П’ятниця
18-11-16
21:53

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 134




130. Цар Із'яслав замкнувся у Печерському монастирі — не хоче київській молоді зброї дати. Є слухи, що кияни, зброю отримавши, виженуть з Києва греків-єреїв, монахів і їхніх прихильників. Кияни озброїлися сокирами, саморобними мечами, ножами, ралами, і вторглися у Царський Двірець Із'яславовий, в якому взяли "бещисленоє множество злата і сребра кунами і белью", — пише "Повість временних літ". І такі слова юних киян передає: "Се половці розсипалися по землі. Дай, царю, зброї і коней, і ще биймося з ними".
Читаючи в "Повісті временних літ" про прагнення юних киян, думаю — сильний, гордий, вольовий люд в Україні (Русі)! Коли Вітчизна в небезпеці, він не жде наказу, сам бере зброю і йде боронитися.
(Чому половці вторгаються в землі України (Руси) — палять гради і селища? Є відповідь: монах Нестор пише, що "Небо Христове наказиваєт за беззаконіє". "Видимтъ бо ирища утолочена й людей много множество, ...а церкви стоять пусты", "У храмах безмолвие, а в домах труби, гусли").
131. Повсталі кияни визволили з в'язниці В'ячеслава (князя Полоцького і його синів). Цар Із'яслав, лякаючись свого войовничого народу, тікає з іконою візантійського Саваота з Києва в Польщу. В'ячеслав з синами їде до Полоцька.
Як оправдати втечу царя Із'яслава? Кияни звертаються до братів царя Із'яслава, щоб хтось з них (Всеволод або Святослав) ішов у Київ царювати. Брати відмовилися — бояться брата царя Із'яслава. І шість місяців пройшло — Київ живе без царя. Що киянам віщує день завтрашній?
Може підуть додому грецькі єреї і заберуть з собою грецькі божества? І вернеться цар Святослав — внук Дажбожий, який славив косацьку рать України (Руси) на берегах Волги, Оки, Сурозького моря, на берегах Дунаю, біля Доростолю, біля врат Константинополя.
З ляхами ввійшов у Київ цар Із'яслав. І Мстислав (син царя) почав карати киян — карав киян за законами "грецької високої культури православної" — виколював юнакам очі, відрізував носи, вуха, відрубував руки, "багато народу повбивав.., знущався особливо над тими людьми, які з в'язниці визволили В'ячеслава" (М. Аркас).
132. Кияни загоюють рани і тихо проклинають христолюбного царя Із'яслава і його монастирі. У глибинах душі народної постає прірва між народом і царем. Навіть ті кияни, які вважають себе грецько-православними і щонеділі бувають у церкві, люблять волхвів? Чому? Переконання людина може змінити без великого труду, а змінити звичку, яка вироблялася тисячоліттями, тяжко. У киян-християн звички не християнські, у них є хотіння бути косаками. У них є думка, що юнак, який не вміє на коні літати і мечем славу здобути, не є юнаком.
І вже є такі люди, які й волхвами себе не звуть, а так, як волхви, говорять: "Ми одідичили по предках волю до панування, волю самому всі справи в Україні (Русі) вирішувати. Ми не хочемо, щоб чужа віра вторгалася у світ нашого життя!
Ми одідичили від предків любов до рідного, і цю любов ми звемо рідною вірою. Рідна віра вийшла з наших духовних потреб — вона сама народилася так, як само народжується сонце в наших степах. Є в нашій вірі сумні й веселі дні, а хіба всі ранки сонячні? Так, як ніколи Небо не з'єднається з Землею, так ніколи грецька віра не з'єднається з душею українською!"
133. 1069 рік. Цар Із'яслав у клопотах: з Риму прибувають явні й неявні посли від папи римського Гонорія Другого.
Посли кажуть, що візантійські єреї ослабили Київ, щоб він (Київ) не загрожував Константинополю.
Візантійські єреї речуть царю Із'яславу, що римо-католицька віра порочна, бєсовська. Дванадцятилітній хлопець Бенедикт став в 1032 році папою Бенедиктом 9-м. Від 1032-го року до 1044-го сидів цей хлопчина Бенедикт на престолі Христового намісника. Не знання теологічні, не розум і якості моральні беруться в основу тоді, коли вирішується — хто повинен бути папою римським. І Іоан, маючи 18 років, став папою Іоаном 12-м, був він прихильником Юпітера і Венери, і Христа, і Марії.
(Іван Ф. Горст у книзі "Історія Християнської церкви", виданій в Ню Йорку в 1897 році (у "Книзі Першій" на стор. 748-й) пише, що "Найнище впалі жінки, такі як Феодора і Мароція, заповняли папський престіл — місце Христового заступника, своїми любовниками і незаконними дітьми. У скаргах синоду говориться, що папа Іван 12-й завжди був озброєний; десятилітнього хлопця поставив єпископом, насилував дівчат і вдів з вищої і нищої кляси, перемінив папську палату на дім розпусти").
Візантійські єреї докоряють цареві Із'яславові, що він вибачливо ставиться до тих киян, які, хрещення прийнявши, в неділю церкву обминають. У гаях збираються, грають в сопілки, влаштовують забави. Учать дітей на конях літати, перескакуючи рови і вимахуючи мечами.
Косак Дворак у Києві голосно говорить: "Я був половцями проданий у неволю. Я втік з каторги з Константинополя. Греки-єреї лякають киян гріхами, а самі грішать і гріхів не бояться!"
134. "1071 року в Києві появився був волхв, що сильно виступав проти християнства" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н.", стор. 174). З соснових лісів Деревлянії прибув волхв Радогост (внук славного Віщого Радогоста).
Вночі кияни зійшлися в домі боярина Дубави. Дубава сказав: "Сідай, волхве Радогосте, за стіл, ти наш рідний митрополит! Говоритимеш нам про нашу віру, а не грецьку. Вибач, що на стіні висить грецька ікона Саваота. Грек — митрополит Юрій у святій Софії проголосив, що Саваот тепер наставлений бути Богом України (Руси). І хто проти Саваота, той проти Бога, царя, неба й землі.
Щоб на мою голову не сипалися єрейські прокляття, я купив на Подолі на ярмарку Саваота, два гривені дав. Волхве, тепер у Києві такі порядки: грецького бога купляється за гріш, а попа — за курку. Ми, як православні, "правильно славимо" греків і жидів-євангелистів. І знаємо — в кого гроші, за того й піп. А маєш горе — то спершу попові гроші покажи, а потім про горе кажи. І до чого нас доведе оце православне служіння грецькій церкві, скажи, волхве, тут в моєму домі — всі свої?"
135. І сказав волхв Радогост: "Ми ніколи чужим силам не корилися. Ми знали — кожна думка, кожне світорозуміння, кожна віра, що приносять до нас чужинці з півдня, заходу, півночі і сходу — чужий духовний корм. Чужий духовний корм, коли ми його приймемо, буде нас відвертати від рідних справ. Усе, що нас відвертає від рідного шляху життя, шкодить нам, на шлях приниження і зубожіння спрямовує мислі й почування наші.
Віру чужу маючи, ми станемо гіршими людьми світу. У нас не буде хотіння за свою волю кров'ю платити. Хто за свою волю не платить життям, достойного життя не має. Життя праведне народжене з крови людей праведних, здібних за життя платити життям. Знаєте, що волхвові Богуславові, який казав: "Знак Дажбожий — Трисуття святе ставте на церквах!", були відрубані ноги? Кров текла з його серця і тихо входила в землю. І він, блідніючи, мовив: "До щему рідна, до щему святая земле моя, я кров'ю серця мого входжу в жили твої. Зроди, земле, з крови моєї життя для внуків моїх". Він помер, щоб ми жили.
Тепер над думанням київської молоді панує грецька віра. Киянин монах — це церковний самолюб, він думає тільки про спасіння своєї душоньки. Дбаючи про спасіння своєї душоньки, він забув про родину, Вітчизну: чим більше в нас наплодиться таких самолюбів, тим скоріше впаде в тьму лихоліть Україна (Русь)".
136. "Коли Україна (Русь) упаде в тьму лихоліть, то що буде?" — спитав воєвода Дубава. І волхв сказав: "Буде поле наше, а зерно поля нашого належатиме зайшлим людям з півдня, півночі, сходу чи заходу. У православії грецької віри наша душа так зледачіє, так занечиститься і змаліє, що ми на рідній землі будемо славити чужих вождів, чужих святих, чужих мудреців. І будемо поклонятися їм за те, що вони нам, як гіршим людям світу, даватимуть кусень хліба, нашим потом политого; ївши жебрацький хліб, ми у піснях називатимемо нещастя щастям, неволю — волею, називатимемо катів визволителями".
І спитав воєвода: "Волхве, скажи, як в Україні (Русі) утверджуватиметься лихоліття, зубожіння душі й розуму?" І відповів волхв Радогост: "Ти, боярине Дубава, сьогодні на стіні тримаєш ікону візантійського Саваота, щоб тебе єреї не картали. Ти тримаєш Саваота, в душі до нього нехіть відчуваючи. Чому? Бо Саваот забрав місце Дажбоже. Для Дажбога ти був внуком, для Саваота — ти раб. Саваот (чуже божество) справами київськими не цікавиться. І це й тобі дає церковне право справами київськими не цікавитися. Рідна віра тебе вчила, щоб ти був вірним сином Вітчизни — чим ти краще служив Вітчизні, тим більш віруючою ти вважався людиною. Чужа віра (греками принесена) учить тебе бути православним рабом грецької церкви — чим ти краще служиш грецькій церкві, тим ти більш віруючою вважаєшся людиною. Бачиш, чужа віра тебе відвернула від святих справ Вітчизни. Любиш ти Саваота чи не любиш, але тому, що він висить у твоїй хаті, висить над твоєю душею, він входить, тебе не питаючи, у твою свідомість. І починає він над тобою панувати, тебе не питаючи".
137. "І твої діти триматимуть ікону Саваота тому, що ти, їхній рідний тато, тримав. Твої внуки скажуть: "Діди у домі тримали Саваота, батьки — тримали; і ми, як добрі діти, з пошани до батьків — тримаємо. Ми знаємо, що Саваот — чуже божество, бо в нього й лице чуже, й одежа на ньому чужа, та поклоніння чужому ми вже звемо рідною церквою.
Тоді, коли поклоніння чужому стає рідною церквою, рабство перетворюється в рідну традицію. І таку рабську "рідну традицію"" освячує церква тому, що вона їй вигідна, їй вигідна та традиція, яка їй помагає тримати народ у тьмі смиренної рабської покори — у тьмі вірності візантійському Саваотові".
І спитав косак Тургат: "І що буде з нашими внуками?" І сказав волхв Радогост: "Тургате, ти маєш дітей і внуків. Потомки їхні не знатимуть, з якого кореня вони походять. Зв'язок духовний і спонуковий покоління з поколінням буде перерваний.
Ось стоїть твій потомок — ти його не бачиш, а я бачу. Живучи майбутнім, я бачу майбутнє, і з ним веду мову. І кажу потомкові твоєму: "Одружишся ти, дочка вродиться миловидна, та твоя вона не буде, її заманять у монастир. Або — вона розділятиме ложе з чужинцем"".
138. "І родитиме чужинцеві таких синів, які житимуть у Києві, зватимуть себе киянами і ненавидітимуть мову київську, віру київську, звичаї київські. По назві вони будуть киянами, а по-духові — вороги Київської слави і правди, їм буде Київ потрібний, щоб живитися його соками, їм буде приємно, що в Києві більше пошанована мова грецька, хозарська, церковно-слов'янська, ніж київська.
Сина матимеш, та не тебе й не себе він славитиме. І не рідній Вітчизні він служитиме. Він служитиме вторжникам, прибулим з півдня, сходу, заходу чи півночі, які на твоїй землі над тобою, рабом православним, пануватимуть, як над скотиною.
І за таке скотиняче служіння твій син буде хвалений попами і вторжниками-чужинцями. І він чванитиметься, що на його грудях висять медалі заслуженого воїна. Він віддано служитиме чужинцям, які його Вітчизну поневолюють. Він стане багатим щасливим рабом. І своїм прикладом показуватиме іншим, як треба жити, щоб "щасливою людиною" стати".
139. "З селищ і градів України (Руси), твоїх потомків, воєводе Дубава, вивозитимуть в чужі краї у вічне рабство. На чужих землях для чужих людей вони будуть чужі гради ставити. А коли вже з їхніх жил буде вся сила висотана, вони у ровах будуть камінням прикидані. І на їх костях стоятимуть стіни кам'яних домів — у домах житимуть кати, обвішані православними хрестами.
Ти матимеш жінку миловидну, дорогу серцю твоєму, а спатиме з нею зайда-чужинець. Чому? Бо він на твоїй рідній землі буде розпоряджатися і душею твоєю, і розумом твоїм, і тілом твоїм. І зайді-чужинцеві належатиме непорочність дочок твоїх. І донька твоя з чужинцем першу ніч пізнавши, любитиме його так, як любить самка самця. Вона любитиме тому, що на світі так є: діва любить того, хто її у стан жінки перевів.
О киянине! Твої діти умиратимуть з голоду на твоїй рідній ниві. Чому? Бо з мішків твоїх чужинці зерно повитрушують. Коли ти хотітимеш зірвати на ниві своїй пару колосків, щоб дітей від голоду врятувати, тебе спіймає і зв'яже твій сусід. І, як злодія, віддасть тебе зайді-чужинцеві. І за таку пильність твій сусід отримає від зайди-чужинця право з'їсти свій кусень хліба".
140. "І ти будеш вивезений в чужі холодні землі. Гризтимеш ти кору на дереві, щоб голод затамувати. Голодом і працею зморений, ти сил не матимеш по землі ходити. І на чужій землі тебе битиме чужинець. Налигачем битиме, як скотину. І казатиме тобі: "Крав колоски, чинив зло — справедливим законом покараний"".
"Коли твої діти від голоду пухлі, ївши траву, очеретяні парості, доживуть до літа, зайди-чужинці навчать їх вірити, що їхній батько був ворогом люду рідного. І тому був він справедливим законом покараний. І твої діти твоїм катам (зайдам-чужинцям) повірять. І зневажатимуть тебе так, як цар Володимир зневажав Могили Предків своїх, зневажав віру батьків своїх".
І сказав боярин Дубава: "Волхве Радогосте! Наші внуки і правнуки, побачивши, що хрещення України (Руси) принесло в Україну (Русь) велику візантійську культуру духовного рабства, велику візантійську церковну науку приниження розуму київського, велику візантійську культуру побудови візантійських церков, в яких проклинається дух вільного Києва, його рідні обряди, звичаї і закони, збунтуються! І скажуть: "Греки, беріть свої святі грецькі ікони і йдіть додому! Дажбог — Господь України (Руси). Бог один, Він тільки різними народами по-різному називається. Греки кажуть Теос, араби — Аллах, латини — Девус, а ми — Бог"".
141. І сказав волхв Радогост: "О боярине Дубава, людина — трава, сильні люди накидають слабим людям закони. У світі рівности немає — навіть перед сонцем не всі люди рівні. Ті, що живуть на півдні, мають більше сонця. Ті, що живуть на півночі — мають менше сонця. Але коли є на світі рівність між людьми, то хто її творить? Якщо рівність між людьми творять люди, то ми, кияни, самі творімо її! Коли рівність між людьми України (Руси) не створена людьми України (Руси), а з чужих земель принесена, ми, українці-русичі, будемо нам принесеною рівністю в рабство загнані!
Природа людська мінлива — володарську вдачу можна перетворити у рабську. Раби, довго живучи у рабстві, не відчуватимуть, що рабська звичка вже в них стала справою одідиченою. Раб з одідиченою рабською звичкою, боїться жити без чужої віри, боїться жити без чужого пана, боїться жити без чужого війська, боїться жити без чужих законів і обрядів. Людина, яка рідну мову забула, боїться втратити чужу — без мови людині тяжко жити".
142. "Українці (русичі), століття проживши в духовній неволі, не збунтуються проти чужої віри. У їхній природі вже не буде волі до панування. Не буде волі самому своїм життям розпоряджатися. Не буде волі власними силами свою силу, свою віру, свою волю, свою правду в Україні (Русі) самоутверджувати.
І коли між ними, одідиченими рабами, народиться володар (самоцвітний розум), розум вільний від одідичених рабських спонук, і хотітиме їх (рабів-земляків своїх) вивести з дому неволі, вони його зневажатимуть, вони його назвуть бунтарем. І вони скажуть йому: "Ти такий, як і всі ми, а хочеш нашим царем бути? Чужинець царює над нами, ми вже звикли чужого царя любити. У нас тепер все чуже замість рідного — апостоли, пророки, царі, воєначальники, порядки, закони. Чуже вже ввійшло в душу нашу, поріднилося з нами".
І буде: той киянин, який народиться (у природі так буває) з волею до панування, ітиме на службу до чужого царя. Він від чужого царя отримає право наглядати над рідним народом. Чужий цар, знаючи, що покорений люд (щоб він не бунтувався) треба присмиряти його ж синами, ласками обдарує здібного служаку. І чужим царем наставлений служака-начальник скаже: "Ви не хотіли, щоб я, земляк ваш, був вашим рідним царем і любив вас, як рідних людей. Тепер, ви, раби прокляті, спини мені підставляйте!
Чужий цар, до якого ви вже звикли, мені дав право три шкіри з вас здирати. Здираю рабську, здираю продажню, здираю зрадливу, ні, мені її не шкода! Народ не може жити без вождя! Народ, який не здібний мати рідного вождя, не повинен у чужого вождя волі благати. Воля даром нікому не дається!""
143. Коли в домі воєводи Дубави волхв Радогост висловлював віщі міркування, на подвір'ї (біля тину притаївшись) стояв косак Ума (син Дубави). У Києві тепер такі часи настали, що сусід за сусідом слідкує — за доноси від єрея винагороду отримує. І під час сповіді єрей у церкві киянина питає: "Ілі к волхвам ходив єси? Ілі в дом волхва водил?" ("Таїна ісповіді в Православній церкві", перевидана в 1894 році, т. З, розділ 4, сповідь 6). Я вже цитував, що "Церква завжди виступала проти волхвів і їхньої праці, забороняла ходити до них і користатися з їхніх порад та помочі" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н.", стор. 197).
144. І сказав боярин Дубава: "Коли душа в неволі, людина боїться думати. Щоб дізнатися, що думають кияни, піп кличе їх на сповідь. Хто не йде сповідатися, той проголошений паґанином, язичником, боговідступником. Хто волхвові в ліс несе кусень хліба і хто з волхвом розмовляє, гріх чинить, гріхочинителі горітимуть у пеклі. І діти заляканими виростають. Залякані й думати бояться — хто думає, той грішить. І тепер у святій Софії греки-єреї проголосили, що всі кияни — Яфетові діти. Яфетові діти призначені в поті чола орати, сіяти і жати, і дітей Сема і Хама годувати.
О волхве Радогосте, правду кажеш — природа людська мінлива. Кияни вже не ті, що були перед хрещенням України (Руси). Збайдужіли вони до справ Вітчизни тому, що той, хто зве справи Вітчизни — святими справами, проголошений паґанином, підозрівають, що він має таємні зв'язки з волхвами. Збайдужілі з окам'янілими душами в церкву ходять, слухають казання церковне про Сіон, про чудо во Єгипті, про кров на Голгофі, про Вифлиємську різанину дітей, про перетворення води у вино. І з почутими у церкві казаннями не знають що робити. І де їх притулити. І заливають залякану душу хмільними напоями — пити церква дозволяє, чарка — подруга "душерозвесєлітельная".
Я в саду маю таємну землянку, ждемо вторгнення половців. У ній тихо, діл викладений хутрами. І там, волхве Радогосте, ночуватимеш. На сторожі стоятиме косак Грива".


[10-10-10][Все для туристів]
Лижники (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Паломництво - символ духовного відродження (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Австрійська казка - Хайлігенблют (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
«Золотий голос» Канади - Селін Діон (0)