Середа
18-11-21
01:27

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 161




165. На наддніпрянській Україні (Русі) князі і бояри (їх було декілька сотень перед приходом Батия) стали поміщиками. Вони підлеглі татарам і єпископам. Єпископи тепер живуть як феодали: вони власники родючих земель, рік, лісів, великих стад. На їхніх маєтках працюють раби православія грецької церкви. Раби звуться "церковними людьми”. Поміщики догоджають єпископам, архимандритам і попам, які користуються особливими привілеями, отриманими від хана. Догоджають, бо бояться: у ханських наказах (ярликах) зазначено, що карається смертю той, хто проявляє ворожість до православія грецької церкви.
Єреї, маючи розкішне життя і побожних рабів церковних, біля кивотів славлять владу ханську. Якщо дивитися з погляду церковної перемоги, то тепер в Україні (Русі) тріюмфує християнство: у руках єпископів зосереджена велика влада. Єпископи судять і карають побожних православних. Ніхто такої сили не має, як вони: у них ключі від раю, пекла, земних розкошів і монгольських наказів.
166. Вони (єпископи і попи), підтримані татаро-монгольською владою, формують в Україні (Русі) тип людини їм вигідний. Тип, який сам себе поневолює побожною рабськістю, ніколи про це не думаючи. Вони навчили українців все хрестити — і українці (не думаючи) все хрестять: хліб, подушку, вікна, двері, рот (під час позіхання), дитину, яку кладуть спати.
Незважаючи на єрейські тортури, ще в людей України (Руси) залишилися ознаки самовизначення — ще є обожнення рідних Предків. Вони печуть хліб (калач), присвячений Родові, з кореня якого походять. І відзначають свято Родової Вічности, Цілісности. Щоб піп не кляв їх, вони хрестять калач (і всю трапезу) перед врочистим споживанням.
У церквах попи і єпископи проголосили наказ: "Той, хто хрестить трапезу, присвячену не церкві, не Христові, а родові своєму (Предкам своїм), хай буде проклятий. Анатема йому!” Читаючи цей закон — закон християнської України (Руси), бачу, що дім неволі, який рабами названий рідною церквою, викорінював почуття української окремішности, почуття єднання з Прародителями своїми. І творив людей православного рабства таких, які живуть, не знаючи ні національного імени свого, ні походження свого.
167. Те, що вільно утверджувалося тисячоліттями і ввійшло, як кажуть, "у кров і плоть”, і стало інстинктом самобутности, високоморальний народ береже, як святість, як душу й обличчя свого "я”. Ідуть діти від хати до хати: ідуть посипальники. Зайшовши у хату, співають: "Уроди, Боже, жито, пшеницю, жито, пшеницю, всяку пашницю”.
У церковній історії християнської України (Руси) написано: "Хай буде проклятий той, хто колядує, співає "уроди, Боже, жито, пшеницю”: такий грішник повинен три роки жити на воді й хлібі, гріхи тяжкі покутувати. Бо колядування походить від скотини, а не від людини”.
Прийшла весна "весела, щедра, мила”. Ідуть бабусі з внучками, несуть квіти, писанки, вар. Біля могили сідає родина: коли вона говорить про родинні коріння, їй потрібна незалежність від всіх посторонніх людей. Бабусі оповідають внучкам про добрі діла Прародителів. "І хай буде проклятий той, хто весною несе писанки і їство на могили предків своїх, поганські, язичеські ідолопочитання здійснюючи”.
168. "Ви були варварами, нечистивцями, жили у тьмі розпусти і беззаконія. І прийшли греки преподобні, і гречеською вірою "просіяша житіє Русі”. Щоб ті, принесені греками мудрощі, скарби освіти і моралі були зрозумілішими, їх точно перекладаю з церковної (старо-болгарської мови) на українську мову. І тут подаю:
"У того, хто три рази одружувався, не можна проскури брати, а хто бере, той грішить, і має прийти і попросити відпущення гріхів”. "Перед хрещенням дитини мати не повинна їсти вісім днів ні м’яса, ні масла. І ніхто не повинен їсти разом з тією жінкою, яка народила дитину, вона нечиста. А коли вона нечиста, то їй неможно пекти проскуру, цілувати євангелію, ікону чи хреста”.
"А хто нехотя упустить на долівку кусник проскури чи вино проллє, то 12 поклонів повинен зробити ранком і 12 вечером. А хто в церкві з сусідом говорить, тому кара — 100 поклонів”. "А хто неприхильне говорить про Євангелії, тому анатема!” "А хто двома пальцями не хреститься, хай буде проклятий”. "А хто не хреститься хрестообразно, хай буде проклятий!” "А хто цілує місяць, або співає про місяць, хай буде проклятий!””
169. "Хто під час причащання вино з рота на долівку пустить, 40 днів посту на хлібі й воді”. "А коли православний у сні блудить, то має попа покликати, щоб простив гріхи”. "Хто з жінкою має статеве життя у п’ятницю, суботу чи неділю, в того народиться розбійник, або розпусник, і такі родителі повинні два роки щодня бити по 100 поклонів перед святими іконами”.
"А хто у піст сміється, грає на сопілці, тому 300 поклонів відбити перед святими іконами”. "А хто має вдома свою каплицю, то в ній не має права дитину хрестити, повинен нести до собору”. "А той, кому голову стрижуть, вводячи у стан монаха, повинен співати: "Памілуй мя Господі””.
Радуйся і веселися, християнська Україна (Русь), і християнськими законами церкви грецької просвітися — але ж людині Бог дав розум?! І розум світлий і чесний, читаючи голошені у церквах (і тут мною перечислені) закони і кари, бачить, що вони втілюють у собі варварські шаманські ритуали, дарма що названі вони просвітительськими. У них тьма проклять. У них марення шаманського безглуздя. У них варварське візантійське ставлення до жінки, яка стала матір’ю. У них тьма неуцтва, в яку впала Україна (Русь), названа християнською!
170. 1261 рік. Мусульманин-хан Берке має в Сараї єпископа Митрофана. Єпископ приймає попівські скарги на тих українських поміщиків, які байдуже ставляться до законів голошених у церкві православній. І відважуються пасти скот на толоках церковних. І рибу ловити у озері чи в річці, що належать єпископові.
Хан Берке, бачачи, що в Україні (Русі) найвірнішими оборонцями його влади є служителі православні, оголошує, що "не буде пощади тому, хто неприхильно ставиться до попа”. Він звільняє від будь-яких данин "архимандритів, ігуменів, попів, діяконів, монахів, крилошан і всю священну причту” ("П. С. Р. Л.”, т. 10, стор. 142).
З Московитії прибули до хана Берке на поклін Кирило (Київський митрополит) і князь Олександр Нєвський. Хан їм сказав, що будує новий Сарай. Митрополит Кирило знав, що град, де житиме хан (цар), буде зватися Царицин. Царицин на Волзі — нова столиця Татаро-Монгольської орди.
171. Київ. Купці, прибулі з Варягії, оповідають, що литовський князь Мендовт вдруге відрікся від християнства: не хоче, щоб була Литва християнською. Він знає, що в Україні (Русі) церква православна не служить народові, а його гнобителям (монголам). Він каже, що має рідну батьківську віру. Не буде міняти совісти своєї.
З Києва до Ярослава (біля Костроми) прибув красномовний монах Зосим. І рече, що бачить у вірі мусульманській відсутність церковного ідолопоклонства.
(У 1261 році монахи спіймали монаха Зосима і ножем закололи: тіло викинули собакам. Літописець написав, що "Зосим отвержеся Христа і бисть бесерменін, вступі в прелесть лжаго пророка Махмета”. Монахи убили Зосима, бо він безвладний бусурмен, а за хана Берке монахи у церквах моляться, бо він владний бусурмен).
172. У селищі Устюзі (на Московитії) татарин Буга (збирач данини) знатних дівиць любив, уживаючи силу. Коли він силою взяв бояриню Марію, устюзани хотіли його покарати. Прийшов піп. Татарин Буга вигукнув: "Хрещусь! Хрещусь!” І злочини були йому пробачені.
"Літопис Архангельський” пише, що знатний татарин Буга став "рускім православним”. І було йому дане ім’я Іван. І він поставив церкву Іоана Предтечі; селище, де ця церква стоїть, зветься Соколєгорою.
1263 рік. У хана Берке пирує князь Олександр Нєвський два місяці. Щоб ханові ще ліпше приподобатися, він час від часу вживає татарські слова. І оповідає йому про своїх чотирьох синів. Нєвський має вдачу раба жорстокого, та вигляд у нього величний, миловидний він, рослий, гострозорий. Розболівся він, пируючи, і помер 13 листопада. Був привезений з Орди до Володимира на Клязьмі; похований у церкві Богородиці. Його сини Василій, Димитрій, Андрій і Данило, дякуючи батькові, мають велике довір’я в Орді.
173. 1264 рік. Відважний, мудрий і владний цар Данило Галицький помер. Похований у Холмі в церкві Успення Богоматері. Помер, бачачи "катастрофу своїх плянів”: Орда, знаючи, що він підтримує не патріярха, а папу, "розвалила оборонні мури Львова, Володимира, Луцька”. Папи обіцяної допомоги йому не дали. Підтримки від попів православія він не мав. Історик юніятської церкви написав, що "Данило помер юніятом”. Є важливіше те, що він помер царем України (Руси), який боровся за її велич і славу і був зраджений Візантією і Римом.
Він виступав проти "татарської зверхности”. "Під татарською зверхністю громади виступають зовсім свобідно й автономно, немає ані сліду татарських залог, наставників-баскаків, або чогось такого. Обов’язок давати данину ("орати пшеницю і просо”, як каже літописець), мабуть, не був дуже обтяжливим”, "Земля розсипається на дрібні городські громади, не з’єднані між собою тривкішою організацією (скільки можна судити з скупих оповідань літопису), окрім спільности і солідарности інтересів певної хвилі. З дуже слабою політичною властию, з повною перевагою самоуправної громади” (М. Грушевський, "І. У.-Р.”,т. З, стор. 159).
174. Православіє грецької церкви заволоділо душею і розумом людей України (Руси). Вони утратили почуття національної окремішности, гордости. У них відібране їхнє минуле, їм заборонено мати своє сучасне. Вони стали стадом людей, які не знають звідки вони, хто вони і чиї вони? На питання "хто ти?”, українець відповідає: "Православний”; "З якого ти роду?” "З роду Адама і Єви”. "Хто твій прародитель?” "Яфет”. "Чий ти?” "Татарський”. "Яка в тебе церква?” "Грецька православна”. "Якою мовою говориш?” "Холопською, у церкві є мова божественна, чужа, не з моїм холопським умом святі писання читати”. "Кому ти служиш?” "Татарам і попові”. "Є у вас князь, цар рідний?” "Немає, піп каже, що всяка влада Богом дана. Яка тоді різниця — чужий чи рідний цар”.
У хатах найдобірніша в світі їжа — паляниці, молоко, сир, масло, солодковода риба, мед, горіхи, гриби, овочі, сите м’ясиво. На стінах — образи святих греків і юдеїв. На вулиці пісня: "Ой, наступили та чорнії хмари. Дівчатоньки, як маківки, беруть вас татари”.
175. Піп Феодосій дає хрестики дівчатам, благословляє, "Богові боже, кесареві — кесареве”. Дівчата у вінках, сумні, як на похоронах: від сліз очі попідпухали. Тужать матері. Діди старі, як світ, стоять мовчки, з їхніх очей котяться сльози; батьки не знають, де себе подіти.
"Та хто ж тобі весілля справлятиме, та хто ж тобі придане даватиме? Та хто ж буде дружками, хто ж буде гільце вити? Де ж ти будеш жити? З яких країв тебе виглядати? Та коли ж ти повернешся до рідної хати?” (Так родилася українська народна пісня)."Та хто ж тобі весілля справлятиме, та хто ж тобі придане даватиме? Та хто ж буде дружками, хто ж буде гільце вити? Де ж ти будеш жити? З яких країв тебе виглядати? Та коли ж ти повернешся до рідної хати?” (Так родилася українська народна пісня).
Піп Феодосій підкликає дівчаток, щоб вони цілували хреста. І говорить високі слова про святе православіє. Хреста до неба піднімає, молиться натхненно: "Радуйся, раб і слуга Пречістой Божієй Матері, ібо она возлюбіла тєбя. Радуйтесь просвєщонниє православієм!” У попа одяг пишний і слово пишне. Він, як півбог.
Татаро-Монгольська орда не задовольнялася пшеницею, просом, скотом. Вона торгувала людьми. На рабських ринках Генуї високо цінуються русокосі українські дівчата, привезені татарами, їх купують араби для гаремів. "Татари брали в орду щодесятого хлопця і щодесяту дівчину, а хто не міг дані платити, того або вбивали, або брали в орду” (Г. Лужницький, стор. 112).
176. Коли степовою дорогою на возах везли дівчат до міста, де їх звозять перед відправленням в Орду, несподівано налетіли вершники. Побили попа і старосту. І забрали дівчат з собою. І зникли у степах — вершників не можна догнати і втекти від них неможна. Вони зникли у безмежному степовому буйновіллі. Вони вибранці степу. Степ виколихує в них відвагу і вчить їх бути вільними. І степ обороняє їх: коли треба, вони тонуть по гриви кінські у хвилястих високих шовкових травах.
Вершники привезли дівчат у таємниче лісове царство. І тут дівчата чують — грає сопілка. І лунає рідна пісня: "Ой, засвічу я свічу та пошлю до Бога. Та, щоб мому миленькому щаслива дорога! Ой, засвіти, дівчинонько, восковую свічку, нехай же я перебреду цю биструю річку!”
"То ви не µазаґи-розбійники татари?” — зраділи дівчата. "Ми косаки-запорожці. Бачиш, у нас коси. У ґазаґів чубів немає. І душі такої немає”. Косаки подарили світлооким степовим богиням шовкові вбрання злотом ткані, горіхів їм дали, поставили біля їх дзбаночки з пахощами арабськими, дали їм золоті сережки, перстені, стрічки сині, золотисті, білі, червоні, зелені.
177. І дівчата в лісі довідалися, що їх тут ні татари, ні старости, ні попи не знайдуть. І вони матерям вісточку пошлють, що: "живі й здорові, не плач мамо, не журися. З нами косаченьки, як рідні серденьки”.
Волхв Богомир у тихому лісовому царстві біля многовікового Діда-Дуба коренастого, благословляє молодят, щоб любилися і плодилися. Він каже: "Ми єси внуки Дажбожі, походимо з доброго коріння, у нас будуть гарні діти — праведне насіння”. І коли появлялися діти, тоді юні матері з мужами своїми і з дітьми ішли у степи — просилися на працю до поміщика. Або ішли до Києва, ставили півземлянки і риболовили, чимбарювали, ковалювали, помагали чужоземним купцям з човнів виносити крам, на Поділ возити.
Попи і старости доносили татарському баскакові, що "ґазаґі”, що забрали дівчат, були одягнені, як турки: у сині, червоні, зелені шаравари, підперезані широкими шовковими поясами. І татари устійнили, що в степах діють "ґазаґі”.
У Києві купці говорили, що невідомі люди біля Дніпра, там де Пороги, оточили їх і взяли у них данину: тканини, пахощі, золоті вироби, і побажали їм доброї дороги.
178. М. Фасмер ("Етимологічний словник русского язика”, Москва, 1967 р., т. 2, стор. 158) пояснює, що "древнє руське слово "козак” значить "батрак”, і такі пояснення слова "козак” дають А. Ґ. Преображенський, В. Даль. Їм не було відомо, що татарське слово "ґазаµ” вимовлене як "казак”, нічого спільного не має з словом "косак”.
Монгольське слово "алдар”, що значить "слава”, фонетично подібне до грецького "алтар” (жертовник”), і така є подібність між словом "ґазаґ” (казак) і "косак”. Є московський князь Василь Темний. І М. Фасмер може доводити, що князь був "темний”, або "сліпий”, і тому так був названий. Монгольське слово "тюмен” значить "десять тисяч”: баскак, який мав таке військо, звався "тюмен”. Князь Василій мав обов’язки баскака, йому було доручено десятитисячне військо. У Орді казали Василій Тюмен, у Московитії — Василій Темний. Не "тьомний”, а -"темний”.
У нас був перед хрещенням України (Руси) обряд переходу юнака у стан косака (лицаря). Обряд (і про це я вже говорив) здійснювався постриженням, і був він деякий час і після хрещення. "Князь Михаїл, бажаючи підбадьорити новгородців,... приїжджав до них на декілька днів, здійснив обряд врочистого постриження над юним Ростиславом і повернувся до Чернігова” (Карамзін, т. З, стор. 164).
179. 1267 рік. Перші Запорозькі носаки, натхненні волхвами, не вважали себе християнами. Вони дивилися на попів, як на татарських донощиків. Вони, складаючи присяги, казали: "Святій землі кланяюся, а не попові”. Попи, знаючи, що косаки мають чуби, як у царя Святослава Завойовника, звали їх поганцями. І рекли у церквах: "Прикладання проклятої бритви до бороди — вчинок чужий християнському звичаєві, ненависний Ісусові Христові”. Щоб плекати звичай, "люблений Ісусом Христом”, попи носили бороди, коси, пейси.
Кирило (Київський митрополит і всея Руси) привіз дари ханові Менґу Тамірові. І запевнив його, що рабів рідної церкви православної триматиме в побожній покорі, і молитиметься за здоров’я хана, його жінок і дітей. Щоб мати ярлики, попи у церквах закликали давати ханові данину, не шкодуючи і синів та дочок. Христос бо учив, що треба коритися панам не тільки добрим, а й злим, і рідна церква православна — дім Христовий карає тих православних, які бороняться від данини "лжесловієм”, смиренні бо спасенні і вони унаслідують царство небесне.


[10-12-28][Все для туристів]
«Хресна» дорога (0)

[09-09-01][Відпочинок за кордоном.]
Пекін - тут варто побувати хоч би раз в житті! (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Курорти Білорусі 2 (0)
[09-09-01][Відпочинок за кордоном.]
Spa-столица Азії (0)