Субота
18-11-17
08:52

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 180




401. 1591 рік. Московський цар Фьодор дітей не має. Борис Годунов у всіх справах підтриманий Московським патріярхом Іовою. Іова готовий (після смерти царя Фьодора) проголосити царем Годунова. Але в Москві відомо, що на півночі (в селищі Уґлич) живе семилітній Димитрій (незаконний син Івана Ґрозного).
Димитрій "совершенное подобіе отца: любить муки й кровь; сь веселіємъ смотріть на убіеніе животныхь: даже самь убиваеть ихь” (Карамзін, т. 10, стор. 77). Коли царевич Димитрій бавиться, то ставить з своїми ровесниками з снігу людей, і потім їм голови відрізує, і робить це з великою потіхою, як пише Келарій Аврамій в "Історії”. Москва матиме нового царя, "собіратєля земель”. (Антропологи устійнили, що в азтеків і ассирійців був нахил до садизму; правильно роблять москвини, що не дозволяють західно-европейським дослідникам проникати у таїни характеру потомків Івана Ґрозного, і дають Европі писання Достоєвського, де (як я часто згадую) зазначено, що "москвини — народ богоносєц”).
402. Борис Годунов вихрещеному татаринові Нікіфору Чепчуґову сипнув "дєнєг”, і сказав, щоб він поїхав в Уґлич і отруїв царевича Димитрія. Чепчуґов перелякався. І Годунов знайшов надійнішу людину — попа Михайла Битяµу (також з роду татарського). Піп Битяґа поїхав в Уґлич: селище Уґлич знаходиться коло Ростова — на верхній течії Волги. В Уґличі живе цариця Марфа — нешлюбна жінка царя Ґрозного.
15 травня (в суботу о шостій годині вечора) цариця Марфа з сином Димитрієм прийшла з церкви, слуги принесли їжу. Бояриня Волохова покликала царевича на двір побігати. У сінях стояли піп Битяґа (Битяковський), боярин Осип Волохов і Нікіта Качалов. Вони схопили царевича, перехрестилися і ножем перерізали йому горло. Цариця ввійшла у сіни, побачила сина Димитрія, "он трепетал, как голуб, іспускал дух” (Карамзін, т. 10, стор. 79).
403. 1592 рік. Україна (Русь) окупована польськими вторжниками. Українець Януш Острозький (синок князя К. Острозького, завзятого оборонця православія грецької віри)став католиком, щоб мати більше прав збагачувати свої маєтки. Він живе в Білій Церкві.
Українці-запорожці не корилися жодним вторжникам. Вони стали в обороні К. Косинського, у якого Януш Острозький забрав маєтки. Українці-запорожці, очолені К. Косинським (гетманом-полководцем), узяли Білу Церкву, розгромили замок польського вислужника Януша Острозького.
27 лютого (1593 року) 2000 українців полягло під містечком П’яткою (біля Житомира); польські вторжники і їхні вислужники взяли в полон 26 українських гармат. Гетман К. Косинський, вийшовши з оточення біля П’ятки, з двома тисячами воїнів підійшов до Черкас, де сидів польський слуга староста (українець Олександр Вишневецький).
"Вишневецький хитрощами заманив Косинського до міста самого з кількома косаками, і там його вбито” (М. Аркас). Хитрощі — зброя не лицарська, але її жертвою стають лицарі; гетман К. Косинський вважав, що єдинокровний О. Вишневецький з ним буде мирно полагоджувати "земельні суперечки”.
404. О. Вишневецький з українцями (запорожцями) підписав умову, що буде шанувати "косацькі вольності”. Умови він не виконує. Косаки шлють послів з Запоріжжя до Києва до воєводи К. Острозького: скаржаться на О. Вишневецького. К. Острозький (слуга польський) схопив послів (запорожців). І почав їх у Києві катувати, посла Богдана Поляна замучив на смерть.
Восени (1593 року) 4 тисячі запорожців оточили Київ, поставивши на човнах гармати. Запорожці вимагають видачі тих, які замучили посла їхнього. К. Острозький, бачачи небезпеку, проявляє хитру ласкавість: дав право запорожцям вільно везти з Києва на Запорожжя порох, зброю, муку, пообіцяв шанувати запорозьку вольность.Восени (1593 року) 4 тисячі запорожців оточили Київ, поставивши на човнах гармати. Запорожці вимагають видачі тих, які замучили посла їхнього. К. Острозький, бачачи небезпеку, проявляє хитру ласкавість: дав право запорожцям вільно везти з Києва на Запорожжя порох, зброю, муку, пообіцяв шанувати запорозьку вольность.
(Запорожці стають силою: польські вторжники отетеріло сиділи у сховищах тоді, коли запорожці ввійшли у Київ, забрали гармати, рушниці, порох. Оточили гніздо польських вторжників (Межигірський монастир), прогнали з монастиря ляха Бобриковича-Коготя. Забрали гармати, які стояли біля монастиря, і повернулися на Запоріжжя).
405. У Европі стало відомо, що в Україні (Русі) росте могутня сила, яка навіває жах на польських вторжників. Цісар Німеччини Рудольф 2-й літом 1594 року прислав посла Еріха Лясоту на Запорозьку Січ: має бути мова про спільний похід Німеччини і України-Руси (Запорожжя) проти Туреччини.
З Москви Борис Годунов прислав на Запорозьку Січ посла Василія Нікіфорова. Послів прийняв гетман Богдан Микошинський. Папа Климент 8-й посилає до гетмана Богдана Микошинського посла Комуловича з даром — 12.000 золотих дукатів. Посол Комулович буде говорити про справу війни з Туреччиною.
Турецький літописець Наїма, пишучи про походи українців (запорожців) проти Туреччини, зазначує, що українці безстрашні: "нема на світі людей сміливіших, що менше б дбали про життя і менше б лякалися смерти”.
Посол Лясота, побувавши на Запоріжжі, повідомив цісаря Рудольфа 2-го: "Українці сміливі й хоробрі люди, від молодості призвичаєні до війни”. Посол Лясота жив на Запоріжжі два тижні, він був вітаний гарматними сальвами, на посла зробили велике вражіння 6000 українських воїнів (запорожців), у боях загартованих.
406. 1594 рік. Косак Северин Наливайко був пушкарем у війську князя Константина Острозького. Магнати Острозькі володіють лісами, ріками, полями, селами, містами. Вони мають (для оборони своїх маєтків) військові загони. І вважають себе підлеглими Польському королеві. Король, їх підтримуючи, зміцнює гноблення Українського народу.
(Між багатими людьми (їх звемо магнатами) України (Руси) часто ведуться домашні війни за межі, пасовища, парахвії. І їх мирить король Польський — одних милує; маєтками обдаровує, інших карає; маєтки у них відбирає. Пушкар Северин Наливайко, будучи у війську Острозького, брав участь у розгромі війська гетмана К. Косинського під П’яткою, де українці жорстоко громили українців. І таку війну не сподобав пушкар Наливайко).
"Не буде спокою, коли Кримські татари нападатимуть на наші поля”, — сказав пушкар Наливайко. І покинув він військо Острозького. І згуртував юнаків. І розгромив татарську залогу. Узяв у татар дві тисячі коней, визволив українців, заполонених татарами.
І юнаки сіли на бистрі коні, діють вершники, очолені полководцем Наливайком, натхненно. Вони горді, що їхній провідник жодній чужій силі не підлеглий.
407. Восени полководець Наливайко (величний, відважний і красивий) об’єднався з кошовим Запорізької січі Григорієм Лободою. Українське дванадцятитисячне військо, ними очолене, завоювало Молдавію, король якої Арон був підлеглий Туреччині. Розгромивши турецьке військо біля Білгорода (на Дністрі), біля Килиї (на Дунаю), українці повернулися на рідну Браславщину, (місто Браслав стоїть на південь від Винниці).
(Польський полководець Ян Замойський увійшов у Молдавію, розгромлену полководцем Наливайком. І посадив на молдавський престол боярина Єремию Могилу, який поклявся бути підлеглим Польщі).
У вересні (1595 року) українці, очолені полководцем Наливайком, перейшли Мадярщину. З Мадярщини пішли на Волинь. Узяли Могилів (у Білорусії), розгромивши Литовське військо. "Куди йдуть? Що хочуть ці легендарні степові велетні-потомки Скитської імперії?” "Це селянське повстання проти польсько-шляхетського гноблення”. "Повстанці боряться за волю?” "За яку волю -державну чи бездержавну? За волю розквітлу в державній Україні (Русі) чи за волю під опікою Польщі, Московитії, Туреччини?”
408. Той, хто має силу неорганізовану, не підпорядковану маєстатові Порядку і респектованої Влади, нагадує буревій, який все на дорозі знищує, але ніколи нічого не будує. Якщо б Українські Сили об’єдналися, вони б вимели польських вторжників з України (Руси), утвердивши світле царство для своїх дітей і внуків. Вони об’єднатися не можуть. Чому? Українці-магнати живуть розкішно, будучи підлеглими Польщі; вони без державної України (Руси) мають розкоші державні.
Вони (українці-магнати) поділені на ворожі табори. Одні з них стали юніятами, прийнявши золоту середину — трохи грецько-православні і трохи — католики. Інші стали дійсними католиками, щоб більшим довір’ям користуватися в короля Польського. Інші — православні грецької віри. Усіх їх мирить, судить і карає поляк-король.
Попи-юніяти ведуть пропаганду на користь Польщі, яка їм "вірою близька”. Попи православія грецького ведуть (трохи явно) пропаганду на користь Москви, яка їм "вірою близька”. Село ворогує з селом. Парахвія воює з парахвією в ім’я віри Христової, "в обороні овець стада Христового”. Усі вони славлять князя Володимира, який став "шваґром візантійського цісаря Василія”, віддав грекам Корсунь "за віно, за царівну”; був осліп, та, ставши підлеглим грецькій вірі, "виздоровів”. Він... виздоровів, а народ його осліпнув.., захворів, утратив Маєстат єдности.
409. Шістсот років тому світлий цар України (Руси) Святослав мав 60.000 воїнів (крім обозу). Українська Сила була об’єднана, була рідна віра — священний ідеал єдности народу, був Маєстат (злотий знак Дажбожий), перед яким всі клонили чола. Усі вірили, що вони внуки Дажбожі, і всі в ім’я спасіння, слави і добра обожували рідний авторитет -обожували царя Святослава. Усі були натхненні, могутні Цілеспрямованістю. Там, де падає Маєстат народу (Знамено Священної Єдности), падає народ; упавши, він буде повставати, бунтуватися, густо буде лити кров свою. Ридатиме, як ранене дитя, в розпачі безнадій, на роздоріжжі взаємоненависти, безавторитетної борні за бездержавну вольность.
"Северине Наливайко, а далі що?” — питали повсталі українці. Северин Наливайко був брилянтним полководцем, але біля себе він не мав ідеолога, який би його військо спрямував на шлях священної державнотворчої борні. Наливайко залишив військо і пішов до свого брата-попа Дем’яна.
Піп Дем’ян вважався славним членом "Острозької групи” оборони православія, палкий прихильник українців-магнатів підлеглих Польщі. Він, як "політрук” православія, порадив братові Северинові бити юніятів, боронити православіє; може поможе православна Москва?
410. ... Горять маєтки юніята-єпископа (луцького) Кирила Терлецького. "За віру православну!” — голосять попи православія грецького. Попи-юніяти, польські вторжники і українці-магнати вважають українців, очолених полководцем Наливайком, "бунтівниками”, які "виломилися з-під накинутих їм панщизняних обов’язків” (І. Крип’якевич).
Юніяти, звідки ви? У 1590 році архиєреї православія грецької церкви в Україні (Русі) відчули, що їхні церковні маєтки багатішатимуть тоді, коли вони перестануть бути рабами Константинопольського патріярха і стануть рабами Римського папи. Вони (архиєреї) хочуть "кинутися не тільки до папи, а й до самого сатани” (М. Грушевський).
У церквах владики (єпископи) перед очима побожних православних рабів, славлять Константинопольських патріярхів, а між собою вони (владики) говорять, "аби владиків було визволено з неволі Константинопольських патріярхів” (М. Грушевський). Патріярхи дивилися на Україну (Русь), як на своїх "овець стада Христового”, а на єпископів, — як на своїх рабів-пастухів.
Константинопольський патріярх наказував "митрополитам Київським і всея Русі”, щоб вони побожних православних "поучали, намовляли, переконували всіх”, що складати датки на оборону Константинополя, то "ліпше ніж дати на службу Божу, або для бідних чи на звільнення невільників”; побожний православний, який жертвує для патріярха, "то знайде в Бога більшу нагороду, ніж хто поставить церкву, або монастир, або дасть що на них” (М. Грушевський, т. 5, стор. 419). На основі цього "Акта Патріархатус” бачимо, що, наприклад, побожні православні України (Руси) "знайдуть у Бога більшу нагороду” тоді, коли справи чужі (ромейські-візантійські) ставитимуть на перше місце, а рідні — на друге.
411. Хочеш "знайти у бога більшу нагороду”, то не помагай братові збіднілому, давай пожертви патріяршому збирачеві, який їздить по містах і селах. М. Грушевський пише, що "такі збирачі від царгородського патріярха, а також і з інших грецьких земель, появлялися дуже часто”, і "сі побори й драчі, без сумніву, викликали на Русі сильне незадоволення”. Хто не задоволений "сими поборами і драчами” патріярших посланників, той безбожник; є кари: "до дев’яти і сорока ран”.
Константинопольський патріярх Єремия щойно їздив по Україні (Русі), "на Боже гроші збирав”, "за гроші гріхи відпускав”, і потім ще й послів своїх прислав. М. Грушевський (покликаючись на твердження Скарги) пише, що патріярші посли "приносять замішання й злі приклади: продають гідності, збирають гроші, як голодні; дають розгрішення, продаючи дари Божі: позволяють двох жінок мати; уживають фальшивих печаток; інші знову продають нас і всіх християн, як шпигуни і зрадники. І з (патріярха) Єремиї, що тут був, чи мали потіху? Набравши грошей, пішов собі. Коли хотів котрий перетягнути його на свою сторону проти другого, щоб зіпхнути його з владицтва, то дав йому золота, а той написав: оповіджено нам і повірили ми, що ти такий і такий, отже скидаємо тебе”, "я тебе посвятив своєю рукою, коли ти мені не пришлеш 12 тисяч золотих, стратиш гідність” (М. Грушевський, т. 5, стор. 559).
412. Архиєреї (владики) хрещенням пригнобленої України (Руси) ваші вівці стада Христового такі нещасні, як і ви. Не прийшов я судити вас, ви самі себе осудили історією життя свого. Наприклад, М. Грушевський пише, що "Кирило Терлецький з Божої ласки єпископ Луцький і Острозький”, пастух овець стада Христового був "двоженцем”, "чужоложником”, убив маляра Филипа, мав зв’язки з бандою, в подорожнього "забрав дівчину до себе й вчинив над нею насильство”, "пробував отруїти архимандрита”, "з його наказу його слуги схопили попа Стефана Добринського і втопили його” (т. 5, стор. 501).
У таких злочинах був обвинувачений владика Терлецький перед князем Острозьким. І з детальністю про це пише відомий афонський монах-аскет Іван Вишенський у своїх "Пересторогах”. Владика (екзарх) К. Терлецький був таким, як і його колеги; він організував банду з своїх побожних слуг, і йшов, як пише Грушевський, "в похід на сусіднє село”. І так є: "Правдивим боєвиком справи унії був луцько-острозький єпископ Кирило Терлецький”, пише др. Г. Лужницький в історії "Українська церква між сходом і заходом”, стор. 254.
413. (У 1590 році (24 червня) у місті Бересті підписали "юнію” "Кирило Терлецький, Божою милістю єпископ Луцький і Острозький; Леонтій Пелчинський, єпископ Пинський і Турівський; Гедеон Балабан, єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський; Діонісій Збируйський, єпископ Холмський і Бельський (Лужницький, стор. 257). Їх підтримали єпископи М. Копистинський, М. Рогоза, І. Потій і король Жиґмонт 3-й. У "Берестейській юнії” архиєреї заявили, що визнають папу "Намісником св. Петра на римськім престолі” і підлягають йому. І просять його, щоб він залишив без змін церемонії, які є в грецькій церкві, "та всі Служби”. І просять, щоб "Його Величність Король” (Польський) давав їм "привілеї”. (Вони мусіли просити папу, щоб він залишив грецькі церемонії "та всі служби Божі”, бо латинських церемоній вони не знали).
"Поки Польський король пришле військо, щоб оборонити маєтки єпископів-юніятів, то свої холопи-бунтівники спалять їх”, — і єпископ М. Копистинський, єпископ Г. Балабан відреклися від "Берестейської юнії”. І їх підтримав князь Василь Константин Острозький. І почалася релігійна боротьба, яка виснажувала, затемнювала розум народу.
"Хто юніят, той з Польщею і Римом”. "Хто грецький православний, той з Константинополем і Москвою”. І почалися синоди і протисиноди, появилися "викляті з церкви”, які інших "виклинали з церкви”. О, архиєреї чужовір’я — які в вас темні душі, який у вас невихований розум, і які грубі в вас почування і розуміння людського життя, віри і Бога.
414. (Іван Франко, користуючись архівними матеріялами, пише: "Митрополитом київським був Михайло Рагоза, бідний шляхтич, що був зразу православним, потому перейшов на лютеранство, відтак за намовою ізуїтів — на латинство, а вкінці, також за намовою ізуїтів, зробився знову православним, але тільки в тій цілі, щоби знищити православіє. Єпископом берестейським був Іпатій Потій, чоловік хоч вчений, але без характеру, брехливий і хитрий. Єпископом луцьким і острозьким був Кирило Терлецький, розпусник і забіяка, про котрого поговорювали, що держав спілку з злодіями і грабівниками, фальшував гроші, і котрому в судах доказували множество різних злочинств, розбоїв, калічення людей і вбивств”.
"Єпископом львівським був Діонісій Балабан, не ліпший від Терлецького, в Перемишлі сидів єпископ Михайло Копистинський, чоловік, що при живій жінці був посвячений на єпископа і опісля також жив з нею. І ось вони почали з’їздитися й радити, як би увільнитися від зверхности патріярха і від надзору братств, і урадили, що найліпше буде піддатися папі римському. Заохотили їх до того обіцянки поляків, котрі говорили, що, як скоро вони сполучаться з Римом, приймуть юнію, то дістануть місце в сенаті польськім, з котрого виключені були всі "іновірці”, значить і православні, а в котрім засідали всі єпископи латинські” ("Буковинський календар”, Чернівці, 1891 р., кн. 8).
(Іван Франко про юнію написав: "Юнія була причиною довгої та важкої боротьби внутрі українського народу і остаточно принесла незміримі шкоди цілому його духовному і політичному розвоєві.., юнія в минувшині не дала нашому народові майже нічого, не лишила в літературі українській ані одного цінного пам’ятника.., натомість знаменито причинювалася до полонізації української інтелігенції”): "Та тільки те правдиве й святе, що для нас, панотців, корисне, і тому погляди Івана Франка треба осудити, або приховати, навчаючи парахвіян, що католицька церква — рідна мати народу”).


[10-01-12][Все для туристов]
Зима на «Буковели» (0)

[09-07-29][Легенди про Яремче, карпати.]
Легенда Гуцульщина (0)
[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Перу: розваги (0)
[09-08-20][Відпочинок і поради]
Їдете на гірськолижний курорт? Ознайомтеся з радами експертів (0)