Середа
18-11-21
09:51

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 111




20. "Корінь п'є соки землі найкращі. І пагіння, пнучись до неба, живиться проміннями сонця найкращими. Ми живимося плодами землі і неба найкращими. Живімо, щоб найкраще постійно покращувати! Як це робити?
Щоб розум наш розумнішав, свідомо поневолюймо гнів, злість, лінивство: поневолюймо те, що ослаблює розум наш. Розгнівана людина неспроможна глибоко мислити. Глибоке мислення нам потрібне, щоб ми могли постійно самі свою віру вдосконалювати. Віра — це древо, яке росте, розвивається, поглиблює коріння, пускає нові парості.
Віру свою покращуючи, ми самі себе покращуємо, самі своє життя краще впорядковуємо. Є тепер між нашими волхвами нове божественне звіщення — їхніми устами говорить Бог. Волхви кажуть: прийде Пророк! І Він утвердить Віру в Єдиного Бога. Бог — це Світло, Любов, Розум, Правда. Не треба Бога уособлювати в ідолові — в іконі, даючи образ (ідолозування). Бога, який нам дає життя, ніхто не бачив, та ми віримо, що є на світі Триєдиність — є Сила (Дух), з якої народжені божества, ім'я їм — Він і Вона. З Сили (Духа) — з проміння Дателя Буття походять Чоловічий рід і Жіночий рід. Два роди залюблені в себе тому, що вони народжені Любов'ю — з любови походить любов, Датель Буття — це Любов".
21. "Є між волхвами звіщення: в Україні (Русі) станеться зачаття правильного шляху Людства. Український шлях милий для всіх людей на землі — український шлях дає можність кожному народові мати свою віру. Ніякий народ ніякому народові не повинен свою віру накидати. Віра — це воля! Хто проти волі, той проти Бога!
Рим і Константинополь бояться, щоб народи, які вони при допомозі віри Христової тримають у неволі, не пробудилися вільними мислями віри України (Руси). Рим і Константинополь говорять зневажливі байки про нас, вони стараються нашу віру заплямити, принизити, о паґанці вони — нечестиві ідолопоклонники Саваотові! Вони волю звуть бєсом!
Ми, внуки Дажбожі, ми і тільки ми є учителями життя свого! Ми не дозволимо, щоб чужі учителі наш розум на чужі шляхи спрямовували, роблячи нас блудними синами-поклонниками ідола Саваота. Опікуймося самі собою, рідна віра — воля життя нашого, рідна віра — найкоротша дорога до Бога. У рідній вірі немає чужих посередників. Слава Дажбогові!"
22. Ніч. Поділ. Єреї Агапій, Григорій і Архандоніс сидять у киріконі Іллії. За вікном виє вітер, іде дощ. Чому єреї не сплять? Вони посхилялися над світильником, як древні маґи — потаємні алхіміки, і читають "Біблію": "Поруйнуйте жертовники їхні, і порозбивайте стовпи їхні, і вогнем повипалюйте гаї їхні, і порубайте тесані постаті богів їхніх, та й імена їхні знівечіте з місць їхніх" (5 кн. Мойсея, гл. 12, 3).
І сказав єрей Архандоніс: "Господь Саваот учить, як ми маємо чинити. Щоб покорити чужинців, треба поруйнувати їхні рідні святощі, перед якими вони благовістують. І їхні жертовники, біля яких вони моляться, треба поруйнувати, щоб між ними постало розгублення, зневірення, збайдужіння, і головне — щоб у них пропала віра в себе і пошана до себе. У їхніх гаях є могили предків їхніх, біля яких вони клятви складають, і які їм дають заохочення боронити незалежність свою, і тому треба "вогнем повипалювати гаї їхні". У них є постаті богів, біля яких вони самі себе молитовно єднають, самі себе гордістю підбадьорюють, бо ж твориво називається — предок, божество, батько — опікун роду. Головне, що плем'я має щось таке, що всіх до святої справи цілеспрямовує, наснажує, кличе на подвиги. Ось цю стимулюючу силу, оці "тесані постаті богів", оці "гаї", "оці імена", "святі жертовники" — поруйнуйте, "повипалюйте вогнем"!
23. І сказав єрей Агапій: "Щоб покорити народ, треба на його очах заплямити його святощі. Пізнаваймо, що для України (Руси) святе і заплямлюймо його, творімо віру, що Україна (Русь) віри не має — є тільки бєсовство, кумири, ідоли, смрад, варварство, звиродніле мислення, є все те, що треба спалити і на його руїнах поставити хрест грецької віри православної. І біля хреста поставити Україну (Русь). Поставити Україну (Русь) на коліна перед іконою Саваота, єдиносущого Опікуна священної Візантійської імперії!"
І сказав єрей Григорій: "Цар Ярополк вже увірував, його душа перебуває під опікою Ісуса Христа, і його думання вже спрямоване на шлях віри грецької. І ми тішимося, що він самітній, і готуємо для нього благочестиву дівицю з роду грецького.
Є в нас, браття во Христі, клопоти великі: у Константинополі немає хліба, єреям загрожує голод, на скелястих горбах, спалених сонцем, браття во Христі не проживуть. Ми будемо обласкані Христом, коли для голодуючих братів-монахів відчинимо врата града Кия".
24. Ранок. На возах, на конях і пішки прямують кияни на ниви зелені. Сива баба Володимира (мати атімана-воєводи Дантура) їде на першому возі. І голосно каже внукам:
"Уже починає на світ благословитись. А коли сонце вийде із-за нив, всі станемо на коліна і скажемо: "Слава Богові нашому!" А коли ниви будуть осяяні Сонцем і пташки заспівають, заспіваємо й ми: "Зароди, Боже"".
І діти, і старі люди, і молодь — всі стали на коліна — на нивах Сонце тепле золото сіє, хвилюються посіви. Волхв Божедар говорить голосом спокійним, глибоким і врочистим: "Милосердний Дажбоже, правдиве Сонце Твоє, зорі красні, місяцю ясний, вітре буйний, дощу рясний, погода красна, діди-тати наші, баби-матері наші, стрічаємо ми вас, вітаємо вас з літом, з щастям! Ми внуки Дажбожі радуємося: на цих нивах ходили далекі і близькі предки наші, тут вони гомоніли, і про нас, нащадків, леліли, і ми тепло праці їхньої чуємо, їх життям славимо!"
25. Діти підняли до восходячого Сонця віночки і заспівали: "Вийди, виглянь сонечко, усміхнися. Наше зело-житечко, колосися! Виглянь-вийди сонечко, усміхнися, наливайся житечко — колосися, наливайся житечко-колосися!"
Задушевна розмова з Сонцем, з нивами — свідоме, несвідоме і підсвідоме поєднання з могутніми силами світу: прагнення жити ритмікою природи формують велич красивої вдачі людської.
Після молитви усі сіли при дорозі: п'ють вар і діляться калачем. Волхв Божедар на ниві поставив обжинковий (торішній) сніп, і з молоддю заспівав: "Зароди, Боже, гори й долини, гори й долини, наші царини: наша царина преч поорана, сріблом-золотом преч засіяна!"
І вийняв волхв Божедар дванадцять колосків з обжинкового снопа — зерно з них вим'яв. І став на Схід — кинув три зернини, і став на Захід — кинув три зернини, і став на Північ -кинув три зернини, і став на Південь — кинув три зернини. Щоб такі, як дванадцять повних колосків, та були повні дванадцять місяців достатками та й на всіх чотирьох світах безмежної України (Руси).
26. Чому колоски взяті з обжинкового снопа? Бо з віку в вік, з роду в рід обжинковий сніп, який означає безперервність роду, зерном поєднує тяглість — цілісну зрідненість древніх і сучасних поколінь. Є в цій (по-сучасному кажучи) чарівній символіці віра в невмирущість роду — віра, що "косацькому роду нема переводу".
У шляхетних людей розвинене прагнення помагати природнім силам світу творити добро. Не тільки користуватися добром, а й бути його співтворцем.
По моріжковій стежці, яка проходить між нивою і дібровою, іде багатий рід Наральника. Наральники (більше, як двісті людей) вийшли з селища Наральники, старий Наральник (столітній дід) іде попереду роду свого, тримаючи в правій руці кий, біля нього сини, зяті. Весь Наральниковий рід співає: "Зароди, Боже, гори й долини, гори й долини, наші царини..."
Наральник, як цар булаву, підняв кия — всі стали, обличчям повернулися до зеленої ниви. Рід (діти й дорослі) чують слова прадіда свого: "Роде мій, держися землі, земля тримає тебе. Земля свята, земля Дажбожа, Земля — мати наша, Земля дарує нам плоди живі, з живих плодів Землі життя утверджене. Коли Земля дає життя, вона жива, все живе бачить і чує. Між нами і Землею нашою спорідненість є: коли б Земля наша була інакша, то й ми б не були такими, якими ми є. І тому той, хто Землю зраджує, зраджує сам себе — рід свій. Клянемося перед Тобою, свята Земле наша, що рід наш нікому в світі не дозволить зневажати Тебе. Цілуємо Тебе, святая!
Ниви оглядаючи, ми оглядаємо труд наш. Радіємо, що з труду нашого хліб росте для нас, щоб сила була в жилах наших, щоб рід наш могутнів, і ніким не був переможений! Слава Тобі, Дажбоже наш!"
27. 976 рік. Купець Рам'я, прибувши з Константинополя, не пішов до царя Ярополка — говорити царю про греків у присутності греків, кияни не хочуть. Віщий Радогост у своєму домі стрів купця Рам'ю. Купець Рам'я сказав: "Імператор Іоан Цимисхій на чотири роки довше жив за царя Святослава. Цимисхій погиб у тяжких муках. Отрута, яку йому дав Базилій (проедор — перший міністр Візантії) в порозумінні з відомою Феофанією, діяла на жовч — імператор був жовтий, як віск.
Тепер на престолі Візантії сидять два сини Феофанії — Базилій і Константин. Вони є синами імператора Романа, що також був отруєний Феофанією. Патріярх Антоній сказав у святій Софії, що Візантія гине, їй в очі зазирає мара голоду".
28. 977 рік. У грудні місяці цар Ярополк вирушив у ліс на лови. І в дорозі несподівано занедужав, і повернувся до Києва. Юнак Лют (син атімана Свади) з наказу царя Ярополка (чи може через помилку) під час ловів ввійшов у ліси Деревлянії.
Олегові мисливці, які в лісі стрінулися з мисливцями юного воєводи Люти, розгнівалися, що полювання проходить на їхній землі. Лют був убитий. Атіман — воєвода Свада, почувши про смерть сина, сказав: "Царю Ярополче, сам бачиш — зло діється. Олег хоче наші ліси до своїх володінь приєднати. Убив сина мого, він повинен бути покараний".
Деревлянія знає: царевич Олег — людина спокійної вдачі. Він щороку справно посилає дань до Києва: хоче жити в згоді з братами Володимиром і Ярополком.
29. Ярополк шле військо до деревлянського граду Вручая. Олег, почувши, що йде військо Ярополка, озброївся. Під час брані скупчилося на мосту багато людей; між ними був на коні царевич Олег. Міст завалився: люди, падаючи у глибокий рів, гинули; вони були придушені дерев'яними колодами і кіньми.
Ярополк між мертвими тілами розшукав тіло свого брата Олега. І заплакав над ним, і сказав: "Дивися, брате, ти сам цього хотів". Царевич Олег загинув, маючи вісімнадцять років.
Кияни знають: на мечі царя Ярополка захолонула кров його брата Олега. Волхви кажуть: "Ярополк — християнин, вірить у Христа, який каже: "Не вбий", пощо ж убив брата свого, пішовши на нього війною? Поднесь в Україні не було чути, щоб два брати-царі самі себе мечами умертвляли. Лісу в нас багато, землі багато, скотини у нас сила-силенна, хліба вдосталь — чому брат убиває брата?"

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №111




[09-11-02][Все для туристов]
Телефонные номера - Это важно! (0)

[09-09-19][Карпати]
Карпати г. Синячка (1400м) біля Яремче. (0)
[09-08-31][Відпочинок і поради]
Найсмачніша яєчня світу. Рецепти (2)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Історія виноробства в Ізраїлі (0)