| Середа 24-05-08 18:45 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 193601. 1668 рік. 1-ше січня. Гетман Брюховецький у Гадячі має старшинську
раду: прибули полковники: з Києва В. Дворецький, з Переяслава —
Дмитрашка, з Полтави — Кумбишецький, з Прилук — Горленко, з Чернігова —
Самойлович; генеральні судді — Петро Забіла, Павло Живоцький;
генеральний писар Михайло Фесько і протопоп Семеон Адамович. На Старшинській Раді постановлено: "Відмовитися від співпраці з Москвою і, разом з гетманом Петром Дорошенком об’єднавшись, почати боротьбу за самостійну Україну. Сказати московським воєводам, щоб вони з своїми військами виїхали з України: коли по-доброму москвини не вийдуть з України, то тоді треба їх вигнати силою”. І вирішено послати до Туреччини лубенського полковника Грицька Гамалію, а до хана Кримського послати писаря Степана Гречаного. Полковники присяглися, що їхні постанови триматимуться у строгій таємниці для добра Вітчизни. І зразу після цієї таємної Старшинської Ради появився зрадник-протопоп Семеон Адамович. Протопоп Семеон Адамович поїхав до Києва і розповів московському воєводі Шереметєву про таємні постанови Старшинської Ради, на якій він був присутнім. Шереметєв послав з Києва попів з доносами цареві, що гетман Іван Брюховецький плянує арештувати московських воєводів, а солдат роззброїти і вигнати з України. Про таїну повідомив протопоп Семеон, поцілувавши хреста. (За викриття таїни протопоп отримає дари: соболі, золотий хрест). 602. Старшинська рада зробила помилку, дозволивши протопопові Семеонові Адамовичу бути присутнім (молитвою починати і кінчати засідання Ради). Він клявся перед хрестом, що таємниць Старшинської Ради не зрадить. Та зрадив він так, як зраджували всі його попередники. І так як він, зраджуватимуть всі його наступники, паралізуючи спроби творення державної України (Руси). Та з погляду канонів православія, попи, зраджуючи таїни гетманів чи Старшинської Ради, не були зрадниками, а оборонцями влади помазанця Христового. Протопоп С. Адамович вважав, що гетман Брюховецький і Старшинська Рада є "прєдатєлямі”, "ізмєнніками”: цілували хреста "на вєрность царю”, а тепер, зрадивши царя, хочуть творити самостійну Україну (Русь). Вони зрадили не тільки царя, а й клятву, складену в церкві: вони знеславили Христа, вчинили смертний гріх. Церква не може смертних грішників, які задумали державність творити, підтримати. 603. Гетман Брюховецький, почувши, що таїна Старшинської Ради викрита, негайно видав Універсал до Українського народу, що "українці відлучуються від москвинів”, бо москалі з ляхами вирішили в Андрусові "Україну, отчизну нашу милу руйнувати, пустошити і в ніщо обернути, вигубивши у ній всіх великих і малих жителів”. Україна на основі Андрусівської умови була вторжниками поділена — Лівобережна — це колонія Москви, а Правобережна — це колонія Польщі. Запорозька Україна (як запорожці казали Січ-Мати) була країною, де могли переховуватися месники народу, тікаючи від польсько-москвинських загарбників. Старшини гетмана Брюховецького закували московського воєводу Загрязького. І передали гетманові Петрові Дорошенкові, який посадив воєводу в Чернігові у в’язницю. Воєвода Огарьов з жінкою тікав. Українці догнали і ранили його, жінку відвезли до лікарні. Воєводи Ржевський і Толстой утекли: їх своєчасно повідомив протопоп Семеон Адамович. (Є щось за дуже людяне в характері українців: бачучи, що москаль-воєвода тікає з України, вони йому тікати помагають: головне, щоб ішов додому, не був гнобителем. А того, хто під час втечі був ранений, везли в лікарню, підліковували, давали сумку з хлібом і салом, і казали: "Москалику, іди, чоловіче, з Богом геть від нас. Не грабуй нас”. Якби українці були такими жорстокими з москалями, як є жорстокі москалі з українцями, Україна була б вільна, квітуча, славна і могутня, і загарбницький чобіт Москви не топтав би її поля). Посол Василій Тяпкін написав у Москву "до государственного дєятєля Ордіна-Нащокіна” листа, що українське населення відмовилося давати харчі. І побило москалів (рускіх) у Срібному, Переволочній, Варві, Журавцях, Іваниці, Монастирищі, Ічні, Красному, Колядині та в інших селищах. 604. 7 червня. Коло Диканьки військо гетмана П. Дорошенка зустрілося з військом гетмана Брюховецького. Косаки сказали, що гетман Брюховецький, прислуговуючись Москві, запроторив полковника Височана Лисянського в Сибір. Збирав тяжку данину для москалів. І тепер вони не хочуть бути йому підлеглі, перейшли до гетмана П. Дорошенка. Гетман Брюховецький не хотів підпорядкуватися гетманові Дорошенкові і тому був убитий косаками 7 липня (1668 р.). (Брюховецький ввійшов в історію, як слухняний лакей Московитії, але й він, бачачи, що Москва грабує його милу Вітчизну, чуючи, що в народі клекотить ненависть до вторжників, відважився "підняти зброю проти російського панування”). Гетман Петро Дорошенко став гетманом всієї України (Руси). Щоб бути сильнішим в розмові з Польщею і Московією, він починає дипломатичні переговори з Туреччиною. Зробив Чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного своїм намісником на Лівобережній Україні. Дем’ян Многогрішний просить гетмана Дорошенка, щоб він поміг вигнати москалів з Сіверщини: бо воєвода Ромодановськии грабує населення і каже, "гдє московський солдат, там і московськая земля” і "московськая власть”. 605. У церквах попи підбурюють побожних православних повстати проти гетмана Петра Дорошенка, кажучи, що він не хоче єднатися з православною Москвою, тримає добрі стосунки з Туреччиною. Чернігівський єпископ Лазар Баранович отримав коштовні соболі з Москви. І від імени попівської братії проголошує, щоб Сіверщина і вся Україна (Русь) визнала підлеглість Москві. Воєвода Ромодановський сказав Дем’янові Многогрішному, що попи його прокленуть, коли він не віддасть Сіверщину під контролю московського війська. Дем’ян Многогрішний був "наказним гетманом”: ставлеником гетмана Петра Дорошенка. І без згоди Дорошенка не міг давати розпорядження. Дорошенко оголосив, що перебування Московського війська на землях України (Руси) без його згоди незаконне. 606. 1669 року (16 березня) у Глухові (Новгород-Сіверському) Дем’ян Многогрішний був проголошений гетманом Лівобережної України. Він, виконуючи волю грізного Чернігівського єпископа Лазаря Барановича, погодився, щоб Сіверщина перебувала під московською окупацією. У цей час при допомозі попів (агентів єпископа Лазаря Барановича) було запорозьких косаків намовлено, щоб вони не визнали зверхности гетмана Петра Дорошенка, бо "він ненадійний православний”. Запоріжжя не визнало Петра Дорошенка гетманом. (Гетманом Січі Запорізької стає Михайло Ханенко). Гетман Дорошенко прагне об’єднати Україну (Русь), хоче з Правобережної України вигнати поляків, звертається за допомогою до Турції. Голосить, що має бути один народ, один гетман, одна держава. Москвини, Поляки, Турки можуть перебувати в союзі з Україною, та вмішуватися в її внутрішні справи не мають права, з України повинні вийти московські вторжники. Гетман Дем’ян Многогрішний, не дуже слухаючи Москви, організував тридцятитисячне військо. І тримає таємний зв’язок з гетманом Петром Дорошенком. Гетман Многогрішний сказав, щоб московські воєводи виїхали з міст Лівобережної України. І він перестав їм давати харчі. 607. 1672 рік. 13 березня. (Москвини організували в Україні так звані "охочекомонні полки”, на зразок опричнини царя Ґрозного. "Охочекомонні” складають присягу, що готові вмерти за "вєру православну”. Вони перебувають під командою москвина-воєводи, своєму гетманові Дем’яну Многогрішному не підкоряються. Їх одягають і озброюють москвини, а годують українські селяни).607. 1672 рік. 13 березня. (Москвини організували в Україні так звані "охочекомонні полки”, на зразок опричнини царя Ґрозного. "Охочекомонні” складають присягу, що готові вмерти за "вєру православну”. Вони перебувають під командою москвина-воєводи, своєму гетманові Дем’яну Многогрішному не підкоряються. Їх одягають і озброюють москвини, а годують українські селяни). "Охочекомонний полк”, натхненний Чернігівським єпископом Лазарем Барановичем (з дозволу Ромодановського), увірвався у місто Батурин. Зв’язав "ізмєнніка” гетмана Дем’яна Многогрішного. І він і його брат Василь, і полковник Гвинтівка, і його син Петро і сотник Грибович, як "изменники-гетманьі й старшиньі” ("История СССР”, стор. 302) були привезені в Москву на катування. І. Крип’якевич пише, що справи москвофільської партії "проводив чернігівський єпископ Лазар Баранович”. Єпископ Лазар Баранович тішився подарунками; "йому надано село Киянку з трьома іншими селами й посполитими на власність”. Він виганяв селян з сел Плоского і Шатрища на працю. Селяни гнівалися на "святого отця”; казали, що вони не є його "посполитими”. Піп Леонтій Касперович мав, як свою власність, села Дерні і Ришпиське та млини. 608. Протопоп Семеон Адамович (це ж він повідомив воєводу Шереметєва про таїни Старшинської Ради гетмана Брюховецького) має дарунок: "село Кладкове з усими посполитами на власність”. З Батурина була "под караулом” вивезена в Москву родина гетмана Д. Многогрішного. Многогрішний був катований жорстоко. І з родиною вивезений у Сибір на вічну каторгу. На руках єпископа Лазара Барановича (і підлеглих йому попів) кров гетмана Многогрішного, кров українських старшин, які були закатовані в Сибірі. Вибілювати чорноризних зрадників, називаючи їх лагідним словом "москофіли”, не можна. Родитися в Україні, бути українцем, живитися з праці рук українських, звати себе добродієм народу і бути москофілом (приятелем загарбників, гнобителів народу), о, яка неморальна релігія, яка погань її пишноризні єреї! 609. Турецький султан Могамет 4 отримав повідомлення від гетмана Петра Дорошенка, що українці не мають на меті воювати з Турцією. Таке запевнення маючи, султан Могамет у липні почав війну з Польщею. 18 липня гетман Дорошенко розгромив Польське військо біля Батога. Поляк (учасник бою) написав: "Не пам’ятаю більшої польської втрати і більшого розгублення між поляками”. У жовтні українські війська оточили Львів. 16 жовтня підписаний Польсько-Турецький договір: Польща платить Туреччині данину 22 тисячі дукатів. Гетман Дорошенко дав наказ, щоб польські вторжники вийшли з України. Гетман не задоволений, що султан Могамет підписав у Бучачі мир з Польщею. Москва і Польща довідавшись, що гетман Петро Дорошенко створив могутнє військо, має союз з Туреччиною, прагне об’єднати землі України (Руси), почали таємно діяти. Нововибраний гетман Іван Самойлович і єпископ Лазар Баранович умовилися з кошовим Запорозької Січі: спільно вимагати від гетмана Дорошенка зречення від булави, бо він спільник бусурманський: діє на шкоду православної Москви. Запорозький кошовий Сірко — відважний і здібний полководець, безталанний політик, засліплений православний. Він послав запорожців до Чернігова, щоб вони забрали булаву: гетман Дорошенко їм булави не дав. 610. 1676 рік. Вересень. Гетман І. Самойлович при допомозі москалів оточив Чернігів: гетман Дорошенко віддав булаву, покинув Чернігів, почав жити у селі Сосниця на Лівобережній Україні. Правильно написав Т. Шевченко: "дурний попович — гетман Самойлович”. Не знає він, що через пару років москвини знайдуть ще зручнішого пана-раба, і при його допомозі й у нього заберуть булаву й привезуть "под караулом” в Москву на тортури. Є щось хоробливе в поведінці старшин, є щось звихнене у способі думання: уміймо відважно глянути в жахливе обличчя цієї дійсности, уміймо оздоровити себе, здисципліновуючи свої почування і мислення. 611. З Москви прийшов таємний наказ: у селі Сосниці безборонного гетмана Дорошенка схопити, закувати і "под караулом привезти в Москву”. Гетман Самойлович наказ Москви виконав. У Москві катували гетмана Дорошенка. І потім вивезли на вічне заслання у холодний Волокамський край. Мріяв він побачити хоч перед смертю милу Україну. Не здійснилися мрії: 19 листопада 1698 року (на 71 році життя), після вісімнадцяти років мук на каторзі, помер гетман Петро Дорошенко. Гетман Петро Дорошенко залишив для грядущих поколінь писання, які збереглися в історичних архівах. Він пише: "Не це сам від себе смію світові об’явити, але багато побратимства мого, моїх ровесників, можуть ясно мені засвідчити, що я ще з молодих літ звик ніякого зла нікому з синів моєї Вітчизни не бажати. Коли Божою волею був я примушений взяти цей печальний уряд і держав його близько десяти літ, ні в чим іншім не був мій умисел, а тільки в тому, щоб помогти вольності Запорозького війська і зберегти безпеку і цілість Вітчизни”. 612. 1677 рік. У Европі й Азії пошановані сини імператорів, королів, цісарів, ханів, шахів, магараджів, султанів. Гетман Богдан був володарем України (Руси), його армія розгромила армію Польської імперії тоді, коли Польща жила на вершинах своєї могутности. Володарі Европи і Азії вважають гетмана Богдана некоронованим королем. Де живе Юрій-син гетмана Богдана? У монастирі. Турецький султан Могамет 4 дав наказ Константинопольському патріярхові Деонисію 4, щоб він Юрія Хмельницького "розстриг з чернецтва”. Патріярх Деонисій виконує волю султана. Патріярх сказав султанові, що Русь у древні часи звалася Скитією, потім — Сарматією. Турція визнала гетмана Юрія Хмельницького князем Сарматії. Гетман-князь Сарматії Юрій оголосив універсал, що він повертає народові волю, незалежність. Запорозькі косаки знають, що гетман Богдан, часто звертаючись до них, казав: "Ми єстем Сармати!” 613. Гетман-князь Сарматії (України-Руси) іде, маючи Турецьке військо, щоб сісти на батьківський престол. Він оголосив, що його столицею є Чигирин. (Гетман Юрій не був турецьким вислужником, султанові присяги не складав. Туреччина прагнула ослабити агресивні пляни Московії і тому їй вигідна була самостійна Україна, очолена гетманом, неприхильним до Москви). Москва найняла німецьких офіцерів, майстрів і при допомозі свого раба-гетмана Івана Самойловича ставить навколо Чигирина оборонні споруди. Чигиринське населення, побачивши москалів, почало вигукувати: "Москва, чого ти шукаєш на нашій землі? Чому вторгнулася в нашу хату?” Бунтівливе й горде Чигиринське населення було перегнане на лівий берег Дніпра: чигиринці почали селитися на берегах річки Орель. 614. У 1678 році Турція взяла Чигирин. Гетман Юрій пройшовся по руїнах столиці. Оплакав місто свого дитинства. Чигирин — попіл, руїни, вулиці засіяні трупами. Гетман Юрій вирішив заснувати столицю в місті Немирів. Москва прагне, щоб у Києві сиділи православні єреї, віддані Москві. Польща прагне, щоб у Києві сиділи православні єреї, віддані Польщі. При допомозі "святої, соборної і апостольської церкви” можна зручно експлуатувати киян. Обманювати їх, залякувати, тримати в покорі — у тьмі духовного рабства, речучи їм: "Любіть рідну церкву”. Польський король Ян Собєський 10 березня 1675 року призначив свого шпигуна Шумлянського адміністратом Київської митрополії. "Король завзивав руське духовенство і весь народ до послуху єпископу Йосифу Шумлянському”; "Шумлянський був добре підпитий. Коли за містом О. Ловецький попросив у нього благословення і хотів вертати додому, єпископ велів йому сідати на коня і їхати з собою. Старий священик не міг сісти на коня і випрошувався від тої чести. Тоді розгніваний Шумлянський велів своїм людям висадити його на сідло, а потім зіпхнути. О. Ловецький, падаючи з коня, зламав собі карк, а Шумлянський з карети ще стрілив на нього з пістолета, а потім, лишивши ледве живого посеред шляху, поїхав далі. Таких випадків було більше, бо Шумлянський був чоловік завзятий” (Іван Франко, "Громадський голос”, 1898 р., стор. 17—21). "Тоді Шумлянський рішається прийняти юнію і дня 7 березня 1677 р. складає на руки Київського католицького митрополита Кипріяна 2 Жоховського, у приязності короля, заяву приєднання до Українсько-Білоруської католицької церкви. Робить це без розголосу, щоб з’єднати до католицької церкви й деякі монастирі в своїй єпархії та й загал православних” (Г. Лужницький, стор. 400). 615. 1685 рік. Луцький єпископ Ґедеон (Четвертинський) тепер є Київським митрополитом, який прихильність проявляє до Московського патріярха. Православні християни України (Руси) підлеглі москвинові; москвин є їхнім духовним батьком (патріярхом)? "Від самої смерти Хмельницького вело духовенство перед у москофільстві, перешкоджаючи Гетманській політиці, як Філимонів і Баранович” (М. Антонович, стор. 65). Архиєреї Філимонів, Баранович, Адамович і сотні їм подібних сповідали гетманів, полковників, косаків, отримані таїни продавали за золото і коштовні соболі московським воєводам Шереметєву, Ромодановському, Баратинському, Бутурлінові, Трубецькому. Справа не у москвофільстві, а в тому, що вони (єреї православія) організували бунт полковників проти гетмана Виговського, проти гетмана Дорошенка. Вони викрили таїну Старшинської Ради гетмана Брюховецького, яка обговорювала справу арешту московських воєвод і проголошення самостійної гетманської України (Руси). (Так є, з доброї чи злої волі православіє в Україні (Русі) було знаряддям гноблення і обману народу. Обману? Так, — час вже знати, що ми українці (потомки скитів) вели війни з Візантією. Візантійський патріярх проголосив (і канонізував) "Свято Похвали Богородиці”, яка "помогла візантійцям затопити скитів у Босфорі”. У п’яту суботу великого посту греки з акафистом хвалять "Покрову” за таке "покровительство”. Ми (після хрещення Руси) стали людьми грецької віри. І це грецьке антиукраїнське свято (свято проклинання українців) відзначаємо, бачачи в рідній церкві рідні святощі, національні. Яка ж різниця: москвини під час бою з Українськими партизанами утратили свого генерала Ватутіна; оголосили його героєм, поставили йому пам’ятник у Києві. Українці, виховані в дусі московської большевицької віри, відзначають свято вшанування Ватутіна (свято проклинання українців). І бачать в цьому національні гордощі й святощі).
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |