| Середа 24-05-08 21:02 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 147ДЕНЬ 25 1. "Україно (Русе), що значить ім'я твоє?" "Сину мій, пізнай себе, і знатимеш життя імени Матері рідної". Піду в слово — піду в храм слова Русь, щоб пізнати себе. Піду в минуле, щоб правильно знати Сучасне, ясніше передбачати хід Майбутнього. "Не йди в Минуле, воно поганське! Іди до церкви Андрея, де позолочений іконостас, по-модерному оздоблені образи Матея, Луки, Марка, Іоана, біля них сяють, барвами переливаються електричні канделябри!" "У церкві й довідаєшся, що всі ми русини, раби Господа Саваота, Бога Ізраелевого, Адамові діти, правнуки Ноєві, внуки Яфетові, славимо Сіон, у гріхах народжені, в гріхах живемо і в гріхах помремо. І нас, як грішників, буде поховано в лоні Авраамовім до другого пришестя. Не йди в Минуле, воно поганське!" "Воно поганське, кажеш?" Слово "погано" було поширене в дохристиянській Україні (Руси) в значенні "звиродніло", "недоумкувато", "потворно". Поганою людиною вважалася у наших Предків та людина, яка втратила цінні властивості своїх попередніх поколінь. "Опоганилася" значить "звиродніла", "спотворилася". У санскриті слово "поганда" (чи "паганда") значить — звиродніла, нерозвинута, потворна. Оріяни ту дитину, яка до п'яти років не навчилася говорити, називали "паганда". Санскритське слово "ганда" значить "ганджа" (вада). І сьогодні ми кажемо — "людина без µанджу" (людина без вади), "людина з ганджою" (людина з вадою). У санскриті слово "паханда" (чи "пашанда") (у "Магабгараті") значить — лицемір; нечестивий; непобожний; нешанобливий; той, хто зневажливо ставиться до правовірної віри Індії; і це слово в цьому значенні й сьогодні вживають брагмани. 2. Латинське слово "паґас" (від якого походить "паґанус", що значить "селянин", "хлібороб") немає нічого спільного з санскритсько-українським словом "паганда" (погано). Римські раби (люди різних племен і рас, утративши рідні мови і віри) були першими християнами. Вони тих людей, які жили у "паґусах" (багатих хліборобських оселях патриціїв), звали "паґанусами", тобто "розкошолюбами", "незацікавленими вірою Христовою, яка ширить нехіть до земних благ", язичниками. Італійське слово "паґанісімо" значить "язичеський"; я вже говорив, що наші далекі родичі слово "язик" вживали у значенні "нація", "мова". У чехів і сьогодні слово "єзику" значить "народ", "нація". Християнин (правдивий християнин) — інтернаціоналіст, який неприхильно наставлений до національних почувань. Християни — стадо Христове без національної амбіції, у ньому "нема Грека, ні Жидовина, обрізання і необрізання, чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос" (Павло до Колосян, гл. З, 11). Той, хто шанобливо ставиться до обрядів національних (язических) — поганин. У англомовних "Бібліях" написано "heathen" (язичник), а в українських — поганин. Ісус Христос вважав язичником (паганином) кожного, хто не був жидом. Наприклад, "Була жінка Грекиня.., й благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. Ісус же рече їй: Дай перше наїстися дітям: не добре бо взяти хліб у дітей, і кинути собакам. Вона ж озвалася, та й каже до Него: Так, Господи, тільки ж і собаки під столом їдять кришки від дітей. І рече їй: За се слово йди, вийшов біс із дочки твоєї" (Марко, 7, 26-28). Мабуть, Марко фальшиво передав ці слова Ісусові, і тому створюється враження, що Ісус звав жидів дітьми, а греків — собаками. І тільки тоді, коли Грекиня сказала Ісусові, що й собака їсти хоче, вдостоїлася ласки Ісусової. На думку Маттея паµани (греки, латини) багато говорять, коли моляться. І він радить жидам: "Як же молитесь, то не говоріть багато, як погане: бо вони думають, що за довгі молитви будуть вислухані" (Маттей, 6, 7). Не послухали християни Маттея, і, як моляться, то говорять більше, як погани, "думають, що за довгі молитви будуть вислухані" Маттеєм. 3. "Паґануси" вірили у Юпітера. ("Ю", "Джу" — небо, пітер — отець; слово "Юпітер" значить "Небесний отець"). І вірили вони у богинь і богів Марса, Меркурія, Венеру, Мінерву. Римських богів славили Юлій Цезар, Авґуст, поет Овидій, письменник і оратор Ціцерон, філософ Сенека. Вони славили римських богів так, як славили грецьких богів поет Гомер, філософ Пітагор, законодавець Солон, історик Геродот, філософи Сократ, Платон, Аристотель. І їхні віри не можна звати поганськими в значенні "звироднілими", "потворними". І їх не можна звати поганами — звироднілими, потворними людьми Риму, Греції. Архиєреї грецької ортодоксії кривду завдають людям українським, звучи поганами царя Олега Віщого, царя Ігоря, царя Святослава, і всіх людей славної і світлої дохристиянської України (Руси)! У "Слові про похід Ігоря" читаємо, що "У п'ятницю зрана вони потоптали погані полки половецькі, "там лежать погані голови половецькі". Літописці звуть половців "дикими, триклятими, нечестивими поганцями". І в цьому значенні вжите й слово "погані" в оповіді про похід Ігоря. "Слово" зве половців "поганами" (Митрополит Іларіон (Огієнко). Коли ми, українці-русичі, звемо диких жорстоких вторжників "поганами" (звироднілими), то чому ми маємо дозволяти, щоб архиєреї і фарисеї звали "поганами" наших рідних далеких родичів? В'ячеслав Липинський був католиком, людиною шляхетного державнотворчого мислення. У книзі "Релігія і церква в Історії України" (виданій у Філядельфії в 1925 році) він на сторінці 29-й пише, що слово "поганство" у нас має "глумливе значення". Той, хто зве віру далеких родичів своїх (віру Олега, Ігоря, Святослава) поганською, глумиться сам з себе, вважається людиною нешляхетного мислення. Українець, що має розвинене почуття національної гідности, нікому не дозволить своїх родичів — творців брильянтної стародавньої історії України (Руси) називати людьми звироднілими, потворними, тобто — поганами. Не дозволяється ні Христові, ні його єреям ображати тих, що нам дали життя, дали у спадщину чарівні багаті землі, дали нашій вітчизні ім'я Русь, дали назви рікам нашим. Ні, ні! Благородна людина не буде свого прадіда звати поганином! Той, хто називає свого прадіда поганином, поганин; він поганин віри грецько-ортодоксної, він поганин віри римо-католицької, він поганин віри москвино-большевицької. 4. Сіверяни, Поляни, Дерев'яни, Дрегов'яни не були поганами. Вони були людьми високих шляхетних обрядів, красивих звичаїв, благородних почувань і релігійних понять, їхніми взорами, піснями, веснянками, писанками, обрядами, їхніми хвилюваннями чарується світ. Вони безпосередні потомки самобутніх творців Всесвітньої Мізинсько-Трипільсько-Зарубинецько-Черняхівської культури. Ні, ні, архиєреї, книжники, візантійські фарисеї, не ображайте, не звіть моїх рідних добродушних дідусів поганами! А коли зватимете, то я вас так, як юдеєць Ісус з синагоги, буду бичем гнати з гостинної Української Хати! П'ять, чотири, три тисячі років тому (в часи великих мандрівок племен Білої раси) Сіверяни, Поляни, Дерев'яни, Дрегов'яни лишилися жити на землі Предків своїх. Лишилися жити на землі Предків своїх ті племена, які стали переможцями під час довготривалих племенних воєн за ріки, пасовища, ниви, ліси. Переможені племена пішли на Південний Схід, Південь, Захід. 5. На північний схід від Києва живе старе, як стара історія Европи, плем'я — Сіверяни. (Слово "полуноц" у Полян означало "північ". І слово "сівер" у них означало "північ" тому, що плем'я, яке жило па півночі, звалося Сіверянами — з Сіверії дули взимку вітри, несли "гіму" (зиму). Слова "північ" і "сівер" синоніми. Очевидно, слово "сівер" було відоме слов'янам і балтам тоді, коли всі вони ще жили на Наддніпрянщині. І звідси — у поляків — полноц, у богемів — цулноц, у хорватів — сівер, у чехів -северу, у литовців — сіауре, зімя). Санскритське "су" значить — дуже (понад, багато, добре, спільно). І звідси — сув'яз, супутник, сусід, суспільний. У "Рик Ведах" слово "сувар" (і "суварна") вживається в значенні — добре плем'я, багатий рід. Санскритське "варна" значить — плем'я, люди одного роду. Вони творять плем'я (плід) біля вари (води, річки, лісу). "Варасад" (у санскриті) значить — людська спільнота, що сидить біля вари (води). Сувара, Сувар, Сівер, Сіверяни. 6. На південному заході від Києва живе плем'я Полян. У санскриті слово "палі" значить — хата, дім, мешкання, мале селище. З слова "палі" й походить слово "палац". Звернімо увагу, що санскритське слово "палітата" значить — тато палацу, дому. І санскритське слово "пала" також значить — солома, паліччя. Люди, що жили у "палі" (у хатах критих соломою, "палою") звалися Паланами (Полянами). І слово "поле" виникло з слова "пала" (солома). Слово (санскритське) "палала" значить — стебло, а "палава" — полова. Слова ці широко вживалися в Укра'іні (Русі) п'ять тисяч років тому (в часи розквіту хліборобської Трипільської культури). І тому вони міцно встійнені й у санскриті — в мові оріянського племени, яке з Наддніпрянщини (і про це я часто згадую) п'ять тисяч років тому на конях і возах, з плугами і з стадами великого рогатого скоту, прибуло до Панджабе (Північної Індії). Щоб "пала" мала стигле зерно, вона повинна бути у стані "паліта", тобто в стані легкозапальному, постарілому. З санскритського слова "паліта", що значить — палити, походить наше слово "палити". І грецьке слово "пале" (палео — постарілий) було грецьким плем'ям (Ахеями) принесене з Наддніпрянщини в Грецію (Пелопонес), тому воно й тотожне з санскритським "паліта". Вимовляючи слово "палеоліт", варто мати на увазі його первісне походження. 7. На північному заході від Києва живе плем'я Дерев'яни. У санскриті слово "дару" значить — дерево. У "Авестах" — "давру" — дерево. Якщо санскрит так, як і стара українська мова, походить з Прамови Білої раси, то ми ніби воскресаємо цю Прамову, ознайомлюючись з санскритськими словами. Наприклад, "дару крита" (деревом крита), "дарева" (дерев'яна), "дарупала" (дерев'яне стебло, паля), "другні" (дерево гнуте), "друмара" (дерево мертве), "дарвіда" (дятель; птах, що дерево знає (віда). У затишних таємничих лісах (у нерукотворній Святині батька Неба і матері Землі) живуть Дерев'яни. На Північ від них — лісиста земля, багата численними ставками (озерами). У санскриті слово "драга" значить — ставок, глибоке озеро. Драговина — значить озерна земля. На драговині живе плем'я Драговичів. (Слово "дреговичі" хибно написане). Сьогодні є в нас слова "драглі" (їжа з згуслого при охолодженні рибного вару), "драговина" (багнисте місце), "драгліти" (труситися, драгліє стадо). 8. 1175 рік. На берегах рік Дніпро, Прип'ять, Уж, Здвиж, Ірпінь, Рось, Інгулець, Случ, Горинь, Буг, Збруч, Дністер, Убороть, Снів, Остер, Десна, Сем, Удай, Сула, Хорол, Трубеж, Псел, Ворскла, Самара, Оскол, Дін, Стир, Дінець, Дон стоять десятки градів, сотні багатих і пишних воєводських (вогнищанських) палаців, оточених частоколом, тисячі хліборобських селищ. Град — місто, огороджене оградою (оборонною спорудою, високим частоколом, земляним валом). У граді живуть ремісники, торгівці, військовики, дворяни, княжа знать. Біля града (в неукріплених селищах) живуть хлібороби. У мирний час вони працюють на нивах. Займаються полюванням, риболовством. Вони мають городи, сади, пасовища, на яких ходять стада ситої великої рогатої скотини. Коли у степах появляється ворожий військовий загін, селяни лишають селища і спішать до града. І молоді селяни помагають княжому військові боронити град і селища. 9. І в мирний час князь сам з граду не виїжджає. З ним завжди їде військо (дружина). У граді, тоді коли князь їде в похід чи в гості до сусіднього князя, лишається частина княжої дружини, очолена княжим сином, зятем або тисяцьким (атіманом). У літописах (писаних у 11-му столітті) згадується 86 градів. У літописах (писаних у 12-му столітті) -142 гради. Очевидно, літописці згадали тільки ті гради, які були прославлені тими чи іншими подіями. На початку 12 століття Київ мав 47 тисяч мешканців, охоплював 400 гектарів. У цей час Лондон мав 20 тисяч мешканців; Київ був одним з найбагатших і найбільших градів Евразії. Доми у Києві були переважно дерев'яні, чимало — двоповерхових. Кияни вважали, що дерев'яні доми теплі й привітні. Запах дуба, сосни, береста їх єднав з душею лісів і дібров. Вони не захоплювалися каменем, бо він холодний і мертвий. І кам'яна церква Софія здавалася їм бездушною. Археологи устійнили, що Київ у 8-му столітті мав чітку систему плянування. 10. У Київському князівстві 40 градів, у Переяславському — 38, у Волинському — 37, у Галицькому — 35, у Чернігівському — 35, у Новгородському — 15. Кількість градів в Україні (Руси) не була постійна. Гради, доми яких майже всі були дерев'яні, часто під час воєнних сутичок, горіли. Князь, даючи земельний уділ (наділ) синові чи зятеві, ставив йому (на березі ріки) град. Гради мали ім'я князів. Наприклад, на березі ріки Ірпінь, у граді, який зветься Ярополч, живе князь Ярополк. На березі ріки Сож, у граді, який зветься Мстислав, живе князь Мстислав. І тут же (на схід) стоїть град Із'яслав.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |