| Четвер 24-05-09 00:27 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 26410. "У нас, українців, чомусь дуже поширений погляд: "відкладу справу на
потім". І ще в нас чомусь дехто вважає, що простакуватість — вияв
щирости. Ще хочу, Учителю, спитати, чомусь в нас, українців поширене в
піснях звернення до долі, як до якоїсь невблаганної спасительки,
божества містерійного?"
- Ті люди, які люблять після відпочинку знову йти на відпочинок, кажуть, самі себе потішаючи: "Відкладу справу на потім, а тепер відпочину. Ще багато часу попереду, ну, чого спішити?" Побратиме, життя біжить, як бурхливий весняний струмок, світ — рух. Наша прекрасна плянета Земля іде вперед з великою точністю; за рік часу вона не спізнюється й на одну секунду. Життя — рух. Не стій, бо життя тебе залишить позаду руху людського, іди з життям в ім'я життя і для життя. "Ходьба втомлює". Не бійся втоми. Солодка втома краща, як гіркий спочинок. Є люди, які не втомившись ідуть відпочивати. Надмірно відпочиваючи, вони стають лінивими, кволими, неповороткими. У них появляється смуток, байдужість. І вони стають егоїстами, замкнутими в собі індивідуалістами. У них самопоявляється зневажливе ставлення до тих людей, які здійснюють подвиги, живуть для добра ближніх. Очевидно, ніхто не повинен осуджувати тих людей, які відпочивають мудро. Бездіяльність не є відпочинком. Мудрий відпочинок — приємна радісна праця, лісові й гірські мандри. Тільки активний відпочинок робить людину активною. Лінивість, спричинена неправильним відпочинком, підказує лінивим ще і ще продовжити відпочинок. Є в таких людей багато справ, та вони їх відкладають "на потім". Той, хто справи відкладає на потім, є людиною боязливою, не рішучою, не певною в своє "я". Вона має мирянське споживацьке ставлення до життя. Мудрий і освічений чоловік одного разу мені сказав: "Усе моє життя, всі головні мої справи і пляни я відкладав "на потім". І ось я несподівано вже й постарів. І нічого в житті помітного й не зробив тому, що жив думкою "потім почну робити". Пройшло моє життя, нагадуючи мені сад, що рясно цвів та плоду не дав жодного". Чи простакуватість є виявом щирости? Очевидно, є різна щирість — є щирість простакувата і є щирість культурна, вишукана. Пригадую таку хвилину: мандруючи по провінціях Манітоби, Саскачевану, Альберти, я по дорозі завітав до українського фармера. З ним оглядаючи город, я вирвав морквину і тут же ножиком обчистив і почав їсти, сказавши: "Вибачте, я люблю їсти свіжу моркву, бачу у вас її ціле поле". Фармер відповів: "А чого ж, їжте, все одно свиням віддам". Я, подякувавши за такі щирі слова, усміхнувся (в душі я сміявся, мав чудовий настрій). Не дав я щирому й доброму фармерові відчути, що є в його словах невибаглива щирість. І — шкодую. Є люди, які на простакуватість, зовнішню неохайність, грубість дивляться, як на вияв безпосередности, зближености, вільности. Ні, нікому не потрібна така спрощена щирість почувань. Людина живе, щоб постійно гарнішати культурою почувань, культурою мислення, культурою поведінки. Наше завдання — відсталих підняти до вищого рівня життя, а не пристосовуватися до відсталости відсталих, щоб їм приподобатися в ім'я рівности всіх перед всіми. Тепер про долю. Неприємно вражає таке явище: на сцені сотня співаків, стоять чоловіки рослі, широкоплечі, добре відживлені. І могутніми голосами гримлять: "Де ти бродиш, моя доле, не докличусь я тебе". Чуючи таких співаків, мені робиться соромно. Які в них малі душі?! Вони привселюдно кличуть, щоб до них "пришвеньдяла" доля і (о, нещасні!) журяться, що вона не загощує до них. Доля є нібито тим невблаганним ходом подій, які виникають незалежно від волі людини. Наприклад, миловидна Катерина "полюбила москалика, як знало серденько". "Знало серденько, що треба любити ніжно і щиро варвара-москалика" (чужинця-душогуба)? Катерина зраджена і осміяна, втопилася, і люди сказали "така її доля". Тарас Шевченко пише: "Орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли — така його доля". А Леся Українка: "Нема щастя, нема долі, лиш врода сама". Панас Мирний, пишучи про обрядян, зазначує, що "Обрядяни вже лічили, скільки то заробітку спаде на їх долю, що треба зоставити на харч, а що — продати". Усім людям, які є тілом і душею здорові, кажу: у раба рабська доля. До людей лінивих ніколи не приходить проворна доля. До людей боязливих ніколи не приходить відважна доля. У п'яниці п'яна доля, у чужовіра — чужовірна доля. Людина — коваль своєї долі. Є прислів'я — залізо треба кувати тоді, коли воно гаряче; куй, ковалику сам собі долю. Побратиме, коли немає гарячого заліза, то куй холодне, щоб воно стало гарячим. 11. "Є великі труднощі в справі поширення науки вашої, Учителю. А то тому, що люди дуже звикли до чужовір'я. Звичка — сила велика". - На світі не було б людини, коли б не було труднощів на шляху її розвитку. Родитися — болі й труднощі, жити — болі й труднощі, умирати — болі й труднощі. Побратиме, не бійся труднощів! Коли ти боятимешся труднощів, то все твоє життя вони (труднощі) будуть тебе лякати, будуть у тебе радість відбирати. І ти, хоч і матимеш гарний вигляд, здорове тіло, перебуватимеш під гіпнозом людей, які зміцніли в борні з труднощами. Той (і тільки той), хто любить перемагати труднощі, маючи добрий настрій, має чудове життя! Труднощі корисні для людини мудрої і діяльної, бо вона, перемагаючи їх, мудріє, душею красивішає, життєвими досвідами багатішає, тілом свіжішає. Очевидно, перемагати труднощі — значить творити подвиг. Є люди такі, які вагаються, а потім вагання переходить у страх, і вони лякаються навіть малих подвигів. Хто вагається, той ніколи не зробить подвигу. Вагання — гублення сил, вагатися — значить гинути. 12. "Є люди без вагань і вони здійснюють неможливе (тобто творять дію тоді, коли для дії немає сприятливих можливостей), але успіху вони не мають — де тут притаєна причина невдач?" - Побратиме, кожна людина повинна сама себе щиро (самокритично) спитати: "Маю я дар, щоб справу довершити, чи ні?" Таке питання собі повинна ставити, наприклад, та людина, яка прагне стати малярем, маючи талант співака, прагне стати шевцем, маючи талант кравця. Людина повинна, ідучи до мети, добре пізнати властивості таланту свого "я". А щодо звички, що ж: звичка — сила, набута під час життя і виховання. Усі люди, які здібні володіти собою, усі люди, які мають почуття критичного ставлення до себе, можуть лишити злі звички і збагатити себе звичками добрими, світлими, корисними. Збагачення тільки тоді буде успішне, коли воно відбуватиметься поступово і в процесі щоденного практичного життя. 13. "А я скажу так, як воно є. Немає в нас сприятливих умов для ширення Рідної Української Національної Віри між українцями. І тому треба ждати, поки прийдуть відповідні умови. Думаю, Учителю, що й ви нарешті з цим погодитеся?" - Ніколи не скаржся на несприятливі умови, бо ніщо в житті так тебе не принижує, як ця твоя скарга рабська, охляла. Не жди сприятливих умов! Починай діяти в умовах несприятливих! Учися несприятливі умови сприятливо використовувати для священних справ Рідної Української Національної Віри. Пам'ятай — з несприятливих умов творити умови сприятливі — справа талановитих людей. Там, де залізна воля, неможливе стає можливим. Хто сказав, що ти, Побратиме, невольова й бездарна людина? Ніколи не забувайте: умови (обставини), в яких ми живемо, швидко міняються. Люди і природа — творці обставин. Ми повинні бути тими здібними людьми, які швидко в нових обставинах орієнтуються і їх мудро використовують чи їх мудро переформовують для тих справ, в ім'я яких твориться нове духовно вільне життя. Тарас Шевченко не ждав сприятливих умов, щоб написати "Кобзар" і не просив у людей поради, як написати "Кобзар". Він несприятливі умови перетворив у сприятливі. Він — Шевченко. Ті люди, яким бракує відваги і цілеспрямованости, завжди жаліються на несприятливі умови та різні перешкоди. Відважні перемагають перешкоди навіть тоді, коли для інших здавалося, що ті перешкоди не можна перемогти — так родяться великі подвижники, красиві сини світу. Знаємо, що люди нерішучі, люди з малорозвиненою уявою, люди з погаслою душевною енергією не здібні використати найсприятливіші умови. Отже, для них сприятливі умови не мають жадної вартости.Знаємо, що люди нерішучі, люди з малорозвиненою уявою, люди з погаслою душевною енергією не здібні використати найсприятливіші умови. Отже, для них сприятливі умови не мають жадної вартости. Ні, не жди, ніколи довго не жди на прихід сприятливих умов! Коли ж бачиш, що умови сьогодні несприятливі, а завтра будуть сприятливі, не дармуй: готуйся натхненно стрінути очікувані сприятливі умови. Щоб довершити світлий чин, треба не тільки сприятливі чи несприятливі умови мати, а й уміти ті умови успішно використати. 14. "Що це є? Людина освічена й мудра, енергійна і до справи хаплива, а от коли починає робити ті чи інші справи, то ні однієї не доводить до кінця, і злиться на всіх і все. Де, Учителю, причина такої людської безпорадности?" - Правильно говориш. Є розум, є знання, є титул, є гроші і є хотіння здійснити мету — ну, що ж ще треба? Чому в таких випадках хотіння залишається тільки хотінням? Той, хто йде до мети, не вміючи її яскраво бачити, ніколи до мети не доходить. Щоб успішно йти до мети, треба мати добре розвинену уяву. Треба вміти чітко, до найменших деталей, всеохоплююче уявити мету, і ще й цього мало. Треба уявляти мету натхненною пломенистою уявою. Людина розледачілої уяви прямує до мети по-ледачому і тому приходить до неї з великим спізненням. Є люди мудрі, освічені, настирливі та уява в них безкрила, обмежена і тому вони нездібні дійти до мети. Уява — провідна сила великих людей. Розвинена уява стимулює розум, стимулює душу. І тоді хід до мети не тільки успішний, а й красивий, чаруючий, подивугідний. Треба, щоб ми, рідновіри, мали для своїх дітей Училище Розвитку Уяви. Не думаю, що десь у світі є така школа. Немає значення — є чи немає, нам варто її мати тому, що ми були тисячу літ у духовній в'язниці. І нам було "карою рідної церкви" заборонено розвивати свою уяву. Ми примушені були "мовчки чухати чуби", ниву в поті чола орати і катів своїх в ім'я віри Ісуса Христа годувати. Ми примушені були жити у рамках мертвих догм і канонів візантійської ортодоксії. Крила нашої уяви були зв'язані і тому вони недорозвинені, і тому нам тяжко утверджувати рідні істини на рідній землі. 15. "Я маю багато плянів, що нам, рідновірам, треба робити, сила силенна справ у нас. Писав про це Вам, Учителю. І досі не дістав відповіді. Що є?" - Отримав, отримав ваші пляни. Спасибі за гарні пляни. І за щире ставлення до моєї науки. Є в мене переконання, що ми, добрі українські люди, вважаємо, що плян — основа всіх основ успіху. Помиляємося ми. Наші партії, об'єднання, різні союзи мають особливо принадні пляни. І коли б з ними познайомилися чужоземні державні діячі, то вони б сказали: "Українці — особливо могутня сила світу, і коли вони досі не мають держави, то тільки тому, що не ставляться до неї, як до справи поважної". І ми б, чуючи таку думку про себе, ніяковіли б. В чім же справа? Справа в тому, що ми, українці, чудові й відважні творці плянів і поки-що (на жаль) бездарні й боязливі здійснювачі своїх плянів. Ми покищо не вміємо створити успішної методики здійснення плянів. Як зреалізовувати плян — як збудити в душах мас енергію буремну і як спрямувати сконцентровано на шлях здійснення пляну? Які будуть несподіванки на шляху реалізації пляну, і як перемагати ті несподіванки? Справа ця воістину складна і важливіша вона за всі найважливіші пляни. Побратиме, я щасливий, що ви збагнули суть моєї науки.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |