| Середа 24-05-08 22:40 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 20560. Я вже говорив — ідея християнізму перемогла не тому, що вона була на
території Римської імперії найкраща, а тому, що вона постала між
голодними і гнаними рабами. Раби не мали прив’язаности до маєтків,
життєвих розкошів і завжди готові були іти на муки, щиро вірячи, що
прощаються із земними стражданнями римського раба і переселюються в
небесне вічне царство тілесної і духовної розкоші.
Я вже говорив — ідея большевизму злочинна. Вона перемогла не тому, що мала приманливі гасла, а тому, що її перші проповідники були одчайдушними людьми. Вони кидали бомби на царські карети, вони не боялися помирати у тюрмах московського сомодержавства. Їхня непохитна й ділова віра в перемогу москвинського комунізму принесла їм владу, а обдуреним народам — рабство. 61. Неписьменний, але мудрий араб Могамет попросив, щоб золотар викарбував йому на перстені слова "Аллах, а я Його пророк”. З кличем "Немає Бога крім Бога” (тобто "Немає Аллаха крім Аллаха”), Могамет ширив між арабами своє богорозуміння. З трудом він знайшов прихильників, посадив їх на коні, озброїв їх шаблями. Він швидко переконався, що ще перед наближенням озброєного загону до селища араби виходили і заявляли, що зрікаються віри в багатьох богів (араби їх мали 360) і визнають Аллаха і Його пророка Могамета.З трудом він знайшов прихильників, посадив їх на коні, озброїв їх шаблями. Він швидко переконався, що ще перед наближенням озброєного загону до селища араби виходили і заявляли, що зрікаються віри в багатьох богів (араби їх мали 360) і визнають Аллаха і Його пророка Могамета. Могамет учив своїх вірних, що при допомозі кривої арабської шаблі найуспішніше проповідувати віру в Аллаха. Католицизм, грецька ортодоксія і віра Мойсея поширювалися силою вогню і меча. РУНВіра в Україні переможе тоді, коли Священнотворча Армія Рунвістів примусить армію окупантів скласти зброю. Без Української Землі не може існувати Український Народ — без РУНВіри не може існувати Український Народ як окремішня і самобутня державнотворча Духовна Сила! 62. Брати чужовіри знають, що ми, рунвісти, ставимо справи життя України вище всіх чужих духовних, політичних, мілітарних, соціологічних справ. Ми духовні володарі України. Жодна сила нас не поставить на коліна перед вівтарями чужовір’я, ми українці по походженню і по вірі. І ми інакшими бути не хочемо! Ми люди творчого розуму, і тому ми у чужинців віри не позичаємо, ми її (духовну силу нашу) самі творимо. Ми люди організаційного таланту, і тому ми у чужинців не позичаємо форм організаційного життя, ми її (організаційну самобутність) самі творимо, і в ній плекаємо обряд священної самодисципліни. 63. Ми живемо законами — той, хто творить — не знищує. Той, хто творить ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, той, хто щиро прагне, щоб в рядах ОСІДУ Рідної Української Національної Віри була єдність, ніколи і ніде не виступатиме проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри і Його керманичів. Той, хто виступає проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, видумує принижуючі оповідання про рунвістів і їхніх керманичів, і в цей же час голосить клич "об’єднуймо всіх рідновірів”, вважається лицеміром. Лицеміри для організаційного життя непридатні, дарма, що в їх бурлить гаряче хотіння належати до організації. І головне — бути в її проводі. 64. Ми, рунвісти, живучи як одна родина, маємо свої радощі, свої турботи, горе, поразки і подвиги. В радощах і в горі живімо мудро —не виявляймо ворогам горя свого. Не несімо на їхні ярмарки наші помилки, наші родинні суперечки і сварки. Вони (вороги наші) люблять не наші успіхи, а наше горе. І вони старатимуться, почувши про наше горе, помножити і поглибити його, щоб ми ніколи з нього не вибралися. Під час організаційної праці організатори мають право сперечатися, шукаючи правильне вирішення тієї чи іншої справи. Сперечаючі повинні щохвилини пам’ятати, що суперечка має проходити так, щоб ніхто в ОСІДУ Рідної Української Національної Віри не був глупим словом принижений, щоб ніхто не був до болю душі зворушений, виведений з рівноваги і поставлений під обстріл глумливої дешевизни. 65. Мудрі люди, люди шляхетної душі ніколи не дозволяють, щоб їхня ділова суперечка переходила у сварку. Сварливим людям немає місця в достойному організаційному житті. Перечулена сварливість — це не прикмета характеру, а вада, і її треба лікувати. Вона властива людям, обтяженим психічними порушеннями, тріскотливим говорунам. Вона властива кофеїністам, смакунам конфліктів, словесної алогічности. Правда -немає людей без вад, але є вади не шкідливі для організаційного життя, а є шкідливі. 66. "Ми безстрашні!” — говорить мені Побратим, кінчивши розмову (по-англійському) зі своєю донечкою. Я йому відповів, що ми безстрашні, але не абсолютно. Ми маємо страхатися, щоб між братами-чужовірами не виникла думка, що ми тільки на словах визнаємо Рідну Українську Національну Віру, а на ділі (в щоденному житті) ми чужовіри, бо у наших родинах рідна мова (мова рідної матері) не пошанована. Значить щоденне життя наше ще від рабських звичок не звільнене, ще у наших хатах не відчувається вільне дихання РУНВіри. Страхаймося бути безстрашними по-рабському! Маймо волю не коритися чужій волі! 67. В ОСІДУ РУНВіри повинен існувати культ критики і самокритики. Критика — витончене мистецтво. І тому людям, які з цим мистецтвом не обізнані, критикою захоплюватися не можна, вона для них шкідлива. Критик, який володіє мистецтвом критики, ніколи не живе під владою нервових хвилювань. Критика — овоч будуючого тверезого розуму, а не спалах затьмарених почувань. Критика повинна бути добре обґрунтована, тактовна, аналітична, врівноважена. І головне — добросовісно зважена на терезах користи для ОСІДУ Рідної Української Національної Віри. У ній немає місця для грубіянства, гістеричної доскіпливости, дрібничкової сіпанини, погрозливости, в ній немає місця для змішування поважних справ з неповажними, для кидання соли в роз’ятрену рану гарячих сварок. 68. Критика, роджена побратимською співпрацею, будуюча і потрібна. Достойно критикує той, хто хоче не критикою, а ділом (конкретним ділом) допомогти тому побратимові, який свідомо чи несвідомо зійшов на хибну дорогу. Достойно критикує той, хто не критикує, щоб об’єднаних роз’єднати, а щоб роз’єднаних об’єднати, розсварених зробити приятелями, сказавши їм, що той, хто справи приватних незгод вносить у справи організаційного життя ОСІДУ РУНВіри, шкодить сам собі. 69. Достойно критикує той, хто не лишає вірного розкритикованого побратима самотнім у бурхливому морі на човні, розгромленому критикою. В ОСІДУ РУНВіри всі справи вирішуються тільки на користь ОСІДУ РУНВіри. Особи, які ставлять свої особисті справи, погляди, вади, пляни, настрої понад все, рунвістами бути не можуть. Їм їхнє неорганізоване "я” перешкоджає жити в достойній організованій спільноті. Ніколи ніхто не має права критикувати побратима чи посестру за допущені під час праці помилки. В кожній праці трапляються помилки, клопоти, неприємні випадки. Вміймо їх спільно й своєчасно виправляти. Виправляти так, щоб той, хто зробив помилку, усвідомив її шкідливість і чувся задоволений, що йому допомогли її виправити, а не був за ту помилку прилюдно виставлений на глум. 70. Учімося на своїх помилках і на помилках ворогів наших. Учімося приховувати прикру (може вспадковану) ваду побратима, коли він вибачається і сам шкодує, що її має. Не виносьте його ваду на вулицю, поглиблюючи рану на його душі, він любить нас. Вадою цією може бути об’їдання, хороблива скупість, лякливість, принизливе розкошолюбство, лінивство, хвастовство, пустоцвітна балакучість. Немає людей без вад, а той, хто таких шукає, не знає сам себе і не хоче, щоб люди його знали. 71. Ми, ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, древо Життя, на якому як на величній яблуні, сотні яблук, і не має між ними й двох, які б були абсолютно подібні. Всі вони, зберігаючи свою неподібність, внутрішню і зовнішню, творять великий Яблуневий рід, творять любов до життя. У всіх релігіях світу обожнюється любов. І Бог без любови не був би Богом. Любов — основа Життя. Любов, всяка любов хоче, щоб за неї страждати. Ти любиш по-справжньому тільки тоді, коли ти безкорисно віддаєш тепло свого серця іншому. Роблячи ці дари, ти збагачуєш душу свою і ошляхетнюєш почування свої. У кожній людині живе ненависть і любов. І досі ніхто не визначив, яке почування старіше. Вони — ровесники. Коли ми, рунвісти, так удосконалимо наше організаційне життя, що нас єднатиме наша ненависть і нас єднатиме наша любов, ми станемо непереможними! 72. Ненависть Побратима до Побратима — справа серця. На серце діють різні чинники (недоброякісний харч, погода, спадковість, навіть вибухи на сонці, родинні клопоти). Після ненависти прийде любов, коли ми її (нашу ненависть) поборюватимемо вірою, що справа ОСІДУ РУНВіри вище всіх тимчасових почувань "родинної” ненависти. Коли ж ми її (ненависть побратима до побратима, народжену протилежністю характерів) ставитимемо вище благ ОСІДУ РУНВіри, з нас сміятимуться мудрі люди. 73. Любов знає — хто за неї не страждає, той її не любить, або має душу, не здібну любити. Любов знає — хто її хоче обманути, несвідомо обманює сам себе. Любов тільки тоді квітуча і міцна, коли вона окроплена благородними сльозами і освячена глибокими стражданнями. Любити — значить страждати. Ми, рунвісти, плекаємо, щоб наша любов до України була творча і свята. І мала українське походження. Ми її не просимо в Мойсея, Христа, папи римського, Лєніна. 74. Любов’ю можна бадьорити людину і можна її лякати. Хочете перелякати брата-чужовіра? Лякайте його любов’ю! Кажіть йому, що Україну любите більше як Христа і всіх християнських святих! Кажіть йому, що Україну любите більше як возз’єднання України з Москвою, більше як Лєніна! І брат-чужовір гляне на Вас переляканими очима. Любов — велика сила!
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |