П’ятниця
18-11-16
21:51

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 177




365. 1569 рік. Землі України (Руси) і Білорусії, які були захоплені Литовськими завойовниками, тепер підпорядковані Польщі. Литва і Польща підписали у Люблині умову -умова дала право Польщі вторгнутися на Волинь, Київщину, Браславщину, Чернігівщину, Переяславщину.
Польські вторжники почали киянам говорити, що грецька церква поганська, бридка, а латинська — правдива, свята. Кияни (ті, які мали віротерпимість) відповідали: "Сию і ону віру Бог дав”. У них (це сила одідиченої шляхетности) ще лишилися рідні (дохристиянські) поняття: усі віри в Бога Богом дані, жодна віра не має права казати, що тільки їй належить Бог, правда, любов, святість.
"Яке твоє, ляше, діло, яку я віру маю? Ні грецька, ні латинська не наша”, — рекли кияни. Усім відома мудрість: чия віра, того й сила. Сили нашої у нас немає, бо наша віра не наша. І в поляків латинська віра — віра чужа, але вони, від латинів віру приймаючи, прийняли й латинські закони державні: віра підпорядковується державі; бачимо у поляків і москвинів ті самі поняття про віру Христову.
Ксьонз-завойовник забрав у попа-раба багаті маєтки, і забрав овець стада Христового, які на цих маєтках працюють, і підпорядкував собі. Попи, втрачаючи маєтки, не рекли: "Рідні люди, борімося за державну Вітчизну”. Ні, їм держава була непотрібна; вони рекли: "Обороняйте православіє”, думаючи про свої маєтки.
366. 1570 рік. У Тверському монастирі Малюта Скуратов (довірений опричник Івана Ґрозного) задушив Московського митрополита Филипа; оголошено, що "помер від задушливого повітря у келії”.
2-го січня Іван Ґрозний оточив Новгород. Чому? Є доноси, що Новгород не хоче бути возз’єднаним з Москвою, прагне відродити Новгородську республіку. І шукає на заході союзників. Новгород був так щільно оточений солдатами Ґрозного, що жодна людина не могла спастися втечею з міста.2-го січня Іван Ґрозний оточив Новгород. Чому? Є доноси, що Новгород не хоче бути возз’єднаним з Москвою, прагне відродити Новгородську республіку. І шукає на заході союзників. Новгород був так щільно оточений солдатами Ґрозного, що жодна людина не могла спастися втечею з міста.
Карамзін, маючи дозвіл від царів Александра і Ніколая, вільно користувався літописними документами, і старався робити точні переклади. Він (т. 9, стор. 95) пише, що москвини, очолені Іваном Ґрозним і його сином, "Новгородців били, мучили, палили якимсь складом вогняним, прив’язували головою або ногами до саней, тягнули на берег Волхова, де ця ріка взимку не замерзає, і кидали з мосту у воду, цілими родинами кидали, жінок з чоловіками, матерів з грудними дітками. Солдати Московські їздили на човнах по Волхові з "кольями”, баграми і сокирами: коли хтось з тих, що був укинутий у ріку, випливав з води, того кололи, сікли на частини. Ці вбивства продовжувалися п’ять тижнів і закінчилися загальним грабежем”. "Цар Іван з військом об’їхав маєтки навколо Новгороду, забрав скарби церковні й монастирські, наказав спустошити двори і келії, понищити хліб, коней, скот, а також наказав грабувати весь Новгород, крамниці, доми, церкви. Сам він їздив від вулиці до вулиці, дивився, як хижацькі солдати вламувалися у палати і кладови, відбивали двері, влазили у вікна, ділили між собою шовкові тканини, хутра, палили шкіру, в ріку кидали віск і сало... Вони нищили маєтки і життя людей без розбору і без відповідальности”.
367. "Цар Іван від’їхав з Новгорода дорогою псковською, відправив незчисленну здобич святотатства і грабунку в Москву. Нікому було шкодувати за пограбованим багатством: хто лишився живий, дякував Богові, або сам себе не пам’ятав від жахіття баченого і пережитого!
Запевняють, що громадян і сільських людей погибло тоді не менше шістдесяти тисяч. Кривава ріка Волхова загачена тілами і куснями м’яса катованих людей, довго не могла пронести їх в Ладозьке озеро. Голод і хороби довершили катування царя Івана Ґрозного, так що єреї на протязі шести чи семи місяців не встигали загрібати мертвих: кидали їх в ями без всяких обрядів.
8-го вересня всі, ще живі, духовники, миряни зійшлися у полі, біля церкви Рождества Христова, служити загальну панахиду за усопших, над тутешньою могилою загальною, де лежало 10.000 неоспіваних тіл християнських”.
368. "У Пскові Іван Ґрозний дозволив солдатам грабувати маєтки багатих людей, але заборонив чіпати монахів і священиків, узяв тільки гроші монастирські і деякі ікони, церковні сосуди, книги, і... спішив у Москву, щоб новою кров’ю вгамувати свою невгамовну спрагу до мучення” (Карамзін, т. 9, стор. 95, 96, 98). Немає в світі такої країни, яка б мала історію таку криваву, як має Москва "самая любімая”.
Цар Іван Ґрозний був дуже побожним православним: коли йому подали на обід м’ясива, він відповів: "Я Христіанинь, й не ьмь мяса вь Великій пость” (Карамзін, т. 9, стор. 98). Він усердно молився перед тим, як дати наказ вирізувати жителів Новгорода, Пскова, Твері. І його воїни об поли витирали кров на мечах; ідучи, молилися. Били поклони перед іконою Христа, особливо вони почитали святого Юрія. І вірили вони, що "святий Юр і Пречиста Мати” дають їм силу відрубувати голови дітям, старцям, матерям, роблячи християнський порядок в Московському государстві.
369. (Жителі Пскова, почувши, що москвини Івана Ґрозного ходили в Новгороді від дому до дому, жителів вирізуючи, отетеріли: знали, що рятунку немає. Були готові доньок своїх віддати москвинам п’яним на ніч, життя рятуючи. Вони тримали в руках "хльбь й соль”. І стояли на колінах і говорили Іванові Ґрозному: "Государь Князь Великій! Мы, вьрные твои поддание, сь усердіемь й любовію предлагаемь тебь хлебь-соль, а сь нами й животами нашими твори волю свою: ибо все, что имеемь, и мы сами твои, Самодержець Великій!” (Карамзін, т. 9, стор. 97).
Карамзін пише, що москвитяни (рускіє) були горді, бачачи, що мають царя Ґрозного, перед яким люди чужих земель стоять на колінах, мають на очах смертельний переляк, а на устах — вислови любови до Москви, москвинів і князя Московського).
(У Новгороді був "Вічовий дзвін”. Коли москвини наближалися до Новгорода, то новгородці сповіщали про нещастя, б’ючи у цей дзвін. "Вічовий дзвін” москвини привезли з Новгорода до Москви; тримали у Кремлі, як символ "возз’єднання двох братніх народів — Новгорода і Москви”. Цей дзвін в 1714 році був переплавлений, стоїть він в Кремлівському арсеналі під назвою "Набатний колокол”).
370. 26 липня (1570 року) цар Іван Ґрозний у Москві на торговій площі поставив 18 шибениць, біля яких розіклав знаряддя катування. І запалив "костьор” (татарське "костьор” значить "вогнище”). Над вогнищем повісив великий "чан” (котел) і налив його водою.
Москвини — народ догадливий і побожний, кланялися в ту сторону, де стояли шибениці, і щезали: на торговій площі на лавках полишалося м’ясо, хліб, хутра, дєнґі. І біля шибениць — опричники (ґрознівські кеґебісти).
З Кремля їде на коні Іван Ґрозний з старшим сином, за ним бояри, повіває герб царя Ґрозного — "ікона святого Юрія”. По Красній площі опричники женуть 300 інакшедумаючих (дисидентів). У ланцюги закуті дисиденти, у них вибиті зуби, виколені очі, закривавлені вуха, ноги, поламані ребра.
Цар Ґрозний оглянув шибениці і знаряддя катування. І, побачивши, що "нєт народа”, дав наказ народові явитися на площу. З ям, погребів, "ізбушок” повилазили перелякані москвини. Ставши перед царем Ґрозним, кричали: "Да светится одно солнце на нєбє, а батюшка — цар на земле!” (Поет-раб Сосюра, маючи на увазі слова, голошені на славу Ґрозному, написав вірш "Два сонця”, співаючи про Сталіна, як про "сонце на землі”; він так писав тому, що був заляканий опричниками Сталіна, і такі ж вірші писали й поети — залякані раби Тичина, Бажан, Рильський, Усенко, Малишко).
371. Цар Ґрозний сказав: "Народ! Увидиш муки й гибель! Но караю изменниковь!” І москвини в один голос (так, як за Сталіна, Брєжньова) закричали: "Да живеть многія льта Ґасударь Великій! Да погибнуть измьнники!” (Карамзін, т. 9, стор. 100). Москвини добре знали, що ніяких "измьнников” немає. Вони славили ґасударя зі страху, щоб себе й дітей своїх рятувати.
Є стара чингісханська мудрість: коли хочеш панувати, залякуй підлеглих і тримай їх у покорі. "Люди уважніше ставляться до володарів жорстоких, кровожадних, ніж до милосердних, плохеньких, покірних”.
Піп-батюшка Афанасій розгорнув папір і почав читати прізвища приречених на смерть. І він бив ціпком по голові кожного "ізменніка”, чиє ім’я прочитав. Приречені на смерть стояли в черзі. Приречений на смерть "ішов, щоб класти голову під сокиру. Ідучи, він кланявся царю Ґрозному і казав: "Се кланяюся тебь в посльдній разь на земль”, (Карамзін, т. 9, стор. 101).
"Но смерть казалась тогда легкою: жертви часто требовали ее какь милости. Невозможно безъ трепета читать въ запискахъ современныхъ о всехъ адскихъ вымыслахь тиранства, о всьхь способахь терзать человечество. Мы упоминали о сковородахь: сверхъ того были сдьланьі для мукъ особенныя печи, жельзныя клещи, острые ногти, длинния иглы; разрезывали людей по составамь, перетирали тонкими веревками надвоє, сдирали кожу, выкраивали ремни изь спины...” (Карамзін, т. 9, стор. 104).
372. (Усі знаряддя катування будуть привезені з Москви в Україну (Русь) після 1654 року для утвердження акту "возз’єднання двох єдинокровних і єдиновєрних народов”, і особливо будуть вони вживатися після смерти гетмана Богдана Хмельницького і гетмана Івана Мазепи).
Цар Ґрозний проколов одного "ізменніка”; опричники почали "других колоти, вішати, рубати”, "За 4-ри години умертвили біля 200” (Карамзін, т. 9, стор. 101). Печатник (носій царської печатки) Іван Михайлович Висковатий сказав, що він без вини і без суду на шибеницю йде, очі підняв до неба і просить слова оправдання. Та опричники "йому заткнули рота, повісили його догори ногами, оголили, розсікли на частини тіло його, і перший Малюта Скуратов, злізши з коня, обрізав вуха страдальцеві”, "замовчую про деякі огидні деталі” (Карамзін, т. 9, стор. 62: Примітки).
Карамзін не хоче згадувати все те, що задокументовано в літописах; не йде мова про садизм, а про його звироднілі форми, відрізали кінцівку тіла синового і батькові в рот упихали. Описує Одерборн про московські форми катування детальніше, вони такі жахливо-потворні, що їх не можу тут згадувати.
У Москві без суду були убиті — князь Юрій Кашіна, член Думи і його брат — князь Дмитрій Курлатов і вся його родина. Князя Михайла Воротинського з жінкою, з сином і донькою послали на катування в Біле Озеро. Воєводу Нікіту Шєрємєтєва задушили.
373. Князь Олександр Борисович Горбатий уважав себе спорідненим з родом Володимира Хрестителя, казав, що вихрещені татари всю Москву в руках тримають, православний татарин Басманов керує Москвою з царем Ґрозним. Князя Горбатого підтримали останні представники, які походили з родів князів України (Руси): князь Іван Сухий, князь Кравчій, князь Горенський, князь Дмитрій.
Цар Ґрозний і його вірний помічник (православний татарин-воєвода Алєксєй Басманов) обезголовили останніх князів слов’янського роду, їм був прочитаний смертний вирок: зворушлива картина. Іде тато з сімнадцятилітнім сином. Вони взялися за руки і, як два вірні приятелі, ідуть на смерть мовчазно.
"Кто пєрвий?” Княжич Петро ступив крок вперед (з пошани до тата), і почав перший класти голову під сокиру. Князь Олександер Борисович Горбатий схопив сина Петра, поцілував його і свою голову поставив під сокиру. Синок Петро узяв татову відрубану голову, яка ще кліпала очима, поцілував і під сокиру поклав свою голову. І після них були обезголовлені князі: Іван Сухий, Кравчий, Горенський, Дмитрій.
374. Цар Ґрозний, порубавши і повісивши на площі інакшедумаючих, поїхав до їхніх жінок і дітей. Він "сміявся над їхніми сльозами, мучив жінку Висковатого, хотів мучити і її п’ятнадцятилітню доньку, яка стогнала і кричала, але передав її в розпорядження свого сина царевича Івана, і після того її замкнув у монастирі з її матирею, де вони й померли” (Карамзін, т. 9, стор. 102).
Матері з доньками стогнали і кричали, бачачи, що тіла їхніх мужів і батьків біля Кремля обгризають собаки. Карамзін пише, що коли виростала гора трупів, цар Ґрозний ішов на спочинок. "Ибо надлежало предать трупы земле. Вь четвертий день снова вьівели на площадь ньсколько осудженньіхь й казнили: Малюта Скуратовь, предводитель палачей, разськаль топорами мертвыя тела, которыя целую неделю лежали безь погребенія, терзаемьія псами. (Тамъ, близь Кремлевскаго рва, на крови й на костяхь, во последующія времена стояли церкви, какь умилительный, Христіанскій памятникь сего душегубства). Жены избіенныхь Дворянь, числомь 80, были утоплены въ реке” (Карамзін, т. 9, стор. 102).


[10-02-09][Все для туристов]
Тысяча пещер Украины - открытие продолжаются (0)

[09-07-30][Відпочинок і поради]
Рідні Карпати (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Болгарія: що подивитися (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
«Еко» і «зелений» ваші брати навік (0)