Четвер
18-11-15
17:29

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 254




20. 12 жовтня 72 року з Багдаду я поїхав до Евфрату. Оглянув особисто творіння предків (славних сумеріян) біля Карбаса, Гілли, руїни міста Кут (Кут, Куток), руїни міста Ур (Вар, Вода), руїни міста Умм (Ум, Умний). Між мною і предками моїми — шість тисячоліть. Є щось могутніше і святіше, як час. Є таїна, яка кличе на свято предків і потомків. Без цієї таїни людина не могла б іти вперед.
21. Халдеї (предки юдеїв) навчилися хліборобського мистецтва від Українців (Сумеріян). Вони в Них позичили хліборобське свято (культ Думуса), назвавши його Таммуз. Є багато легенд про Таммуза. Ніби він тридцять тисяч років тому був Володарем людей. І тому, що був добрим і терпеливим, він життям переміг смерть. І хоч щороку злі сили три місяці його умертвляють, весною він воскресає. Він умираючий і воскресаючий.
22. Зима — не рідна мати. Зима часто в предків наших відбирала життя. Вони вмирали з голоду і холоду. І тільки ті, які витерпіли страждання, були вдостоєні стріти квіти весни. Вони стрічали весну, як нагороду за їхні зимові терпіння — за довге постування, за те, що вони не втратили віри у прихід воскресіння.
23. Ізраельський пророк — рабін Езикіел (він пророкував у 595-573 роках до Христа) перебував, якщо вірити бібліологам, зі своїми земляками у Вавилонській неволі. Він описує, що "сидить жіноцтво, голосячи по Таммузі" (Езикіел, 8-14). Жінки Вавилону голосили, оплакуючи страсті Таммуза (Сина Життя). В "Біблії" (переклад Куліша — Левицького — Полюя) на 723 сторінці є примітка, що "Таммуз — любовник поганської богині — розпусниці Венери". Свята перекладацька наївність!
Богиня Венера (її також звуть Афродитою) не має місця в культі Бога Таммузи. Афродита — дочка Зевса і Діони. Таммуз — Бог Богів світу древнього. Є в легендах твердження, що Таммуз споріднений з Наною (Іннаною, — казали сумеріяни, ми кажемо — Ненею). Таммуз живе у всіх народів під різними іменами, поняттями, обрядами. Між християнами він живе під юдейським ім'ям Ісус.
24. У Вавилоні культ Таммуза був перетворений на культ Мардука. Мардук — Бог Вавилону. Мардук — син Еа. Стародавньоукраїнське (сумеріянське слово "Вар-дуг" (Мардук) означає "Немовля сонця" (Райдуга). Мардук — Бог Краси і Мудрости, Бог 50 імен Життя, Бог Неба і Землі. Я всюди слово "бог" пишу з великої літери, вважаю, що всі ці боги впродовж тисячоліть були в основі духовного життя народів. У них ми не віруємо, але ми з них не глузуємо.
У священних книгах, написаних у дев'ятому столітті до "нашої ери" (чотириста років перед написанням "П'ятикнижжя Мойсея"), Мардук названий "Творцем Добра, Основоположником Милосердя". Він Зербаніту — "Зерна будівник".
Володарі Ассирії Саргон Другий (722-705 роки до "нашої ери") і Ашурбанипал (669-630 роки до "нашої ери") поклонялися умираючому і воскресаючому Богу Мардуку. Мардук переміг нищителя Життя сатану Тіаманта. Мардук створив людину (у час світотворення) на шостий день. Далеко перед тим, як була рабінами написана легенда про те, як Єгова творив світ, вже були написані книги, в яких оповідалося і про створення світу, і про створення людини, і про світовий потоп, і про тих праведників, які в ковчегах врятувалися тому, що на таку ласку заслужили в Бога.
Українці (Сумеріяни) в Сумерії (Месопотамії) створили першу в світі святиню Зигурат для Думуса — Покровителя Дому Людського. Долонею торкаючись до стін шеститисячолітньої Святині (на руїнах Ур), ніби видобуваю з їх ті затихлі врочисті пісні, які співали мої натхненні предки.
25. Семіти зі слова Мардук створили слова "Мерадох-баладан", або "Бел-Мерадох". Жиди зі слова Мардук створили ім'я для патріота Юдеї, назвавши його "Мордохей". Мордохей — основоположник жидівського свята Пурім ("пурім" — значить "жеребки"). Мордохей уславився між жидами тим, що був агентом царя Персії Артаксерса (464-425 роки до "нашої ери").
Бог Мардук, як твердять археологи, передав "Святі Заповіді" володареві Вавилону Гаммурабі (1728-1686 роках до "нашої ери"). Езикіел-Ездра із цих "Святих Заповідей" створили "Заповіді Мойсея" — моральні основи для жидів і християн.
Семітський володар Гаммурабі створив заповіді на основі першого в світі кодексу, створеного українським (сумеріянським) володарем Дунгі 4700 років тому. Кодекс Дунгі я мав можливість оглядати в музеї Константинополя (Істанбулу).
26. Жиди, перебуваючи у Вавилоні, щоб урятувати свою духовну і тілесну субстанцію, вороже ставилися до будь-якої чужої релігії (хай вона буде найсправедливіша, найбожественніша). Вони своє "я" (своє родове, племенне "я") не підпорядковували духові чужого "я". Вони плекали, наражаючи себе на нужду і переслідування, окремішну духовність. Вони її, як уміли, так і вдосконалювали. Вони прагнули чужі духовні сили перемолоти (майже до непізнання) у млині своєї юдейської самобутности і беззастережно підпорядкувати їх інтересам юдейського "я".
27. Пророк Єремия (він жив на початку 6 століття до "нашої ери") духовно підбадьорював жидів. Він казав: "Говоріть: Вавилон завойовано, Вил осоромлений, Меродах покрушений, осоромлено й другі образи його, порозбивано ідоли його" (Єремия, 50-2).
Єремия знав, що десь на півночі живуть українці (їх він звав "маґоґами", могутніми). Жодна в світі сила досі не перемогла їхніх бистроконних армій. Українці півстоліття перед народженням Єремиї стояли на границях Єгипту, володіли Сирією, Юдеєю. Вони були тоді очолені володарем Гогом. Єремия вірив, що маґоґи (українці) знову появляться "із північних земель" (Єремия, 50-9).
Чому Єремия особливо підкреслював, що Мардук — "Меродах покрушений"? Мардук — символ вавилонської духовости.
28. У Вавилоні стояла гробниця Бога Мардука. Весною (в березні) старший жрець, тобто, архиєрей вночі в святині врочисто молящим повідомляв, що "Господь Бог Мардук був мертвий. Він переніс великі страсті. Він переміг смерть! Мардук воскрес!" Віруючі, почувши від архиєрея повідомлення, що "Мардук воскрес!", обнімали один одного, цілувалися. Віталися окликом на вулицях Вавилону — "Мардук воскрес!" Незважаючи на неволю, всі раби (і в тому числі й жиди) під час свят Бога Мардука мали права вільних людей.
29. Мардук, воскресаючи з мертвих, визволяв людей від страждань, холоду, зневір'я, охлялости. Він своїм воскресінням покривав землю травами. Віруючі були певні, що навіть скотина радується такому воскресінню.
Вавилоняни в честь воскресіння Мардука пекли теля і спільно його споживали. Гимни врочисті, в яких звеличені страсті і воскресіння Мардука, й досі вважаються найкращими в етичній літературі Вавилону. Студенти Багдаду, з якими я говорив в музеї Ірак, гордяться ними. Вони знають, що Геродот пише, що статуя Мардука вилита з чистого золота, важила сорок вісім тисяч фунтів.
30. Плутарх з Херонії (жив він у 46-120 роках "нашої ери") твердить, що релігію вмираючого і воскресаючого Бога Митри заніс до Риму славний полководець Помпей (66-62 роки до "нашої ери"). Помпей захопив у полон килікійських піратів, які визнавали Бога Митру. Купці Східних країн, раби і римські воїни, які перебували на Сході, принесли таємничі обряди Митри до Риму.
В третьому столітті "нашої ери" релігія Митри була великою суперницею релігії Ісуса. Бог Митра зображався у святинях з ковпаком (митрою) на голові. Визнавці Митри постили, під час обряду мали кропило, причащалися вином, хлібом. Перші християни вважали ці обряди ідолопоклонними, та потім їх також почали впроваджувати в культ Ісуса — створили обряд "святої євхаристії".
31. "Пийте, це кров моя, їжте — це тіло моє", рекли жерці Бога Митри. І очевидно, що в цих словах існує велика доцільність, бо ж Бог Митра є Сонцем. Слово "митра" означає "сонце". Сік винограду — кров сонця, хліб — тіло сонця, ось де правильна "свята євхаристія!"
Той, хто проголосив юдейця Ісуса Богом і створив ритуал пиття Його (людської) крови і споживання Його (людського) тіла, не проявив глибокого мислення і довершеної душевної краси. Ритуальне богопоїдання — явище присуще давно віджилим релігіям.
У підземних храмах, освітлених свічками, відбувалося врочисте поклоніння Митрі. Ніхто не відважувався висловлювати слова погорди в сторону Бога Митри: Митра запліднив Землю життям. Він був мучений за любов до життя. Він воскрес і врочисто вознісся на небо. Він з неба посилає людям світло, тепло, щастя, дари. Митрадисти рекли: "Митра вічний! Митра непереможний!"
Митра — Бог Ірану. Культ Митри був у Римі запроваджений імператором Каммодус (180-193 роки "нашої ери"). Архиєреєм Бога Митри був у Римі сам імператор Авреліян (270-275 роки "нашої ери"). Митра, це "Сол Інвіктус!" (Сонце Непереможне).
32. Місто Библе (селище старої Фінікії, жиди казали "Гебал", греки -"Билос") тепер зветься Джебейл. Щоб побувати в Джебейлі, я примушений був 18 жовтня 72 року зректися в Бейруті пляну відвідати Єрусалим. У Джебейлі колись люди мали розкішну святиню Бога Адониса.
Слово "Адонис" помилково вважається семітським. Воно постало з сумеріянського слова "Андулан", що значить "Однонебесний", "Небесний захисник". У "Біблії" Адонис вживається в значенні "Господь", "Владика". Тисячу літ перед Ісусом фінікійці вірили в Адониса. Їм цю віру принесли із Сумерії купці. В Ассирії і Фінікії Адонис звався як "Адон-Таммуз", тобто "Господь Таммуз". В п'ятому столітті до "нашої ери" культ Адониса появився в Греції. Греки, впровадивши Адониса у свою потворну мітологію, перетворили його в красеня, за якого дві богині (Афродита і Персефона) затіяли між собою сварку таку, що тільки Зевс міг її погасити.
33. Фінікійці, занедбавши слово "таммуз", Таммузові обряди приписали Адонисові. Вони свято вірили, що Бог Адонис був злими силами без вини замучений. Він страждав, люди оплакували Його страсті. Жінки (гречанки) у розпачі приносили в жертву Адонисові свої коси.
У Сирії і Фінікії "страсті Бога Адониса" звалися "адонаї". У Библе (священній пристані Адониса) стояли статуї умираючого і воскресаючого Бога Адониса. Віруючі, виходячи зі святині, віталися: "Адонис воскрес!" Вони в честь воскресіння Адониса біля хат саджали квіти, творили "садики Адониса", точніше — "садики Адониса Наймана". Семітське "найман" тотожне із "еден"; "найман" значить — "сад розкошів". Адонис, воскреснувши, воскресив природу. Він цвітінням садів ознаменував своє безсмертя. Жиди звуть свого Бога Ягве, Елог, Адонай. "Най" створене, порушуючи мовні закони, справді — "Адоні Ягв", що значить -"Пан Ягве".
34. 24 березня — страсті сина божого Аттиса у старій Сиро-Фінікії. Бог Фригії (Мала Азія) народжений непорочною богородицею Наною. Бог Аттис був смертельно мучений навесні. Кров, яка лилася з його тіла, перетворювалася у квіти, трави, сади. Тут ми ясно бачимо, що Аттис, це культ Домуса (Таммуза).
Імператорові Риму Клавдіусові (214-270 роки "нашої ери") так сподобалося квітуче воскресіння сина Божого Аттиса, що він проголосив віру в Аттиса "державною релігією Риму".
Віруючі, переживаючи страсті Бога Аттиса, самі собі наносили рани на тілі і краплі крови дарили святому "образові Аттиса", щоб облегшити його страсті. 25 березня — день воскресіння Бога Аттиса. Жерці сповіщали віруючим: "Радуйтеся, син Божий Аттис, воскрес!" І люди радувалися: радувалися, бачачи, що в березні долини покриваються травами і ніби оживали охлялі стада худоби, обіцяючи молоко, вовну.
Бог Аттис у Римі став символом волі. Біля статуї Аттиса відбувалося обрядове відпущення раба на волю. У Франції (в 1789 році) революціонери вважали "фригійський ковпак" (шапку) Аттиса втіленням волі.
35. Єгиптяни кажуть "Саірі-сірі", греки це слово огречивши, вимовили "Озиріс". Бог Озиріс (за звичаями фараонських династій) був одружений зі своєю ніжною рідною сестрою Ізіс (Ізидою). Єгиптяни, як твердять їхні жерці, були канібалами.
Озиріс (їхній далекий родоначальник бог-фараон) навчив єгиптян вирощувати у долинах Нілу пшеницю і ячмінь. Ставши хліборобами, єгиптяни залишили навики канібалізму.
За світлу науку, за створення хліборобського мистецтва, за доброту і любов до людей Озиріс був жорстоко обмовлений і вбитий рідним братом Сетом (Езикіел-Ездра, пишучи "П'ятикнижжя Мойсея", назвали Озиріса Авелем, а Сета — Каїном). Сет порізав тіло брата на сорок кусників і вкинув у бурхливі води Нілу.
І затужила дружина-сестра Ізида. І почув її ридання Отець Небесний Ра і воскресив свого сина Озиріса. І з воскресінням сина Божого Озиріса зазеленіли долини Нілу. Над землею почали дихати вологі вітри спасіння грішних і негрішних єгиптян, життям оновився світ.


[10-02-16][All for the tourists of]
In Gorgan, under the Yaykamy (0)

[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Пісня про Довбуша (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Визначні пам'ятки Марокко (0)
[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Чилі: визначні пам'ятки (0)