| Середа 24-05-08 11:18 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 2111. Аккади, халдеї, µутті і негри, які жили над берегами Тигру і Евфрату
спостерегли, що прибулі з півночі люди (сумеріяни) світлоокі,
білошкірі, незрозумілі мовою, їхнє військо їде на конях і возах, їхні
коні (жителі степів Північного Чорномор'я) не можуть витримати
евфратської спеки і гинуть.
Доктор Роберт Ґельман Боне у книзі «Стародавня Історія», виданій в 1961 році, в розділі «Месопотамські міста і держави» твердить, що «Сумеріяни в Месопотамію прибули з півночі». Сумеріяни не могли в Месопотамію прибути з якогось острова, з боліт, з лісів Фінляндії, з Альп, з гарячих долин Ґанґесу. Чому? Тому, що вони були дітьми родючого чорнозему, на якому жили табуни диких коней і де міг котитися віз, де росли дикі коноплі, різні зернові трави, які вони (сумеріяни і їхні предки) вміли вирощувати. 12. Сер Персі Сікес у четвертому виданні «Історії Персії» (виданому в Лондоні) зазначує, що сумеріяни прибули на межиріччя Тигру і Евфрату «з побережжя Каспію». Вони сюди прибули на конях і возах. Підтримуючи Р. В. Гатчісона («Праісторичний Крит», Кембриджський університет, 1962 рік), пише археолог О. Р. Гюрні у книзі «Гіттіти», виданій в 1964 році в Оксфорді, що «Сумеріяни володіли двома типами возів, один з двома, а другий — з чотирма колесами. Колеса були міцні, вози були тяжкі». Археологи Ґ. Кларк і С. Піґґот у книзі «Праісторичні Суспільства», виданій в Лондоні 1965 р., пишуть, що «Вози та колесниці відомі в протолітературі і в ранніх селищах Сумеріян, та відомі були вози вже в третьому тисячолітті до нашої ери в Україні». 13. Вози двоколісні і чотириколісні вперше були побудовані там, де вперше були присвоєні коні. Десять літ я голосив вість, що вперше були присвоєні коні в степах Оріяни (України). Я голосив це в ім'я совісти історичної науки, а не расових, національних чи релігійних (часами засліплених) почувань гордости чи винятковости. Сьогодні в мене на столі лежать часописи «Ню Йорк Таймс» (за 19 січня 73 року) і «Монтреаль Стар» (за 6 лютого 73 року). На сторінках цих часописів поміщена мапа Евразії і стаття Вальтера Суллівана. Вальтер Сулліван повідомляє, що «коні вперше були присвоєні в степах України понад 4350 років перед Христом». Таке наукове відкриття здійснили на основі найновіших археологічних даних доктор Райнер Берґер і Райнер Проч (Каліфорнійський університет, Лос Анжелес). На мапі згадані часописи подали села України: Усатово, Дереївка, Євмінка. Археологічні експедиції в розкопках біля цих сіл знайшли кості коней, упряж, знайшли колеса. 14. Сумеріяни і їхні одноплемінники (гіттіти, гиксоси), прибувши з півночі на південь (на Близький схід), дотримувалися своїх предківських обрядів життя, їхні могили тепер знайдені в Сумерії, Сирії, Турції, Палестині, їхні могили, як книги, розповідають історикам — хто були ті, що в тих могилах лежать. Наприклад, археолог Ізраеля Еммануел Анаті у книзі «Палестина перед жидами» пише, що «Поховання мертвих з кіньми і возами, почитання і поминання їх, і репрезентація їх — типічно Індо-Европейський звичай і гиксоси також цей звичай мали на території Палестини, Сирії та інших землях Малої Азії». В могилах сумеріян і їхніх одноплеменників (гіттітів — гиксосів) знайдені керамічні вироби із спіральним декоруванням — де воно, те спіральне декорування почалося? «В Південній Росії, в основному, між Дніпром і Дунаєм, спіральне декорування почалося в третьому тисячолітті до нашої ери», — пише Еммануел Анаті в книзі «Палестина перед жидами». Керамічні вироби із спіральним декоруванням, знайдені Еммануелем Анаті в Ізраелі (в могилах гиксосів), сьогодні перебувають в історичному музеї Тел Авів. 15. Професор археології (Кембриджський університет, Англія) Ґрегем Кларк і професор праісторичної археології (Едінбурзький університет, Англія) Стюарт Піґґот у книзі «Праісторичні Суспільства», виданій в 1965 році в Лондоні, повідомляють, що 5500 років тому Середній і Близький Схід (Індія, Іран, Пакістан, Месопотамія, Палестина та їхні сусідні землі) був колонізований племенами, які, як автохтони, жили у багатих степах між Карпатами і Кавказом. В цій книзі Кларк і Піґґот утверджують таку нову наукову істину: «Коли ми вертаємося тепер до важливіших областей початкового раннього хліборобського поселення, ми знаходимо існування більших зв'язків з Трипіллям (Україною), ніж із Стародавнім Сходом», тобто, з Месопотамією. Вони вважають, що жителі Оріяни (Праукраїни) започаткували історію аграрної культури ще перед приходом сумеріян до Месопотамії. 16. Сумеріяни в Месопотамії побудували великі міста. Але перші століття, тобто, «перед будовою міст сумеріяни жили в хатинах-ліплянках із глини і гною, вони плели з пруття стіни і обмазували їх глиною», — пише Л. Спраґвей у книзі «Стародавні інженери», виданій в Лондоні в 1963 р. Сумеріяни будували в Месопотамії «хатини-ліплянки з глини і гною», отримавши досвід будування від родичів своїх (трипільців). Сумеріяни, вивчивши «примхи» Тигру і Евфрату, творили штучні земляні насипи і на них будували міста. Назви їхніх міст тепер широко зарепрезентовані на мапах Стародавнього світу, наприклад, міста -Ур, Кіш, Ума, Кута. Кожне місто жило, як окрема держава, мало своїх ковалів, золотарів, архітектів, гончарів, ткачів, зброярів, мельників, учителів, духовних провідників. 17. У санскриті слово «кіш» («кшая») означає «постій», «таборування», «груповий перехід», а «кшаведа» — «кошові відомості», розпорядження. Людина, яка очолювала «кіш», звалася «кші», тобто «кошовий», «командир». Зі слова «кіш» постало слово «кшатрия», кшатрия — військовий провідник. В Індії військова каста зветься «кшатрия». Запорозькі козаки біля Дніпра мали «коші». На чолі коша стояв кошовий отаман. В Сумерії місто Кіш, в Україні — Запорозький кіш, в долині Панджабе (Півн. Індія), куди п'ять тисяч років тому прибули оріяни, було створене славне місто Кіш. Очевидно, що слово «кіш» можна знайти у старовинних мовах семітських, але воно має в них інше значення, наприклад, у старогебрейському словнику слово «кіш» значить «поклін», між іншим, отець царя Саула мав ім'я Кіш, що означає «Поклоняючий». 18. Слово «кута», «кут» в сьогоднішній українській мові і в санскриті має одне значення. Наприклад, санскритське слово «кут» («кута») відповідає англійському «пік» (пеак), тобто, пік-гостряк. Оріяни слово «кут» також вживали в значенні «куток» (житлова місцевість, житло, відгострена частина плуга, вершина гори). Старі русичі (українці) не казали «риба», а «урба», або «урга». Санскритське слово «вар» означає «вода» (вар, напій, узвар, сік, ріка), «вар» також вимовляється, як «уар», «ур» у значенні «вода», «океан». Самуел Н. Крамер у творі «Історія починається в Сумерії», виданій в 1959 році, зазначує, що сумеріянське слово «га» означає «риба». В «Санскритсько-Англійському словнику» (нове видання Сір Моньєра Моньєра-Вільямса) зазначено, що крім слів «вар» і «сік» також слово «га» в санскриті означає «вода». В Сіва Пурана (Індія) словом Ур (Урі) названа ріка. В «Рик Ведах» слово «уру» значить -урочистість, урожайність, широчінь. 19. Сумерологи (і в тому числі найвизначніший між ними Самуел Крамер) у книзі «З Таблиць Сумерії») вважають, що сумеріянське слово «умм» відповідає англійському слову «смарт». В «Рик Ведах» слово «ума» означає «друг», «приятель», «мудрець», «умник». В лексикографії (Амарасінга, Гемацандра) слово «ума» вживається в значенні — «місто», «селище». Рабінтранат Таґор пише, що «Великий Бог Вішну говорив до мене також як Ума». Коли сумерологи устійнили, що сумеріянське слово «умм» відповідає англійському — «смарт», я додам — і українському —«ум». У «Ведах» читаємо, що оріяни, прийшовши до Індії (в долину Панджабе), побудували місто Ума. Справа, очевидно, не у слові, а в тому, який воно має зміст. Слово «ума», наприклад, у японців означає «кінь», в сумеріян-оріянів-українців воно має тотожний зміст. 20. Сумеролог Нояг Крамер у книзі «З таблиць Сумерії», виданій Пенсильванським університетом (США) пише, що «Голова сумеріянської школи звався Ума, що значить — експерт, професор». Ума був у школі також званий «татесом» (татом). Учні звалися «синами школи». Учні в школі перебували так довго, поки вони ставали тілесно і духовно зрілими людьми. Закінчивши школу, вони вміли ковалювати, шити одяг, робити вози, упряж, доглядати худобу, обробляти поле, передбачати погоду, молоти зерно, виховувати дітей, розуміти дружину свою, обороняти рідне городище від чужинців (аккадів, халдеїв, ґуттів). Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №21
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |