| Середа 24-05-08 15:06 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 219ДЕНЬ 32 1. Сьогодні ми підемо в святиню Мудрости Оріянської
Волі. В Ній знайдемо відповідь на питання — як розуміли волю предки
наші? Ідемо ми їхніми шляхами чи під час гураганів історії ми збилися з
дороги і довгі століття блукаємо, самі свого рідного "я" не знаючи?
Вони, предки наші, започаткували основу культури і цивілізації Людства.
Наприклад, Вони творці "каласа". Ведійське (санскритське) слово "каласа"
означає "колесо". "Колесо — це дрібниця примітивности", — скаже
мілкодумний. Ні, колесо — найвеличніший винахід Людини.
2. Колесо не тільки творить основу культури і цивілізації жителів плянети Земля, а й постійно розвиває їхні почування, їхню уяву, їхні мислі і прагнення. Колесо — символ буддизму ("колесо закону"). Боги, сини Божі, творці "Вед", "Авест", "Трипітак", творці грецької мітології, юдейської книги (біблії), християнізму, мусульманізму, пророки, апостоли, герої їхали на колісницях. На колісницях вони "літали" над хмарами, творячи "небесний гуркіт" (пророк Ілія, "син Божий Геракл"). 3. Без коней і колісниць не може існувати гіндуїзм, зороастріянізм, буддизм, юдаїзм, християнізм, мусульманізм, історія Оріяни (України), Сумерії, Індії, Єгипту, Гіттії, Юдеї, Етрускії, Греції, Риму. Великі релігії плянети Земля окрилені і звеличені винаходом Українського Генія. Українці (вони сім тисяч років тому звалися "оріянами"), створивши колісницю, в неї запрягли коней. Про їхній (ніким неперевершений) винахід я говорю всюди і голосно, а мої люди (мої рідні люди) глузують з мене, звуть мене "фантастом". Потомки мої мудрочолі, Ви боронитимете ім'я моє, хвилювання душі моєї. 4. Шість тисяч п'ятсот років тому наші предки зі степів України (Оріяни) прибули на Межиріччя Тигру і Евфрату. Прибули Вони на конях і колісницях. І привезли з собою пшеницю, плуг, волю свою і віру свою. Зачудувалися Аккади і Халдеї, побачивши їхній високий стиль життя. І Єгиптянам і Фінікійцям три тисячі шістсот років тому вони (предки наші) показали, як виглядає колісниця і кінь. І тоді українець (гиксос) Киян став володарем (фараоном) Єгипту. Немає сьогодні такої поважної книги, яка б, оповідаючи про історію Стародавнього світу, заперечила ці мої твердження. Науковці українського походження, які, втративши совість, служать за гріш нещасній Москві, Ватиканові та іншим чужим силам, на рідну історію дивляться чужими очима і тому глузують із тверджень моїх. Глузують, щоб тримати рідний народ у тьмі збанкротованих теорій і догм — недостойним способом заробляють на хліб щоденний. 5. Українці були натхненні своїм винаходом. В їх постало переконання, що їх ніхто не може догнати і від них ніхто не може втекти. Переконання, перевірене життєвими діями, збагатило новими чуттями їхню душу, їхні жили налилися могутньою енергією. Вони, володіючи організованим розумом, покорили простори Індії, Месопотамії, Малої Азії, землі єгипетські, фінікійські. Вони заселили Крит і Пелопонес. Дравиди Індії і негри Месопотамії вважали їх надлюдьми. Досі на єгипетських гієрогліфах, на сторінках "Магабгарати", "Біблії", в мітології Греції притаєні імена винахідників колісниці. Вони відомі під ім’ям "ар’ї", "сумеріяни", "гіттіти", "гиксоси", "кассити", "мітани", їхні безпосередні потомки — українці. Щоб довідатися, чому вони (предки наші) були людьми великого творчого потенціялу, були людьми гармонійно розвиненими, цілеспрямованими, здібними творити пляни і їх успішно втілювати в життя, ми ознайомимося зі Святинею Мудрости Оріянської Волі. 6. Вони (предки наші) вміли (о, який це шляхетний талант!) свої почування, мислі, хотіння поневолювати. Чому Вони це робили — якими оправданими законами вони керувалися? Вони (життєрадісні, гомінкі, тугом'язі, багаті силою і глибокі розумом) були дітьми гостросуперечливих і гостроконтрастних чотирьох сил матері-Природи (Весна, Літо, Осінь, Зима). Мати-Природа їх розчулила, розвинула їхню нервову систему. І навчила їх дисципліни: трудися літом, щоб не загинути взимку. Ті, що накази матері-Природи нехтували, гинули. Добір кращих людей світу жорстокий, але величний: дисциплінованим — життя, не дисциплінованим — загибель. У країнах Півдня зима не була грізна — мешканці вічно зелених просторів не думали про завтрашній день. Їхня розумова діяльність не розвивалася інтенсивно тому, що життя від них цього не вимагало: харчі літом і взимку висять на деревах, лежать під ногами. 7. Вони (предки наші) на основі тисячолітніх життєвих досвідів устійнили закон, який був їхнім племенним "священним табу", що немає беззастережно вільної людини: а коли така між ними появлялася, вони її вважали вільною від Буття, тобто "божевільною" ("Богом звільненою"). Божевільний (вільний від життєвої мудрости) не здібний собою володіти тому, що він не вміє сам себе поневолювати. Він не придатний для організованого життя. Він був ровесниками названий словом "дурбала" (санскритське слово "дурбала" означає людину, в якої мислі і почування безвідповідальні). 8. В кожній людині закодовані лінивість, себелюбне збайдужіння, нахил до зрадливости, знахабніле дрібнодум'я, сліпа роздратованість, хижацька скупість. Що людина повинна робити зі силами, які її хід стримують? Вона повинна їх поневолювати, щоб вони не розкорінювалися в ній. Не поневолити їх -значить стати їхнім невільником. Синоніми слова "самопоневолення" — самоопанування, самовдосконалення, самоконтроль, самовиховання, саморегулювання, самомобілізація свого "я", самоорганізація почувань і мислення. Самопоневолення — значить вільне формування психічної діяльности, свідомости, самоформування почуттів гідности і вольовости. 9. Самопоневолення відрізняє людину (гомосапієнс) від інших живих істот. Тільки людина володіє здібністю свідомо самопоневолювати себе. Коли б людина досягнула священних вершин самопоневолення, тобто самовдосконалення, вона б увійшла в німб Дажбожої довершености — вона б не хворіла, не мала б тілесних і душевних вад, її довголітнє життя було б натхненне світлою творчістю, немеркнучими подвигами, глибинними знаннями свого "я". 10. Вони (предки наші) вміли по-обрядовому (в натхненні священнодійства) поневолювати свої почування — вони плекали мистецтво почувань. Наприклад, юнак, в якого померла вірна кохана, вирішив добровільною голодівкою вшанувати пам'ять про неї. Юнки біля нього клали смачні харчі і напитки і вмовляли його йти у степ збирати квіти. Юнак, крім води, два тижні нічого не їв. Він довів, що володіє мистецтвом почувань і став у ряди кращих людей племени. Вони (предки наші) вміли по-обрядовому (в натхненні священнодійства) поневолювати своє тіло. Наприклад, два юнаки попали до полону. Одного звільнили, але він сказав, що без побратима не хоче вертатися до рідних осель. "Чим докажеш, що він твій побратим?" — спитав вождь чужого племени. Юнак відповів, що побратим за побратима готовий віддати життя. "Життя? Віддай око", — сказав вождь чужого племени. Юнак зворушено глянув на Небо, сказав молитву до Дажбога і стрілою сам собі виколов око. Чужоплеменники були здивовані священною вольовістю юнака і сказали: "Плем'я, яке має таких синів, непереможне! Вертайся з побратимом своїм до осель рідних". 11. Вольове плем'я вміло радісно само себе тримати у рамках тих племенних законів віри, моралі, ратних обов'язків, натхненними творцями яких були вони і їхні близькі і далекі предки. Хто не практикував будуючого самопоневолення, того мудреці племени звали "асвадіна". Санскритське слово "асвадіна" означає людину несвідому (людину, яка не здібна бути свідомою, вона свої почування і мислі тримає поза рамками духовних і тілесних інтересів племени). Асвадіна — пустоцвіт, безкорисна людина. 12. Асвадіна отримав від племени життя, молоко, стріху, одяг, харч,захист від звірів, але він за всі ці дари нічого не здібний дати. Він порожній, як порожній горіх. Він своїм поводженням, хворим ставленням до організованого життя деморалізує ровесників. Він діє на них так, як діє на стадо вівця, заражена чумою. Він подвійно нещасний, бо він не свідомий, що він нещасний. 13. Духовний тато племени казав Асвадінові: "Ти отруєний хворою волею, іди у світ і там тобі буде все дозволено, не матимеш обов'язків, законів і наказів вождя. Ти хворий. І тому не здібний душею відчути, що вождь — душа і тіло наше. Вождь — учитель наш і ми його любимо тому, що ми любимо мудрою любов'ю самі себе, дітей своїх, діброви і ріки свої. Вночі і вдень вождь найчутливіший до справ долі нашої. І тому під час ратнього бою чужоплемінники зосереджують стріли на вождя нашого — хочуть на кий настромити голову його. Вождь — тато наш, а ми його діти, без тата ми сироти — ласа здобич для чужих племен. Асвадіне, іди геть із дібр племени нашого!" 14. Асвадіна був покараний волею. Живучи самітнім у лісі, він чувся невільником, голод і спрага мучили його. Він почав усвідомлювати, що був паразитом — живився скарбами племени рідного і зневажав святощі його. Він хотів вернутися, впасти на коліна перед вождем і гірко заридати і благати в нього найсуворіших наказів. Та було пізно. Він був спійманий чужоплеменними мисливцями; вони йому зв'язали руки, поклали йому на плече забиту козу, а потім, щоб не прагнув тікати, осліпили його. 15. Вони (предки наші) жили двома законами — наказ і виконання. І життя — це наказ. Юнак, одружившись, стає татом. Він сам себе поневолює наказом, і сам себе ощасливлює виконанням наказу. Роль тата диктує йому дбати, щоб діти мали стріху над головою, яка охороняє від дощів і звірів. І щоб вони мали харч і одяг, і вчилися ретельно виконувати накази вождя. Хто не вміє коритися рідним наказам, той стає рабом чужих.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |