| Середа 24-05-08 22:07 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 2978. Молитва благодарности
1. Дажбоже мій, у хлібові живуть Твоє тепло і світло небес Твоїх, і дихання землі Твоєї; я святий хліб Твій споживаю і день мій сущий, проминущий і грядущий дарую Вітчизні моїй, Дажбоже мій. 2. Дажбоже мій, щасливий я з Тобою, Ти душу мою живиш світлом і красою, Ти тіло моє живиш хлібом і водою, Ти світ мій твориш радістю й сльозою, і я в труді й подвигах утверджую себе на благо народу мого, і на славу ім'я Твого, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, Ти хліб святий і Ти вода святая душі моєї, Ти вічність, з якої життя постало моє і в яку ввійде життя моє, Ти життя моє після життя мого, освітлений світлом Твоїм і обезсмертнений безсмертям Твоїм, я був, я є і я вічно буду, Дажбоже мій! 4. Дажбоже мій, і хліб святий, і цілющу воду я споживаю в ім'я Твоє безсмертне, щоб тіло моє міцніло в праці й багатіла душа моя і волею, і силою, і славою народу мого рідного, Дажбоже мій! 9. Молитва богатирської душі 1. Дажбоже мій, хто дрімає у неволі — той вода стояча, хто в неволі рве кайдани — той швидка ріка, хто лякається катів — той щасливить їх, хто в борні святій помер — той щасливо жив, хто утратив земні скарби, а вірність Вітчизні, як душу свою береже, той нічого в житті не згубив, він Безсмертям Твоїм багатіє, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, у царстві Вітчизни моєї весна, як рай земний — усе, що зерно має, весною воскресає, усе, що життя має, весною світ благословляє, тільки діти, життєлюбні діти народу мого прав на життя не мають — у муках голодної смерти конають, о, кати, в ім'я Московитії, ви скибку хліба видерли з голодних дитячих рук, у морі мук народ мій безборонний утопили! Тріюмфуєте, кати — кров у землі тече, як по жилах, на масових могилах, як чорна свіча стоїть потворна статуя Ільїча. Роди, моя Земле, великих синів і навчи їх розслабляти катів, благослови мій меч святий, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, в неволі я, закуті мої руки, і кат отрутою годує мою кров, убиває волю мою, убиває розум мій, убиває мою синівську любов до Вітчизни, катує в мені мене, щоб я дивився і не бачив, щоб я слухав і не чув, щоб я мав розум і не мислив, щоб я жив у неволі й не знав, що я невільник. Кате, ти відбираєш у мене ті сили, які мені дала мати-Природа, ти боїшся людяности моєї. Бійся! Я родився людиною, людиною і вмру — життя своє я сам у себе відберу — на Жертовнику Волі згорю, не дозволю катам наді мною панувати: тому я вмію жити, що вмію умирати, Дажбоже мій! 10. Молитва благородної обітниці 1. Дажбоже мій, людина має два народження, перше народження тілесне, друге народження — духовне. Щоб мої діти були моїми, я їм даю рідне духовне народження. Ні часу, ні скарбів не шкодуючи, я вчу їх, щоб вони самі розпоряджалися розумом своїм, талантами своїми, душею своєю і розум свій не підпорядковували іноземному розумові, і віру свою не підпорядковували іноземній вірі, і вроду свою не підпорядковували іноземній вроді, я вчу їх, щоб вони всюди і завжди були самі собою, жили в ім'я Вітчизни для Вітчизни, і знали, що тільки той, хто є сам собою, є людиною достойною в нещасті і щасті, благослови духовність рідної віри моєї, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, щоб легше жилося на світі мені і дітям, і внукам моїм, я шлях життя відважний вибираю, великодушна відвага — природа душі моєї, і тому я не боюся погроз, поразок і обмов! Життя — борня, в борні міцніють сили. Я не дозволю, щоб чужинець на шлях чужий спрямовував розум дітей моїх, я не дозволю, щоб чужинець до вівтарів чужих спрямовував душу дітей моїх. Щоб звичками богатирськими благороднішала кров моя, щоб мої діти були моїми, я, родитель їхній, наснажую свідомість їхню священною наукою віри рідної, Дажбоже мій! 11. Молитва задушевної клятви. 1. Дажбоже мій, Єдиносущий і Єдинорідний Володарю душі моєї, клянуся я Тобі, що я ніколи і ніде не зраджу віри рідної, бо вона є суттю моєї суті, бо вона є серцем мого серця, бо вона є честю моєї чести, бо вона є волею моєї волі, рідна віра — моє безсмертя на Землі і в Царстві Духа Предків, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, в рідній вірі світиться душа моя, в рідній вірі родиться мисль моя. І вірю я — хто не знає життєпису Предків своїх, той не знає сам себе. Хто не знає сам себе, той не живе життям правильним і не має він місця для душі своєї в душі народу свого, і гине він у забутті так, як гине блудний син, морем викинутий на береги племени ворожого. Освіти і освяти мою любов до Предків моїх, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, себе сам карає той, хто вільно чи невільно зраджує себе, а сам себе зраджує той, хто зраджує рідну віру, бо в рідній вірі живе серце душі матері рідної, бо в рідній вірі живе вільне боговідчування вільного "я". Безумний той, хто сам в собі правди не шукає, а жебрає її від чужинця, безумний той, хто сам в собі віри не плекає, а жебрає її від чужинця. Щасливий той, хто помилки свої сам виправляє і свою душу справедливістю віри рідної обезсмертнює і чуттями благочинними збагачує славу народу свого, Дажбоже мій! 12. Молитва натхненного самоутвердження. 1. Дажбоже мій, я люблю справедливість, і тому я звеличую ім'я Твоє, я люблю вільну духовність народу мого, і тому я звеличую ім'я Твоє, я люблю рідну матір по-рідному, я люблю рідного тата по-рідному, я люблю рідний народ по-рідному тому, що я рідну віру маю і в ній бачу духовнотілесну єдність народу мого, і славу, і силу, і волю Вітчизни моєї, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, я люблю дітей моїх, бо вони є молода кров моя, у душі їхній я чую голос душі моєї, і я сумую смутками їхніми, і я радію радощами їхніми, охорони, Єдиний і Рідний Господи мій, рідних дітей моїх від чужовір'я, бо чужовір'я підступними ласками і обіцянками відкликає їх від душі моєї, від мови моєї, від віри моєї, і учить їх зраджувати святощі рідні, і учить їх біля чужих вівтарів бути наймитами правд чужих і богорозумінь чужих, я люблю рідних дітей моїх, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, які часи нестерпні настали: полюють за душею моєю і за душею дітей моїх підступні сили чужовір'я. Хитрощами і ласками, хвальбою і погрозами вторгаються вони у світ душі моєї, щоб світ мій покорити і над моїми чуттями і над моїми мислями панувати. О, рідна віро, о, рідна воле, о, рідна мудросте, живіть і здравствуйте в мені, як сонце в небесах, як дари на полях, Дажбоже мій! 13. Молитва страждання благородної душі. 1. Дажбоже мій, вороги Вітчизни моєї вторгаються у родини братів моїх і науками своїми калічать розум і душу дітей, і гіпнотизують їх, речучи: "Любіте Лєніна", "Любіте папу римського", "Любіте ворогів своїх". О, яка підступна ця чужа наука: раба з колиски привчають, щоб він любив чужинця, який тримає його в рабстві. Розбуди, онови і вольною мудрістю освіти душу народу мого і в жили його хлюпни крови лицарської, святої, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, пробуди родину мою, яка живе у темряві чужовір'я і поклоняється чужим богам і духовною неволею принижує святе ім'я Твоє, Дажбоже мій, прости родині моїй, яка глузує з мене, що я вірю Тобі, прости темним, бо не винуваті вони, що архиєреї чужовір'я отемнили добрі душі їхні і навчили їх ненавидіти віру рідну, пробуди родину мою, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, як сповідь, прийми молитву — роздуми мої: мій брат-чужовір мені каже, що він визнає віру грецького православія, бо українці за грецьке православіє багато крови пролили, мій брат-чужовір каже, що він визнає грецький католицизм, бо за греко-католицизм українці багато крони пролили, мій брат-чужовір каже, що він визнає москвинський комунізм, бо українці за москвинський комунізм багато крови пролили. 0, багато, багато, багато українці крови пролили за віри чужі і віри чужі скріпили, а рідну державу свою завалили, о, брати — смиренні раби духовні, ви біль моя, ви страждання мої несусвітні, не мене, а себе полюбіте — кайдани порвіте, в рідній вірі себе пробудіте, рідну матір свою звеселіте, прийми сповідну молитву мою, Єдинорідний Дажбоже мій! 14. Молитва гіркого плачу. 1. Дажбоже мій, сумно мені чути, що земляки мої — рідні люди мої, поклоняються богам біблійної Юдеї і, як жебраки, просять у гречинів і просять у латинів спасіння для очужиненої рабської душі своєї. Вони в духовній неволі живучи, зневажають волю рідну, віру рідну. Хто рідну матір зрадив і поклонився чужій, той не буде щастя мати на землі своїй, вічно святі Твої закони, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, я, голову схопивши в руки, ридаю — плачу і крізь сльози гіркі болючі бачу, що у хатах поневолених братів моїх божествують апостоли — жиди, перед портретом жида брати мої слова такії написали: "Благослови наш дім!" О, яке душевне змаління! Освіти великодушною гідністю душу братів моїх, душу окрадену і розп'ятієм добиту, Єдинорідний і Єдиносущий Дажбоже мій! 15. Молитва раненої душі. 1. Дажбоже мій, я в неволі, хоч і живу на волі, чужинці вчать дітей моїх, щоб вони рідної мови не знали, і щоб вони, рідні діти мої, за мою велику любов до них зневажали мене словом чужим. І хліб смачний для мене не смачний, і день сонячний для мене не сонячний, бо свідомий я, що на моїх очах кінчається життя славного роду мого. О, діти земляків моїх, на устах ваших живе мова матері рідної і я чую її, і рідною стає мені душа ваша, а на устах дітей моїх мова рідної матері померла, о, голубко, ти воркочеш над моїм вікном, що твої діти твої. Берізко, ти радієш, що твої діти мають твою берізкову мову, і нею рід берізковий увіковічнюють, тільки я плачу, що мої діти відійшли від душі роду свого, винуватий я, що з колиски не приучив дітей своїх до слова рідного, і що скажу я, прийшовши у Царство Духа Предків, чим увіковічню душу мою, запізно я збагнув гріхи мої, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, моя улюблена дружина мені синів-орлів у болях дарувала, щоб я пізнав щастя батьківських почувань. І я трудився — сини росли, а я їм палати будував і вірив я, що сини мої оцінять труд мій, оцінять правдиву батьківську любов, пропало все — мої сини неначе й не мої, не мав я часу дати їм мій рідний — мій духовний погляд на життя, не мав я часу їхні добрі дитячі душі наукою рідної віри освітити, чужі люди вторглися в їхні душі і відкликали їх від мене, і сини мої любі чужі мені душею й розумом стали, палати-світлиці поваляли, у морі чужому втонули-пропали, на душі моїй ятриться рана болюча, прости мені за необачність мою, Дажбоже мій! 16. Молитва священнодійного гніву 1. Дажбоже мій, вторжники опоганили благородне лице Вітчизни моєї, вторжники у селах і містах поставили ідолів, притранспортованих з Московитії, з країн Ромеїв і Латинів, і люд мій поневолений на рідній землі звеличує ідолів іноземних, і зневажає родоначальників рідних — Маму Лель і Тата Оря, і зневажає святе ім'я Твоє, Дажбоже мій, о правда вічна і святая — хто віру батьків зневажає — той віри в собі не має, хто віри в собі не має — в неволі конає, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, коли вторжники вторгаються на степи Вітчизни моєї і мордують братів моїх, і зневажають сестер моїх, і зневажають мову матері моєї, і статуями воєначальників своїх оганьблюють землю мою, жорстокіє душа моя і стає вона левом розгніваним, благослови ратню борню мою, Дажбоже бій! 3. Дажбоже мій, десять століть архиєреї чужовір'я покоряли добру душу внуків Твоїх, і біля юдейського кивота страхали їх пеклом, і потішали їх уявним раєм біблійним, і внуки Твої були заляканими, і слухняними рабами Саваота юдейського, і минуло десять століть покутливих, і в серцях внуків Дажбожих воскресла туга за Дажбогом, і туга святая стала вірою, і віра святая стала волею народної душі пробудженої, Дажбоже мій! 17. Молитва пробудженого. 1. Дажбоже мій, немає дерев без коріння, немає життя без крови, немає Вітчизни без вірних синів, я мудрість цю святу бережу і з ім'ям Твоїм, мій Дажбоже, живу. 2. Дажбоже мій, погибли ті народи й племена, які не мали синів готових умерти за життя, і мій народ погибне, коли я не буду готовий умерти за його рідних дітей. Недостойно живе той, хто не готовий умерти за життя; великі таїни буття Тобою втверджені, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, і бачу я, і чую я, що вороги Вітчизни моєї хитрі, як змії, жадні, як скорпіони, вселяють у голову братів моїх переконання, що релігія — справа приватна, і тому кожна особа має волю сама собі релігію вибирати, о, яка жорстока ця воля релігійна?! Рідна релігія — мати рідна, хіба матір рідну можна вибирати? Рідна релігія — душа рідна, хіба душу рідну можна вибирати? Благослови волю рідних почувань моїх, благослови волю рідних переконань моїх, Дажбоже мій! 4. Дажбоже мій, я не прошу в Тебе ні Волі, ні Багатства, Ти дав мені ці скарби вічномилі, коли на Твій прийшов я Білий Світ. Чужії люди забрали в мене Твої святії скарби, а мене до вівтаря чужого привели, щоб я глумився з імени Бога рідного. Та пробудилася душа моя, і обіцяю я іти у бій ратній, щоб скарби Твої відібрати, і з ім'ям Твоїм повернути собі гідність, і мати рідний вівтар, і мати рідну волю, Дажбоже мій! 18. Молитва єднання з духом предків рідних. 1. Дажбоже мій, хто викрав із пам'яти моєї славу Предків моїх, той ворог мій, і я знайду його, щоб душу свою помстою оздоровити і життя на правильній дорозі втвердити. О, таїни таїн життя людського, о, святості святостей віри моєї учать мене, що той, хто в душі не має духовних сил Предків своїх, стає горіхом без зерна. Горіх порожній торохтить сильніш, як повний, та не має він ні кореня, ні цвіту, ні плоду. Оборони і благослови духовну повноту душі моєї, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, одні нерозумнії душі глузують із Предків рідних, що Вони богам багатьом поклонялися, другі нерозумнії душі нерозумно Предків рідних боронять, кажучи, що вони ніколи богам не поклонялися, а тільки віру в Єдиного Бога мали. Святая істина всіми народами визнана є, що і сумеріяни, і єгиптяни, і гіттіти, і вавілоняни, і греки, і азтеки, і юдеї, і арамеї, і латиняни, і фінікіяни у древні часи багатьом богам поклонялися, та Світ глибинніше пізнавши, вони почали віру в Єдиного Бога кожний по-своєму в душі відчувати. Тільки ті потомки достойно славлять Предків своїх, які вчаться на помилках їхніх і їхні добрі діла звеличують, і нові духовні шляхи прокладають, Єдиносущий і Вічносущий Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, Предки рідні мої вірили, що "іде зі силами Дажбо на поміч людям своїм". І "слава тече по Русі і тую Сварга чує". І вірили вони по-дитячому щирою душею, що в "безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була". І казали вони: "Молимо Виласа, отця нашого" і "хвалимо Дажба нашого і Паржяна", і "співаємо славу богам", і "то все, як день до богів дивимося". І творили Вони (Предки рідні) "Славу Світовиду всяку"; і вірили Вони, що "обидва Білоба і Чорноба боряться". І натхненно перед боєм Предки рідні мої рекли: "боги у степу цьому пашу дають", "Боги наші поб'ють ворогів наших". І ридали Предки мої, "вопіюючи до Сварга о помочі божественній"; і здавалося їм, що "Паржяна іде, голову золоту трясе". О, Предки рідні й любі мої, Ви гордість моя несказанна, люблю я Ваші духовні дерзання, люблю я Ваші невинні помилки і шукання, і горджуся я, що мені життям дане право Вашу велич прославляти і Ваші помилки виправляти, і многобожжя Ваше в храмах віків древніх лишати, і з волелюбною вірою в Єдиносущого Дажбога новий рідний духовний шлях життя будувати, Дажбоже мій! 4. Дажбоже мій, Святая Твоя Тройця — Світло, Вода, Земля — живе в мені і я живу в ній, і життям бороню Святую Твою Тройцю, щоб мати волю на землі, щоб мати віру на землі, щоб мати мудрість на землі, щоб мати місце на землі, щоб мати силу на землі. І жодним іншим святим тройцям не поклоняюся я, бо праведно є, що всі вони і духом, і тілом залежать від Святої Твоєї Тройці, Дажбоже мій! 19. Молитва перед відходом у Царство Духа Предків. 1. Дажбоже мій, життя Ти дав мені, і духовнотілесні сили скріплюєш мої, щоб я ніколи у Твоєму царстві не вмирав — єднався з Предками у Святині Вічности Дажбожої і здравствував у житті Потомків на славу і честь Вітчизни рідної, і сьогодні я життя своє присвячую для сьогодення народу мого, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, коли закінчиться шлях мого життя земного, я стріну Матір Лель і Тата Оря у Духовному Царстві Предків Рідних і скажу Їм, що я життя віддав, щоб жило горде плем'я Твоє, Дажбоже мій! І по-рідному стрінуть душу мою Предки мої, бо я не зраджував віри їхньої і не поклонявся чужим богам, я душу мою удосконалював вірою рідною і мудрістю рідною, Дажбоже мій! 20. Його молитва прощання. 1. Дажбоже мій, плаче душа моя, бо сонце земного життя дружини моєї навіки погасло, та любий образ її ніколи в серці моєму не погасне, та любе слово її ніколи в серці моєму не затихне, та люба щедротність її ніколи в серці моєму не зів'яне, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, в далеку Дорогу Зоряну, яка веде в Царство Духа Предків, врочисто і мовчазно зібралася люба дружина моя і стрінуть її, як доньку, Мати Лель і Тато Орь, в немеркнучому зоряному світі ласками стрінуть її вічними, і вічною буде вона у Вічності Дажбожій, і тепло любови моєї грітиме душу її, і вона променем світитиметься у серці моєму, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, не радують душу мою ні дні сонячні, ні скарби земні, дружина моя люба від мене відійшла в Царство Духа Предків, о, довга розлука ця, о, глибокі страждання ці! У Царство Духа Предків прийшовши, люба дружино моя, згадай радощі й смутки життя нашого, і прости мені, коли я може словом нерозважним смутив серце твоє, і Предкам скажи, що я гідно їхні заповіти бережу — гідно Вітчизні служу, Дажбоже мій! 21. Її молитва прощання. 1. Дажбоже мій, плаче душа моя, бо сонце земного життя чоловіка мого навіки погасло, та любий образ його ніколи в серці моєму не погасне, та любе слово його ніколи в серці моєму не затихне, та люба щедротність його ніколи в серці моєму не зів'яне, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, в далеку Дорогу Зоряну, яка веде в Царство Духа Предків, врочисто і мовчазно зібрався любий чоловік мій і стрінуть його, як сина, Мати Лель і Тато Орь, в немеркнучому зоряному світі ласками стрінуть його вічними, і вічним буде він у Вічності Дажбожій, і тепло любови моєї грітиме душу його, і він променем світитиметься в серці моєму, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, не радують душу мою ні дні сонячні, ні скарби земні, чоловік мій любий від мене відійшов у Царство Духа Предків, о, довга розлука ця, о, глибокі страждання ці! У Царство Духа Предків прийшовши, любий чоловіче мій, згадай радощі й смутки життя нашого й прости мені, коли я може словом нерозважним смутила серце твоє, і Предкам скажи що я гідно їхні заповіти бережу — гідно Вітчизні служу, Дажбоже мій! 22. Молитва духовного самоусвідомлення. 1. Дажбоже мій, і була Русь (Україна) велика і багата, вільна і славна, і жили в Русі (Україні) внуки Твої природніми законами Твоїми, і слава про них лунала світами, і ніхто не смів глумитися в Русі (Україні) з ім'я Твого. Та сталася зрада — внуки Твої поклонилися чужоземному божеству (юдейському), і втратили і волю свою, і правду свою, і закони чужих релігій роз'єднали їх, і діти їхні стали соромитися своєї мови материнської і походження свого. Ти, Дажбоже мій, ждеш від зрадників покаяння і готовий Ти покаяних, як батько синів рідних, знову під опіку свою прийняти, і їх рідними внуками назвати, о, Великосердний Ти, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, скільки народів на світі, стільки й понять про Бога, і кожний мудрий народ обожнює ім'я Бога свого, і з ним ділить смутки, і радощі свої, і скарбами душі своєї, і творчістю розуму свого звеличує ім'я Бога свого, і прославленим ім'ям Бога свого себе між народами прославляє. Є різні боговідчування і є різні богорозуміння тому, що неоднакові характери і неоднакові душі народні. Дажбоже мій, Єдиний і Рідний Господи мій, дорогий Ти мені святим ім'ям Твоїм і рідною Вітчизною моєю, яку Ти подарив Предкам моїм у часи древні, найбагатша Вона і найславніша Вона, Вона народила серце життя мого, Вона дала радість душі моїй і волю мислям моїм, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, шляхів на світі багато, та шлях найкращий Твій, бо він єднає мене з вірою і волею Предків моїх, які молилися Тобі, і єднає мене з Потомками моїми, які моляться Тобі, і життя самобутнє утверджують своє. По Твоєму життєтворному шляху йде плем'я моє, і в рідній вірі утверджує волю свою, розум свій і славу свою, Дажбоже мій! 4. Дажбоже мій, Ти утвердив життя племени мого на землі багатій, на ній ріки солодководі, на ній сонце лагідне, на ній поля квітучі, на ній гаї співучі, і щедро обдарував Ти внуків своїх і волею, і любов'ю, і вродою, і силою, щоб були вони самі собою, і самі були творцями віри своєї, і щоб жили вони вічністю у вічності Твоїй, Дажбоже мій! 23. Молитва священної сповіді. 1. Дажбоже мій, живу я в ім'я волі, в ім'я сили і віри народу мого, і несу я в серці моєму болі і радощі народні. Благослови минуле Предків моїх, благослови майбутнє Потемків моїх, благослови хліб життя мого і здоров'я рук моїх, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, почування душі моєї святі, бо чиста любов до народу — святість велика. Ніхто (жодні земні й небесні сили) не мають таких скарбів, щоб в мене купити мою любов до народу мого, благослови почування душі моєї, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, я вірю, що мій народ безсмертний. Я працею достойною, яка приносить щастя ближчим моїм, обезсмертнюю душу мою в безсмерті душі народної. Живу я для народу, щоб бути вічністю у вічності Предків і Потомків моїх. Я вірю, що не було б сучасного, коли б не було минулого і не було б майбутнього, коли б не було сучасного. У рідному живе рідне, коли людина рідну віру має; благослови віру душі моєї і освіти, і освяти працю мою, Дажбоже мій. 4. Дажбоже мій, люблю я народ мій, бо любов'ю народу народжений я — любить мати дитину, дитина любить матір. І живу я радощами народу мого і тому душа моя на радощі багата. І живу я скорботами народу мого і тому душа моя на скорботи багата. Живу я, щоб мій народ жив. Бороню я волю душі моєї, щоб мій народ мав волю. Дисципліновую я мислі мої, щоб мій народ мав мислення дисципліноване. Життям своїм я люблю Вітчизну мою, і тому моє життя моє, Дажбоже мій! 5. Дажбоже мій, я не вмію народ мій не любити, бо моя душа зріднена почуттями з душею народу мого, я не вмію Вітчизні не служити, бо кров моя зріднена з кров'ю Вітчизни моєї, я не вмію з неволею миритись, бо життя невільника я не зву життям, я не вмію з кров'ю вражою любитись, бо ворога шанувати — значить гідности не мати, моє невміння мене рятує від злого вміння, щоб я був вірним сином народу, Дажбоже мій! 6. Дажбоже мій, і юність моя, і літні дні життя мого служили вірно Вітчизні моїй, і любив я її і тоді, як був за ґратами, і тоді, як ішов у дні морозні лісами дрімучими, і тоді, як плакав людьми забутий, і тоді як був ласканий коханою, і тоді, як багатів, і тоді, як біднів, сповідь цю мою — слово щире душі моєї, прийми, Дажбоже мій! 24. Молитва священноєдности. 1. Дажбоже мій, з Тобою я є сам собою, з Тобою моя Вітчизна моя і моя воля моя, і моя віра моя, і моя мудрість моя, і я молюся Тобі, щоб мій народ мав волю духовну і вільно володів скарбами земними, Дажбоже мій! 2. Дажбоже мій, я є, бо Ти є і був я тоді, як родився Дніпро, і був я тоді, як родились степи, і був я тоді, як жили мати Лель і тато Орь, бо минуле живе сьогодні, бо несвідоме стає свідомим, бо потомки мої, які житимуть тисячі літ від дня народження мого, втілять в собі образ мій, Дажбоже мій! 3. Дажбоже мій, вислухай молитовну сповідь душі моєї, я — українець, лежало поколене серце моє під мурами Батурина, прикутий був я у галері турецькій, в льоду кам'яніла голова моя на берегах соловецьких, поламані були руки мої у підвалах совєтських, осліплений був я отцями ізуїтськими, покалічена була душа моя у божницях Візантійщини, у школах Московщини, горів я на вогнищах орди Монгольської, орди Московської, орди Тевтонської, і воскресав я силою оновленою так, як весною воскресає мати-Земля, і перелякані моїм воскресінням умирали кати Вітчизни моєї, і жив я і живу я, і вічно житиму вічністю народу мого, я — українець обезсмертнений Тобою, Дажбоже мій! 4. Дажбоже мій, ішов я вперед, щоб жити і людей любити. І ніс я високо серце моє, щоб все, що низьке — лякливість і зрадливість, глупість і скупість, не вторгалися в душу мою. І в дорозі ранили мене, і кров моя, як сонце червона, полилася, і радість зі мною обнялася, бо то не кров моя гаряча ллється, а любов моя до Тебе, Вітчизно святая моя — звеличуйся теплом моєї вірної синівської крови — єднаюся я з сонцем Твоїм, єднаюся я з золотими полями Твоїми. І кров моя вливається у святеє серце землі Вітчизни моєї, і житиме вона у серцях братів моїх, у маках степових, у травах духмяних, у поцілунках коханих, у ласках материнських, у подвигах богатирських, Дажбоже мій!
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |