| Середа 24-05-08 10:07 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 8640. Щоб в імперії був порядок, спокій, піднесений настрій, жерці Бога
Юпітера творять культ імператора. Вони проголошують священну буллу, що
імператор Октавіян Авґуст «Син Божий», «Спаситель світу». Хто проти
імператора Авґуста, той проти Бога. Хто проти Бога, той проти життя,
людей, світу.
Навіть ті люди, яких карає імператор Авґуст, ідучи на смерть «славлять його» («слава цареві-диктаторові, приречені на смерть вітають тебе»). Поет Овидій, перебуваючи на засланні, славив у піснях Октавіяна Авґуста і плакав у Томах, що він (Авґуст) позбавив його волі. Не дозволив йому чарувати віршами дівиць римської знаті. Овидій писав, що померлий Юлій Цезар перевтілився (інкарнувався) у небесну зорю, яка яскраво горить над вічним Римом, і ця пісня врочисто співалася жерцями у храмах Юпітера. 41. Імператор Авґуст стає понтифіком (папою римським). Маючи необмежену військову і духовну владу, він проголошує нові накази. Він, наприклад, забороняє єгиптянам ставити у Римі єгипетські святині. Єгиптяни у своїх святинях єдналися. Маючи рідну віру, вони творили міцну родину, леліяли про поворот на сонячні береги священного Нілу. Імператор Авґуст проголошує, що жидівські громади, які є в Римі, неблагонадійні. Юдеї, очолені рабінами, тримаються старих законів мудрости: жид, який перестає визнавати жидівську віру, умертвляє сам себе, гине в морі бездомних, безіменних і безвітчизняних рабів, народжених у Римі. Жид має право убити того жида, який намовляє жидів зрадити рідну віру (юдаїзм) і прийняти чужу, щоб служити чужим законам, обрядам, звичаям. «Ти, жиде, живучи в Сирії, зобов'язаний стати сирійцем; живучи в Єгипті, зобов'язаний стати єгиптянином!» На такі «зобов'язання» є готова відповідь: якщо корова зобов'язана стати конем, вона скаже: «Я корова, тепер є конем, але скажіть, хто в це може повірити?» «Коли брат твій буде намовляти тебе служити іншим богам, богам народів, що навкруги вас, ти повинен убити його» (5 кн. Мойсея, гл. 13, 6—10). І керуючись вірністю вірі батьків своїх, жиди відмовилися у Єрусалимській святині (синагозі) поставити статую імператора Калигули, незважаючи на строгі накази римлян. 42. Римські імператори приходять до переконання, що світовий (тобто католицький) Рим повинен мати світову (католицьку) релігію, яка б всіх рабів єднала в одне покірне стадо і вчила їх вірити у святощі вічного Риму. І так — у Римі Бог Серапис офіційно був проголошений «Богом для всіх». Відтепер немає Бога, який опікується тільки римлянами чи тільки рабами, Серапис опікується всіми людьми. Створюється теологічне визначення, чому Серапис є Богом для всіх. Він (Серапис) мучиться за людські гріхи, покірно переносить страсті, умирає, воскресає. Фригійська Богородиця Кибела проголошується Божою Матір'ю. Вона у святинях зображається як «Небесна цариця», яка сидить на троні, благословляє людей і потішає бідних і багатих. 43. Імператор Клавдій (41—54 роки), щоб у Римі був спокій, вигнав з Риму жидів. Але це не принесло спокою. Раби убили римлянина Педанія Секунду. Імператор Нерон (54— 68) дає наказ покарати 400 рабів, щоб іншим відхотілося бунтуватися. На ярмарках Риму вештаються пророки, віщуни, екстазисти, проповідники різних релігій. Появляється секта визнавців «Мошіягве» (вибранця Ягвового). Римляни вважають, що «мошіягвісти» (по-грецькому «християни») нова забобонна юдейська секта. Раби-шпигуни доносять римській маµістратурі, що на таємних зібраннях мошіягвісти (християни) говорять, що прийде месія з роду царя Давида. «І дасть йому Господь Бог престол Давида» і він «повік царюватиме в домі Якова і царюванню Його не буде кінця» (Лука, 1, 31— 33). 44. Імператор Домітіан (81—96) бачить, що християнська секта має виразну політичну програму, в якій є відновлення трону юдейського царя. Він (Домітіан) є пан (домінус) і він — бог (девус) римський, наказує розшукати в Палестині нащадків царя Давида і привезти їх в баржах до Риму, як «політично неблагонадійних». Домітіан, особисто оглянувши «політично неблагонадійних», переконався, що вони (привезені в баржах до Риму), нащадки Давидові, є людьми неосвіченими, переляканими, духовно вбогими і тяжко працюючими. І в розмові з ними він виявив, що вони ждуть не земного царства, а небесного, і відпустив їх додому: вони належали до секти ессенів. 45. Жиди вважали, що не тільки римляни, а й жиди мають своїх масаїв (оборонців): почалася борня за духовну волю. Імператор Адріян (117—138) вирішив, що буде велично, коли в Єрусалимі там, де є храм юдейського Єгови, буде споруджений храм римського Юпітера, і в цьому храмі буде запроваджене обрядове поклоніння Адріянові. Імператор Антоній Пій (138—161) проголошений у Римі «Спасителем» (Сотером), Зевсом Елевферієм (слово «Пій» (Піюс) значить «Благочестивий»). Римляни (архітекти імперії), вважали, що імперія буде тоді міцною, коли буде устійнене обоження імператора. Занепаде в Римі авторитет імператора, упаде Рим. 46. Немає значення — добрий імператор Адріян чи ні, світлий Бог Юпітер чи ні, головне те, що в римлян є римські святощі, а в юдеїв — юдейські. Коли б юдеї в Єрусалимі поклонялися Юпітерові, значить вони б на землі батьків своїх зрадили Бога батьків своїх. Зрада святощів рідних — шлях рабський, раб (духовний раб) — людина низька, їй не можна довіряти. Той, хто зрадив рідні святощі, зрадить всіх і все. 47. Жид Симон (132-135 роках) в Юдеї очолив повстання юдеїв проти римлян. Він проголосив себе «Сином Зорі» (Бар-Кохбою) і масаєм Єгови. Він переконував юдеїв, що краще смерть прийняти за святощі рідної віри, ніж жити зрадником, поклоняючись римському Юпітерові і його наставникові Адріянові. Римляни жорстоко придушили повстання юдеїв. На римських ярмарках римляни продавали рабів-жидів по тій самій ціні, що й ослів, і заборонили їм жити в Юдеї. Ярмарок в Теребинті (біля Хеврона) був місцем, звідки проданий раб-жид їхав в ту чи іншу країну. Він їхав з почуттям гордости, що він карається-мучиться за віру батьків своїх. 48. У Римі провідники християнських громад учили своїх вірних, що вони є парахвіянами (кращими людьми Неба), і тому на землю дивляться як на місце грішне і для них чуже, тимчасове. Християнам (їхні проповідники) забороняли брати участь у торжествах (святах, церемоніях, процесіях), організованих римлянами. Римляни, довідавшись про це, почали на християн дивитись неприхильно.49. У Римі не втихають розмови, що християни на таємному зібранні обрядово умертвили дитину: з неї вицідили кров і пили її. Християни, причащаючись, казали, що п'ють кров Христову і споживають тіло Христове. І потім вони (християни) гасять світильник, і в темноті любляться, кажучи, що єднаючись тілами, зріднюються душами. Римляни почали звати християнином кожну людину, яка була неприхильно наставлена до Риму. Християни, уміло використовуючи такі римські помилки, казали, що впливи християн міцнішають. Нерон, дізнавшись, що були звичайні бунтівники, які нічого спільного з християнами не мали, названі християнами і покарані, обурився. Він видав наказ карати смертю того, хто зве людину християнином, не маючи на це доказів. Цей наказ Неронів занотував історик Тацит (Анн, 15, 44). Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №86
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |