| Середа 24-05-08 23:09 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 192586. 29 червня українські війська, очолені гетманом Іваном Виговським,
розгромили головну Московську орду, очолену князем Трубецьким. Князь
Трубецький з недобитками утік з околиць Конотопу у напрямку Путивля.
Конотоп, який 12 тижнів був оточений московськими вторжниками, став
вільним. 1500 українських воїнів полягло на полі брані, віддано
обороняючи рідну землю. Жителі Конотопа вмирали від голоду й хвороб, але
витримали: не здалися москалям (рускім) і тепер радісно святкують
перемогу.
Під Конотопом в болоті лежить загарбницька слава Московії: барабани, прапори, гармати, побиті вторжники. Перелякані повернулися москалі (рускіє) в Москву. І повідомили, що українці їх розгромили: у полоні залишилися царські прапори і славні воєводи. 587. "Квіт московської кінноти”, — пише московський історик Соловйов, "що довершив щасливі походи у 1654—1655 роках, погиб в один день... Ніколи опісля московський цар не був уже в можності вивести в поле такого сильного війська. У жалібному вбранні вийшов Олексій Михайлович до народу; тривога впала на Москву. ...Трубецькой, на котрого була надія більш усіх, "мужь благоговейный й изящный, въ воинстве счастливый й недругамь страшний”, погубив таке велике військо!...; царський город задрожав за свою власну шкуру: в серпні, по наказу царя, люди всіх чинів спішили на земляні роботи, для укріплення Москви?” "...Татари, союзники Виговського, з насміхом говорили московським послам: "Ваш цар хоче запанувати над Запорозькими козаками; польський король також хотів панувати над ними, але й своє королівство потім віддав: те саме буде і з московським царством, буде знищене з причини козаків”” (І. Крип’якевич). (Про те, що під Конотопом Українське військо розгромило полчища вторжників (Московське військо) "История СССР” й словом не згадала, щоб діти українські не знали правди, щоб на історію України дивилися московськими очима). 588. Москва зібрала охочих грабувати, чинити насильства, випустила з в’язниць "ворішок і убійц”. І під командою воєводи-князя Юрія Нікітіча Баратинського пішли москалі (рускіє) в Україну, їм даний наказ "висєчь й вижєчь”. Москвини, прямуючи до Києва, лютували, мстилися за поразку під Конотопом, нападали на мирні українські села. І вирізували українців, хати палили, скотину брали з собою на заріз. "Це ж православні, а не татари, у ліс тікати не треба”, — обмануті селяни говорили. Помилилися: православні, вторгнувшись у село, вирізували православних, діти в колисках лежали поколені ножами. Воєвода Баратинський повідомляв Москву, що "на захід від Києва на верст 150 "посєчено” 15.000 хахлов і хохлушок”. Є надія, що "возз’єднання двох братніх народів проходить успішно”. Баратинський "вьісєкав измєнников”, які не хотіли бути рабами московськими. 589. У Ніжені попи, очолені протопопом Максимом Філимонівим, підняли агітацію по церквах, речучи: "За святу православну соборну і апостольську церкву борімося! Гетман Богдан казав: "Мила нам наша батьківська земля, наша Отчизна, але православіє для нас миліше!” Православіє — рідна мати наша, обороняймо православіє! Православні підтримуйте полковників Василя Золотаренка і Цюцюру, які з православною Москвою єднаються! Боріться проти гетмана Івана Виговського, який каже, що Вітчизну рятує, і тому союз з шведами, поляками, турками, литовцями підписує і б’є єдиновірну Москву! Хто за православіє — за нашу рідну матір боротися хоче, той стоїть по стороні православної Москви!” "Скликати Старшинську Раду! Геть Виговського, зрадника православія! Нового гетмана!” Полковник Цюцюра убив полковника Юрія Немирича, прихильника Виговського. "За православіє!” — ораторствує між козаками протопоп Максим Філимонів. Він організував і очолює "москвофільську партію”, яка з Москви отримує "дєнґі”. 590. Гетман Виговський у селищі Германівка (на Київщині) 1 вересня скликав Старшинську Раду. Прибули й старшини, запаморочені православієм протопопа М. Филимоніва. "Воля Батьківщини — справа перша, а православіє — друга!” "Православіє — справа перша, а воля Батьківщини — друга!” Появилася сварня. Старшини Верещак і Сулима сказали, що треба боронити незалежність Вітчизни і шукати в світі союзників, не звертаючи уваги, яка в них віра: грецька, латинська, мусульманська. "Христос любить тільки православних! Православіє — справа Божа, незалежність Вітчизни — світська. Той, хто світські справи ставить на перше місце -антихрист!” — речали попи. На Старшинській Раді кривава бійка. Прихильники партії протопопа М. Філимоніва зарубали старшину Верещака і старшину Сулиму. Гетман Виговський, рятуючи життя, тікає з Старшинської Ради. "Православіє — свята мати наша, єднаємося з православною Москвою!” — кричали попи. Православні протопопа М. Філимоніва з оголеними шаблями біжать: хочуть убити гетмана Виговського. Не догнали... У селі Бзині (біля Білої Церкви) постала нова Старшинська Рада. Партія протопопа М. Філимоніва позбавила Виговського гетманства. Полковники Лісницький і Лизогуб відібрали у гетмана Виговського булаву. Московські (рускіє) вторжники тішаться: вони були розгромлені гетманом Виговським під Конотопом. Щоб перемогти хохлів, треба їх поділити на дві ворожі групи і вони розгромлять самі себе. І тоді їх, знесилених, примусять бути підлеглими Москві! 591. 1660 рік. Вісімнадцятилітньому Юрію Хмельницькому вручена булава. Протопоп М. Філимонів тримає юного гетмана під духовною опікою. Він, протопоп, такий, як і всі інші духовники християнської України. Він дбає про благи попівської касти, яка є найкраще організована, має великі впливи на почування і мислення народу. Попівська каста (від 1240 року починаючи) служила всім вторжникам. Є такі династичні роди попівські, які по чотириста, триста літ сидять на парахвіях: попадівни одружуються з поповичами. Московія, даючи привілеї попівській касті, буде "в Малоросії” втверджувати гноблення побожних рабів православних. (Попівська каста, пристрасно змагаючись за приєднання України до Москви, керується тільки своїми інтересами і про долю України не думає. Москва має православну тиранську систему правління, скріплену військом і попами: піп при такій системі вважається довіреною особою царською, парахвіяни, які працюють на його маєтку, є попівською власністю: їх він може судити і карати. Козацька вольность обмежує попівські права, робить парахвіян відважними, юнаки, не бажаючи за півдарма працювати на попівських маєтках, тікають на Запоріжжя, стають козаками і гетман Хмельницький їх не карає. Чи можуть попи підтримувати такі визвольні змагання — таку Українську державність? Запорозька січ, гетман Хмельницький, гетман Виговський бачили, що попи виступають проти "вольности козацької”. Розгніваний гетман Хмельницький, як знаємо, наказав на бердишах (бойових сокирах) викарбувати слова: "попамь Супостатамь симь бердишомъ заграю на ихь толстихь шияхъ”. Розгніваний він був на попів, бачачи їхнє вороже ставлення до визвольних змагань народу). 592. Протопоп М. Філимонів, виконуючи доручення вторжника — воєводи Ромодановського, збунтував старшин проти гетмана Виговського. (Ми пізніше довідаємося, що він (протопоп) був головним змовником проти гетмана Сомка. Москва зробила протопопа М. Філимоніва єпископом Мефодієм — блюстителем християнської України. "Єпископ Мефодій — се той самий протопоп Максим Філимонів, що баламутив ще за Виговського. Тепер він за прихильність до Москви, висвячений був на єпископа і поставлений наглядачем Київської митрополії” (М. Аркас, стор. 239)). Україна прославлена воєнними перемогами гетмана Хмельницького, їй легко підписувати військові договори з Турцією, Кримом, Швецією, Польщею. Та Москва хоче, щоб Україна була їй підлегла і тому всі договори України, підписані з іншими країнами, вона (Москва) успішно знищує під кличами "возз’єднання двох православних народів”. Щоб військові сили України ослабити, Москва починає українськими руками воювати з Польщею: хоче собі нові землі приєднати. Московське військо, очолене князем Шереметєвим, влітку вторгається на Волинь. І з ним йдуть українські лівобережні полки, очолені "наказним гетманом” Цюцюрою (однодумцем протопопа М. Філимоніва). Гетман Ю. Хмельницький, який очолює Українське військо (Правобережні полки), йде "поволі й неохотно” до Шереметєва. Поляки знали, що коли москалі не отримають допомоги від українців, то бій програють. І так сталося: поляки оточили військо Шереметєва під Чудновим. Москалі, не маючи біля себе війська гетмана Ю. Хмельницького, здалися в польський полон; Шереметєв віддав Польщі всю артилерію. 593. Старшини порадили гетманові Ю. Хмельницькому відійти від зв’язків з Москвою, бо 27 жовтня 1659 року москаль-князь Трубецькой пофальшував Переяславські документи, дописав такі пункти: "Гетман Малоросії підлягає наказам Москви. Москва тримає свої частини військові в Києві, Чернігові, Переяславі, Умані, Ніжені, Браславі”. Гетман Ю. Хмельницький під Слободищем заключив з Польщею мир на основі Гадяцької умови: Україна має своє державне правління, незалежне від Польщі чи іншої держави. В "Истории СССР” написано (на стор. 302), що "из-за изменьі Юрия Хмельницкого й части старшин русское войско потерпело поражение”. Кожний гетман, старшина, воїн, який керується інтересами України і не хоче бути холуєм Московії, названий Москвою "ізмєнніком”. Кожний українець, який є холуєм Московії, названий Московією "істінним сином народа”, "вєрним другом”, "хорошім парнєм”. "Наказний гетман” Т. Цюцюра (Цецюра) почув, що Шереметєв, попавши в полон, пообіцяв полякам віддати Київ. Торгівля не відбулася. Шереметєв викупився з полону й тікає в Москву, а його військо поляки віддають своїм союзникам-татарам Кримським. Жахлива доля спіткала українців, очолених Цецюрою. Їм сказано, що вони будуть продані татарам. Щоб не йти у татарську неволю, вони почали самі себе вбивати. Уночі з 3 на 4 листопада лежало 950 трупів. "Панасе, бий у серце, щоб без мук”. "Миколу вб’є Петро, а Петра — Грицько, рядком тут і полягаємо”. "Треба було гетмана Виговського слухати, пішли за протопопом Філимоновим, і тепер за православіє самі собі горлянки ріжемо. А протопоп став єпископом, сидить у Києві, наглядає за митрополією”. 594. Шереметєв і Баратинський зраділи, що їм удалося схопити в полон полковника Данила Виговського (брата гетмана Виговського). Москалі (рускіє) везли "хохла Виговського в Москву на катування”. Називали його "ізмєнніком”, який хотів, щоб Київ був в українських руках. Виговський мовчав. І вони (москалі-рускіє) не злюбили мовчання, і 10 грудня (1660 р.) біля Калуги почали катувати, вживаючи методи, европейцям незнані. "Тіло в штуки від кнутів порізане; очі вилуплені й сріблом залиті: пальці поперерізувані, литки з ніг в штуки по жилі розібрані, взагалі нечувана жорстокість”, — описував очевидець, що бачив тіло в Чигирині. "Данилова жінка сама як припала до тіла, так об домовину вдарилася, що голову собі страшно розтяла. Прибіг Хмельниченко ранком, а як побачив тіло, ревно заплакав” (І. Крип’якевич). Хмельниченко — гетман Юрій, а Данилова жінка Степанида його рідна сестра. Гетман Юрій Хмельницький, бачачи звірства, чинені москалями (рускіми), плакав, вимахував шаблею в сторону Москви і кричав: "Кари москалям, кари!” (У школах поневоленої України москалі (рускіє) обманюють українських дітей (на основі ленінської політики): гетманів проголошують зрадниками. "Юрій Хмельницький — зрадник інтересів народу”, "Іван Виговський — підлий зрадник”, "гетман П. Тетеря — агент польських панів”, "гетман П. Дорошенко — зрадник народу, який хотів Україну продати Туреччині”, "гетман І. Брюховецький — зрадник”, "Кость Гордієнко — зрадник”, "Гетман Іван Мазепа — підлий зрадник, що продав Україну іноземним поневолювачам”, "Пилип Орлик — зрадник і агент Польщі й Швеції”). 595. 1663 рік. Московитія (підтримана попами такими, як протопоп М. Філимонів) проголосила гетмана Юрія Хмельницького "ізмєнніком православія”. Українські полки (і цього треба було сподіватися), підбурені попами, проголосили, що гетмана Ю. Хмельницького не визнають гетманом. І він віддав булаву полковникові Павлові Тетері, який одружений із Степанидою (сестрою гетмана Ю. Хмельницького), що була вдовою по Данилові Виговському. 6 січня Ю. Хмельницький став монахом під ім’ям Гедеон. 18 березня на Правобережній Україні став гетманом П. Тетеря. Гетман І. Виговський зустрічається з П. Тетерею. Є пляни: полки (Правобережжя і Лівобережжя) підпорядкувати Тетері: маючи силу, можна буде сміливіше говорити з Польщею і Москвою. 13 червня біля Ніжина в таборі московського окольничого Вєлікоґаґіна почалася Старшинська Рада, на якій грає велику ролю протопоп М. Філимонів. Є три кандидати на гетмана Лівобережної України: наказний (призначений) гетман Яким Сомко (одружений з Оленою, дочкою гетмана Б. Хмельницького), Ніженський полковник Василь Золотаренко і Запорозький кошовий Іван Брюховецький. На Раді між прихильниками Сомка і Брюховецького почалася бійка, давши Раді назву "Чорна Рада”. "Чорна Рада” є там, де немає усталених законів порядку, де невихований розум, де мала культура почувань, де занепала національна мораль. Прихильники І. Брюховецького перемогли. Я. Сомко сказав Велікоґаґінові, що вибори були неправильні. На другий день Я. Сомко відновив вибори: ті, яким він вірив, зрадили його: пішли до Брюховецького. Москва визнала Брюховецького гетманом Лівобережжя і Правобережжя, щоб підохотити Брюховецького виступити проти Правобережного гетмана Тетері і довершити підпорядкування Правобережжя. Єпископ Мефодій (протопоп М. Філимонів) підніс гетманові Брюховецькому хреста, щоб він поклявся, що буде вірно служити царю Московському. I сказав: "Хто креста целовал, а отступіть — не будет жів!” (Гетман Правобережжя Тетеря у церкві православній хреста цілував: клявся на вірність королю Польському. Польща визнала гетмана Тетерю гетманом Правобережжя і Лівобережжя: має ті самі пляни, що й Москва). 596. ("Літопис самовидця” пише, що І. Брюховецький переміг Я. Сомка "за стараніем єпископа Мефодія”. Гетман Сомко і всі його старшини поставлені "под караул” в Ніженському замку. Єпископ Мефодій обвинувачує їх в "незичливости к царскому величеству”. "Літопис Самовидця” пише, що єпископ Мефодій старався "о їх згубі”: старався, щоб всім їм були повідрубувані голови, бо є дані, що "гетман Сомко підтримує зв’язок з гетманом Тетерею”). Старання єпископа Мефодія (протопопа М. Філимоніва), (московського наглядача Київської митрополії) увінчалися успіхом: 18 червня (1668 р.) у м. Борзні був винесений смертний вирок гетманові Сомкові. В. Дворецький, який прибув з Києва, як посланик єпископа Мефодія у листі до чернігівського єпископа Лазара Барановича 21 вересня пише, що 18 березня сокирою відрубано голови: Якимові Сомкові — наказному гетманові, В. Золотаренкові — Ніженському полковникові, Й. Силичеві — Чернігівському полковникові, С. Шамрицькому — Лубенському полковникові, А. Шуровському — Переяславському полковникові, К. Шираю -писареві Сомковому, П. Килдію — старшині Ніженському. Д. Велікоґаґін сказав, що голови відрубані з веління "царского величества”. Інші старшини (прихильники Сомка) були закуті в "кандали” і відвезені в Московію. 597. Чому єпископ Мефодій, єпископ Лазар, будучи українцями, не сказали: "Рубати голови полковникам — братам нашим православним не треба”. Вони не сказали тому, що хоч і походили з роду українського та почувань українських у них жодних не було: вони були виховані, що всі слов’яни походять з зерна Яфетового, усі православні — брати, а всі католики — вороги. Українець, який був ворогом Москви, в очах попа був людиною підозрілою, бо Москва надійний оборонець православія (маєтків попівських). Православіє, ввійшовши "продовж довгого часу в душу й тіло народу”, помагало таким єпископам, як Мефодій і Лазар, впливати на мислення і почування побожних. Гетмана Івана Виговського схопили ляхи-вторжники. І 19 березня 1664 року біля Корсуня розстріляли. О, гетмане Виговський, воістинно світла твоя українська душа: ти був тероризований попами, ти був названий "ізмєнніком” москалями, ти був розстріляний ляхами. "Воєвода Собєський дав наказ сотника-українця Богдана Нужного повісити”. Сотник Богдан Нужний відповів: "Мій тато помер на паколі. Такою смертю і я хочу померти”. І ляхи підвели його до гострого пакола, біля якого висіла збруя, зняли збрую з пакола і підняли зв’язаного сотника Богдана: гострий пакіл проколов живіт, під ребрами пройшов мимо легень і серця, і гостряком виглянув з горла. З горла текла кров, на очах стояли сльози, на устах здригалася усмішка: українець Богдан переживає страсті. Біля Ісуса стояла його мати та сестри, та брати, та Марія-Магдалина, та інші обожнювачі його. А хто ж коло тебе стояв, сину Божий Богдане? 598. 1665 рік. Оточений "азіятським вєліколєпієм сидить на престолі цар-хан Московії”, розумна людина, поговоривши з ним бачить: деспот має пересічний розум, звичайна людина. Хто ж його робить могутнім? Ті, що його оточують: знать Московії стоїть перед деспотом на колінах, роблячи його могутнім, авторитетним, "Христовим помазаником”. Гетман Іван Брюховецький у вересні прибув до Москви: у його "почоті” 537 осіб: старшини, попи, монахи. Прибув скласти поклін царю-хану й жде: ідуть тижні; цар-хан скаже, коли можна буде йому поклонитися. Гетман Брюховецький 1-го листопада поклав перед царем-ханом Московитії дорогоцінні тканини, ридвани, злотом куту зброю. Біля Кремля стоять виплекані коні косацькі: дар для хана Московії. Хан дає гетманові ярлик (боярську грамоту), старшинам — менші ярлики (дворянські грамоти), ярлики дають право українським старшинам на українській землі владу хана Московитії славити і українських селян законами московськими гнобити. Хани у Орді давали князям (слугам татарським) дівиць на розважання. І хан Московитії дав гетманові Брюховецькому дівицю. І цар-хан сказав, що в Україні (Русі) стоятимуть московські баскаки (губернатори, воєнні гарнізони, очолені воєводами) і українські селяни будуть примушені їх годувати. І прибув до Києва Москвою наставлений єпископ. Він у святій Софії голоситиме про "вічне возз’єднання двох єдиновірних і єдинокровних народів”, учитиме побожних православних коритися ханові-цареві і його христолюбному війську. 599. 1666 рік. У Чигирині Петро Дорошенко вибраний гетманом. (Його дід Михайло Дорошенко був Запорозьким гетманом у 1623—1628 роках). Він старшинам сказав: "Хоч Божою волею Український народ обох сторін Дніпра роз’єднаний і ми вважаємося самі собі ворогами, одначе мені ніхто чужий не є такий прихильний, як ми самі собі є рідними приятелями”. Щоб ніхто не казав, що він служить Польщі чи Москві, він почав мати приязні ставлення до Туреччини. Гетман Дорошенко знає: українці не мають влади їм Богом даної (не мають помазанця Христового, царя чи короля). І тому кожному полковникові дається право захопити владу (булаву), роблячи між косаками бунт, намовляючи їх на свою сторону і кажучи їм, що теперішній гетман не поважає старшин, занедбав свої обов’язки. Немає такого гетмана, якого не можна було б знеславити. А от царя чи короля знеславлювати заборонено: він помазаник Христовий. Гетман Дорошенко старшинам своєї думки не накидає: на Раді старшини сперечаються: кожний доводить свою правоту і свої розуміння порядку. І розсварених гетман не мирить. Знає: українці мають м’яку вдачу, попи володіють українцями, промовляючи не до їхнього розуму, а до їхньої душі: вирізання "младєнцев во Вифлиємі”, "отсєкновєнія” глави Іоана Крєстітєля (про це піп оповідає задушевно-плачевно), і так українців розчулює, що вони плачуть, стоячи в наркотичному диму біля кадильниці, оплакують "Іоана Крєстітєля”. Гетман Дорошенко починає підтримувати бандуристів, співаків. Бачить в них народніх самородків, відданих рідній Вітчизні, їм він вірить більше, як попам. Він почав творити постійне військо. (Гетман Хмельницький і Виговський не творили постійного (регулярного) війська. І в цьому треба бачити помилку їхньої державної діяльности). 600. 1667 рік. Українці (за 13 років "возз’єднання”) пізнали, що москвини дуже люблять бути "начальніками”, працювати не хочуть, хліб здобувають при допомозі зброї, вважають себе "царскімі прєдставітєлямі” і селяни зобов’язані їх годувати. Українські юнаки з помсти за сестру чи наречену, почали з засідки кидати петлі на московського (руского) солдата. І його зброєю його вбивали. "Москалики, ви поїли наші волики, щоб вас пранці поїли!” — грубо й гнівно говорили селяни. Українка, яка з москалем приятелювала, була названа москалькою. "Смердиш, як москаль”, "Матюхаєшся, як москаль”, "Не будь москалем” (не будь жорстоким нахабою). Вторгнення москалів не єднало два народи, а навпаки — створювало між ними ненависть, ворожнечу. Українці бачили в москалеві злодія, який тільки ходить з рушницею, погрожує, грабує, що бачить: курку, вівцю. Українські діти, побачивши москаля, кричали: "Москаль, зуби не скаль! Не хочем вітати, йди з нашої хати”. Усе це ознаменовувалося словами: "Україна глухо волновалась” і насторожувала Москву. 13 січня Московія і Польща в селі Андрусіві (на Білорусії) підписали Андрусівську умову, якою посли Московії канселювали Переяславську умову і визначили, що Україна вважається не приєднаною добровільно до Москви, а завойованою Московським військом. І перебуває "в державе его царского величества” ("Полное собрание законов Российской империи”, т. 1, стор. 656). Переяславська умова втратила значення. Московія віддала Польщі Київ. "Київ, наш рідний Київ, проклята Москва віддала ляхам-магнатам”, — обурливо говорили кияни. "Москалі до Андрусіва на нараду не запросили гетмана Брюховецького. Геть москалів з України!” — українські народні маси гнівно обурювалися.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |