Четвер
18-11-15
21:44

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 125




21. Язичеська Святиня у Києві — це національна Святиня України (Руси), в якій славиться нескоримість язичеського, тобто національного духа. У народних віруваннях, творених тисячоліттями, народ маніфестував свою волю, свої розуміння Бога, світу і себе. І тому "Християнська віра винищувала місцеву язичеську Святиню. Залишки язичества, народні вірування підлягали духовному судові" (Н. І. Костомаров, "Вибрані твори", кн. 1, 1903 р., стор. 27).
"Підлягала духовному судові" народна творчість України (Руси), в якій втілювалася честь душі народної, вболівання і радощі народні. Що таке "духовний суд" — знає Іван Гус. І знають народні поети-волхви, яких "духовний суд" грецької ортодоксії живцем палив, прив'язавши до стовпа: "сжгоша четире волхва на епіскопськом дворе"...
22. "Де ж ділася література дохристиянська? Вона загибла в боротьбі з новою вірою, як загибло письмо" (Богдан Лепкий, "Начерк Історії Української Літератури", кн. 1, Коломия, 1909 р., стор. 38). Хіба тільки українська література загибла в боротьбі з грецькою ортодоксією? Загиб український спосіб життя. Загибло своєрідне українське світовідчування. Загибла українська віра в Україні. Загибла українська історія, творена тисячоліттями.
І про загиблу славу треба мовчати, щоб в народі було почуття гнітюче, що ніякої слави не було. Ніякої культури не було. Ніякої народної творчости не було. "Замовчування в наших літописців та інших або поверхове згадування народних вірувань пояснюється зневажливим відношенням монахів до цих вірувань. З відсутности даних не можна робити тільки негативні висновки. Адже, коли б не заховалося "Слово про похід Ігоря", можливо б, що хтось вивів, що в нас не було народної поезії" (Проф. О. Потебня, "Збірник Харківського Історично-Філософського суспільства", т. 4, стор. 44). Щоб вижити -треба заховатися від єреїв віри ортодоксної, які з ненавистю нищили народну поезію, вбачаючи в ній прагнення народу звільнитися з ярма чужовір'я. Сотні таких брилянтових творінь, як "Слово про похід Ігоря", написані баянами* (поетами-волхвами) були спалені, або — арештовані. Тліли в монастирських мурах, як і "Слово про похід Ігоря", яке віками ховалося від народу.
23. Чи треба було розвалювати духовні скарби Рідної Віри України (Руси)?, щоб українців (русичів) навернути на грецьку віру Христову? "Дохристиянський світогляд не треба було цілковито розвалювати, щоб на його руїнах будувати новий християнський світогляд, треба було тільки дати нові етичні підвалини й доповнити те, що існувало" (Др. Григор Лужницький, "Українська церква між сходом і заходом", 1954 р., стор. 23). Якщо цілковито розвалили те, що не треба було розвалювати — значить довершили злочин, злочин здійснений хрещенням України (Руси). І тепер ви каєтеся? Каєтеся, що вбили того, кого не треба було вбивати? Каєтеся, що рідну віру українського народу заплямили. Зневажливими писаннями знецінили її і цілковито розвалили її? Каєтеся, бачачи, що у Ватикані (в музеї) папа римський охороняє дохристиянський світогляд Риму. Береже його ритуали, охороняє статую Бога Юпітера. І нікому не дозволяє його прив'язувати коневі до хвоста і волочити вулицями Риму. І стає вам соромно признатися, що ви в ім'я культу Христа цілковито розвалили свій рідний дохристиянський світогляд. І живете в такому принизливому духовному рабстві, що не маєте відваги реабілітувати без вини осуджену і розп'яту рідну віру України (Руси)?
Коли і де хрестителі почали розвалювати дохристиянський світогляд України (Руси)? Ніхто нічого не знає. 988 рік — дата умовна. Є припущення, що зрада світогляду України (Руси) відбулася десь у 986, 987, 988 роках. Де Володимир став визнавцем грецької віри? У Херсонесі, Києві, Василькові?
Є твердження, що Візантія не раз здійснювала хрещення України (Руси), та ті хрещення були висміяні і відкинені. "Було п'ять хрещень Руси, вважаючи Володимирове хрещення п'ятим і останнім" (І. Кревецький, "Початки християнства на Україні", Львів, 1930 р.; стор. 3). Українець-християнин духовно виснажується, байдужіє до "всіх і вся". Повторює слова Тараса Шевченка "попи — брехня", читаючи писання єреїв, що "Володимир охрестився в Болгарії", "Володимир охрестився у Василькові", "Володимир охрестився у Корсуні", "Володимира охрестив в латинському обряді єпископ норвезького короля Олафа Тріґвіссона Павло".
24. Володимир, щоб дізнатися, "яка віра краща", послав послів на чужини, хотів "испытати о всех верах". Прибулі посли повідомили йому, що в грецькій церкві красоту побачили. "Красоти посли Володимирові не побачили в латинській церкві, а в грецькій — побачили", — пише монах-літописець. І тут же зазначує, що посли у мусульманських мечетях "побачили смрад". Ні, справа не в красоті, а в суті красоти. З історії знаємо, що під красивими позолоченими іконами, під шовковими і золотими мантіями приховуються підступні вбивства, хижа торгівля святощами.
Ні, Володимирові посли у мусульманських мечетях не бачили "смраду". Мусульмани, живучи у розкошах чи злиднях, перш за все дбають, щоб у мечеті була свіжість і чистота. Вони знають, що Могамет ходив у чистому одязі, любив парфуми (любив нюхати мускус). "Коли мусульманин взутий, він повинен скинути взуття. А коли він босий, він повинен біля мечеті ноги помити перед тим, як зайти в мечеть". Оповідання про мандрування послів Володимирових по чужинах — вигадка, вигадана монахами, щоб всі віри принизити, звеличуючи тільки грецьку ортодоксію. І тому "З великим критицизмом треба підходити до оповідань про Володимира, вміщених у нашому "Літописі временних літ" (Іриней І. Назарко, "Святий Володимир", 1954 р., стор. 7).
25. Жодний народ в Европі таким жорстоким і таким ганебним способом не був навернений на християнізм, як Україна (Русь). І це й стало причиною падіння України (Руси). В'ячеслав Липинський, всебічно обміркувавши причини падіння державного життя України (Руси), твердить:
"Християнство, перейняте з Візантії князями та дружинниками, було накинуте тодішнім Українським Народним масам. В цьому постання держави Київської основно різниться від постання держав у Західній Европі, де германські завойовники (творці нових держав) на руїнах Римської імперії перейняли християнську релігію... од завойованих ними народних мас, що цю релігію і культуру по Римській імперії унаслідували" ("Релігія і Церква в історії України", стор. 30). В'ячеслав Липинський українцям пояснює, що християнство було українцям (русичам) накинуте насильством. І тому не воно служило державі, а держава служила йому. В. Липинський вважає, що християнська віра була руїнницькою силою в державному житті України (Руси).
У душі народу вкорінилося національне пригноблення. Народ чується скривдженим, приниженим — він живе з насилуваною душею. Він кланяється єреям, в душі чуючи недовір'я до них. Він (народ облихословлений, заплямлений і запечалений) — збайдужів. Він вірить, що Володимир охижів сам до себе, і тому чуже полюбив, а рідне — заплямив.
26. Щоб держава була міцна, їй потрібні міцні коріння. Дохристиянська Україна (Русь) царя Святослава була міцна тому, що волхви від народу вимагали послуху цареві Святославові — Першому Заступникові Дажбога. Першому Оборонцеві батьківської віри. І народ вважав, що справа віри і держави — справа одна. Зрадити державу — значить зрадити віру батьків своїх.
Після хрещення України (Руси) справа державна втратила в народі повагу, бо "всяка власть походить від Бога", "послух Богові і Його заступникам — архиєреям, єпископам -головний послух християнина", "протів церкви царю неустоять. Церква — дом Христа".
Держава царя Володимира тепер не основується на духовній силі народу, на його національній гордості, на його вірі й культурі, а... на догмах, канонах, ритуалах грецьких, привезених єреями і зненавиджених народом України (Руси).
("Проти татарського напору наші Київські князі не потрафили зорганізувати свого роду хрестоносного походу. Не змогли підняти всю Русь во ім'я оборони християнства, бо це християнство було механічно накинуте цим масам державою так само, як накидалась їм нова державна організація, що несли з собою нові завойовники-татари. І тому, не маючи глибоких, громадських, національних, на місцевій (рідній, — Л. С.) релігії і культурі опертих коренів, так швидко упала наша Київська держава" (В. Липинський, "Релігія і церква в історії України", стор. 31).
27. Германці, не будучи християнами, завоювали християнську Римську імперію. І вони (германці) хрещення від рабів-християн прийняли і наказали папі римському і його архиєреям служити інтересам Германської держави. В охрещеній Україні (Русі) не християнізм служить Україні (Русі), а Україна (Русь) служить християнізмові, контрольованому підступною Візантією. І тому український "люд хрещений" затаює в собі мисль: не можна любити ту віру, на яку нас силою навернено. На стіні висить ікона Саваота в хаті українця, "перед нею він поклониться, свічку засвітить, але практичного впливу на його життя вона не має", "паґанська віра є в нього властивою, практичною вірою, тобто тою, котра знаходить застосування в тисячних випадках практичного життя", він має "обряди і вірування, надихані вірою в оживленні сили природи" (Іван Франко, "Громадський голос", ч. 21, 1898р.).
"Володимир не відважився знищити Перуна, що на той час був головним богом, а звелів його кинути в воду, як то робилося взагалі з поважаними речами.., — може, щоб не дратувати народу, що плакав за своїм богом" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Д. В. У. Н.", стор. 153).
Немає значення "який Бог" (хліборобський, мисливський, скотарський (синайський), ніжний чи суворий, окутий золотом чи одягнений у скромне полотняне вбрання, чи, як ікона, на дошці намальований. Головне те, що Він був рідним Богом. У рідному Богові народ уосібнює духовну незалежність свого "Я". Уосібнює свою вдачу, своє розуміння світу і Бога.
Український народ "плакав за своїм Богом". Плакав тому, що любив свого Бога. Він (Український народ) плакав за своєю Духовною Незалежністю. Він плакав за правом мати своє розуміння світу, Бога. Він плакав за правом мати свій своєрідний шлях життя. Він плакав, що його святощі на його землі зневажаються. І карається той, хто хоче рідне боронити. Він плакав з горя, з сорому. Плакав, передчуваючи прихід неволі. Народ "плакав за своїм Богом" рідним тому, що був народом шляхетної національної гордости і відданости рідним законам життя. І в цьому й затаєна була сила його первісного священного патріотизму, спадкової національної свідомости, зріднюючої єдности!
28. Воїни України (Руси) перед ратним походом складали клятву вірності Вітчизні. Вони присягалися Богові батьків, що не засоромлять слави землі рідної. І цар України (Руси) з атіманами-воєводами підходили до Бога Перуна, і "кляшася оружьєм своїм, і Перуном, богом своїм" ("Полноє Собраніє Руськіх літопєсєй", 1, 13).
У киян були свої рідні святощі, перед якими вони клялися, ідучи обороняти землю рідну. Клялися, що на полі ратної брані прославлять зброю України (Руси). О, яка сталася болюча національна трагедія! Цар, який вчора святість звав святістю, сьогодні її заплямовує. І глумиться з рідного народу, який свою святість гірко оплакує. Такий цар перестає бути авторитетом: і коли народ йому кориться, то не з любови, а із страху. І сини його не будуть коритися йому. Якщо національна святість заплямлена, значить народ утратив маєстат, біля якого він єднався: в народі постає зневіра, сварня, безавторитетність і роз'єднаність. Чужі святощі для народу незрозумілі; між душею народу і чужими святощами немає єдности.
29. Дисциплінований католик В'ячеслав Липинський (знаменитий автор "Листів до Братів-Хліборобів") у книзі "Релігія і Церква в історії України" (виданій в 1925 році у Філядельфії, США) пише, що "Першою відомою в історії релігією на Україні було паґанство: розуміється, що слово "паґанство" вживаю не в пізнішому йому наданому у нас, глумливому значенні" (стор. 29).
Він вважає, що називати дохристиянську релігію України (Руси) паґанською, значить глумитися з неї: кияни свою віру не звали паґанською. Її назвали паµанською чужинці, достойний українець ніколи не буде оцінювати віру своїх батьків оцінкою чужинців.
Він (Липинський) пише, що в рідній вірі українській були "боги, які вимагали послуху, завзяття, любови, посвяти, дисципліни" (стор. 30). Вони були, як він пише, "державнотворчими богами" (стор. 30). Зневажати їх — значить зневажати державнотворчий інстинкт нації. Він відважно і вдумливо шукає причини, чому в народі пропав порядок, появилася зневага до авторитету, анархічна свідомість, споконвічна трагедія. І пише, що "Єсть у наших літописців оповідання, яке може служити першою алегорією нашої споконвічної трагедії. Це оповідання про кінець Перуна. "Вчера, — каже літописець, — чъстимь, а днесь поругаєм!"" (стор. 69). Вчора був Перун (Божество військових сил України-Руси) пошанований, як суверенний маєстат нації. А сьогодні — заплямлений.
30. Бог Перун пливе по Дніпрі. Кияни за ним "плакахуся". А цар Володимир рече, щоб Бога Перуна "відривали від берега"... Коли Бог Перун пройшов "сквозі Пороги", чорна хмара облягла степи, ударив грім, заіскрилася блискавиця і піднявся вітер. І Бог Перун вийшов "на рінь, я же і до сего дні словет Перуня рінь". І заплакані люди з облегшенням на душі зітхнули: не пішов Бог Перун в Чорне море. Зневажений, заплямлений Він лишився на землі своїх дітей. І в душі народу затаїлася іскра віри, що з рідних святощів відродиться воля — почне випогоднюватися небо Української Духовної Волі.
В. Липинський пише, що "Оцей "вітер" Перуновий — оцей дух старих національних богів — віяв і віє на Україну з-за "Порогів" мабуть з того часу при кожнім нашім національнім відродженні" (стор. 69). В. Липинський (в ім'я державотворення) хоче, щоб "дух старих національних богів" (тобто дух відродженої національної сили) був дисциплінованим, об'єднаним, ідеалістичним. Бо без цього "зовні принесених богів йому не перемогти і плачучій по ньому Україні не вийти зі свого трагічного зачарованого кола" (стор. 69).


[10-10-17][Все для туристів]
Поділля... (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Незабутня кухня Італії (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
На Говерлу початкові пункти. 1 (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
По праву називають місто Яремчу (0)