П’ятниця
18-11-16
21:51

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 167




241. Перед Константинополем Митяй (людина доброго здоров’я) несподівано помер. І було його "ту погребоша”. Група архимандрита Пімена почала бій з групою архимандрита Іоана. Іоан був зв’язаний, битий "кушаками”, "посадіша єго в верігі жєлєзниє”, "возхотєша єго ввергнуті в море”. Архимандрит, побачивши, що православні християни хочуть його зв’язаного викинути в море, закричав, що не хоче бути митрополитом всєя Русі. І його було помилувано.
Архимандрит Пімен тримає в руках грамоту князя Димитрія (Донського), яку він (Пімен) був витягнув з риз умираючого митрополита Митяя. У грамоті він вимазав ім’я Митяй і поставив ім’я Пімен. Патріярх Ніл у грамоті читає: "Посилаю архимандрита Пімена і молю та вдостойте його митрополитом всєя Русі, бо лучшого не маю”.
("Казали, що патріярхом Макарій?” "Щойно імператор Візантії патріярха Макарія прогнав і на патріярший престол посадив Ніла”).
"Є у вас митрополит Кипріян, наставлений патріярхом Филофеєм”, — сказав патріярх Ніл і відмовився Пімена висвячувати. Пімен від імени князя Московського позичив в італійських купців сто десять пудів срібла, і з своїми браттями во Христі передав патріярхові Нілові. Ніл, побачивши біля престолу коштовні дари, сказав: "Нє знаю, вірить лі послам Россійським, но совість наша чиста, і посвятив Пімена в Софійськім храмі” (Карамзін, т. 5, стор. 37).
242. Патріярх Ніл бачив, що архимандрит Пімен все пофальшував. Та за сто десять пудів срібла в Константинополі у святій Софії Пімена митрополитом всєя Руси ознаменував і грамоту йому дав, у якій написано: "Смирениі митрополіт Поімен Киевскіі і Велікоі Русі” ("Акт Патріярший”, Константинополь, 2, 8).
Є дослідники, які вважають, що патріярх Ніл Україну звав Великою Руссю, столицею якої є Київ. (Патріярхами запроваджені терміни "Мала Русь”, "Велика Русь” мали умовне значення в церковній політиці, та вони будуть використані білими і червоними москвинами для плекання москвинської національної гордости. Наприклад, Ленін у статті "Про національну гордість великоросів” пише: "ми, великоруські робітники, сповнені почуття національної гордости”, "хочемо гордої Великоросії”.
Облудний термін, пропагований попами, Ленін освячує, говорячи про "економічне процвітання і швидкий розвиток Великоросії”.
(Єреї знають, що чим величніше вони славитимуть Візантію, хрещення України (Руси), тим вони (єреї) більший матимуть престиж між побожними православними. І вони речуть, що дуже велику культуру моралі після хрещення утвердила Візантія в Україні (Русі).
Варварська Візантія після хрещення ширила деморалізацію Українського Народу, поборювала його національну свідомість, знеособлювала, дискримінувала. Переслідувала його мову й культуру, гнобила, принижувала душу, формувала зденаціоналізованого раба православія грецької церкви).
243. У граді Коломна (перед Москвою) князь Димитрій (Донськой) у грудні 1381 році ув’язнив смиренного митрополита Пімена. І вислав його на каторгу "в Костромскую Чухлому”. А його слуг — "святітєлєй, предал смєртной казні”. Патріярх Ніл, пам’ятаючи, що Пімен йому обіцяв великі дари присилати, звернувся до Орди: Орда наказала Москві поводитися з Піменом благочинно. До Москви прибув митрополит Кипріян.
Орда хана Батия, поділившись на малі орди, воює сама з собою, і в цю війну втягує й рабів-князів. По стороні хана Мамая стоїть князь Олег Рязанський і боярин Епіфаній. По стороні хана Тохтамиша стоїть князь Димитрій Московський (Донськой). Біля Дону (на Куликовському полі) хан Мамай був розбитий. Зраділа Москва, прозвала Димитрія Донским.
(Історики Московитії, плекаючи культ своїх царів і князів, голосять, що має "всемірно — історіческоє значєніє Куліковская бітва”; у цих крилатих словах більше пропаганди, ніж перемоги над Ордою. (Відомо, що хан Тохтамиш після Куликовської битви довідався, що Москва приховує від нього велику данину, і прийшов грабити награбоване: 26 серпня 1382 року він увійшов у Москву і пограбував її).
244. Хан Тохтамиш, набравши данини, пішов до Сараю. Князь Димитрій Донськой повернувся до Москви. І вигнав з Москви митрополита Кипріяна, сказавши, що митрополит більше думає про прибутки, ніж про державні справи Московитії. На митрополичий престол сів патріот Пімен. Московитія знала, що в Орді влада ханська вища влади митрополичої. Москвини цю мудру татарську політику наслідуючи, поставили віру Христову в підлеглість Москві. І тому для Москви християнська віра стала корисною — усе, що служить державним інтересам Москви, корисне. "Власть Княжеская первенствовала у нас в дєлах церковних!” (Карамзін, т. 5, стор. 37).
(Не знав цар Володимир Хреститель, що його влада має "першенство у справах церковних”. Сам підпорядкувався чужим церковним справам і свій народ підпорядкував: цим започаткував деморалізацію і гибель державних основ України-Руси).
Митрополит Кипріян, вигнаний з Москви, прибув до Києва. У Київ приїхав з Константинополя киянин — митрополит Деонисій (єпископ Суздальський, що втік з Московитії). Є тепер три Київські митрополити — Пімен, Кипріян, Деонисій. На прохання Кипріяна князь Володимир Ольгердович (Київський) посадив до в’язниці митрополита Деонисія, і він у в’язниці помер.
245. Димитрій Донской грабує села Рязанщини, хоче убити Олега (князя Рязанського) за те, що він ханові Тохтамишові сказав, що Москва приховує данину. "Військо Димитрієве спустошило Рязань” (Карамзін, т. 5, стор. 54).
Хан Тохтамиш, маючи підтримку від хана Тамерляна, розгромив хана Мамая. Димитрій Донской склав присягу вірності ханові Тохтамишові, данину йому привіз. І від нього в дарунок отримав татарське городище Тайдула. (Знаємо, що Тайдула почала зватися Тула, місто зброярів).
У Києві митрополит Кипріян у святій Софії дав наказ побожним православним молитися не тільки за патріярха, а й за імператора Візантії. Чому? Кипріян учив киян, що в Києві ще від Володимира Хрестителя устійнено, що "Грецьку церкву не можна мати, не признаючи над собою влади імператора Візантійського, влада імператора і патріярха об’єднані, і їх не можна розділяти”.
(Україна (Русь), хрещення приймаючи, стала підлеглою не тільки патріярхові, а й імператорові Візантії: прибулі з Візантії митрополити у Києві молилися за імператора Візантії і його військо. Чуючи це, цар Ярослав Мудрий відчував себе морально залежним від імператора. Щоб звільнитися з цього рабства, він призначив українця (русича) Іларіона митрополитом. Та візантійці вже в цей час так у Києві вкорінилися, що Іларіон був примушений свій престол віддати митрополитові, який поставлений Візантійським імператором і патріярхом).
246. 1382 рік. На Київщині займався грабіжництвом боярин Радіон Несторович. Маючи 1600 вояків, він служив кримським татарам, литовці ставилися до нього вороже. Як жорстокий татарський слуга, він був українцями зненавиджений, і тому пішов у Москву помагати князеві Димитрію Донському служити ханові Тохтамишові.
Плем’я Жмудь (литовське) має високу національну мораль: не хоче (так казали його духовні провідники) "зраджувати батьківської совісти”. Жмуди сказали князеві Ягайлові, що визнають його своїм князем тільки тоді, коли він залишиться вірним рідній литовській вірі, не буде підлеглий християнству. Ягайло прохання не задовольнив. І плем’я Жмудів визнало князя Кейстута — гордого оборонця рідної литовської віри.
247. 1385 рік. Патріярх Ніль, розгнівавшись, що митрополит Пімен у Москві зайняв місце митрополита Кипріяна (відданого "ромея”), позбавив його митрополичого сану. Пімен зібрав великі скарби і в одязі купця їде до патріярха: хоче поновити висвячення. Митрополит Кипріян їде вслід за Піменом. Патріярх у Пімена дари забрав, але висвячення не поновив, престол Київський і всея Малої і Великої Руси передав Кипріянові.
Пімен має в мусульманському банку скарби. Боючись, що в Константинополі монахи його можуть задушити, він утік через Босфор до мусульман. І мусульманам сказав, що, коли вони його посадять на патріярший престол, він закликатиме християн коритися мусульманському цареві так, як у Москві він закликав служити ханові-мусульманинові.
248. 1386 рік. Є в Польщі державотворча шляхта: так треба сказати, незалежно від того, чи її хтось любить, чи проклинає, знаючи її жорстокість. Щоб Польща пропала, треба, щоб знатні шляхтичі почали, маючи військові частини, самі з собою воювати. Ні, вони керуються законом дисципліни. У них журба — помер король, треба короля. Вони знають, що Єлисавета (донька померлого короля Казиміра) — жінка мадярського короля Людовика. У Людовика немає синів. Є в нього молодша донька Ядвіга. Їй було сім років тоді, коли її заручено з австрійським принцом Вільгельмом. Тепер їй п’ятнадцять. Литва має князя Ягайла. Є погляд, що він душевно неврівноважений.
Ядвізі шляхтичі сказали, що для добра матері Польщі їй треба одружитися з Ягайлом. Ягайло, ставши її мужом, приєднає Литву до Польщі. Щоб задум був успішніший, Ядвіга сказала: "Ягайле, хочеш мене мати, то починай литовців на католицьку віру навертати”. Ягайло полюбивши дівицю — красну куницю, хрещення здійснював безцеремонно. Стояла юрба литовців, і ксьонз, підійшовши, перехрестив їх і всіх назвав Павлами, іншу юрбу литовців назвав Петрами, іншу — Іванами. І так (звернімо увагу) — щойно в 1386 році Литва стала християнською. І це започаткує її деморалізацію і падіння. Литовці, маючи вроджений нахил до справедливости, не вмітимуть перетворити чужу віру у "ґешефт”, як це вміють робити магнати москвинські, польські, візантійські, латинські.
249. Литовці, маючи рідну батьківську віру, володіли могутньою національною енергією — вони вигнали татар з України (Руси). Узяли Москву. Стали панами на Сході Европи. Литовський князь Ягайло, підпорядкувавши литовців законам римо-католицької віри, започаткує між литовцями чвари і падіння литовської сили.
Польська шляхта у Кракові відібрала у Литовського князя Ягайла литовське ім’я. І не дала йому ім’я християнське (грецьке, юдейське, латинське), а польське ім’я — Володислав. Давши йому рідне польське ім’я, польська шляхта проголосила його королем Польщі, Литви, України (Руси). "Король України (Руси) Володислав? Але ж він не окупував цієї землі?” "Йому даний титул короля України (Руси), щоб він цю землю взяв і приєднав до Польщі”. "Без титулу не можна”. Король Володислав виганяє з Галичини мадярську військову частину. І в 1397 році приєднує Західні землі України (Руси) до Польщі.
(Пригадаймо: 18 лютого 1387 року вісімнадцятилітня Ядвіга, охоронена польськими вторжниками, ввійшла у Ярослав. І сказала так, як їй шляхта радила: "Я пані Русі”).
Литовець Ягайло (Володислав) дихає ненавистю до Рідної Литовської Духовости, батьківських звичаїв і обрядів. У людській психіці закодована ницість: я зрадив, зраджуй і ти. Коли всі стануть зрадниками, тоді зрада буде справою моральною. Ягайло хоче вогнем і мечем хрестити литовців (жмудів), бо він таку обіцянку дав дівиці Ядвізі. "Перша його обіцянка — охрестити на латинство всіх нехрещених Литвинів, брала на себе дуже багато, супроти відрази до християнства деяких більше консервативних (відданих рідній духовості, -Л. С.) литовських країв” (М. Грушевський, т. 4, стор. 129). Литовці (особливо плем’я Жмудів) з болем приймали хрещення. Знали — зрадити батьківську віру — значить зрадити свою совість, свій спосіб життя, окремішність свого духовного "я”. Відречення від рідного завдає благородній людині великі душевні болі.
250. Київ. По хатах ходять прибулі з Греції і Єрусалиму христолюбці. Оповідають про чуда "во Вифлиємі”. Продають мощі святих угодників: кістка, зуб, осколок черепа. У літописі увіковічнений христолюбець Ніфонт. "Де ви, святий чоловіче живете?” — питали кияни. Ніфонт відповідає: "Живу в Єрусалимі в монастирі архангела Михаїла, бережу гріб Господа Бога Христа, і молюся за спасіння душ християнських”. Ніфонт збирає у Києві гроші на гріб Христовий. Іде юрба монахів, озброєних ґирлиґами — обороняє христолюбця від собак і безбожних людей.
Папа Урбан 6-й прагне при допомозі Польщі відвернути Україну (Русь) від грецької віри і навернути на латинську. Українці, ставши "латинянами”, збагачуватимуть папську скарбницю. Між папами (Урбаном 6-м, що сидить у Римі, і Климентом 7-м, що сидить у Авіні) точиться борня — вони самі себе називають антихристами. У них такий склад моралі, як і в константинопольських патріярхів: усе те моральне, що дає прибутки, усе те святе, що по-рабському побожне, богобоязливе, залякане церковними карами і зачароване оповідями про воскресіння мертвих і сцілення прокажених і біснуватих.
251. Митрополит Пімен живе в Азії. Почувши, що патріярх Ніл помер, він поквапно прибув до Москви. З золотом, сріблом і соболевими хутрами він прибув до нового патріярха Антонія, щоб він йому звання митрополита поновив. Патріярх Антоній узяв дари. Та ще коштовніші дари він отримав від князя Московського, який просить Піменові жезла митрополичого не давати. Патріярх став по стороні того, хто йому коштовніші дарунки прислав. Пімен утік з Константинополя.
Польська шляхта вторгнулася в Галичину. Їй так подобається Галичина, що вона її більше любить, як Краківщину. Вона б від ранку до вечора молилася Христові, щоб він поміг їй умертвити галичан, або поробити їх польськими рабами. Між польськими і литовськими вторжниками почалася війна за землі Західної України (Руси).
Рязань, Твер і Новгород відстоюють незалежність своїх царств, обороняючись від Москви, яка для них не була б страшною, якби Орда не стояла по її стороні. Князь Димитрій Донський має від Орди дозвіл "собірать землі для Москви”. Не маючи сил загарбати Рязанщину, яка наполегливо відстоює самостійність, він починає торгівлю. На схід від Рязані (на берегах середньої Оки) живе племя Мещера. І Москва за скарби, награбовані в Новгороді, купила собі країну Мещеру разом з мещерами. Охрестила їх, поробила побожними православними рабами, "навєкі” підлеглими Москві.
252. 1389 рік. Пермяни навернені на віру православну (тобто підпорядковані Москві), відмовляються від православія. Вони переконалися, що православіє — засіб поневолення і нищення пермянського самовизначення. Князь Димитрій Донський знову посилає монаха Стефана (учня Коломського єпископа Герасима), у Пермію.
Пермяни хрестителю Стефанові сказали: "Хіба можна вірити людині, прибулій з Москви? Чи від Москви нам ждати правди і добра? Ми служимо багатьом Богам батьківським, які відомі своїм довгочасним благодіянням. Не розумно Богів батьківських проміняти на одного чужого і невідомого. Наші Боги посилають нам соболів, куниць і рисів, якими вельможі Москви прикрашуються, якими торгують і які дарять ханам, грекам і німцям. Пермяни, наші учителі, суть досвідчені старшини, а цей чужинець юний літами, очевидно й розумом” (Карамзін, т. 5, стор. 69). Карамзін бере ці слова зі спогадів монаха Стефана, які ввійшли у літописи. Пермяни вірили батьківським Богам (Сонцеві, Місяцеві, Зимі, Весні, Вітрові), які не були рукотворними і які їх гріли, давали їм світло, зиму, літо. Та справа не у Богах і не в Богові, а в духовній незалежності пермян: відректися від батьківських Богів і підпорядкуватися одному Богові, зайшлому з чужини, — значить на рідній землі себе визнати невільником: ті, які тебе на віру свою навертають, роблять тебе своїм рабом.
(Монах Стефан, маючи з собою "Московських стрєлцов”, у Пермії палив рідні святині Пермії. Пермянський священнослужитель (старий мудрець Пама) пройшов через вогонь. І сказав, щоб і монах Стефан пройшов. Святиня горить святим вогнем. Стефан відмовився. Москва проголосила Стефана святим чудотворцем, який пермянів поробив рускімі православної віри. (У Кремлі в церкві Преображення в 1396 році був похований монах Стефан).
253. Новгород. Карпо Стригольник відважно говорить новгородцям, що попи, "будучи за гроші поставлені, хижаки важливого сану, правдиві християни повинні віддалятися від попів” (Карамзін, т. 5, стор. 68). Протипопівський рух відомий в історії під назвою — стригольники. "Ніконський літопис” пише, що попівські преподобники, щоб підлащитися єпископові і здобути славу побожного православного християнина, ловили стригольників. Зв’язували їх, виводили на міст і, до шиї камінь причепивши, кидали у ріку Волхова. Не були помилувані й родини стригольницькі, зв’язували й дітей, "свергоша іх с моста”. Дітки, ридаючи, просили дарувати їм життя, та побожні православні християни з великої любови до рідної церкви й діткам пощади не давали: вірили, що Христос ласкає тих, хто обороняє попів і вбиває інакшевіруючих.
254. 1391 рік. Хрещення татар у Москві. "Приїхали татари! Хрещення прийматимуть. Золоті "тайги” привезли!” (У Москві ходять татарські гроші, на яких є написи: "Алкаб Саін халеде Аллагу муккугу”, що значить "Алкаб Саїн хан, царство якого продовжить милість Божа”).
Татарські аристократи Бахти-ходзя, Кадир-ходзя і Мамет-ходзя та їхні родини, приятелі і слуги, хрещення прийнявши, стали рускіми православними. Митрополит Кипріян їх "сам кресті і нарече ім імяна во святом крещеніі Ананія, Азарія і Місаіл” (Татіщев, т. 5, стор. 179). Татарські аристократи ставали московськими боярами, мало змінивши свій характер і спосіб життя. Бахти (Бахтєєв) — "постєльнічій хана Тохтамиша”, один з найвпливовіших діячів Орди. Татари, його наслідуючи, перекочовували в Москву, ставали "рускімі православной вєри”.
Хрещення татар у Москві відбувалося завжди особливо торжественно. "І позвоніша во вся колоколи і собрася мало нє весь град, і снідоша на рєку Москву,... і ту на рєцє Москвє сам Мітрополіт кресті я. ...І татари новокрєщєні хожаху вкупє, акі соузом любве связаема” (Карамзін, т. 5, примітки, стор. 90).
Після смерти Димитрія Донського, Московським князем (у 1389 році) став його син Василій. (Він був лакеєм ханським), і "бил возведьон на престол в Владіміре (на Клязьмі, -Л. С.) послом Царськім (ханським) Шахматом. Такім образом достоїнство Велікокняжеськоє сдєлалось наслєдієм Владєтєлєй Московськіх” (Карамзін, т. 5, стор. 76).
Уже знаємо, що Москва звала хана царем. Москвини казали: "Наш цар Узбек”, "Наш цар Тохтамиш”. Карамзін пише, що хан (цар) послав свого посла Шахматова, щоб він князя Василія посадив на престол "государя Московського” і дав йому право від імени Орди придушувати протитатарські повстання, бути деспотом.


[09-10-31]
Вірус грипу 2010р. – Як лікувати список порад! (0)

[09-09-19][Відпочинок за кордоном.]
Високий сезон на Мальдівах (0)
[09-09-18][Яремче]
Мекка українського туризму Яремче (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Ретроспективний аналіз розвитку туризму в Україні (0)