Субота
18-09-22
13:10

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 163




191. 1308 рік. Великий князь Юрій Левович (Галицький), щоб не бути підлеглим митрополитові, який живе у Московитії і служить її інтересам, посилає ігумена Спаського монастиря Петра до Константинополя на висвячення (бо митрополит Ніфонт три роки тому помер).
Князі Московитії посилають патріярхові коштовні соболі, золото і срібло, щоб він дари прийняв і митрополита, який має титул "Київський і всея Руси”, до Москви прислав. І Київ Москві підпорядкував на основі канонів святої православної церкви.
Патріярх Атанасій прийняв дари від Великого князя Юрія Левовича (Галицького) і ігумена Петра висвятив на Київського митрополита, і йому наказав не їхати ні до Галича, ні до Києва. З веління патріярха Атанасія митрополит-галичанин Петро прибув до Москви. І почав дієцезії України (Руси) підпорядковувати Москві. І галицьку митрополію (митрополію Малої Руси) старається ліквідувати, щоб українці не мали церковно-адміністративних прав.
(Ті, які гніваються, коли я кажу, що хрещення України (Руси) підпорядковане політиці візантійських патріярхів, здеморалізувало українців і завалило державні основи їхнього життя, повинні знати, що я керуюся тільки і тільки правдою).
"Користуючись усіми засобами впливу в Орді, князі Московські не втрачали з поля зору і тих засобів, якими вони могли діяти і на землі Русской: князь Іван Данилович успів досягнути того, що митрополит святий Петро переїхав у Москву, а наступні митрополити вже Москви не покидали” (К. Бестужев-Рюмін, т. 1, С.-Петербург, 1872 р., стор. 390).
192. Чому точиться боротьба за те, де має бути престол митрополита? На це питання дає відповідь католицький часопис "Свобода” (28 грудня, 1977 року): "Українська Церква від непам’ятних часів була церквою народньою, була найсильніше пов’язана з народом, бо ж український народ завжди відзначався побожністю, завжди линув до церкви та зберігав церковні традиції”. Очевидно, ту церкву, яка служить Візантії, Римові, Орді не можна називати українською, народною. А ті, які її такою називають, навіюють українцям думку, що духовне рабство -"справа українська, народня”, і українець так нею захоплений, що до неї не тільки "завжди лине”, а й зберігає її традиції.
Маючи у своєму розпорядженні таку "церкву народню” і так "пов’язану з народом”, легко тримати в неволі "народ побожний”, але національно несвідомий, окрадений, одурений. І, як пише Тарас Шевченко, "Розп’ятієм добитий”. І про цю рабську побожність знала Орда, знала Візантія, знав Рим. І знають князі Московитії, і вже починають її використовувати на користь Москві.
Папа римський примушений покинути Рим і перенести папську столицю до Авініону. Чому? Королі Франції зрозуміли, що Франція не буде сильною державою, коли вона служитиме католицизмові. Треба, щоб католицизм був підлеглий державним інтересам Франції і їм служив. І королі Франції, поставивши інтереси французького народу вище римо-католицької політики, урятували Францію.
193. 1313 рік. Хан Узбек знає, що київський митрополит Петро митрополичий престол має у Москві. І він (хан Узбек), знаючи, що в Україні (Русі) люди по-рабському побожні, смиренні, "церквою рідною народною” гноблені, коряться попам (слугам татарським і візантійським), як святителям, що відпускають гріхи винні й не винні, всесторонньо скріплює владу митрополита Петра.
У ярлиці хана Татаро-Монгольської орди, читаємо:
"Вышняго й безсмертнаго Бога волею й силою, величествомь й милостію. Узбеково слово ко всЬмь Князьямь великимь, среднимь й нижнимь, Воеводамь, книжникамь, Баскакамь, писцамь, мимоЬздящимь Посламь, сокольниками, пардусникамь во всьхь Улусахь й странахь, гдЬ Бога безсмертнаго силою наша власть держить й слово наше владееть. Да никто не обидить вь Руси церковь Соборную, Петра Митрополита й людей его, Архимандритовь, Игуменовь, Поповь, й проч. Ихь градьі, волости, села, земли, ловли, борти, луга, льса, виноградьі, садьі, мельницьі, хуторьі, свободны оть всякія дани и пошлиньі: ибо все то єсть Божіе; ибо сіи люди молитвою своєю блюдуть нась, й наше воинство укріпляють. Да будуть они подсудньі єдиному Митрополиту, согласно сь древнимь закономь ихь й грамотами прежнихь Царей Ординскихь. Да пребьіваеть Митрополить вь тихомь й кроткомь житіи; да правьімъ сердцемь й безь печали молить Бога за нась й дьтей нашихь. Кто возметь что нибудь у Духовньіхь, заплатить втроє; кто дерзнеть порицать Вьру Русскую, кто обидить церковь, монастьірь, часовню, да умреть!” (Карамзін, т. 4, стор. 122).
194. (Православна церква в Україні (Русі) служить ворогам українського народу, вона чужа. І для неї інтереси Українського народу -чужі. Українці (русичі) примушені звати знаряддя поневолення "рідною церквою”. І звикати до неї, як до рідної матері. Українець, який не хоче чужу віру звати рідною, "да умрьот!” Щоб не померти під канчуками "на єпіскопськом дворе”, українець називає чужу віру рідною. А потім звикає. І чужу віру зве рідною по-звичці. Звичайні люди кажуть: батьки звали православіє рідною святістю, то й я зву. Уже тут українець (русич) не керується вільним розумом, а рабською звичкою. Позбутися рабських звичок спроможні тільки люди здорового глузду і сильної волі).
Хан Узбек так, як і попередні хани, зріднюється з князями Московитії. Він свою сестру Кончаку одружує з князем Григорієм Московським (сином померлого князя Московського Даниїла). І хан дозволив своєму своякові приєднати до Москви землі Коломни, які знаходяться над берегами Оки на захід від Рязані, і землі, що розташовані по ріці Москва разом із градом Можайськ, і землі князівства Володимира на Клязьмі.
195. (Князь Московський "Григорій жив в Орді, три роки кланявся, дарив і накінець здобув таку велику ласку, що юний Узбек дав йому старшинство між Князями Російськими (Московськими, — Л. С.), одружив його з своєю улюбленою сестрою Кончакою, яка названа у хрещенні Агафією” (Карамзін, т. 4, стор. 114). Хан Узбек і Московський князь Григорій стали не тільки родичами, а й спільниками: вони спільно грабили північні землі, возз’єднуючи їх з Москвою. Хан Узбек знав, що чим могутнішою буде Москва, тим надійніше Орда гнобитиме Київ та інші гради України (Руси).
У Москві ханша Кончака, ставши православною московською княгинею під ім’ям Агафія, зберегла у княжому двірцеві аристократичні татарські звичаї. Оточила себе численними слугами, їдучи на прогулку, вона сідала в закриту колибу, за нею їхали вершники, слуги, трубачі, їй на вулицях москвини, навколішки ставши, били поклони. Хан Узбек був красивим турком (турки у наших літописах названі татарами), і Кончака була миловидною.
196. 1314 рік. У Західній Европі масони ширять гасла волі. 11 березня папа Климент 5-й оголосив, що "воля — це безбожне бунтарство”. Провідник масонства Яків де Мол був папою живцем спалений.
Хан Узбек у Криму побудував мечеть. Сеїт (мусульманський архиєрей) хоче викликати митрополита Петра на релігійну розмову. Митрополит Петро, довідавшись, що сеїт хоче доказати, що у грецькій церкві обожнене ідолопоклонство і встійнене поганське многобожжя, не відважився стрінутися з сеїтом.
Князі, які сидять у Твері і Рязані, вважають, що вони не зобов’язані бути підлеглими князеві Григорію Даниловичу Московському (внукові Олександра Нєвського). Вони ближче споріднені з родом князя Андрея Боголюбського, ніж князь Московський. Але хан дасть владу не їм, а князеві Московському, який одружений з його сестрою Кончакою (Агафією).
197. 1318 рік. Князь Григорій Данилович Московський з женою (сестрою хана Узбека) і з татарським баскаком Ковгадеєм прибув до Сараю — дари ханові привіз. І донесення, що князь Михайло Ярославич (Тверський) данину зібрав. І збирається тікати до німців.
Був у Твері вночі несподівано схоплений князь Михайло Ярославич. І привезений в Сарай. Князь Григорій Данилович (Московський) у Сараї здер одяг з цього Тверського князя: на ярмарковій площі прив’язав його до стовпа. І почав під ребра колоти мечем. Порізаного князя було повішено вниз головою. І вдаром меча убито 22 листопада 1319 року. І були тут убиті всі слуги княжі. Юний Константин (син убитого князя) був ханом Узбеком помилуваний.
Князь Григорій Данилович (Московський) привіз тіло убитого князя Тверського до Москви. І поховав в церкві святого Преображення. Поїхавши у Твер, ограбував тверців: пограбовані скарби привіз до Москви. "История СССР” (Москва, 1966) затаює хижацьку мораль Московських князів, їхні вирізування мирних жителів, загарбницькі напади, і славить їх за те, що вони "правильно розуміли свої задачі і вміли використовувати Орду” (стор. 152). Вони, вважаючи Москву другою Ордою, наслідували жорстокість і манери ханів, втоплюючи тверців у тверській крові, рязанців — у рязанській, новгородців — у новгородській. Москва міцніла, ідучи по коліна в крові невинних людей. І в цьому "Московське князівство виявилося найбільш сильним, воно зуміло успішно завершити процес політичного об’єднання русских земель” ("История СССР”, стор. 151).
198. Татари, обминувши литовські військові залоги, вторгнулися на Західні землі України (Руси). Орду стримали правнуки царя Данила (Галицького) — князь Лев 2-й і князь Андрій. Рідні брати — сини князя Юрія 1-го. (Вони стримали хід Орди — і обоє полягли на полі брані).
Польща, керуючись почуттями національної гідности, повинна українським князям-братам (Левові 2-му і Андрієві) поставити у Варшаві величний пам’ятник. Польський король Володислав Локетка у листі, писаному до папи 21 травня 1323 року, сповістив, що в бою з татарами погибли князі України (Руси), які були "безпосереднім непоборним щитом проти жорстокого татарського племени”.
199. 1325 рік. Великим князем Західної України (Руси) стає Болеслав, син мазовецького князя Тройдона і зять Великого князя України (Руси) Юрія 1-го Левовича. Княжна Марія — його дружина. Він відходить від римської віри і визнає грецьку; ім’я Болеслав залишає, починає княжити під ім’ям Юрій 2-й.
У Двірцеві Великого князя Юрія 2-го немає згоди. Чому? Бояри і попи, незважаючи на те, що Юрій 2-й сповідує віру грецьку, бачать у ньому латинника. Ізуїти вважають його зрадником, схизматом. Знаючи, що Польща вороже до нього наставлена, він творить Українсько-Німецький союз. Щоб зміцнити свій престол, він одружує свою доньку з Литовським князем Любартом.
І тут починає діяти зловіща тінь Візантії. Союз Західної України (Руси), Литви, Німеччини не вигідний Орді й Москві. Треба вбити Великого князя Юрія 2-го. Як? У Москві живе митрополит-галичанин Петро, якому підлеглі православні України (Руси). З погляду канонів православія, православні вважають своїм князем того князя, біля якого живе митрополит, тобто князя Московського.
(У Двірцеві Великого князя Юрія 2-го бояри і попи (гості прибули з Москви від митрополита Петра). 7 квітня 1340 року вони під час "цилування креста”, піднесли вино, вони "в обороні своєї віри” отруїли Юрія 2-го. Західна Україна (Русь), як держава, впала. Починають різні вторжники вторгатися на квітучі ниви, де все багатством дихає, і стараються поробити українців рабами на українській землі).
200. У Москві став князем Іван Данилович (Калита). Карл Маркс, вивчаючи історію, як він писав, "варварської Россії”, визначив, що "Іван Данилович (Калита) об’єднував в собі риси татарського ката, низькопоклонника і головного раба”.
"История СССР” (Москва, 1966, стор. 154) написала, що Калита був "тонким і дбайливим політиком”, "хан Узбек доручив йому придушити (протитатарське, — Л. С.) повстання в Твері з допомогою ординського війська”. І він придушував повстання, як татарський кат; був "тонким і дбайливим політиком” Московитії.
"История СССР” обминула твердження К. Маркса про те, що Калита втілював у собі "риси татарського ката, низькопоклонника і головного раба”. І для студентів вищих шкіл устійнила ленінський погляд на історію, написала: "К. Маркс вважав, що саме при Калиті "була закладена основа могутности Москви”, політика Івана Калити мала прогресивне значення, з нею було зв’язане дальше укріплення Московського князівства”, стор. 155. Іван Калита, як пише Карамзін, вторгаючись на землі, щоб їх возз’єднати з Москвою, вирізував населення, не минаючи й немовлят: здійснював "прогресивне значення... для скріплення Москви”, "Каліта — гордость любімой Москви”. Він її великий майстер. Він їй показав шлях до сили і слави. Слава Києва упала при татарах, слава Москви виросла при татарах.
Князі Західної України (Руси), зріднюючись з королями Польщі, Литви, Мадярщини, Австрії, утратять свої престоли і землі. Князі Московитії, зріднюючись з ханами Татаро-Монгольської орди, зміцнять свої престоли і поширять землі своїх володінь.
201. 1327 рік. Град Твер — горда столиця Тверського князівства. Орда і Москва грабують Твер. Татарський баскак Щелкан оточив Твер, вимагає данини. Тверці розгромили його орду. Хан Узбек переконався, що тільки в союзі з Москвою він може гнобити "улуси”. Він дає князеві Іванові Калиті титул "бєлого князя”;
Москва стала, як пише літописець, "княженням білим”. Білий князь (чи білий цар), маючи згоду Орди, тепер може вільно грабувати сусідні князівства, племена і їх возз’єднувати з Москвою. І твердити, що "така воля Орди”.
Іван Калита, щоб ханові подякувати за ласки і довір’я, їде в Орду. І обдаровує ханових жінок і дітей такими золотими і діямантними дарами, які в шатрі ханському досі ніхто не бачив. Калита привіз діядеми, перстені, серги, злотом окуті мечі, на ручках яких умонтовані перли.
Іван Калита віднайшов скарби Київських князів, бояр, купців, які після зруйнування Києва були військом Андрея Боголюбського привезені в Суздаль. Після вбивства князя Боголюбського, москвитяни (сини боярина Кучки), скарби переховували в Москві). Головна ханша, побачивши чарівні скарби (діядеми київських княгинь), вигукнула: "Каліта! Каліта!” (Татарське слово "каліта” значить "торба з золотом”; в Орді татари почали князя Московського звати — Іван Калита).
202. Папа Іван 22-й вважає, що королі повинні державні справи підпорядкувати справам католицьким. Він, як майстер католицизму, думає правильно: намагається домінувати над королями, і їх робити своїми рабами. Він вважає, що Німеччина має на перше місце ставити інтереси католицькі, а на друге — німецькі.
Німецький король Людовик (людина мудра, державнотворча) знає, що коли справи державні будуть підкорені справам чужорелігійним, то Німеччина впаде так, як упала Україна (Русь). Король відкидає благословення — корону, яку йому дає папа. І приймає корону з рук римського сенатора Кольони. Король Людовик сам назначає монаха папою: так "родиться папа Микола 5-й”, він підлеглий королеві Людовику, і тому не може шкодити його державним плянам. (Якби цар Володимир, здійснюючи хрещення, сам назначив кмітливого русича патріярхом України (Руси), справа української державности була б урятована. Цар Володимир у часи хрещення був молодою людиною. Не орієнтувався у підступній політиці Візантії. Україна (Русь) після хрещення стала духовною колонією Візантії. І це й започаткувало деморалізацію і падіння основ Українського Державного Життя).
203. Хан Узбек, прийнявши скарби від Івана Калити, на пиру назвав його рідним братом. І дав йому татарське військо, очолене баскаком Туралаком і татар-радників, які з родинами житимуть у Москві. Іван Калита, обласканий Ордою, став жахіттям для народу. Вторгаючись у селища, він палив житла, вартісніші речі складав на вози, старих і дітей убивав, молодих брав у полон; закованих гнав у Москву "на строітєльство”.
Іван Калита "узяв місто Твер і Кашин, і інші міста тверські і володіння, і людей в полон узяв, і Торжок і володіння перетворив у пустиню” (Татіщев, т. 5, стор. 83). Найжорстокіші злочини (убивства людей, палення селищ), які приносять користь Москві, "История СССР” вважає справою "прогресивного значення”, "тонкою і дбайливою політикою”.
Іван Калита спалив села Тверщини. Убив князя Рязанського. Він ображав усе те, що людину робить людиною. Примушував сина убити батька, дозволяв своїм воякам на очах родичів насилувати доньок малолітніх. Убитим дітям вішав на шиї хрестики, щоб відходили "на той світ” православними. Тверців і рязанців запрягав у вози разом з кіньми — вони везли до Москви скарби свої. Не довіряючи нікому, він (Іван Калита) сам віз у Москву "казну Тверського князя”.
Хан Узбек так був задоволений грабіжництвом Івана Калити, що вже не радив татарам іти туди, де Калита побував. І "пересташа татарове воевати Руськую землю” (Татіщев, т. 5, стор. 84). "Від часу Василія Ярославича до Івана Калити наша батьківщина подібна була більше на темний ліс, ніж на державу: сила вважалась правом; хто міг, грабував не тільки чужих, а й своїх, не було безпеки ні в дорозі, ні вдома” (С. М. Соловйов, "История России”, Москва, 1963 р., кн. 2, стор. 617).
У Московитії, як пише історик Соловйов, "не було безпеки ні в дорозі, ні вдома”: сусід грабує сусіда. У таких людей вдача вольова, жорстока, улеслива, підступна. І вона їм у майбутньому поможе грабувати українців, в яких вдача хліборобська (милосердна, сентиментальна, примирлива, вибачлива, у яких мирні хати незамкнені, вдень і вночі одкриті для своїх і чужих людей, "заходьте, гостям раді. Гість у хату — Бог у хату, сідайте на покуті, вгощайтеся, ви ж чужі люди, зголоднілі й утомлені”.
204. 1328 рік. Гедимин (князь литовський) починає скуповувати землі північної Наддніпрянщини. Карамзін пише, що Україна (Русь) вже "з половини 13 століття стала "чуждою” (чужою) "для нашего сєвєрного отєчества” (т. 4, стор. 131). І тому про долю киян, волинян, галичан суздальські літописці "не говорят почті ні слова”. Очевидно, для Ростово-Суздальщини (Московитії) стала чужою Україна (Русь) вже в 1169 році — в часи князя Андрея Суздальського. Та північні колонії України (Руси) ніколи й не були землею рідною для українців (русичів).
Константинопольський патріярх Ісайя, отримавши дарунки від Івана Калити, посилає мудрого і відданого грека Теоґноста "на престол Київського митрополита і всея Руси”, і дає йому наказ жити в Москві. З Москви посилати накази Києву, Чернігову, Переяславові, Галичу, та іншим містам християнської України (Руси). Патріярх вважає, що українці (русичі) вже так грецькою церквою зхрестиянізовані, що справ національної окремішности у них немає. Є зденаціоналізоване стадо православних грецької віри, на чолі якого стоїть душпастор, призначений Візантією.
Теоґност має титул "Київський митрополит”. Люди християнської України (Руси) зобов’зані накази, прислані з Москви від Київського митрополита Теоґноста, виконувати. І звеличувати Івана Калиту (князя Московського), який, обороняючи православіє, піклується у Москві престолом Київського митрополита. (Справді, хитропідступна політика християнської Візантії!).


[09-11-02][Все для туристів]
Телефонні номери – Це важливо! (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Австралія: короткий опис головних визначних пам'яток (0)
[09-09-18][Яремче]
Карпати-Яремче Рафтінг (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Бірма: тонкощі збереження здоров'я (0)