| Середа 24-05-08 06:44 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 1830. Людина не родиться з готовою свідомістю. Немовля — насінина Людства. В ньому волею Дажбожою (волею всевічного і всюдисущого Дателя Буття) закодований світ -вся історія Людства, весь розвиток буття Земної плянети, всі внутрішні і зовнішні дії Сонця, дії видимих і невидимих випромінювань далеких і близьких галактик, о Дажбоже наш, незбагненна сила Твоєї вічносущої і всюдисущої сили! Немовля — людина несвідома. Але вона могутня своїми можливостями; її можливості ждуть проявлення. Вона, маючи повітря, харч і сонячне тепло, як на дріжджах, могутніє тілесно. В немовляти від перших тижнів життя прокидається спрага (несвідомі потягнення) пізнати себе й оточення. Спрага пізнання, спонтанно появившись, підкошеною стеблиною зів'яне, коли її не будуть розвивати немовлятині родичі. 31. Перші прояви самоусвідомлення. Немовля, маючи зір, починає себе оглядати і одночасно відчувати рух своїх ніг, рук, шиї, пальців. Нога випадково вдарилася об візок — появився біль: площа, яка «потерпіла», сигналізує центральній нервовій системі про свій стан, тіло мобілізовує свої охоронні можливості і спішить на допомогу потерпілій «території». Щоб відчути біль, треба мати почуття болю. Почуття болю корисне — воно діє, як оборонна сигналізація. Тіло немовляти успадкувало від родичів почуття голоду, тепла, холоду, спраги, рівноваги. Десятки різних звуків (крик птаха, шум вітру, свист потяга) летять до вух немовляти. І тривожать його «я». Немовля, несвідомо відрізняючи звук від звуку і несвідомо порівнюючи звук зі звуком, розвиває свій слух, свою слухову пам'ять. В нього появляється уважність. Що таке «уважність», де і як вона родиться в людині, це питання жде правильної відповіді. Вважаю, що людині властиве почуття уважности. Без почуття уважности немовля не було б здібне розвивати свою пам'ять. Щоб почуте або побачене запам'ятати, треба його зручно помістити в мозкові і боронити від забуття. Я хочу, щоб в моєму народі постала нова наука — Культура Особистої і Національної Пам'яти (КОІНП). Перші слова матері сприймає немовля всім своїм єством і відкладає їх у пам'яті своїй, дарма, що ще не знає значення почутих слів — рідна мова (мова матері) засвоюється несвідомо. Пам'ять — основа, на якій твориться і розвивається пізнання «я» і оточення, і формується самобутня сутність племенної свідомости. 32. Коли людина визнала сама себе? Людина ні від кого не отримала право визнати себе людиною. Вона визнала сама себе тоді, коли усвідомила свої вчинки, своє місце в світі, коли почала порівнювати своє «я» з «я» одноплеменника свого. На основі порівняння в людини постало почуття особистости. Свідоме почуття окреслимо такими термінами: «ти і я» (чому ти є ти, чому я є я?), «ми і вони» (чому вони — вони, а ми — ми?), «моє і твоє», чому моє — моє, а твоє — твоє?, «світ і я» (світ — мій друг чи ворог, світ може бути без мене, я можу бути без світу?), мені болить і тобі болить — у нас спільне почуття болю: тобі весело й мені весело — у нас спільне почуття радости. Ти не йди від мене, без тебе я — половина. Я тужу за тобою — частина мого «я» в тобі; ти знайди мене в собі, я знайду тебе в собі. Є в нас щось — воно нас єднає, воно вийшло з світу «я» нашого і дивиться пильно на нас, то воно нашими очима дивиться на нас, щоб ми в ньому краще пізнали себе, «ти» і «я» — «ми», і в нашому «ми» — значить ми «сва». Дажбог і я, Дажбог в мені, я в Дажбогові, Дажбог і ми. Мудрість нашої тілеснодуховної цілісности -РУНВіра, без нас немає РУНВіри, нас немає без РУНВіри, РУНВіра -духовність, ОСІДУ — тілесне оформлення РУНВіри; ОСІДУ тіло, організоване монолітне тіло, РУНВіра -духовна сила тіла. Тіло і Духовність — цілісна Єдність. Ми Єдністю утверджуємо силу Життя, Роз'єднання — смерть, Єдність — життя. Ми, ставши рунвістами, пізнали самі себе, визнали самі себе, обезсмертнили самі себе — ми, внуки Дажбожі. 33. Щаслива властивість мозку. Основна властивість мозку — об'єднання. Він працює тому, що має єдність (єдність досі мало вивчену, і я раджу науковцям її досліджувати) між собою і світом. Мозок працює, гармонізуючи тіло людини. Рух ніг, рук, легенів, діяльність шлунку, праця очей, вух, носа перебувають у постійному зв'язку з ним (з мозком). В людини немає рухів, не контрольованих мозком. Є мудрі (тільки людям властиві) вчинки, які несвідомо здійснюються. Несвідомі вчинки — наслідки свідомости предків наших. В мозкові записана ритміка космосу. Мозок вартісний не як мозок, а як розум. Він могутній своїми щасливими особливостями. Він — завжди голодний. Він голодує, коли не думає. Голодуючи, він худне, маліє, щупліє. Ми щасливі — в нас є хотіння думати. Ми, рунвісти, думаємо по-рідному, бо про рідне думаємо по-рідному, жодний чужинець не має права вчити нас, як ми маємо розуміти самі себе! Ми думаємо потужньо і повсякчасно, щоб не худнув наш мозок. Ми думаємо вільно і відважно, щоб наш мозок багатів властивостями вольовости. Ми, вільно думаючи, мислями могутніємо, душею красивішаємо. Потвори, які осміляться у нас відбирати право вільно мислити, право по-рідному жити, будуть нами знищені. Ми їх знищимо могутнім інстинктом самооборони. Інстинкт самооборони — дар, яким ощасливила мати-природа всі недумаючі й думаючі істоти. Інстинкт самооборони — сила вища за мудрість і за всі, людьми усталені, закони моралі. 34. Ми хочемо своєю мудрістю мудріти. Мозок наш охоронений нашим тілом. Він у ньому живе. Уміймо тримати тіло в доброму стані, щоб мозок продукував доброякісні мислі; там, де могутня мисль — могутня людина. Не дозволяймо, щоб хтось (якийсь чужинець вторгся на наші землі) і «в ім'я правдивої релігії», «в ім'я соціяльної справедливости») думав за нас, опікувався на нашій землі нами, «воз'єднувався» з нами, і вимагав від нас за це вдячности. Хто думає за нас, той ослаблює діяльність мозку нашого. Хто дбає за нас, той умертвляє в нас почуття гідности, вольовости. Ми не хочемо в нашій хаті мати чужі духовні чи тілесні сили і їм свідомо чи несвідомо підпорядковуватися! Ми культивуємо святість Самобутнього Мислення — тільки наше мислення наше. Ми любимо мудрість, і тому ми хочемо своєю мудрістю мудріти. Мудрість привезена з чужих країн і на нашу мову на нашій землі перекладена, тільки тоді буде нам корисна, коли ми будемо нею володіти так, як нам вигідно, а не так, як їй вигідно; її вигідність нам невигідна тому, що вона хоче нас собі підпорядкувати, хоче на нашій землі нами володіти, геть її! Тільки та справедливість, яка створена нами для утвердження життя нашого, наша. Ми самі на себе, і на приятелів наших, і на ворогів наших хочемо дивитися очима мудрости нашої, і я прошу вас, рунвісти, цієї священної правди триматися, бо тільки вона дасть нам силу між сильними бути сильними, між праведними бути праведними! Без нашого думання немає нас у світі — всі великі події предків наших занотовані в мозкові нашому і тому ми — ми. В нашому вільному і потужному «я» в ім'я Дажбога хай здраствує, хай звеличується, хай увіковічнюється непереривність нашого духовнотілесного «я». 35. Несвідомість і її могутня сила. Брат брата любить несвідомо — є між ними таїна, яка їх ріднить. У всіх релігіях світу невипадково осуджений братовбивець. Мати любить дитину несвідомо, її любов могутня. Вона любить дитину любов'ю всіх матерів минулих і майбутніх поколінь, її любов помножена на любов материнської вічности і діє вона в її материнському «я», як утвердження роду людського на землі. Вівця не знає, що вона мати, що овеченя, нею народжене, продовжує її рід. Вівця керується силою несвідомого самозбереження. Ті істоти, в яких ця сила зруйнована, виходять зі строю життя. Орел несвідомий, що він орел — цар пташиного світу, то люди його проголосили царем. Він несвідомо плекає в собі орлиність свою, могутність крил своїх, гостроту очей своїх, стрімкість лету, смак до теплої заячої крови. Все, що він має (його сутність і його явище) він здобув несвідомо. Він живе здоровими навиками, отриманими від предків своїх; їх він не може занедбати — занедбання навиків, даних йому предками, відбере в нього орлиність. Орел не вміє висміяти предків своїх, він не вміє відцуратися від них — о, священне невміння! В ньому записана мудрість орлиної особливости. Тато, який довгі роки керує автом, передав кермо синові і сам сів поруч. Син, їдучи, спізнюється перед червоним світлом потиснути на гальма. Тато, дивлячись на світло, несвідомо тисне своєю ногою, хоч під його ногою немає гальм — людина має властивість свідомо набутий навик записувати у книзі своєї несвідомости. У несвідомому, як у скарбниці людського буття, лежать великі (життям вивірені) досвіди предків. В несвідомому світі сучасних людей живе свідомість минулих поколінь. Без неї (без свідомости поколінь, які жили десятки тисячоліть тому) сучасна людина не здібна була б творити поступу. Все, що сучасне людство творить свідомо, непомітно перейде в несвідомість майбутніх поколінь, і в цьому (і тільки в цьому) схована таїна розвитку тілесного і духовного «я» людства. Я так тверджу, незважаючи на те, що багато сучасних філософських течій, психологічних напрямків можуть з моїми поглядами не погоджуватися. 36. Єдність між свідомістю і несвідомістю. Покоління родить покоління не тільки тілесно, а й духовно. Воно дітям своїм передає несвідомо свої кращі досвіди, мовні скарби, морально-етичні поняття, свою самобутню віру і її життєстверджуючі обряди. Воно дітям своїм передає все, що отримало від предків своїх і все, що само придбало, і з цими скарбами виряджає їх у далеку дорогу. Діти, отримавши від родичів скарби, не стоять на місці — хто стоїть, той іде назад — життя там, де хід вперед. Діти отримане вдосконалюють, збагачують і переважно несвідомо передають дітям своїм. Впродовж сотень поколінь (великого і безперервного ланцюга життєвих самоутверджень) формувалася духовнотілесна окремішність племени. Плем'я, наприклад, яке має мільйон душ, живе як одна душа, як одне тіло — єдність утверджена тисячоліттями. Вона освячена молоком матері, спільним запахом поту, смертю померлих і життям народжених. Вона освячена спільною радістю, спільними смутками, спільним струмком крови, яка лилася з сердець його синів у сутичці з ворожими племенами. Вона освячена красою і любов'ю його дочок, обрядами його віри. Там, де в племени торжествує племенна духовнотілесна цілісність, існує гармонійна єдність дії між свідомістю і несвідомістю, існує ритміка духа й тіла, існує взаємостверджуюча однозначність минулого, сучасного і майбутнього. 37. Яка національна свідомість корисна? Племенна свідомість, або, як кажуть «національна свідомість», осукупнює в собі світогляд, створений поколіннями минулими і сучасними. Вона осукупнює в собі звички, почування, духовні принципи, закони етики і естетики, темперамент, тілесні прикмети, обряд віри, богорозуміння, світорозуміння. Національна свідомість тільки тоді приносить користь для нації (і тільки тоді вона будуюча, цілісна, рідна і квітуча), коли вона творилася і розвивалася самостійно. В ній закодовані свідомі і несвідомі навики минулих поколінь. Людина, яка осяяна такою національною свідомістю, є національно свідома, сама цього не знаючи. Вона вважає, що її особисте щастя залежить від щастя його племени, від щастя кожного зокрема одноплеменника. Очевидно, що виродки всюди і завжди були, вони (зрадники) племени рідного, вважалися душевно хворими людьми — людьми, які своє «я» ставили вище «я» племени свого, їм не було пощади, у них відбиралося право звати себе людиною, від них всі відверталися і вони тікали в ліси, і там ставали недолюдками. Достойний одноплеменник не має в собі (у своїй світлій душі) властивостей, які б його стимулювали до зради рідного племени і перебігу до ворожого табору в ім'я особистого порятунку. Ні, в нього є почуття (почуття нашаровані безперервною боротьбою за життя), що воля рідного племени дорожча за кров, і що він отримав життя від племени, щоб його віддати життю племени: без цих почувань він не може бути так, як не може жити тіло без серця. 38. Яка національна свідомість шкідлива? Національна свідомість, оформлена і устійнена в неволі, просякнена духом чужого (зайшлого) племени і цим духом пригнічена і спотворена. Вона має в собі руїнницькі для нації особливості. Плем'я вторжників нав'язало покореному племені свою систему релігійних понять, свою систему соціяльних порядків, свої світоглядові поняття, які не відповідають душі покореного племени, не відповідають ні його темпераментові, ні його життєвим інтересам, і, незважаючи на те, що плем'я вторжників освіченіше, його освіта має шкідливі впливи на життя покореного племени. Син нації, керуючись руїнницькою (набутою в неволі) національною свідомістю примиряється з ворогами нації своєї. Він примиряється з ворогами нації своєї і стає їхнім слугою «достойним» тому, що їхнє духовне «я» загнізджене, як паразит, в «я» його нації. Він, маючи скалічене і виснажене «я», особисте щастя своє не втотожнює зі щастям нації своєї. Між ним і його предками зірваний міст біофізичного і духовного єднання, між ним і його братом по крові перервані ниті племенного співпереживання — племенного співболю і племенного співщастя. 39. Співпереживання і його таїни. У великій родині горе. Один з її синів під час полювання поламав ногу, він тяжко хворий. Біля сина сидить сумна мати. Двохлітній братчик, співчуваючи, каже: «Болить». Двохлітній знає, що біль — мука. Він біг бур'яном, упав — дуже болів палець, він тепер співчуває всім, хто має біль. Родина (здорова національна родина) — одне тіло й одна душа: її сини, її дочки, тато і мати — це пальці на одній руці — вони з'єднані єдиним нервом родинного самоутвердження, єдиним світом духовного «я». Співпереживання — чуття людської благородної несвідомости, чуття старі, як усміх і смуток. Між родичами і їхніми дітьми постійно діють невидимі сили (їх я умовно назву «вістами» (санскрит — вістунами), вони таємними хвилями замикають родинне коло. Є занотовані випадки, що мати у сні прокидалася, болісно скрикнувши «ой»: у цю секунду десь далеко на полі ратного бою упав смертельно ранений її син. Певний я, що ці мало досліджені явища насторожать науковців. Я інтуїтивно відчуваю, що вони проявлені духовнотілесною цілісністю, яка існує між матір'ю і її дитиною. Співпереживання — інстинкт, без якого нація не здібна бути нацією. Спотворити чуття співпереживання (тобто, навчити сина глузувати з мук батька, бо він «буржуазний націоналіст», навчити батька вбивати дітей своїх, бо «вони католики», навчити матір тішитися, бачучи горе дочки, бо «вона православна»), значить так майстерно духом чужовір'я скалічити народ, що він й каліцтва свого не здібний бачити, о страждання страждань! Люди, глузд у яких затруєний, вивихнутий, не знають, що вони без глузду... Станиця ОСІДУ, в якій немає родинного співпереживання, покарана жорстоким вироком душевної руїни. Вона осуджена перебувати у в'язниці бездіяльности, її ослабили хворі інстинкти самолюбної меншевартости. Самолюби — люди з комплексом меншевартости. Вони не бачать себе і побратимів своїх у правильному вигляді, і тому вони не здібні себе і ближніх своїх правильно оцінити -вони себе і ближніх своїх бачать викривлено, самі цього неусвідомлюючи. Лікуватися від самолюбства, чужовір'ям прищепленого, треба чуттями співпереживання. Співпереживання — чуття людей, у яких сприятливий розум, здорова й чутлива душа. Співпереживання — основа, на якій будується життєздатна Станиця ОСІДУ. Нездібних співпереживати ніколи не звіть побратимами. Співпереживання як сад квітне там, де єднаються люди світлої задушевности, де є спільність поглядів, де є (і це головне) почуття такту — тільки той вартий співчуття, хто на співчуття відповідає співчуттям, хто своєму ближньому говорить про його вади таємно, бо знає, що маленька вада, винесена на ярмарок людських поговорів, стає великим злочином. 40. Людина і її відношення до дійсности. Людина не може жити, утікши від дійсности. Їй життям призначено бути творцем дійсности. Вона і її дійсність — цілісність буття. Вона вміє свою дійсність творити, оновлювати, переосмислювати, нею вона дорожить тому, що вона спільно з племенем своїм її оформила і дала їй свої почування, свої вміння. Вона свою дійсність обожнює тому, що в ній занотована багатовікова творчість племени, його святощі, його племенні особливості. Щоб могло існувати плем'я і творити свою дійсність, потрібний земельний простір, який живив би тіло й душу, і від цього земельного простору залежить формування племенної особливости. Плем'я обороняє свій земельний простір — джерело буття. Завойоване плем'я (покорене духовно, мілітарно, економічно) не має права на своїй рідній землі творити свою дійсність, в нього відібране право бути творцем — воно поставлене в становище споживача чужих творінь; споживаючи чуже духовне твориво, воно себе від себе відзвичаює і себе очужинює, значить умертвляє, або перетворює в покірну тяглову силу, в гарматне м'ясо, в народ лакиз, денщиків, бездумних співаків і танцюристів, віруючих у долю, у можливість «добре жити» під опікою вторжників. Покорителі на покореній землі творять дійсність їм корисну. Вони у селищах покорених ставлять статуї своїх воєначальників, патріярхів, вождів, мислителів, героїв, їх вони шанують і покореним прививають цю пошану. Покорителі і покорені спільно на врочистостях речуть: «Слава святощам нашим!» Постає філософія рабовласника і раба. Філософія пануючої сили каже: «Святощі наші, створені нами, живуть у наших серцях, щоб ми були вільні». Філософія поневоленої сили каже: «Святощі наші, не створені нами, живуть у наших серцях, бо вони правдиві, ми їх любимо, вони творять основу нашого духовного і культурного життя». Є воля вільних і є воля невільників. Між покореними час від часу появляються геніяльні самородки, які кидають кличі «Геть чуже! Тільки рідне — рідне!» Їхні кличі падають, як зерно на камінь — між ними і їхнім народом прірва. Покорителі таких самородків обезголовлюють і проголошують на майданах: «Він кликав вас ненавидіти те, що ви любите, те, що стало в основі вашої культури, що стало вашою святістю». Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №18
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |