ви ще й самі точно не в'являєте, як має виглядати філософія вашої економіки? В такому випадку заплатіть мені за час, який ви в мене забрали на порожні визвольні розмови". Якби аристократи країн Америки, Европи, Азії були беззастережно переконані, що постання Української держави принесе їм великі зиски, або, принаймні, зміцніють ті зиски, які мають, то вони б натиснули на кнопку, яка сконтактована з продуцентами "світової опінії". І українська проблема не сходила б зі сторінок газет, телевізійних екранів. І були б невідомими людьми призначені сотні мільйонів долярів для створення діючого українського визвольного руху? "Цікаво, чи ці сотні мільйонів долярів були б дані тими аристократами США і Европи, які в 17 році дали фантастичні суми для створення в Россії октябрської революції"? "Немає значення", "бізнес є бізнес". 19. Українська проблема вигідна — в сенаті й конгресі США, і в палаті лордів (Англія) появилися постанови, що коли Москва не звільнить українців з концтаборів, значить Москва — ворог гуманности. В ім'я гуманности Америка і Англія (та країни Комонвельту та приятелі Америки) не ведуть з Москвою жодних переговорів у справах економічної і мілітарної політики. Москва — ворог гуманности. "Чому ж цього немає? Де ж світова справедливість?" "Світова справедливість" це пишна панянка, вона любить сидіти на колінах мультимільйонерів, а не на колінах українських християнських рабів, які всюди поводяться, як жебраки: патріярха просять, волі просять, справедливости просять, визнання просять, співчуття просять. Те, чого вони жебрають, інші народи самі здобувають. І так заслужено утверджують собі місце під сонцем. 20. "А гроші? От нам би з наших людей зібрати мільйони! От коли б ми, українці, мали свого мультимільйонера такого, як Рокфелер, ми б тоді мали силу!" Ні, українець, не маючи Української держави, не може бути мультимільйонером тому, що капітал — це політика, економіка держави. Мультимільйонер не живе сам в собі. Він без духовної і економічно-фінансової кооперації з іншими мультимільйонерами стане жебраком. "Жебраком? Як мільйонер стає жебраком?" Дуже просто. Наприклад, ми знаємо, що американська родина Дюпонт має фабрики виробу нейлону і полієстру в США, Канаді, Франції, Німеччині, Аргентині та інших країнах. Українець Коваленко, маючи п'ять мільйонів, збудував фабрику виробу нейлону. І "щоб бизнес ішов", почав продавати нейлон по тій ціні, що й Дюпонт. Дюпонт дає розпорядження шість місяців продавати нейлон "дюпонтський" на тридцять відсотків дешевше. Мільйонер Коваленко не може знизити ціни на тридцять відсотків, бо він не має запасних фондів, які міг би використовувати для втримання неприбуткової фабрики, і цим провалити торговельну стратегію Дюпонта. 21. Люди купують нейлон Дюпонта, бо він, кажуть, чомусь подешевшав. Коваленко, не маючи сил конкурувати, оголошує банкротство. Дюпонт, довідавшись, що новий продуцент нейлону Коваленко збанкротував, на сорок відсотків піднімає ціну на свій "дюпонтський" нейлон. І так за короткий час покриває шестимісячну втрату, спричинену зниженою ціною. Мільйонер Коваленко стає жебраком. Мільйонери США (тобто, провідні аристократичні родини Америки) Астор, Кабот, Крайслер, Дач, Дюпонт, Форд, Гарріман, Ладж, Мек Кормік, Свіфт, Тафт, Вашінґтон, Рокфелер, Кеннеді та десятки інших родин (всіх їх є біля двісті). Вони кооперують між собою тому, що так діяти їм підказують їхні особисті інтереси. Правда, вони, не порушуючи державних законів, ведуть між собою шалену боротьбу за ринки і сирівці, життя — це боротьба. Не хоче Форд збідніти, щоб розбагатів Крайслер. Рандолф Гирст (володар Каліфорнійських пресових концернів, батько жорстокої Патриції) торгує з шахом Ірану Могаметом Реза Паглаві. Знаємо, найстрашніші в світі війни велися за ринки, сирівці. І сьогодні великий точиться спір між Францією і Англією за ринки. 22. "Що ж нам, українцям, робити?" "Виникає питання — що ж нам, українцям, робити? Грошей немає, української національної аристократії немає, народні маси добрі, але національно мало свідомі. З чого почати будову держави?" Велике вогнище починається з іскри, іскра є — несімо її, як промінь спасіння від хати до хати. Має визріти непереможне хотіння вірити, що потрібна Українська Духовна Революція — нова Українська людина потрібна. Стара українська людина сама себе поневолює навиками, придбаними у многовіковому рабстві. І тому вона не може бути творцем держави, хоч і не проти того, щоб така держава постала. 23. "Та нової української людини немає. І ніхто й не хоче, щоб вона була. Ми вже звикли до чужих релігій і порядків. І нам тяжко їх лишати. Ми вже на все те чуже дивимося, як на українську національну справу. Ми ж щодня чуємо гасла "католицька церква — українська національна справа, грецько-православна церква — українська національна справа", "Марксизм-Лєнінізм — українська національна справа"". "Бачите, як багато українці мають "українських національних" справ. І ці українські "національні справи" очолені чужинцями — Ватикан, Візантійщина, Москва. І нам, українцям, тяжко лишити ці "національні справи", і тяжко з ними жити". Коли вам тяжко лишити ярмо, то чому стогнете, що воно тяжке? Вам треба дати два ярма, і потім одне ярмо через деякий час скинути, і ви будете дякувати, що вам так легко стало жити в одному ярмі? 24. "Та ж змилуйтеся, мільйони українців померло з голоду, у концтаборах! Ми — українці страдники, мученики, ми "настоящі християни", та волі в нас немає". Є у світі переконання, що ті, що вмирають як вівці в безводне літо, волі не здобувають. Щоб народ здобув волю, не потрібно смерти мільйонів. Воля (і особливо Українська Воля!) дуже дорога й вибаглива. Вона хоче від синів України крови не рабської, а аристократичної. "Вибачте, та ж кров одна — немає крови ні рабської, ні аристократичної". Ні, кажуть, що є якась різниця. Тарас Шевченко пише, що є рабська, сукровата кров, і є кров лицарська, свята. Рабська кров ллється тихо, смиренно і ллється ріками, і нікого вона не хвилює. Коли аристократична кров ллється, то здригаються трони, валяться імперії, творяться держави, нові політичні системи, культурні й духовні рухи. І коли й українці литимуть свою кров так, що задрижать всі основи кривавого Московського государства, значить вони (українці) стали новими людьми — стали аристократами духовно вільної України. 25. Нова українська людина (національний аристократ), ідучи на добровільну смерть, жахає окупантів України. Вони, рятуючи своє життя, тікають за межі України. З нових Українських Людей, які освятять свою кров у борні за волю України священними обрядами Рідної Української Національної Віри, самоутвердиться вольова і могутня аристократія України. Українці, ставши господарями на рідній землі, почнуть торгувати зі світом. Україна, маючи казкові багатства, стане такою могутньою, що впливатиме на хід світової економіки. І на хід мислення людства. Українська аристократія буде радо вітана у палацах аристократії Европи, Азії, Америки. Житиме вона на славу й честь рідного народу. Справа України стане справою вигідного життя народів. І тоді її (Українську державу) підтримуватимуть народи тому, що вона їм буде потрібна, як хліб щоденний.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |