Вівторок
18-10-23
12:26

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 284




ДЕНЬ 50

1. Українські етнографи визначили, що "Без належного знання дохристиянських вірувань годі зрозуміти історію Української культури та літератури як давньої, так і нової, бо вона завжди оперує з народними віруваннями, обрядами, переказами, піснями, і таке інше".
Без належного знання рідної віри України-Руси, українець-русич не може правильно зрозуміти себе. Не може правильно знати, хто він є? Українська культура і література відображають історію розвитку Української Національної Свідомости. Відображають особливості вдачі Українського Єства. Правильна Національна Свідомість там, де правильне зрозуміння історії нації. Де Форма і Зміст життя народу узгоджені.
У національній культурі (і так було, є і буде) визначений духовний рівень нації. Визначені шляхи творення національної самосвідомости. Знаємо: людина родиться два рази. Перший раз — тілесно, другий раз — духовно. Нація, яка має повноцінну національну культуру, спроможна виховувати повноцінних синів і дочок. Повноцінна національна культура ознаменовує самобутній (справді самобутній) стиль життя нації. Культура зріднює народ, ощасливлює, одухотворює і облагороднює тоді, коли вона повноцінна: рідна Формою й Змістом.
(Слово "форма" значить "вигляд". Форма не є додатком до Змісту. І Зміст не є додатком до Форми. Між Формою і Змістом (при нормальних обставинах) панує узгодженість. Форма бере участь у творенні Змісту. А Зміст — у творенні Форми. Коли Зміст і Форма узгоджені, тоді по Змісту можна пізнати Форму, а по Формі — Зміст.
Людина — її Форма і Зміст узгоджені, злагоджені. Злагодженість значить гармонійність, погодженість, одностайність. Якщо б людина мала кінцівки такої форми, як лапи в лева, вона б не була людиною).
2. Духовне життя людини пізнається по змісту її світогляду. Світогляд — усталений погляд на життя людей, Бога, віру, природу, мислення, почування. Світогляд — невидимі окуляри, крізь які людина дивиться на світ, на себе й людей.
Світогляд українця-русича самобутньо формувався тисячоліттями. Формувався на основі набутих знань життя, творчих досвідів і навиків. І збагачувався моральними, релігійними і естетичними якостями.
Є різні світогляди. Наприклад, світогляд ескімоса відрізняється від світогляду папуаса. (Підсоння, спосіб здобування харчу, географічні особливості віддзеркалені в світоглядах племен). Грек епохи Олександра Македонського світоглядом відрізнявся від грека епохи Константина (засновника Константинополя). Українець-русич епохи царя Святослава Ігоровича світоглядом відрізнявся від українця-русича епохи гетмана Богдана Хмельницького.
3. Житель Кенії і житель Швеції відрізняються формою (виглядом): будовою черепа, носа, губ, волосся. І відрізняються змістом — поглядом на життя, складом психічних особливостей, життєвих досвідів і навиків.
Кенійська культура (духовна і матеріяльна) особливо дорога для Кенійця тому, що вона Кенійська Формою і Змістом. Кенієць в Кенійській культурі записаний і Кенійська культура записана в Кенійцеві. Жителям Швеції не треба приймати Кенійської культури. І не треба жителям Кенії приймати Шведської культури. Найприродніша (найтиповіша, найкорисніша і найдорожча) культура для народу та, яка самобутньо створена — культура рідна Формою і Змістом.
Якщо слово "культура" значить "обрядність", "виховання", "освіта", то попи (отці) православія грецької віри, які кажуть, що "українці мають візантійську культуру", зневажають Українців. Культура — обрядність життя, Форма і Зміст народної здібности, до культури належить уміння зберігати надбання попередніх поколінь, і надбання (надбання духовної і матеріальної культури) поліпшувати.
Між духовною культурою (вірою, мораллю, звичаями, обрядами, законами, світоглядовими поняттями) і матеріяльною культурою (знаряддями праці, ужитковими речами, спорудами, технікою (вози, упряж, зброя)), якщо народ має повноцінне життя, панує узгодженість, гармонійність.
Форма і Зміст духовно-матеріяльної культури залежить від складу характеру народу. І (як я вже сказав) від особливостей підсоння й землі, де народ живе. У жителів Синаю не може хліборобська культура так буйно розвиватися, як у жителів Наддніпрянщини.
4. І кожний народ (кожне плем'я, на якій би частині плянети Земної воно не жило) входить в історію людства, як творець своєї культури. Народ, який не має своєї культури, не займає місця в історії Людства. А коли й займає, то як народ, який сам себе (з тих чи інших причин) ще не проявив. Ще не висловив творчости свого "я".
Знаємо: найвідсталіші племена мали свою культуру. Їхня культура була такою, який був рівень їхнього духовного і матеріяльного життя. Самобутня культура (малорозвинена чи високорозвинена) — найвартісніший скарб того народу, який його створив. Мала і висока культура — визначення умовні; мале — високе, високе — мале. Високе стає низьким, коли воно жорстоко ставиться до малого. Мале стає високим, коли воно вміє само себе вдосконалювати і збагачувати. І не хоче бути рабом чужоземної святости.
Кожний народ хоче бути народом достойним. І, керуючись цими природніми почуваннями, народ сам розвиває і сам береже (і часом ціною життя) свою культуру (культуру рідну Формою і рідну Змістом). Коли з достойних народів (з народів самобутньої культури) складатиметься Людство плянети Земля, буде панувати між народами духовне, моральне і політичне здоров'я.
5. "Ми, українці, народ здібний"; "Ні, не здібний!" "Чому?" Духовні лідери, які очолюють життя Українців — сповідників християнізму греко-латинської інтерпретації, речуть, що "Українцям принесло культуру християнство". Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі "Візантія і Україна" (стор. 10) заявляє так: "Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія. Уся ця культура — православна. Заберіть від українців православний візантинізм, і вони стануть нагими, як мати народила!" Тобто -народом без культури!
(Митрополите Іларіоне (Огієнко), духовний батьку українців православія грецької віри, ви тримаєте в руках патерицю з двома гадючими головами (символ грецького божка Ескулапа). Ви одягнені в грецьку (в даному випадку візантійську) культуру: ризу, митру, епітрахиль. У вас візантійські духовні назви: літурґія, парастас, антимінс, псалтир. Справді, коли забрати у вас культуру, прищеплену Візантією, то ви будете "нагими, як мати народила!" Але ви не є Український народ! Ви є тільки єрей (жрець) "православного візантинізму").
6. Народ, який живе з прищепленою куль-турою (з ворожої чужини привезеною), неповноцінний. Він не по-своєму (не відповідно до свого бажання й уподобання) культурний: не живе він духовними якостями такими, які б відповідали вдачі його єства. Народ, який не має самобутньої культури і живе, користуючись культурою чужою (прищепленою "вогнем і мечем"), ще не є народом.
("А Америка?" США засновані англійцями, мають англійську культуру, якій підлеглі культури різних етнічних груп. Мехіко має іспанську культуру, якій підлегла мехіканська культура. Візантія плянувала повністю візантиїзувати Україну-Русь, та її плян знищили хан Батий і Могамет 2-й).
Я ставлю питання: якщо ми, українці, народ здібний, то чому не паленіємо з сорому, кажучи, що культуру прийняли від чужинців? У здібного народу є здібність (і є благородне хотіння) бути творцем своєї культури. Коли ми народ здібний, а культуру маємо чужу (прищеплену візантійську), значить ми духовні раби.
(Візантія, навертаючи той чи інший народ на православіє, безпощадно нищила його рідну культуру. І прищеплювала йому культуру чужу (візантійську). Той, хто мав візантійську культуру (візантійську духовність), вважався підданим Візантії. Митрополити і єпископи України-Руси вважали себе слугами патріярха; а патріярх же був підлеглий імператорові Візантії).
7. Археологія, історія сьогодні довели, що Українці — творці (чи співтворці) брильянтної культури, яка бере свої початки ще з часів Протоевропейських. І про це обґрунтованими доказами істориків Англії, Франції, Італії, Індії я говорю в "Мага Вірі".
Археологи відкривають нові й нові знахідки: скарби культури Оріяни (України-Руси). І повідомляють: "Уже понад півстоліття археологами на території України розкопуються залишки однієї з найцікавіших цивілізацій давнини Трипільської культури.
"Племена, котрі створили цю культуру, жили в 4-3 тисячоліттях до нашої ери на великих територіях від Дунаю до Десни. Назва Трипільської культури походить від села Трипілля, що 40 кілометрів від Києва".
"Поселення, досліджуване нами в районі нинішнього села Майданецького, — оповідає керівник наукової експедиції Інституту археології Академії Наук України Н. Шмаглій, -розкинулося на площі в три квадратних кілометри. Воно мало чітке планування. Житла розміщалися по 12-15 еліпсах".
"Ремесло — важлива ознака міста. Тут найбільшого розвитку набули ткацтво і гончарство. Велика кількість чудової розписної кераміки, глиняні статуї і залишки ткацьких верстатів у житлах досить яскраво підтверджують це".
8. "Тепер про самі трипільські житла. Від них залишилися тільки шари обпаленої глини, бо поселення загинуло від пожежі. Працівникові експедиції К. Зіньковському вдалося схематично відновити тип жител. Вони являли собою глинобитну будівлю з вертикальним розвитком у два-три поверхи. Площа окремих жител досягала в плані 500 і більше метрів".
"Методом дешифрування аерофотознімків у районі села Майданецького виявлено своєрідні плями рослинності, що формувалися в концентричні еліпси. Що це? Експедиція перевірила й утвердила, що це Трипільське поселення. Крім того, на цьому поселенні вперше у Світовій і Вітчизняній практиці проводилась детальна геофізична розвідка з використанням найсучаснішої апаратури.
В результаті одержано цінні дані про розташування і кількість жител. Було виявлено близько двох тисяч жител і визначено точні розміри кожного з них. Є підстави твердити, що це Трипільське місто становило понад 15 тисяч осіб. І нарешті, для уточнення часу існування цього міста використовувались, крім суто археологічних, радіоактивні та інші нові фізичні методи дослідження. Розкопки Трипільського міста біля села Майданецького триватимуть ще не один рік. Археологічні пам'ятники такого масштабу і значення вимагають багаторічного і скрупульозного вивчення" (К. Даниленко, "Місту 5000 років", Київ, 1974 р.).
9. Місту (а таких міст тепер семеро знайдено в Україні-Русі) 5000 років! Історики Европи і Індії (і про це я пишу в "Мага Вірі") визначили, що Україна-Русь — Первоколиска Індо-Европейської культури і цивілізації. Трипільці 5000 років тому розмовляли однією мовою, яка тепер умовно названа "протоевропейською". Вони перші їздили на возах. Віз (їхній винахід) був у них запозичений Сумеріянами і Єгиптянами.
Колесо (діяметром 0.70 м.) Трипільці робили з суцільного дерева. Для осі робили круглі отвори. Вони жили родинами, які складалися з 40, 50 осіб. Родина мала своє поле, вирощувала пшеницю, ячмінь, просо. Мала пасовисько, стадо корів.
Родина молотила збіжжя ціпками, або водила скотину, яка витоптувала зерно з збіжжя. Зерно мололося на кам'яних зернотерках. Жінки пекли хліб у глиняних печах, які формою були майже такі, як сучасні українські печі.
У хатах (ліплянках) були сушені гриби, ягоди, різні плоди дикоростучих дерев, мед, деревний напій (сік березовий). Мали вони вдосталь молока, сиру, м'ясива, пшениці. Їхня першоякісна (найкраща в світі) їжа і лагідне підсоння виласкавлювали їхню вдачу і вроду. Вони були бадьорими, працьовитими, співучими. І такими милосердними, як і їхня хліборобська віра.
10. Пророк Езикіел (він, як знаємо, був співтворцем "Біблії"), пишучи про Єрусалимську красуню, згадує, що вона була пишною тому, що "годувалася пшеничною мукою і медом, і зробилася прегарною, та й доступила царської величности" (Езикіел, гл. 16, 13).
Звичайні жидівські дівиці живилися сараною, корінням дикоростучих рослин. Та іншою їжою малої протеїнної вартости. (Гірські ріки бідні на рибу. На їхніх берегах мало меду й звірини. Убога земля Синайська (чи Йорданська) не давала вдосталь пшениці. Дівчата жидівські виглядали згорьованими; тільки багатші "годувалися пшеничною мукою і медом", і робилися прегарними).
Дніпро і його притоки у древні часи були повні першоякісної риби. З Чорного моря по Дніпру йшла морська риба до порогів Дніпрових для нересту. Групи каменів і пороги створювали на Дніпрі то бурхливі течії, то тихі спокійні затони: справжній рай для рибного царства.
11. Як п'ять тисяч років тому наші первородителі (трипільці) ловили рибу? Вони ловили рибу сітями, вершами, метальними вістрями, гачками. Вони ставили без настороженості (адже ні крокодилів, ні отруйно-кусливих комах не було) різні загородки (з лози-плетива). У загородках робили отвір. І до отвору прикріплювали сплетені з лози риболовні снасті. Вони плавали на човнах однодеревках, заганяли рибу до загородок. Їхні діти ловили рибу гачками: оглядаючи трипільські гачки, бачимо, що вони подібні до сучасних.
Багаті листяні ліси, затишні многовікові діброви, чорноземні поля, соковиті різнотравні луки, чисті криниці: в багатому земному раю жили первородителі наші. Вони вважали себе внуками Дажбожими. Вони не боялися ні Дажбожого суду, ні Дажбожої кари. Вони (і це відчуваємо, читаючи "Веди"), вірили, що між внуками і Небесним Дідом (Дивом чи Дажбогом) є кровна зрідненість і милосердність.
Є у вірі Трипільській бадьоре мислення, є палке прагнення знайти відповідь на загадкові питання життя. І справа не в тому, чи ці відповіді (з погляду сьогоднішнього) правильні чи ні, а в тому, що в них є чиста душевна натхненність, бадьорість, віра в світле завтра.
Вони (Трипільці) вірили, що їхня земля їм навік-віків дана їхнім Дідом (Дажбогом). На Сварзі (на Небі — у Вічному Зоряному Царстві) Сонце (Дажбог) живе з женою Хорошою (Хорсою). Її ім'я Мася (Місяць). У Них є Діти.
А Внуки (Внуки Дажбожі) живуть на Землі, де течуть ріки солодководі, де ліси медами пахнуть, де квітучі степи духм'яні, де на долинах пасуться ситі стада.
Дажбог з небесних володінь посилає Внукам росу (дощ): роса живить на землі усе, що живе. У Внуків Дажбожих (у росів) був культ Матері Лель. Її статуї (квітами уквітчані) знайдені в Трипільських містах і селищах.
(Культ (від латинського "культус") значить "піклування", "розвивання", "поклоніння". Є культ Будди, культ Христа, культ Юрія. Очевидно, справа не в культові, а в його змістові. Є культ поклоніння чужим святощам і є культ поклоніння рідним святощам. Є культ рідного провідника-спасителя народу, і є культ чужого провідника (вторжника -гнобителя народу)).
12. Трипільці-скотарі, мисливці, хлібороби. Їхні хати (ліплянки) з'єднані між собою підземними переходами, які нагадують "траншеї", покриті навісами. Хата була довжиною до 45 метрів, а шириною до 4 метрів. У хаті жило по десять родин: знайдено десять печей (родинних вогнищ).
Трипільці вірили у вічне життя — в життя після "мріті" (смерти). Вірили, що, ввійшовши у світ "мрі", вони переселюються до неба (і живуть на сварзі, біля Діда-Дажбога). Біля Трипільських селищ знайдені впорядковані кладовища. Їх оглядаючи, бачимо: померлі поховані рядами. Є ряд, де поховані прапрабабусі і прапрадідусі. І є ряд, де поховані прабабусі і прадідусі. І потім новий ряд, де поховані нещодавно померлі. У Зоряне Царство Духа Предків відходять (за чергою) Покоління за Поколінням: так з віку в вік.
13. Археологи, вивчаючи стародавні пам'ятники, знайдені в Україні-Русі, творили умовні терміни: "культура шнуркової кераміки", "комарівська культура", "катакомбна культура", "зрубна культура". Очевидно, ці культури відображають культуру одного народу різних епох. І різних географічних особливостей.
Мати-Земля України (Руси) зберегла пам'ятники пізнього палеоліту (старого кам'яного віку), епіпалеоліту (після старого кам'яного віку, який був 14-8 тисяч літ тому), і був ознаменований буйним розквітом Мізинської культури, взори якої, як знаємо, досі живуть на українських вишивках, неоліту (нового кам'яного віку, який був 8-6 тисяч літ тому).
У часи Мізинсько-Трипільської культури, яку можна звати Прото-Індо-Европейською, вже був усталений світогляд, пізніше висловлений у "Ведах". З земель України-Руси виходили численні племена. Наприклад: Пелазги, Сумеріяни, Арії, Медіяни, Перси, Гіттіти (Гиксоси), Ахеї (Греки), Балти, Келти, Латини та інші. Вони були споріднені мовою, вірою, способом життя. І вони (в більшій чи меншій мірі) брали участь у творенні Мізинсько-Трипільської культури. Вийшовши з земель України-Руси, вони почали творити самостійні шляхи історії (мови, віри, обрядности, звичаєвости).
Племена (наші безпосередні родичі), які лишилися на землях України-Руси, бо вважали себе переможцями в боротьбі за ріки, ліси, поля і пасовища, продовжували плекати шлях свого самобутнього життя (шлях культури і цивілізації, започаткований Мізинцями-Трипільцями). Українська культура (особливо, коли мати на увазі взори, писанки, звичаї, свята, обряди) є безпосереднім продовженням Прото-Індо-Европейської культури.
14. Дохристиянська віра України-Руси була вірою многобожною, але благородною. І про це свідчать й сьогодні її обряди (веснянки, щедрівки, колядки, свята вечеря, писанки, радісні й світлі зимові, весняні, літні, осінні свята).
Благородні обряди і звичаї має благородна віра, яку можна шанувати і яку можна знеславлювати, принижувати. Усе залежить і від духовного рівня, від моралі релігійних і естетичних почувань людини.
Чому людям потрібні обряди? При допомозі обрядів виховуються правила поведінки людей. Найтиповіша риса обрядности — повторення. Наприклад: 2500 років тому наші родичі (Скити) померлого володаря (на возі чи на санях) возили від селища до селища. Жителі селища виходили проводжати у Царство Духа Предків померлого. (Скити вміли бальзамувати, і тіло померлого не розкладалося).
Геродот у "4-й книзі" пише, що "найближчі кревняки кладуть померлого скита на віз і возять по приятелях. Приятелі стрічають і вгощають тих, які йдуть з небіжчиком, і небіжчикові ставлять їжу". "Так возять звичайних (скитів) сорок днів, а потім ховають".
Скитський (праукраїнський) поховальний обряд шляхом повторення передавався від покоління до покоління. І пережив тисячоліття. І живе цей обряд в трохи переосмисленій формі й сьогодні: після сорока днів поховання ми відзначаємо поминки.
15. Геродот пише, що "до чужих звичаїв мають скити велику відразу". Очевидно, не тому, що чужі звичаї чужі, а тому, що вони (Скити) не хотіли мати чужого способу життя.
"Коли греки навчилися виготовляти вино, вони почали вважати оп'яніння, викликане вином, Божим натхненням. Деонісій у них був богом вина. Вином оп'янілі чоловіки розривали на кусні диких тварин і пожирали їх в сирому вигляді. Навіть дівчата і жінки із знатних родів ішли, оп'янілі вином, в безлюдні гори і проводили там ніч, танцюючи і співаючи" (М. Рой, "Історія Індуської філософії", 1958 р., стор. 25). Греки вірили, що п'ючи вино (кров бога Деонисія), вони в собі відчувають присутність Деонисія. І за таку "присутність" вони обрядово дякували божеству.
Скитський принц Анахарзис (вірніше — Анакара, що значить Некараний, Благородний), живучи в Атенах, попав під вплив грецьких обрядів. Коли він (у 584 році до Христа) повернувся додому (до Скитії), то "узяв бубон і начепив на себе образків". І почав висловлювати обрядово пошану грецькому божеству. Скитський володар, як пише Геродот, "стрілив — і вбив його" (Анакару).
Зрада рідної віри, обрядовости, означала зраду Вітчизни, зраду рідного Роду і зневагу рідних Могил. І біблійні жиди карали смертю (забивали камінням) того жида, який приймав чужі звичаї.


[10-01-12][Все для туристів]
Зима на «Буковелі» (0)

[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Тур-ресурси України 1 (0)
[09-09-18][Яремче]
Гірськолижний комплекс "БУКОВЕЛЬ" м. Яремче (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Ситно і просто. Кухня Латвії (0)