| Середа 24-05-08 16:08 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 26516. "Буду проповідувати Рідну Віру, бо вона для мене дуже дорога.
Проповідуватиму її тоді, як постане добра нагода. Вважаю, що у вільній
Україні така добра нагода буде. Учителю, оце є в мене така думка про
святу справу науки Вашої. У житті я бідував, на старість трохи розжився,
хочу жити і приглядатися, що з початої справи Рідної Віри вийде".
- Ні, ні, такі ваші переконання для нової української людини зовсім шкідливі. Вільна Україна це не яблука в саду, на які треба ждати до осени. Вільна Україна буде тоді (і тільки тоді), коли вона виникне в душі всіх українців як щоденна життєва необхідність і буде вона потрібна їм, як хліб і вода, і буде вона в уяві їхній такою чіткою і рідною, як образ рідної матері. Маючи все це, українці будуть готові здобути волю Україні або полягти за Неї у солодкому священному змагові. Ми, українці, задуже розумно і задуже обережно говоримо про волю України — помилку робимо. Волю України треба любити чимсь більшим, як розум і обережність. Волю України треба любити інстинктами (несвідомими чи підсвідомими інстинктами) самозбереження і самоутвердження. Волю України треба любити так, як любить немовля рідну маму, так, як рідна мама любить немовля. О, коли всі ми піднімемося до висот такої любови до волі України, тоді ми її матимемо во віки і віки, і ніколи її не втратимо. Є Українська держава — а що далі? Коли ми матимемо Українську державу сьогодні, а не знатимемо, що робити далі, ми її завтра утратимо. Українська держава є. Щоб ми, українці, її не втратили, нам треба щодня працювати для її вдосконалення і зміцнення. Я вже не раз зазначував, що латинське слово "дисципліна" значить "порядок", "освіта", "виховання". Дисципліна кожного зокрема українця і дисципліна всього українського суспільства (духовна, тілесна, політична, соціяльна дисципліна) — основа єдности народу і велич вічности Української держави. У роки Першої світової війни була для українців добра нагода мати вільну Україну. Україна лежала, як ранена голубка, на руїнах кривавої монархії Романових. Ми, українці, тримали Її (ранену Україну) у своїх руках, і ми Її випустили з рук тому, що не всі Її добре уявляли, не всі були готові Її стрінути. Учімося на помилках. Кажеш, що ти-таки ждеш доброї нагоди, щоб мати менші витрати сил, часу і грошей? Робиш помилку, старіючи. Кажу тобі, що для тебе добра нагода не матиме жодної вартости тому, що ти до неї, бачу, не підготовлений і тому, що ти маєш споглядальне споживацьке ставлення до життя. Ти, стрінувши нагоду, тікатимеш від неї. Тікатимеш тому, що не знатимеш, що з нею робити. Уяви таку подію: біля річки стоїть в'язниця, кожний в'язень жде волі, чує, що вже недалеко фронт, буде добра нагода втекти. Нагода прийшла. Ті, що вміли плавати, використавши нагоду, перепливли річку і стали вільними. А ті, що не вміли плавати (у дитинстві води боялися), сказали "була нагода втекти, та ми її не вміли використати. І тепер гинемо у в'язниці". Є сотні невикористаних нагод, на які люди нетерпеливо ждали, та не вміли їх стрінути тоді, як вони приходили до них. Побратиме, нагода дуже гостинна. І вона часто приходить до людей тихо і майже непомітно. Нагода ніколи сама себе не реклямує. Нагода не каже: "Іди, чоловіче добрий до мене, я ж твоя добра нагода". Спритні люди тому й спритні, що вони вміють бачити нагоду тоді, коли інші люди її не бачать, хоч вона й знаходиться біля них. Побратиме, ти живеш, навіть розжився, маєш добре здоров'я. Саме твоє життя є для тебе доброю нагодою творити діло добре. Добре діло — овочі життя. Іди і сій в душах братів святі зерна Рідної Української Національної Віри. Готуй їх, братів своїх, щоб вони були готові зустрінути добру нагоду життям своїм служити Україні. 17. "Українці ті, що їх розум не виходить поза рамки парафії святого Йосафата чи святої Варвари, бачать щонеділі перед собою іконостас, на якому намальований гурт святих жидівських угодників. Перед жидами любими і милими вони со страхом і трепетом рабським стоять на колінах і співають: "Спаси, Господи, народ твій Ізраїла" і прости нам, грішним рабам твоїм. Я не можу бути в церкві, бачачи це і чуючи це, душа моя з жалю горить і я бачу тоді, Учителю, образ Ваш рідний, і ніби чую слова Ваші: "Люди, мої рідні, лишайте чужі вівтарі, ідіте до мене, підемо на світлий шлях Рідної Української Національної Віри, матимемо своє рідне українське "я", будемо вільними людьми". Тепер у мене постає питання: як формується наше вільне рідне українське "я"? І що потрібно, щоб воно (наше"я") мало велику силу, оригінальність?" - В основі моєї науки стоїть "Я" мого народу, "Я" української розкутої людини. Яке ми, українці, повинні мати "Я"? Як формується "Я" української людини? Наше "Я" формується двома силами. Перша сила: ставлення чужого "Я" до нашого "Я". І друга сила: ставлення нашого "Я" до чужого "Я". Постійність і зрілість оцінки свого "Я" потрібна для нас, українців, коли ми хочемо, щоб чуже "Я" респектувало наше "Я". Оцінює розумно і емоційно своє "Я" тільки той, хто має вільне, повнотне і благородне "Я". Повнотне, вільне і благородне "Я" має тільки той, хто в своєму особистому "Я" втілює найприкметніші первні "Я" народу свого. "Я маю своє "Я", — каже українець. І, як дитина наївна, гнівається, що чужинці мало шанують його "Я", мало про нього згадують у своїх газетах, книжках. Чому так стається? Українець, достойний українець, повинен жити таким щоденним переконанням — від мого ставлення до мого "Я" залежить ставлення чужого "Я" до мого "Я". Наприклад, коли ти ставишся до свого "Я" так, що воно є підлегле, підпорядковане чужоземному "Я" (чужим релігійним авторитетам, божествам, релігійним, соціяльним і моральним святощам), то не жди, щоб чуже волелюбне і горде "Я" високо цінувало твоє "Я". "Я" рабське, угодовське, споживацьке, несамостійне, невиразне, підлегле чужому "Я" у світі ніде високо не цінується. "Але ж ми, українці, маємо своє національне "Я", є у нас гарні вишивки, писанки, пісні, танці. Нам немає чого журитися". Побратиме, не вся справа в тому, що ми, як кажеш, маємо своє "національне "я"", свою у Києві святу Софію, а справа в тому, які сили стоять у центрі нашого національного "Я". Чи в центрі нашого національного "Я" стоїть чужа справа (справа грецької ортодоксії, справа ватиканської святости, справа москвинського комунізму), чи в центрі нашого національного "Я" стоїть справа — свята справа нашого "Я" (справа Рідної Української Національної Віри). Здається, немає значення, що у Києві найстаріша церква має ім'я свята Софія, але око, яке вміє дивитися глибоко, питає: чому Софія, а не Мудрість? Чи може в нашому національному "Я" є декілька "я", які самі себе знесилюють і цим зжалюгіднюють цілісність і самобутність національного "Я". Є підстави твердити, що визвольна боротьба, яку ведуть українці, затяжна тому, що вона (боротьба) відбувається між двома рівними силами — точиться бій українців з українцями. Там, де кожний діє проти кожного, хворіє національне "Я" і правда національна спить, як непробудний п'яниця. "Але ж ми, українці, віримо, що ми сильні, шовіністи-москалики слабі". Сильні, кажеш? Сила не має жодного значення, коли вона не сконцентрована. Сила не має жодного значення, коли вона не цілеспрямована. Сила не має жодного значення, коли вона чужою силою контрольована.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |