| Середа 24-05-08 18:31 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 28735. Митрополит Іларіон пояснює, що "Християнські Свята поставлені були
на час Свят дохристиянських (українських, — Л. С.), і це було причиною
легкого їх сприйняття, але й стало причиною двоєвір'я: народ приходив
молитися на те саме місце, де він і раніше молився, у ті самі дні, як і
давніше" (стор. 325), "якості старих богів почали помалу переноситися на
християнських святих" (стор. 326).
І митрополит Іларіон пояснює, що православіє грецької віри випирало з українського життя українські обряди, звичаї, свята, віками "випирало". Але "остаточно не виперло їх, але в багатьох випадках міцно з ними поєдналося, надавши нові ідеї стародавнім (українським, — Л. С.) обрядам і прив'язавши стародавні Свята (українські, — Л. С.) до певне окреслених дат Свят християнських" ("Д. В. У. Н.", стор. 306). І почав формуватися новий тип українця: українець має походження українське, а ідейність у нього неукраїнська. Зберігається форма Української культури (вишивки, писанки, колядки, щедрівки, дідух, веснянки, Купала, Свята вечеря. Щедрий Вечір). Формі українській даний зміст чужий (Назарет, Саваот, Сіон, Йордань, Синай, чужі поняття віри, святости, правди, волі, любови, моралі, краси). Мозок ваш, а мислі, які ми кладемо у ваш мозок, наші: ми даємо напрямок вашим мислям і почуванням. Писанка ваша, але вона славить не Київську, а Вифлиємську подію. Діти ваші, але їхні душі мають бути збуджені, натхненні неукраїнськими святощами, врочистостями, а православієм грецьким. 36. І діти українські ідуть в школу. Відкривають "Буквар": на першому місці поставлений не Київ, а Назарет. Учитель вкладає в непорочні дитячі голови перші поняття: "У Назареті Ісусик маленький", "Вифлеємська зоря на небо вийде, малий Ісусик до дітей прийде. Малий Ісусик, Божа Дитина, буде Святвечір, буде колядка в кожній хатині". "Українка я маленька" і "Українець я маленький" — ми славимо Назарет, Вифлеєм, Йордань. Перші дитячі враження, почування, мислення, хвилювання присвячені неукраїнським святощам. Діти українські радіють, що Ісусик народився; сумують, що Ісуса розп'яли; радіють, що Ісус воскрес. У душі дитини української родиться світле природне питання: чому кияни славлять не Київ, а Назарет? Питання, народжене непорочними почуттями: рідна мама найкраща, славити рідну маму — щирі душевні хотіння. І коли б дитину спитати: яку маму більше любиш: рідну маму чи маму Ісусову, дитина відповіла б, що рідну маму любить більше. Рідна мама — рідна віра: тут затаєні вічні святі сили рідної духовости! 37. Українці, відроджуючи національну свідомість, почали обожнювати герб України-Руси: знамено духовної самостійности, окремішности, самобутности. І архиєреї вирішили й тризуб поставити на службу канонам і догмам греко-латинського християнізму. Вони хрест (символ інтернаціональної релігії) поставили над Трисуттям. Вони зробили з Трисуття стілець, і на "тризубний стілець" посадили Ісуса в одязі грецького архиєрея, що й бачимо у читанці "Золоті ворота" (видання Українського Конгресового Комітету Америки, Ню Йорк, 1962 р., стор. 227). Якби я був Ісусом, сказав би: "Українці, ви втратили почуття гідности — значить ви усе втратили! Ви принижуєте рідні святощі, щоб мене, Ісуса, звеличити, рабське ваше звеличення! Ґої, я вірний син Ізраельського народу, ніколи рідних святощів не принижував". (У Европі немає такого народу, який би так по-рабському розумів греко-латинський християнізм, як українці — принижені парахвіяни принижених архиєреїв — смиренних слуг Ватикану і Константинополя). У оповіді "Українська Духовна Революція" даю відповідь, чому народові-гнобителеві греко-латинська віра корисна, а народові-гнобленому — ні). 38. Латини мову латинську проголосили святою мовою віри Христової, а греки — грецьку мову. У Індії санскрит — священна мова. У світі мусульманському арабська мова (мова "Корану") — священна мова. У євреїв (гибреїв) такою мовою є гибрейська мова. Мова — душа народу, мова, дана народові Богом. Адже й "Євангелія" пише, що "спочатку було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово". У 988 році мова (душа України-Руси) стала мовою приниженою: так хотіла імперська Візантія. Її вірний слуга (митрополит Іларіон (Огієнко)) пише, що наша українська мова, "Наша фразеологія, як я вище не раз уже підкреслював, дуже часто уосіблена, а це тхне поганством, наприклад, дощ іде, сонце заходить, вітер лютує і т. ін." ("Д. В. У. Н.", стор. 316). Самобутність, яка робить українську мову особливою, благородною, образною, пісенною для архиєрея православія грецької віри "тхне поганством". А от "мова грецька, найвеличніша мова світу, мова богів": пише митрополит Іларіон (Огієнко), ("Візантія і Україна", стор. 28). Немає значення: мова грецька є мовою богів чи мовою чортів! Кожна мова кожному народові дана Богом! Тільки духовний раб (чужопоклонник) мову матері рідної принижуватиме, щоб підлащитися до мови чужої матері. Щоб успішніше ширити католицьку релігію, місіонери змінили тактику. Вони в Африці не нищать національні обряди і звичаї, а (в ім'я двоєвір'я) використовують для укріплення католицької релігії. 39. У церквах африканці в африканських костюмах танцюють рідні танці, на рідній музиці (на рогах буйволів, на дерев'яних трубах) гудуть славу папі римському. "З прадавніх часів наші діди звали Конґо святою рікою, і сьогодні ми хочемо її так називати". "Добре, ставши католиками, звіть Конґо святою рікою, але не тому, що так ваші прадіди вірили, а тому, що ви в ній віру католицьку приймали. Та істиною святою рікою є Йордань". Між жителями Конґо твориться двоєвір'я: конголезьким обрядам дається латинський (католицький) зміст. 2-й Ватиканський собор постановив: національні мови треба використовувати для справ поширення римо-католицької релігії. І дозволено африканцям в африканських католицьких церквах малювати Христа з обличчям негритянським. (Перед цим Христос мав образ білої людини, а диявол — чорної). Африканські священики католицькі ризи прикрашують африканськими взорами: форма африканської культури використовується на славу католицького змісту. 40. Туркмени міцно трималися рідних обрядів і звичаїв, і тяжко було мусульманським місіонерам навернути туркменів на віру мусульманську. На допомогу прийшла хитрість: треба не поборювати туркменські обряди, а заставити їх служити ісламові. І постало двоєвір'я: туркмени почали туркменськими обрядами славити духовність не туркменську, а арабську (прославлену Могаметом). І "Туркменські обряди і звичаї так пов'язані з мусульманством, що їх і роз'єднати не можна", — кажуть мусульманські муллаги. Свідоміші туркмени знають, що Туркменами їх робить не арабський "Коран", а туркменські обряди, поняття, звичаї. І прийде час: Туркмени дадуть туркменським обрядам туркменський зміст, щоб бути повноцінними людьми. Віруючі вірять в одного Бога — та шляхи віри є різні і визначення сутности віри є різні. Наприклад, є визначено, що "Іслам — релігія перфектної покірности"; "зороастріянізм -релігія етичного конфлікту"; "китайська релігія — релігія космічної гармонійности"; "індуська релігія — релігія спокійної єдности і об'єднаного миру"; "буддистська релігія — релігія скасування світового страждання"; "ізраельська релігія — релігія покірности законові і батьківським обрядам"; "шінтоїзм — релігія вірности державі і родинному об'єднанню"; "християнська релігія — релігія батьківства Божого, смиренности, непротивлення злу". 41. "І комунізм є тепер існуючою релігією в західному світі", — стверджує Джан Мідллетон Маррі у книзі "Потреба комунізму" (1932 р., стор. 11). У Московії почав Мережковський ширити московське богопізнання. А після нього прийшли "богобудівники Луначарський, Базаров, Велентінов та інші". "Богобудівники намагалися створити рід нової соціялістичної релігії і таким чином з'єднати релігію з марксизмом" ("Короткий філософський словник", 1952 р., Київ, стор. 45). Лєнін, виступаючи проти православія, яке обожнювало монарха Московії, речав: "Ми повинні боротися з релігією. Це азбука всього матеріалізму, і, отже, марксизму". "Релігія — це опіум". Треба лєнінізм перетворити в релігію, щоб цим "опієм" гіпнотизувати трудящі маси, і при допомозі чекістської зброї тримати трудящих в покорі. Ніколай Бердяєв (релігійний філософ), знавець московського комунізму, пише, що лєнінізм поборює християнізм тому, що "хоче сам бути релігією" (Н. Бердяєв, "Оригінальність російського комунізму", 1937р., стор. 191). Так є: "влада большевицька (...) в очах мас репрезентує комуністичну віру. Проповіддю цієї віри комуністичної морально держиться большевицька чрезвичайка" (В. Липинський, "Релігія і церква в історії України", стор. 89). "Ясновидець" є синонімом "Пророка". Й. Сталін утвердив, що "Лєнін — ясновидець", "лице Лєніна освітилося якимсь незвичайним світлом" ("Правда", ч. 34, 12 лютого, 1924 р.). Джугашвіллі (Сталін), як студент православної духовної семінарії, уживає терміни архиєрейські. "Православних запалює дух святого Андрея Первозванного". Сталін рече: "Дух великого Лєніна запалює нас" ("Правда", ч. 310, 8 листопада, 1941 р.). 42. Московія (біла) спопуляризувала термін "православний народ": щоб при допомозі православія гнобити грузинів, українців, білорусів, башкірів, мордвинів, вірменів, перм'яків. Московія (червона) створила термін "совєтський народ": щоб при допомозі совєтизму гнобити поневолені народи. І їхні мови, як зручне знаряддя, поставити на службу лєнінській релігії. "Пребагата українська мова (...) вірно служить великій лєнінській справі" ("Літературна Україна", З жовтня, 1972 р.). Комісари лєнінської релігії користуються такими методами гноблення українців, якими користувались архиєреї православія. Вони творять нове двоєвір'я — замість Христа вставили в колядки Лєніна, а замість Вифлиємської зірки, поставили зірку Кремлівську, замість Назарету поставили Москву. 43. Людина не живе тільки хлібом, їй потрібна пісня, музика, їй потрібні свята, обрядності, врочистості. І особливо гнобленим людям потрібна розвага. Радісні врочистості потрібні дітям, душі яких хочуть нових і нових зворушень і вражінь. І українські діти, навчені комісарами, почали колядувати: "Нова радість стала, яка не бувала: довгождана зірка волі в Жовтні засіяла. Де цар був зажився, з панством вкорінився, там з голотою простою Лєнін появився". "Ой, червонії маки, листячко зелене, тебе, сонце, любим ми, тебе, рідний Лєнін", "Заповів нам батько Лєнін мир оберігати, щоб ішла до комунізму Батьківщина-мати", "Ой, нікому не зірвати червоного цвіту, світить Лєнін, світить сонце, та й по всьому світу", "Слава Лєніна віками йтиме по всім світі, Лєнін буде з нами жити, поки сонце світить" ("Українська народна поетична творчість", Міністерство вищої і середньої освіти УРСР, Київ, 1965 р., стор. 342). 44. У розпорядженні білої Москви були попи. У розпорядженні червоної Москви — комісари. Замість єрея-поета Феофана Прокоповича (та йому подібних), які складали пісні на славу Петра Першого, який переміг Мазепу, прийшли комісари-поети, які складають пісні на честь Лєніна, який переміг Петлюру. "Нам сяють Лєніна ідеї вогнем невиданих звитяг" (В. Сосюра, "Щастя сім'ї трудової", Київ, 1962 р.), "Моя Батьківщина — це Лєніна клич" (М. Рильський, журнал "Україна", січень, 1973 р.), "Лєнінську вітають правду наші матері", "Лєнінська ж слава в правді величава, йде на ясні зорі та на тихі води" (А. Малишко, "Серпень душі моєї", Київ, 1970 р.). Очевидно, поети Сосюра, Рильський, Малишко хвалили деспота не тому, що любили його, а тому, щоб не сидіти за ґратами, тому що були рабами. Достойна людина не приховує своєї любови і ненависти, не приховує щирости свого мислення. Деспот Лєнін, ведучи боротьбу з інакшедумаючими, які йому чинили опір, давав своїм ближнім такі заповіти: "Тих, хто чинить опір — розстрілювати" (с. 248), "встановити залізний порядок, нещадно-сувору владу, справжню диктатуру пролетаріяту" (с. 315), "2 мільйони куркульні", "нещадна війна проти цих куркулів! Смерть їм!", "Куркулі намагаються перетягти на свій бік середнього селянина, і іноді їм це вдається" (с. 322), (Лєнін, "Вибрані твори", т. 2, 1947 р., Київ). 45. Лєнінське розуміння свободи: "Тих, хто чинить опір — розстрілювати". "Свободу всім земним язикам Безсмертний Лєнін повістив" (М. Рильський, "Вибрані поезії", Київ, 1967). "Найвищу ж духовну владу (папу римського) може судити хіба один Бог, а не людина" ("Католицький катехизис", ч. 1, стор. 269, утверджений митрополитом А. Шептицьким). "Ми не віримо в Бога! Найвищу владу лєнінську не може Бог судити!" — чекіст Ф. Дзержинський учить українців. У кожній релігії є святі-добродії і є грішники-злодії. "Безсмертний Лєнін" поділив людей на дві групи: ті, які служать Москві — добродії, а ті, які ставляться неприхильно до Москви — злодії. У лєнінській релігії є святі: Свердлов, Калінін, Кіров, Дзержинський. І є грішники: Бухарін, Риков, Камєнєв, Яґода. І є посмертно повернені з чистилища: Постишев, Чубар, Якір, Микитенко. 46. У "Євангеліях" читаємо, що між справжніми віруючими віри Христової "немає Грека, ні жидовина, обрізання і не обрізання, чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос" (Павло до Колосян, 3, 11). У "Посланнях" Лєнінових читаємо: "Ми називаємо себе комуністами", "Коли настане пора оновлення, то всі відчують це, побачать, що росіянин не дурень", "Ми хочемо Росію з країни злиденної і убогої перетворити в країну багату", "Партія прагне до (...) зближення і дальшого злиття націй" (стор. 622, 677, 624, 25), Лєнін, "Вибрані Твори", т. 2, Київ, 1947 р.). "Зближувати і зливати", щоб багатіла "злиденна Россія" (на болотах, на неродючих землях Іваном Калитою, зятем ханським, засноване "Велікоє Московскоє княжество"). "Зливати нації": немає ні великороса, ні малороса, ні вірмена, ні нацмена, є очолене Москвою "злиття націй", є все і всьому — Лєнін, адже: "Світло дарував людям Лєнін" (журнал "Україна", травень, 1970 р., Київ). 47. "Зближення і злиття націй" здійснює Москва при допомозі вогню, меча, голодівок, концентраційних таборів, лєнінської науки. Лєнін учить, що "буржуазний націоналізм і пролетарський інтернаціоналізм — два непримиримо ворожі гасла", "пролетарський інтернаціоналізм основується на добровільній співпраці трудящих". І Московія, маючи до зубів озброєну орду, комісарів і чекістів, виховує трудящих в "дусі пролетарського інтернаціоналізму", — в дусі "добровільної співпраці трудящих" під строгим наглядом чекістів. Щоб було успішніше, триваліше виховання, використовуються обряди старі і творяться нові. У християн — христини. У лєнінців — октябрини. Українська мати принесла до клюбу новонароджену дитину, їй дали записочку, яку вона "со страхом і трепетом" читає: "Дитина належить мені тільки фізично. Для лєнінського виховання її передаю вам". Комісар тримає дитину біля образу Лєніна і говорить: "Ми осяюєм себе не хрестом, не святою молитвою і водою, а нашим красним прапором боротьби і праці, який пробитий кулями і розірваний багнетами". У клюбах (палацах) "октябрини" в Україні-Русі також звуться "іменуванням дитини". 48. Українська дитина "октябринована" йде в школу. З хвилюванням бере "Буквар", її розум жадібно сприймає науку, несвідомо виховуючи на совєтського раба. Часопис "Радянська Україна" (10. 1. 1965 р., 4) пише, що "Щирим другом і мудрим порадником входить у світ дитини книга. Вона вчить її жити, наставляє на вірний шлях". (Я завжди зазначую, що не треба захоплюватися гаслами "воля", "правда", "вірний шлях", "щирий друг", "спасіння", "правдива віра". Головне не гасло, а його зміст). У світ української дитини вторгається "Буквар" (видання "Радянська школа", Київ, 1973 р., тираж -550.000) образом Лєніна, який поставлений на першій сторінці. Українська дитина вірить "Буквареві", як "щирому і мудрому порадникові", і на заклик учителя співає першу букварську пісню: "Сяє в світлі сонечка наш червоний стяг, Лєніна великого славимо в піснях". 49. І тут же (в "Букварі") кольоровий малюнок "молодого пролетарського інтернаціоналу": намальована в пишному одязі найвища ростом в центрі московка (русская), яка очолює і веде "пролетарський інтернаціонал": казахів, грузинів, туркменів, українців, узбеків, вірменів до Москви — до мавзолею Лєніна. І тут же малюнок: велика черга дорослих і дітей: усі йдуть поклонитися мощам Лєніна. І вірш: "Москва, ти для нас найдорожча у світі. Усі тебе люблять — дорослі і діти. Це ти засвітила нам зорі ясні, тобі ми співаєм найкращі пісні". Релігія є там, де є святиня, "Святиня совєтського народу і всіх трудящих світу — Мавзолей Лєніна", — проголосив М. П. Підгорний в промові в Кремлі в жовтні в 1961 р. на 22 з'їзді КПСС. Українські діти, виховуючись при допомозі такого "Букваря", при допомозі большевицької науки, на неповноцінних людей — рабів Московії, дріматимуть у тьмі національної несвідомости. Та вони, подорослішавши, швидко пробудяться: почують хід Української Духовної Революції,
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |