| Четвер 24-05-09 03:55 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 12961. 1013 рік. З Афону (Атону) прибув до Києва монах Антоній. Хто він?
Він народився в граді Любечі (на Чернігівщині) в 983 році. Під час
хрещення в нього було рідне ім'я відібране і дане йому грецьке —
Антоній. На Афоні в монастирі українець (русич) навчився від греків
вірити, що грецька віра найправильніша в світі віра. Прибувши до Києва,
він почав киянам говорити: "Я маю благословення від святої гори Афон".
Монах Антоній, маючи "благословення від святої тори Афон", викопав двометрову яму (печеру). Уліз у неї і почав співати "Псальми". Єреї-греки почали у церкві хвалити монаха Антонія, кажучи, що він вибрав життя істинного православного християнина. І молоді люди почали приходити до Антонія, жити їм у ямі було тісно. І вони сказали: "Немає місця для соборного співання". І почали вони побільшувати об'єм печери. У Царському Двірцеві сидить зажурений цар Володимир. Він десяту частину царських прибутків дає на Грецьку церкву. Він там, де була Святиня Дажбожа, поставив Десятинну церкву. Він сумний, що Україна (Русь) себе підпорядкувала вірі грецькій, яка не об'єднує Україну (Русь), не славить її зброю, не шанує її мови. 62. Дід Богумил, потомок з роду царя Кия, отримав дозвіл бачитися з царем. І цар Володимир сказав: "Всі вийдіть! Хочу бути на самоті з Богумилом, це ж його сестра Дарава в Будутині на світ мене приймала, мені пуп зав'язала". І сказав дід Богумил: "Царю мій, пригнічення приведе нас до розумового зубожіння. Молодь без радости в'яне, як серце без любови. Косакам заборонено під час гопака меч тримати — єреї кажуть, що то поганство. З упокореної, заляканої, пригніченої молоді виростуть люди-раби. Вони будуть нездібні рідну землю боронити. І упаде престол твій. Бачу, за ці двадцять років природа наших людей погіршилася. Мене, царю, пустили до тебе тому, що я знаю грецьку мову. І тримаю в руках "Псальми", писані мовою грецькою". "Читай!" — сказав цар Володимир. І дід Богумил прочитав: "Нехай не буде в тебе чужого Бога, і, щоб ти не поклонявся перед чужоземним Богом" (Псальми, 81). Це й значить — у арабів — Аллах, у індусів — Брагма, у нас — Дажбог, у Юдеїв -Саваот (Єгова). Рідний Бог мій тому мені рідний, що Він творить начало творення душі народу мого, і в цьому началі Він живе — Дажбог поєднаний з душею народу України (Руси) так, як поєднана наша душа з нашим тілом. 63. "Царю, ось бачиш — у мене на грудях Трисутність — знамено трьох основ світу: Яв — світ видимий, явний, дійсний. Нав — світ невидимий, духовний, світ Царства Духа Предків. І Прав — світ законів Дателя Буття. Законами Дажбожими управляється все у всьому Явному, Навному і Правному. Царю, зроби так, як зробив араб Могамет. Оборони Бога Дітей України (Руси) од зневаги. Оборони нас від єреїв візантійського Саваота. Звелич Дажбога, і Дажбог звеличить Тебе. Весь світ має знати про незалежну духовну силу України (Руси)". І сказав цар Володимир: "Віщий Богумиле, мені волхви давно казали, що віра християнська — це духовне мислення юдеїв, греків і латинів. І коли б не було цих язиків, то не було б оповідань про Саваота, Христа, Марію. Я духовне творіння цих язиків прийняв не тому, щоб їм служити, на них взоруватися. Знаєш, над моєю головою був піднятий меч Рогніди. Знаєш, я був молодим, не розумів, що віра — природа душі нашої. Знаєш — коли я поріднився з греками, моє життя ними охороняється у цьому Двірцеві. Коли мені оповіли латини, що моя жена Анна — донька цариці Феофанії, яка отруїла двох імператорів Візантії, я живу в щоденному страхові. Так є, як кажеш. Я передав душу мого народу в грецькі руки. І одягнувся в грецьке одіння. І мій народ в душі затаює зневагу до мене. Чернігівці і Новгородці не люблять мене. Греки-єреї умовили мене — казали, що коли від них віру грецьку прийму, стану наставлеником Творця Неба й Землі. І підлеглі коритимуться владі моїй. І вірив я, що грецька віра об'єднає всі царства України (Руси) біля града Кия". 64. "І що ж тепер я бачу: усиновлений Святополк на шиї хрест носить, а вночі до мене підкрадається, щоб мечем моє серце проколоти. Син Ярослав на шиї хрест носить, з дитячих літ душу його виховують греки-ромеї. І тепер вони умовили його, щоб він не платив данини Києву. А давав дари єреям-грекам. Вози за возами котяться з Новгороду до Константинополя. Я — наставленик Христовий, обезсилений єреями Христовими. Прости мені, тато Святославе, що я зрадив святу віру твою. Прости, що невинних дітей і матерів кривавими мечами заставляв ставати на коліна перед образом візантійського Саваота. І що ж тепер я маю робити?" І сказав Віщий Богумил: "Царю мій, греки-єреї не практикують те, що проповідують, і не проповідують те, що практикують. І тому вони не чесні самі з собою. Як же вони можуть бути чесні з тобою? Та не гніваймося на них. Коли б я був єреєм-греком, я б також таким був — поневолював би ворогів вірою Христовою, і в ім'я віри Христової володів би скарбами ворогів моїх". 65. "Царю мій, Україна (Русь) є Україною (Руссю) тому, що в неї є щось таке, чого в інших народів немає. Є в Неї своє розуміння Бога! Бог — Питання Вічне. І на це Питання Вічне Україна (Русь) має свою відповідь. І вміє Вона сама свою відповідь обмірковувати, поглиблювати, удосконалювати, розвиваючи духовне життя своє. У відповіді "Що таке Бог?" Україна (Русь) висловлює свої уподобання, свої прагнення до Добра, Краси, Вічності, Любови, Сили. І ці прагнення Вона зве рідною вірою. Охрещеній Україні (Русі) заборонено розвиватися духовно, шукаючи відповіді на питання "Що таке Бог?" Прийшли греки-єреї і запечалили душу України (Руси) страстями юдейця Ісуса. І заразили Її добрих людей рабською покірністю перед образами грецької церкви. І залоскотали Її добрих людей оповідями про рай небесний. І залякали Її добрих дітей страхітливими оповідями про пекло. І щонеділі вони речать: "Премудрість, со страхом і трепетом підступайте!" Слухаючи єрейську "Премудрість", бачу, що ніякої премудрості в тій "Премудрості" немає. Царю, ти знову нову церкву ставиш? Справа не в церкві, а в тому — хто в церкві: образ українського Дажбога чи образ візантійського Саваота. Кажеш "віра правдива" — справа не в тому чи "віра правдива", чи — ні, а в тому — кому вона служить? Служить "віра правдива" нам чи нашим ворогам?" 66. "Царю мій, знаєш, я жив у Атенах, справи твого тата Святослава полагоджував. І в Атенах читав: римський консул Ґресцентій сам вибрав нового папу Іоана 16-го. І сказав йому: "Обожуй престіл мій я тебе папою зробив". Та імператор Отто (з Германії) — німець гордий, негайно прибув до Риму, видовбав очі папі Іоанові 16-му, одрізав йому язика за те, що він необожував імператора Отто, і на глум посадив його на осла обличчям до хвоста. І так возив папу Іоана 16-го по вулицях Риму. Бачиш, як німецький цар Отто римо-католицьку віру від Риму прийняв? Він прийняв з Риму римо-католицьку віру, щоб вона обожувала Німеччину, царя німецького Оттона. Ось чому я тобі сказав, що справа не в вірі, а в тому — кому вона служить? Коли ти прийняв грецьку ортодоксну віру і їй служиш — значить ти раб грецької віри. А коли цар — раб, то й Україна (Русь) — рабиня, рабиня грецької ортодоксії. Коли візантійський Саваот, якому ти, царю мій, душу свою віддав, служить твоїм ворогам-грекам, значить ти маєш рабське розуміння Бога. Ось чому я кажу — звелич Дажбога, рідного Бога свого. Звеличуючи Дажбога, звеличиш сам себе, звеличиш рідний шлях життя України (Руси)". 67. І сказав цар Володимир: "Мені волхви казали, що після хрещення України (Руси) Бог перестав любити Україну (Русь). Чому?" І відповів Віщий Богумил: "Бог — Свята Сила. Любив би Бог Україну (Русь), якби Вона не була рабинею візантійського Саваота". "О, правду кажеш! Вітре, розвій мою тугу", — задумано сказав цар Володимир. І сказав Віщий Богумил: "От, бачиш, царю мій, ти віру грецьку маєш, але твоя душа її не сприймає. Ти щойно сам про це сказав мені, і сам цього не знаєш. Ти сказав: "Вітре, розвій мою тугу". А треба було сказати по-християнському: "Святий Пантелеймоне, розвій мою тугу". Твоїй душі рідне рідніше, як чуже. І хоч би ти й щороку хрестив Україну (Русь), вона вічно буде Дажбожою. Чому? Наші степи злотоколосі, розташування степових вітрів, рік, трав, квітів, гаїв, лісів, долин, гір, святих могил, що безсмертям мріють у степах, творять узгіднену красу і пісню природи України (Руси). І в цій красі, і в цій пісні живемо ми, українці-русичі. І все, що нас оточує до щему рідне нам, до щему дороге нам, до щему святе нам. І з цього натхненного світу сама родиться в нашій душі наша рідна віра. І тому й ти кажеш: "Вітре, розвій мою тугу"". 68. "Царю мій, ні, я не проти Христа. Я кажу: Христос служить тому, хто сильний, хто має золото, військо, рабів. Христос учить, щоб раби корилися усякій владі. Прийдуть німці в Київ, уб'ють тебе, уб'ють твоїх синів і дочок. І перетворять твій народ у рабів, які, як християни, коритимуться німцеві-цареві: "усяка влада від Христа". І тому всиновлений Святополк гострить меч на тебе — вб'є тебе, єреї-греки проголосять у тій церкві, що ти поставив, що влада Святополкова — від Христа. І від єреїв знає і твій син Ярослав, що таким кривавим способом і він може отримати владу від Христа. Ось чому, царю мій, я кажу тобі — не кланяйся перед чужоземним Богом! Звелич Дажбога і Дажбог звеличить тебе. Дажбог — це Правильність Світу Вічного і Безмежного!" І гірко заплакав цар Володимир. Плакав він сльозами скривдженої доброї душі. І сказав він: "Усе пропало, я сил не маю, щоб вернутися до Дажбога. Греки мене проголосять святим грецької віри, щоб моєю святістю мій народ тримати в рабстві грецької ортодоксії. Коли б я дав наказ вернутися до Дажбога, мої б сини, душі яких з дитячих літ виховані єреями-греками, убили б мене з благословенням патріярха і імператора Візантії". 69. Віщий Богумил поцілував сльози на очах царя Володимира. І з душею, яка горіла від сліз, залишив Царський Двірець. "Вже за батькового життя декотрі Володимирові сини не хотіли його слухати, піднімалися на нього — знаємо се про Святополка, що сидів у Турові, в землі Дреговичів і Ярослава, що сидів у Новгороді" (М. Грушевський). Уже два роки Ярослав не присилає з Новгороду данину Києву: дві тисячі фунтів срібла. Срібло йде явними і не явними шляхами до Константинополя. Цар Володимир дає київському тисяцькому наказ: "Прокладати дорогу і мостити мости", хоче йти війною проти сина. (У ці часи не було добрих доріг: щоб іти війною, треба було для війська "дорогу прокладати"). Єреї-греки, як завжди улесливі, словами м'якими і голосом ангельським входять в душу людську, і підпорядковують її справам Саваотовим, які є справами грецькими. Добірні вина, оливки, виноград, настій фініковий завжди на столі в царя Володимира. І — несподівано цар Володимир тяжко занедужав. Єреї-греки у Берестові в Царському Двірцеві між собою говорять, що їм відомо про що цар Володимир говорив з волхвом Богумилом: вони всюди мають свої таємні вуха. 70. 1015 рік. 15 серпня несподівано помер цар Базил (Володимир) у Берестові. Він зненавидів ім'я Базил, дане йому єреями під час хрещення. Він не звертав уваги на осторогу єреїв, які йому казали — коли хресного ім'я Базил не приймаєш, значить й від хрещення ти зрікаєшся, ім'я Володимир — язичеське, нечистиве. І той, хто визнає ім'я Володимир, дане йому волхвами, і не визнає ім'я Базил (Василь), дане йому єреями грецької ортодоксії, перебуває в духовному єднанні з Дажбожою Україною. І градники, і знатні люди града Кия почали споряджувати обряд поховання, утверджений волхвами: у стіні був пилами зроблений прохід, через який тіло, замотане в килим, на ремінних поясах було опущене на сани. "І ужи свісиша на землю, возложьша і на сані, і везоша, і поставиша, і в церкві, юже бі сам создал" ("Іпатієвський літопис"). 71. Мерця класти на санки — староукраїнський (скитський) обряд поховання. (С. Сабін, коментуючи "Ґеорґіку" Верґілія, пише, що скити (населення Бористену) мають слово "санґі", яким визначають "скитську видумку" — віз, який без коліс сунеться по снігу). Незважаючи на те, що був серпень, тіло царя Володимира було привезене до церкви Богородиці на санках: привезено тайком. І тайком були послані з Києва посли до князя Бориса (Володимирового сина), щоб він (Борис) негайно прибув. Князь Борис, отримавши вістку про смерть батька Володимира, не спішить до Києва: має ратні сутички з печенігами. Є здогади, що єреї-греки таємно повідомили князя Святополка (смуглявого сина грекині Юліяни), що цар Володимир — помер. Князь Святополк "сів на Царський Престол". Щоб приподобатися киянам, він їхав вулицями і їм роздавав щирі дарунки. "Князь Борис — син болгарки, він оточений охоронцями-болгарами, обдаровує золотими дарами болгарина Ґеорµія — любого повара свого", — знають це єреї-греки. 72. Князь Борис, вертаючись до Києва, зупинився на річці Альта, біля граду Переяслав. Князь Святополк найняв у Вишгороді варягів. Варяги, убивши сторожів, ввійшли до намету князя Бориса. Був ранок — князь Борис стояв на колінах перед іконою Саваота і бив поклони — був він відданим християнином. Варяги-християни закололи князя Бориса і його повара Ґеорґія. Коли вони хотіли зняти з шиї Ґеорґія дорогоцінну таріль, обікладену самоцвітами, заклопоталися — золоті ланцюги були товсті і тяжко було їх розщепити: відтяли голову від шиї і зняли дорогоцінну таріль. Князь Борис, обкутаний полотном, лежить на возі. Літописець пише, що варяги відвезли його (князя Бориса) в безпечнішу місцевість, і там умертвили. Варяг Горясер (посланик князя Святополка) спішить до князя Гліба. Таємно варяг Горясер ввійшов у житло князя Гліба. І побачив повара Торчина, який мав на грудях великий срібний хрест: такий, як і в князя Гліба. Повар Торчин, перехрестився, і тим ножем, яким він різав скотину, зарізав свого князя Гліба, і тіло його приховав під деревом. 73. Горясер і Торчин, відчувши, що про їх злочин ніхто не знає, поклали тіло князя Гліба на віз і поїхали до Вишгорода. Князь Святослав (князь Деревлянії), дізнавшись, що Святополк убив Гліба і Бориса, тікає з Деревлянії до Мадярщини. Святополк посилає гінців, які в Карпатах доганяють Святослава, і вбивають його. Сини царя Володимира (їх дванадцять) ненавидять самі себе. Вони знають, що їх майже ніщо не зріднює. Вони дитинство не проводили спільно. Вони майже не знають самі себе. Святополк — людина, яка має в собі кров київську, мадярську, грецьку: дід — киянин, баба — мадярка, батько — півкиянин і півмадяр, мати — грекиня, жінка — полька. Ізяслав, Мстислав, Ярослав, Всеволод — сини Рогніди. Вишеслав — син чехині Любуші. Святослав, Судислав, Позвізд — сини чехині Мальфреди. Борис, Гліб — сини болгарки Анни. Станіслав -син німкені. Цар Володимир своїх синів поробив намісниками на безмежних просторах великої імперії України (Руси): на території імперії України (Руси) могли поміститися сучасні держави — Еспанія, Португалія, Франція, Німеччина, Англія, Ірляндія, Італія, Польща, Греція, Чехія, Румунія, Болгарія, Голляндія. 74. Сини царя Володимира у своїх царствах (князівствах) жили як незалежні царки. Вони платили Києву малу данину — тато їм вибачав, хоч і гнівався, грозив військом. Володимир щиро вірив, що хрещення України (Руси) — скріпить сили його імперії — помилився. Він щиро вірив, що, синам роздавши землі своєї імперії, скріпить її сили — помилився. Усі сини і дочки царя Володимира повинні були перебувати у Києві. І їм треба було дати обов'язки: справи законів, справи мисливські, справи лісів, справи зв'язку, справи військові, справи збору данини, справи хліборобські, справи промислові, справи освіти, справи будівельні, справи військового промислу, справи торгівлі, справи морські і річкові, справи оборони. Є в імперії України (Руси) десятки головних справ, які мали б очолювати сини царя Володимира. Найстаршому синові належить престіл, який знову передається його найстаршому синові. Найстаршому синові передає син царя Володимира своє кермо справ хліборобських, і це правило відноситься і до інших справ. І така передача має бути культивована святою вірою, впроваджена в свідомість, в непорушні обряди життя, порушення яких карається владою царя України (Руси). 75. Новгород. Князь Ярослав храмає на одну ногу. Він страждає від болів — ще в дитячі роки на полюванні поранив ногу. Не має він войовничої вдачі, живе в оточенні єреїв-греків, охоронений він варягами-найманцями. Варяги грабують новгородське населення: карають новгородців за те, що вони досі вшановують пам'ять про атімана-воєводу Угоняя, волхвів Соловія і Ратьмира. Варяги (воїни відважні, жорстокі, сильні) з прадавніх часів за гроші служили володарям України (Руси). Новгородці повстали — з косами, сокирами, списами і мечами вторгнулися у двірець варяга-воєначальника Парамона, щоб визволити своїх доньок, які були схоплені на вулиці. Князь Ярослав розгнівався на новгородців, почувши про їхнє повстання, і наказав п'ятсот новгородців обезголовити. Він після цієї кривавої кари вночі дістав вістку від посильного з Києва — сестра Предслава повідомила: "Ярославе, тато помер. Святополк сидить у Києві, убив Бориса і хоче вбити Гліба, ти бережися". (Не знала Предслава, що Гліб вже вбитий). 76. Князь Ярослав з переляку почав ридма-ридати: він не міг сам собі простити, що п'ятсот славних новгородських воїнів обезголовив варязькими мечами. Вони тепер йому дуже потрібні. Тепер Новгород уб'є його і отримає намісника від царя Святополка. Та новгородці міркували: коли уб'ємо князя Ярослава, щоб помститися, з Києва Святополк пришле жорстокого намісника. Коли виженемо князя Ярослава з Новгорода, то він піде до Варягії і приведе варягів, і буде мститися. Новгородці вирішили тримати Ярослава — він не корився батькові, то й братові коритися не буде. І князь Ярослав з'єднав військо — має сорок тисяч новгородців і три тисячі варягів. Він іде війною на Святополка. ("Поміж Володимировими синами не один задумав зробити те саме, що вдалося зробити самому Володимирові, землі від братів відбираючи" (М. Грушевський)). Святополк підсилює своє військо: найняв за срібло й золото забродів-печенігів, і стає біля граду Любеч. 77. Ніч. Холодний морозний вітер. У літописах написано, що Святополк всю ніч пирував — Дніпро бурхливий і широкий відмежовує його військо від війська Ярославового. Перед світанням Ярослав помітив, що вночі мороз так скував Дніпро, що воїни можуть йти по льоду. І ранком він військо переправив через Дніпро. І наказав воїнам, щоб вони голови поперев'язували білим полотном: під час бою треба, щоб свій міг легко пізнавати свого. Печеніги, дізнавшись, що Ярославове військо по льоду перейшло Дніпро, втекли — зрадили Святополка, щезли у степах. Під час бою військо Святополкове вирвалося з оточення, тікає — старається по льоду перейти Дніпро. Вдень зник мороз, пригріло сонце, ослаб лід: Святополкові військовики тонуть. Святополк з невеликою військовою частиною тікає в Польщу до свого тестя (короля Болеслава). Ярослав обдарував новгородців — кожному дав по десять гривенів. І вони повернулися до Новгороду. Ярослав — у Києві. 78. 1017 рік. 14 серпня. Король Болеслав (намовлений папою Бенедиктом 8-м) веде своє військо на Київ. У Болеславовому війську (крім поляків) — 300 німців, 500 мадярів, 1000 печенігів. Він на березі ріки Буг перемагає військо Ярославове. Ярослав тікає до Новгорода. Король Болеслав з своїм зятем Святополком ввійшов у Київ. Вторжники почали, вриваючись в доми, вирізувати киян. Кияни, рятуючись, показували на хрести, які вони носили на грудях. І казали: "Ми християни!" Перелякані люди вже звикли рятуватися "хрестом": знали вони, що той, хто не мав на грудях хреста, був названий язичником і покараний смертю. Та тепер кияни зовсім розгубилися. Що діється? Єрей тримає хреста, кияни (діди, матері, діти) йому кажуть: "Ми християни", а він кричить: "Ви лжехристияни!" І військовики (християни короля Болеслава) розкраюють голови киянам-християнам. Значить хрест б'є хреста? Значить Христос воює з Христосом?Єрей тримає хреста, кияни (діди, матері, діти) йому кажуть: "Ми християни", а він кричить: "Ви лжехристияни!" І військовики (християни короля Болеслава) розкраюють голови киянам-християнам. Значить хрест б'є хреста? Значить Христос воює з Христосом? 79. Болеслав у Царському Двірцеві знайшов перелякану Предславу (сестру Ярославову) і, як пише літописець, силою взяв її "в ложо своє". Терплячи образи, вона не призналася, де сховані царські скарби. Єрей Анастас (це він цареві Володимирові виявив таїну Херсонесу), прагнучи здобути нову ласку, виявив Болеславові таємний хід в підземелля — Болеслав почав грабувати скарби царя України (Руси). "Правильно волхви кажуть, правильно! Справа не в Христові, а в тому — кому Христос служить. Христос стоїть по стороні сильного! У Києві єреї-латини б'ють єреїв-гречинів. І кажуть: "З нами Христос!" "Кияни! Грецькі ікони фальшиві. Латинські ікони правдиві!"" Князь Ярослав прибув до Новгорода і почав готувати лад'ї, щоб рікою Волхова виплисти в Ладозьке озеро. А потім Невою — у море Варязьке. Новгородці вночі порубали лад'ї — вони не хочуть, щоб тікав князь Ярослав.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |