П’ятниця
18-11-16
22:46

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 100




110. «Досить! Патріярше Полієвкте, не говори мені про Олега, Ігоря, я все знаю. Вогнем і мечем ми не можемо знищити Києва. Київ — сила многолюдна, там у лісах, в печерах і норах живуть незчисленні племена, десь на краю світу межі їхні. Єдина радість, що вони хлібороби».
«Хлібороби — люди плодючі і сильні в тілі, та душа в них, як у дітей, довірлива. І хай буде так, як ти кажеш: Скитію (Україну-Русь) можна усмирити тільки духом релігії грецької. І перемога хилиться на нашу сторону: єрей Григорій вже тримає душу цариці Гельги під опікою Христовою. І це вперше Київ їде до нас без війська».
111. Місяць липень. Цариця Ольга причалила до Константинополя. І вона, і всі, хто її проводжає, занепокоїлися — імператора Константина немає дома, ніхто не знає, коли він прибуде. Обман — Імператор Константин вдома. Він радиться з патрикіями, як і чим заполонити розум цариці Ольги.
Паракимомен (перший міністер Візантії) вважає, що греки-ромеї покликані Небом «усі народи учити, як на землі жити». І дику, горду, непокірну царицю Ольгу вчить єрей Григорій віри правдивої, щоб вона (Ольга) думала так, як вигідно для Візантії.
112. «Бачу, Константинополь не такий багатий, не такий красивий, не такий величний, як ти, єреє Григоріє, мені в Києві говорив. Бачу святу Софію — кам'яниця велика, біля неї бачу юрби галасливих жебраків, обвішаних хрестами. І чую рев ослів, чую смрад, дзвони, крик торгівців, які копітливо продають хрести, ікони, камінці і воду з Йорданю. І не бачу квітів, веселощів не чую. І моторошно мені», — сказала цариця Ольга.
(Латини кажуть «саінт Сопіа», а греки — «ґаґіа Сопіа», а українці — свята Софія).
9 вересня. Стоїть цариця Ольга з послами, купцями, атіманами-воєводами, слугами у Золотій палаті імператора Візантії. У Золотій палаті (в Магнаврі) порожній трон. У сінях (в Орології) стоять виструнчені кувіклії (охоронці). Оподаль від трону — висить велика, як дзбан, кадильниця — іде пахучий дим. Біля порожнього трону стоять пишно одягнені патрикії, заслужені євнухи, чиновники.
113. Відчинилися окуті сріблом двері — у червоному дивитисії іде імператор Візантії. На плечах — хламида, чрево, підперезане широким червоним поясом — блищить злото. Хор співає славу «всесвітньому імператорові». Папій (начальник Магнаври) з архиєреями обкурює образ Бога — Володаря Небесних Сил Ісуса Христа і обкурює образ володаря Земних Сил Константина.
Цариця Ольга одягнена без крикливої вибагливости: біла довга шовкова сукня, оздоблена золотими взорами, шовковий (вогнистого кольору) пояс, на грудях знамено царя Дажбожої України (Руси) — на сонячному диску викарбувано Трисуття (Тризуб), колти іскряться дорогими перлинами.
114. «Варварка... Дика епігонка русих гіпербореїв. Вона не знає законів», — стоїть мовчазно імператорська знать. Цариця Ольга порушила закон Христової Візантії — вона не стала на коліна перед імператором. Вона відмовилася від тих послуг, з якими до неї підхлібно підбігали євнухи.
Тиша. І раптом — у Магнаврі счинився несамовитий «тріюмфальний рев»: на декоративних деревах (і про це свідчить літописець) заспівали, як у джунµлях, штучні птахи. Птахи різноколірні, широкохвості.
Гарчать несправжні леви, пащі розкривають, очі світяться, хвости ворушаться. Артисти-греки стараються, наслідуючи крик птахів і рев левів, творити чудо. Але чудо тільки тоді є чудом, коли люди ним чудуються. Греки були певні, що цариця Ольга, побачивши таке видовище (чудо чудес), розгубиться, прилюдно виявить зворушливе захоплення, здивування, признається, що зачудувалася. Ні, вона стоїть так, ніби в Магнаврі чуда немає.
115. Біля трону (біля ніг імператора Константина) посли поклали дари від цариці Ольги. Виросла гора найдорожчого у світі хутра — хутра на світлі іскряться, як сніг на сліпучому сонці, м'які, як пух, легкі, теплі, міцні — є чим звеличити одіння імператора, патріярха, архиєреїв, папія, патрикіїв і їхніх христолюбних жон.
Імператор через «логофета» висловив благодарність за дари, привезені з града Кия. І запросив царицю Ольгу на обід. І світло біля трону погасло. Імператор зник — містерійним ритуалом (не для всіх зрозумілим) оточений імператор — намісник Христа на землі.
116. Обід в честь цариці Ольги. На стінах сотні свічок — у залі душно, затхле повітря, іскряться на одіннях золоті бляшки, каміння-самоцвіти. Гелена (дружина імператора Константина) сидить біля своєї невістки Феофанії і питає царицю Ольгу: «Скитія (Україна-Русь) дика, живе у тьмі, землі покриті вічними снігами, люди сидять у норах, їдять зерно з диких трав. Влітку — всі ходять голі, звісно — віри Христової не мають, почуття сорому в них ще нерозвинене. Вони ріжуть людину в жертву богам однооким, п'ють кров. Справді, тяжко царювати над таким варварським народом?»
117. Слово «язик» (і про це я вже говорив) значить «народ»; «віра язичеська» — значить віра народна. Християни-літописці написали, що цариця Ольга в Константинополі, стрінувшись з імператором Константином, сказала: «Я язичниця. Коли хочеш мене хрестити, то хрести сам, інакше — не хрещуся».
Імператор, бачачи перед собою мудру і красиву царицю — вдовицю Ольгу, охрестив її, і хотів з нею оженитися. Вона відповіла: «Хрещений батько не може з хрещеницею женитися». І весілля не відбулося. Імператор Константин і патріярх Полієвкт дивувалися: Ольга краще знає канони грецької ортодоксії, як вони.
118. Імператор Константин, маючи жінку Гелену, сина Романа, невістку Феофанію, захотів оженитися з царицею Ольгою? Що думали монахи-літописці, описуючи перебування цариці Ольги в Константинополі? Так чи інакше — їхні писання стали історією, на якій виховувалися десятки поколінь.
Є твердження, що цариці Ользі було шістдесят років тоді, як імператор Константин хотів з нею женитися. І з цим тяжко погодитися. Коли їй шістдесят, а Святославові п'ятнадцять, значить Ольга стала матір'ю, маючи сорок п'ять літ?
(Сотні літ між дослідниками не затихають суперечки — тяжко визначити точні дати життєпису того чи іншого володаря України (Руси), дати, подані в літописах, суперечливі. Наприклад, раз чи два рази Ольга була в Константинополі? Якщо раз — то в 955 році чи в 957-му?).
Сумно стає потомкам, що мудра цариця Ольга (в осінні роки життя свого) вступає (може під впливом хитрого єрея Григорія) в переговори «із всесвітніми хитрунами і крутіями царгородськими греками», — пише Михайло Грушевський. М. Чубатий (у книзі «Історія Української церкви», на сторінці 21-й) потішливо зазначує, що «Ольга прийняла хрещення від католицького патріярха, отже, вона була католичкою». І тут же (на сторінці 22-й) він додає, що «Вислання посольства до Оттона свідчить, що Ользі було все одно — приймати грецький чи латинський обряд, а це є свідоцтвом для її католицизму». Ользі було «все одно», але католикові М. Чубатому не все одно. Сваряться, розтрачають духовну енергію раби німії, темнії раби — чим же пір'я латинське краще за грецьке?
119. Київ. Грек-купець Димитріус сидить біля Богумола (віщого Радогоста), п'є хмільний мед і каже: «Моя жена киянка. І знаю я мову київську, і дивлюсь я на вашу співучу молодь, на квітучу Хрещату долину, на ритуали ваші.
І думаю: ми, гречини, нечесно ставимося до себе. Ми все наше дике, потворне приписуємо вам, а все ваше світле, достойне приписуємо собі, і ми звемо себе аристократами богоугодними, а вас ми називаємо зневажливими грецькими словами -"варвари", "ідолопоклонники", "дияволи"».
«Віра київська радісна, бадьора, природня. І розпусти у вашій вірі немає. І ви не є ідолопоклонниками. Сонце, небо, грім, вітер — це не ідоли, створені уявою людською. Ви природопоклонники. Ви кажете, що Сонце — обличчя Бога України (Руси). Ви обожуєте вітер — і я не знав чому? Кияни мені сказали, що вітер — добродій. Вітер запліднює ниви, сади, ліси, вітер — співтворець життя».
120. «Наша віра, грецька дохристиянська віра так, як і єгипетська, була вірою ідолопоклонною. І в багатьох випадках вірою бридкою, створеною хворобливою уявою, або — п'яною. Чому? Ми своїх богів робили з рогами, з кінськими копитами, або — спокусливими, голими, і так тілесну хіть славили».
«Ми вірили, що бог Крон проковтнув своїх дітей, а потім примушений був виригати їх. Ми вірили, що всевладний бог Зевс витягнув бога Деонисія з чрева матері, і зашив його у своєму стегні».
«Наші грецькі дівчата, щоб піддобритися богині Афродиті, за гроші продавали свою невинність подорожнім. Гроші (здобуті під час такого святого ритуалу) дівчата віддавали на храм Афродити. Мораль наша покращала тоді, як ми прийняли писання юдейських пророків. Правильно, богумоле Радогосте, зробив, що грецьку ортодоксію залишив і вернувся до віри батьків своїх».
121. Волхви (богумоли-поконники) Триглав, Спас, Ява оглядають врата, заквітчані барвінком, квітами. Мага врата — могутній хід безстрашних — обряд Купальського свята. Михайло Грушевський в «Історії Української Літератури» (том 1, стор. 191) пише, що «Найбільш інтригувала дослідників загадкова й дуже неясна, в нинішніх остатках, містерія Купала і Морени: дві символічні фігури робляться парубками і дівчатами, й потім топляться, або іншим способом нищаться».
Митрополит Іларіон (Огієнко) пише, що був «божок Купайло, що вліті мав гучне свято» («Дохристиянські вірування Українського народу», стор. 112 ). Виходить, що гучне свято мали не українці-русичі, а «божок Купайло»?
С. Килимник в «Українському році в народніх звичаях в історичному насвітленні» (том 4, стор. 116) пише, що «Збереглася в Україні також нерозгадана містерія Купала й Морени». «Жартуючись та пісенно перекликуючись з дівчатами, хлопці роблять хлоп'ячу подобу з соломи і називають цю подобу Купалом. Це велика лялька, у ріст людини, зроблена вона з соломи, їй надягають штани, сорочку, бриля». «Дівчата роблять Морену. Це також постать у зріст людини, але вже жіночої статі». «Купальська тема ще належно не досліджена і ще далеко належно нез'ясовано багато моментів, чимало є такого, що нам цілком незрозуміле».
122. Яка жахлива доля народу — народ так безжалісно зхристиянізований, що вже цілком не розуміє сам себе, не знає значень своїх обрядів, свят, звичаїв (поконів). Народ не знає, хто він є, ким і чому закутий? Він обманутий. У нього відібрана метрика його народження — він не живе, а нидіє в чаді чужовір'я. І тому рідне свято для нього стало «загадковою і дуже неясною містерією», «темою, належно не дослідженою», «незрозумілою».
Біля Мага врат стоїть царевич Святослав — він має п'ятнадцять років. Він мало цікавиться поїздкою матері до Константинополя. Він живе життям града Кия. Атіман Яр (замість тата-царя Ігоря) поголить йому голову — залишить на маківці косу, яка ознаменовуватиме, що він (царевич Святослав) вже є косаком.
Вогонь і вода — очищаючі святі сили життя. Вони очищають людину від несмілости, втоми, боязні, лінивства, неохайности. Сини атіманів, купців, волхвів, визначних киян рядами стоять на Хрещатій долині біля Мага врат, усім їм по п'ятнадцять, їх переводитимуть зі стану дітей у стан косаків (у стан косацької раті).
123. І монахи-літописці, і дослідники-етнографи пишуть, що «юнака стрижуть на козака». М. В. Довнар-Запільський у книзі «Етнографічний огляд» (виданій в 1894 році) в томі 4-му (на стор. 38-й), пише, що «юнака стрижуть на козака» перед тим, як йому вручити коня, щита, лука, стрілу, меча.
Стоять біля Мага врат поголені юнаки — вітер розвіває їхні чуприни (коси), їхні лиця врочисті, обвітрені, їхні м'язи тугі, їхні погляди рішучі. І царевич Святослав стоїть між ними в першому ряді. Як він виглядає? Середній ріст, широкі високі груди, короткий ніс, світлі очі, волосся — торішня солома.
124. Заграли мідяні сурми. Загули бубони. Зарокотали гуслі. Дівчата (від 13 до 15 років) у вінках — вінки означають, що дівоньки цвітуть так, як цвіте весною всеплодючая земля. І біля них матері, бабуні, молодші і старші сестри.
Тати підходять до своїх синів — синам, які перед татами стоять на колінах, вручають мечі і щити. І ведуть тати синів своїх через Мага врата — по боках Мага врат горять смолоскипи, і стоїть у великих дзбанах вода. (Перемога належить тому косакові, який на полі брані не боїться ні вогню, ні води, ні врага). Безстрашні стають звитяжцями.
(Слово «врата» означає не тільки «ворота», «прохід», «двері», а й «закони родинного звичаю», «родинні порядки, присягу родині», «вірність родинним манерам». Слово «кулау» означало «родинне коло», «родинне вогнище», кулач, або, як тепер кажуть «калач», був хлібом родинного свята. Син вернувся з війни переможцем, родина в честь сина-переможця пече калач, запрошує весь рід до калача. У санскриті слово «кулая» значить «народжений в достойній родині»). Нові косаки, щити біля колін тримаючи, цілують матір-Землю. Вони клянуться, що ніколи зрадою, втечею, лінивством не зажурять рід свій і не оганьблять могил, в яких лежать кості Предків. Після клятви косаки біля Священного Вогню запалюють смолисті наконечники стріл. Вогненні стріли летять у небо: зорі небесні, ріки, вітри, поля, ліси, доли і подоли — усі скарби світу Дажбожого оповіщаються, що в ратні ряди України (Руси) нові косацькі сили вливаються.

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №100




[11-01-16][Все для туристів]
«Природа» (0)

[09-09-01][Відпочинок і поради]
Екскурсійні послуги в Карпатах від компанії Турлідер (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Історія розвитку екскурсійної діяльності в сучасній Україні (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Чотири причини вибрати Мальдіви (0)