| Четвер 24-05-09 04:21 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 15260. Князя Ігоря Святославича половці тримають у неволі. Удень і вночі
стоїть біля нього сторожа — 15 половців, очолених 5-ма синами знатних
половецьких воєначальників; начальник сторожі — половець Лавор. Хан
Кончак сказав, що князі України (Руси) отримають волю, коли хтось їх
викупить. За князя Ігоря Святославича — 2000 гривенів, за інших князів —
по 1000, за тисяцьких (воєводів) — по 200.
Жінка половецького хана Туглія закохалася в українця (русича Михайла (тисяцького сина). І вона передала таємницю — князь Ігор Святославич буде вбитий, коли хан Кончак під час бою з переяславцями матиме поразку. У половця Лавора мати киянка Поляна; вона малою дівчинкою потрапила до половецької неволі. Ставши жінкою половецького воєначальника, Поляна навчила сина Лавора любити Україну (Русь). І він (Лавор), поважаючи князя Ігоря Святославича, приготував для нього коня за рікою. Коли половці пили кумис і гучно веселилися, князь Ігор Святославич непомітно вийшов з намету. І переплив ріку. На березі ждав його Лавор із запасним конем. Сівши на коней, вони зникли у степах. Коні, не витримавши швидкої їзди, підірвалися. І князь Ігор Святославич добирався у рідну сторону пішки. "Й йде пЬшь 11 ден до города Донця, і от оттолЬ йде во свои Новьгород”. І в дорозі він роздобув нового коня. І вночі (двадцять верств перед Новгород-Сіверським) його стомлений кінь поломав ногу. Селянин, побачивши князя біля раненого коня, повідомив княгиню Ярославну про прибуття князя, її милого ладо. Князь і княгиня стрінувшись, плакали з радости. У Новгород-Сіверському половець Лавор був обдарований княжими дарами. 61. 1192 рік. Славиться подвигами Тевтонський "орден лицарів святої Богородиці Марії”. Лицарі ходять у чорній одежі, на лівому плечі в кожного — хрест. У них мета — убивати ворогів віри Христової. Щоб мати успіх у війні, вони добровільно самі для себе створили правила порядку — без дозволу начальника не виходити з дому, не писати листів нікому. І не читати отриманих листів, щоб мисленням не віддалятися від справ ордену. Нічого не тримати під замком; не мати розмов з жінками, щоб жіноча ніжність не ніжила їхні серця. Кожному, хто до Тевтонського ордену приєднувався, тевтони-лицарі рекли: "Жорстоко помиляєшся, коли думаєш у нас жити спокійно і весело. Наш статут: коли хочеш їсти, голодуй. Коли хочеш спати, бадьорися. Коли хочеш бадьоритися, іди спати. Для справ ордену ти повинен відректися від батька, матері, брата, сестри. І орден тобі дасть хліба, води, зброю”. Тевтонські лицарі, оснастившись самодисципліною, прославилися подвигами у Палестині. На них взоруючись, культивувалася між тевтонами (німцями) точність, дисциплінованість, вірність наказам начальника. Тевтон, отримуючи наказ, тішився, що дістав нагоду прославити ім’я своє, звеличити честь тевтонську. Народ, сини якого бачать у виконанні наказів, отриманих від рідних начальників, щастя особисте, честь і багатство роду, має право вірити, що йому належить майбутнє. 62. 1194 рік. 25 липня помер цар Святослав Всеволодович. Він сидів на златому столі града Кия 17 років. Перед смертю він послав посильного у Білгород до свого свата князя Рюрика Ростиславича. І в Києві сказав йому, щоб він опікувався його дружиною і дітьми. Князь Рюрик Ростиславич (у хрещенні Василь), ставши царем, запросив до себе в гості свого брата — князя Давида Смоленського, обдарував його й ушанував пишним царським пиром. Князь Всеволод Юр’євич (Ростово-Суздальський) відомий під прізвищем Велике Гніздо. Він має доньку, одружену з князем Ростиславом; князь Ростислав — син царя Рюрика Ростиславича. І Велике Гніздо каже: "Ти царем ставши, своєму зятеві Романові гради подарив, про свого сина Ростислава забувши? Я вважаю себе старшим у племені Володимировім!” (Усі князі, що були споріднені з родом царя Володимира (Хрестителя), вважали себе плодом (плем’ям) Володимировим. Маючи це на увазі, знаємо, що князі України (Руси) -одна рідня. І всіх їх вабить краса, слава і багатство "злата стола Київського”). 63. Цар Рюрик Ростиславич, бачачи, що може початися між князями війна за "волості” (володіння), звернувся до духовного батька України (Руси) — грека-митрополита Никифора, щоб він відчинив скриню і прочитав "Договірну грамоту”: "Договірна грамота” переховується у святій Софії. Грек-митрополит Никифор (наставленик імператора Візантії) був не тільки "оком імператора”, а й його політичним керівником, вихованим на філософії імперії ромейської -"поділивши Русь, пануватимеш над нею”. Щоб ослабити Київ, треба підтримати Ростово-Суздальщину (гніздо грецького улюбленця Андрея Суздальського-Боголюбського). Грек-митрополит Никифор, тримаючи "Договірну грамоту”, речав: "Ми від Бога послані в землі Руси порядки наводити! Візьми володіння у свого зятя Романа і віддай князеві Всеволодові, Великому Гніздові Ростово-Суздальському”. І цар Рюрик Ростиславич зробив так, як велів митрополит. В. Н. Татіщев, покликаючись на твердження літописців, у "Історії Російській” (Москва, кн. 3-тя) на стор. 157-й пише, що "Митрополит клятвозлочинству учить”, сказавши цареві Рюрикові Ростиславичу те, чого не було в "Договірній грамоті” зазначено. В. Н. Татіщев написав правду, і тому його "Історію Россійську” заборонив цар Петро Перший видавати, і вона була осуджена церквою Московською. Чому? Бо в ній оповідалося, що архиєреї грецької ортодоксії провадили політику ослаблення Києва і підкріплення Москви. Митрополит Никифор у святій Софії, фальшиво потрактувавши "Договірну грамоту”, викликав довготривалі криваві війни між князями України (Руси). Він має затаєну мету — відділити від Києва північні колонії України (Руси) і їх вороже настроїти до Києва”. Так є: "Поділові землі Русі сприяло те, що духовенство настирливо і сильно стало проповідувати свої державні ідеї, і накінець сприяло торжеству Московських князів” (К. Бестужев-Рюмін, "Русская Історія”, т. 1, кн. 1, 1872 р., С.-Петербурґ, стор. 135). 64. Політика грецької церкви в Україні (Русі), починаючи від 988 року, приносить Україні (Русі) страждання, національну охлялість, підгнивання основ державного життя, знеславлення її царів. Гостроумний, відважний і творчий князь Роман довідався, що митрополит Никифор умовив царя Рюрика Ростиславича забрати у нього землі і передати їх Ростово-Суздальському князеві Всеволодові. І він, князь Роман, отримавши підтримку від князів Ольговичів, хоче вигнати з Києва свого тестя-царя Рюрика Ростиславича. Цар Рюрик Ростиславич каже: "Княже Романе, зяте мій, дам тобі інші землі”. Розгніваний князь Роман свою жінку (доньку царя Рюрика Ростиславича) наказав замкнути у монастирі — і сидить вона пострижена в одежі черниці. Князь Володимир Ярославич Галицький любить хмільні напої і красних дівиць. І помирає він загадково — одні літописці написали, що він помер від отрути, інші — від надмірного вживання хмільних напоїв. Галичани сказали, що хочуть, щоб тепер їхнім князем став князь Роман. Цар, знаючи вдачу Романову, не задовольнив їхнього прохання, і прагне прислати до Галичини свого сина — князя Ростислава. Галичани, не дочекавшись князя Ростислава, прийняли князя Романа. Обурений цар покликав до Києва князів Чернігівських, почав з ними збирати війська, щоб іти війною проти зятя Романа (тепер князя Галицького). 65. Князь Роман Галицький, довідавшись про наміри царя-тестя, несподівано вторгнувся у Київ. Цар-тесть вийшов з Києва, і пішов до града Овруч. Роман Галицький залишає у Києві свого братанича-князя Ігоря Ярославича, і повертається до Галичини. Тоді, коли престол Київський слабне, стає сильним грек-митрополит Київський. Якщо б цар України (Руси) був таким сильним, як цар Ярослав Мудрий, або цар Із’яслав, то грек-митрополит Никифор примушений був би тікати з Києва. Знаємо, що тільки ті царі, які мали силу, відважувалися вигнати з Києва грека-митрополита і поставити — русича-митрополита (Іларіона чи Клима Смолятича). Щоб Київ не перестав стояти на колінах перед патріярхом Константинополя, треба, щоб князі України (Руси) постійно самі з собою воювали, і треба князів Москвино-Суздальщини наставляти проти Києва, до них посилаючи греків-єпископів, здібних здійснювати церковну політику Візантії. Князь Роман Галицький, почувши, що до Києва наближається Половецька орда, послав у степ розвідку. Розвідка повідомила, що половці приспішено прямуючи до Києва, стомилися, і вірячи, що ніхто їм не загрожує, безпечно отаборилися на перепочинок.Князь Роман Галицький, почувши, що до Києва наближається Половецька орда, послав у степ розвідку. Розвідка повідомила, що половці приспішено прямуючи до Києва, стомилися, і вірячи, що ніхто їм не загрожує, безпечно отаборилися на перепочинок. Князь Роман Галицький вночі оточив біля річки Рось Половецьку орду і розгромив її. І визволив з половецької неволі українців (русичів), що були половцями гнані на продаж у рабство до христолюбного Константинополя. У Галичині князь Роман Галицький присмирив бояр, які сварилися за межі, толоки, стада і діброви, й не хотіли виконувати княжих розпоряджень. Літописець написав, що князь Роман Галицький "живих бояр зарив у землю”. Він казав: "Щоб спокійно їсти медову соту, треба задавити бджолу” ("Волинський літопис”). Ті, які вважають, що князь Роман Галицький жорстоко розправлявся з галицькими боярами тому, що був наддніпрянцем, помиляються. У ці часи ще не було юнії — між галичанами і наддніпрянцями існувало почуття, що вони люди одного плоду. 66. Половці вторглися у Фракію, візантійці переполохані: вторжники можуть оточити Константинополь. Грек-митрополит Гавриїл-Деонисій умовив князя Романа Галицького, щоб він поміг Візантії звільнитися від половців. Роман Галицький вигнав половців з Тракії (Фракії). Цар Рюрик Ростиславич, дізнавшись, що військо князя Романа Галицького ослаблене боями з половцями, об’єднався з Чернігівськими князями, покликав на допомогу половецьку ватагу, і йде до Києва. Князь Ігор Ярославич (Луцький) — наставленик князя Романа Галицького виходить з Києва. Половці (союзники царя Рюрика Ростиславича), вторгнувшись у Київ, почали грабувати киян. Грабуючи церкви, вони взяли з собою (як пишуть літописці) грецькі одіння, які носили цар Володимир (Хреститель) і його син Ярослав Мудрий. Князь Роман Галицький знову ввійшов у Київ. З Києва вийшов цар Рюрик Ростиславич. М. Грушевський пише, що "Київ переходив з рук в руки”. Коли немає у державі порядку, в людей зникає віра в завтрашній день, стає модним неорганізоване життя. Неорганізовані люди — це сад, який буяє, розкорінюється, рясно цвіте, але плодів не дає. Князі відповідають за те, що вони самі себе б’ють. Якщо князі сваряться, значить спосіб їхнього життя сварливий, сварня — дзеркало їхньої душі і їхнього розуму. Щоб перестати сваритися, треба вшляхетнити працю розуму і почувань. Княжі дії помилкові—з помилкового думання виходять помилкові дії. Та найбільшим їхнім горем (могилою їхнього думання і державотворення) є те, що вони вірять у святість, яка є підступна, продажна, оздоблена золотими митрами і звеличена гадючим жезлом грека-митрополита Київського і "всея Руси”. 67. У Київ прийшла вість, що чорною хмарою сунеться на землі України (Руси) нова Половецька (Тюркська) орда дика, голодна; знищує посіви, як сарана. Цар Рюрик Ростиславич і князь Роман Галицький, дізнавшись, що їх посварив грек-митрополит, фальшиво читаючи "Договірну Грамоту”, помирилися. І тепер вони, спільно з князем Ярославом Всеволодовичем Переяславським, ідуть зустріти у степах Половецьку орду. Стріли половців і розгромили їх. І після ратнього бою вони на нараді (у граді Трипілля) посперечалися. Тесть грізно дорікав зятеві за те, що він свою жену (доньку царську) зневажав, тримав у монастирі. Із взаємних докорів защеміли старі рани. І князь Роман Галицький ув’язнив царя Рюрика Ростиславича і постриг його і жінку його, і доньку його (свою дружину), і посадив їх до монастиря. Монастирі-кам’яниці Христові, ставлені князями, ставали їхніми жорстокими в’язницями. 68. У Києві князь Роман Галицький, щоб завести у державі спокій і порядок, проголосив "Державну Заповідь”: щоб Україна (Русь) не меншала, старший син царя має бути царем. Молодші сини наділів (володінь) не отримують. Вони живуть у градах, як намісники царські, і виконують накази царські. Коли цар помре, не маючи сина, князі повинні з’їхатися і вибрати нового царя, і скласти перед ним клятву вірности. Князь Роман Галицький мав дар державнотворчий. Він бачив, що княжі війни за золотий стіл Київський (війни тихцем підтримані греками-митрополитами) так знесилили Україну (Русь), що вона ледве стоїть на ногах. Князі, почувши про настанову (Заповідь) князя Романа Галицького, обурилися. І відповіли: "Так не робили наші батьки, і ми не будемо робити”. Читаючи у літописах цю відповідь, думаю — а хіба наші батьки робили таку зраду, яку вчинив в 988 році князь Володимир? Так — добрі сини ідуть шляхами батьків своїх, але хід їхній не повинен бути сліпий. Сини повинні все те добре, що робили батьки, славити і втілювати його в життя, а все те помилкове, що робили батьки, відкидати — на таких законах на плянеті Земля основане свідоме й несвідоме життя. Роман Галицький, бачачи, що його настанови-Заповіді відкинені князями, виїхав з Києва до Галичини. 69. Прибувши до Галичини, він (князь Роман Галицький) присмирив поляків і мадярів, які осмілювалися переходити межі своїх земель. Папа Інокентій 3-й, почувши, що князь Роман Галицький вольова і мудра людина, послав до нього послів. Посли сказали, що папа римський має меч святого Петра. Князь Роман Галицький відповів папським послам: "Чи такий меч Петрів у папи? Мені папського меча не потрібно. Я маю свій меч, даний мені Богом! І поки мій меч є біля мого боку, мені купляти чужого меча не потрібно!” (Аббат Албертранд у 1790 році у Ватиканській бібліотеці в старих анналах знайшов ці слова князя Романа Галицького, і на прохання польського короля Станіслава виписав їх. Історики юніятської церкви (для пропагандивних цілей) стараються переконати українців грецько-католицької церкви, що князь Роман Галицький був покірний папі римському, і тому він не міг сказати, що без папського меча обійтися може). 70. 1205 рік. Князь Роман Галицький (через необережність) загинув у місяці червні біля селища Захвостя. Поляки, які брали участь у вбивстві князя Романа Галицького, були оточені українцями (русичами) і посічені. Данило і Василько — сини князя Романа Галицького від другої жінки. Данило мав чотири роки, як став князем Данилом Галицьким. Цар Рюрик Ростиславич, почувши, що князь Роман Галицький помер, скинув з себе поганський монаший одяг. І сів на престол царя України (Руси). Князь Всеволод Чермний (Чернігівський) вигнав з Києва царя Рюрика Ростиславича. І скривджений цар знову поїхав до Овруча. Овруч — гарний град, стоїть він на березі притоки ріки Уж. Наші князі були дітьми свого часу. Утративши рідну віру, вони утратили рідних учителів (волхвів), які втілювали в собі многотисячолітні досвіди життя людського. Волхви у древні часи учили дітей княжих, як в оточенні себе поводити, як працювати, як мислити і як почувати, щоб у спільноті була життєва злагодженість, щоб людина була володарем обставин і оточень. Рідних учителів (волхвів) утративши, а в чужих учителях (єреях) ні теплого серця не побачивши, ні любови до святощів Вітчизни рідної не відчувши, вони (князі) буйно гуляли, марнували богатирську силу під час сварні "се моє, а то моє же!” І билися "за своє”. "А поганії с всіх стран прихождаху с побідами на землю Русі”.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |