Субота
18-09-22
01:32

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 97




60. 911 рік. Військові кораблі України (Руси) оточили Константинополь. Імператор Леон 6-й (886— 912) посилає послів, просить миру. Архиєрєї святої Софії дізнаються від монахів-утікачів, що українці-русичі спалили селища біля Халкедону і Никомедиї. Дорога, яка йде від Константинополя до Адріанополя і Филиппи, в руках царя Олега.
Корабель, в якому пливли золоті скарби з Амфиполя Македонського, схоплений воїнами України (Руси). Три кораблі, навантажені зерном, з Лариси, а також корабель, який віз залізо з Спарти — здалися без бою, їм наказано відчалити від Константинополя, іти Босфором, увійти в понт Евксинський (в Чорне море).
61. Біля царя Олега стоїть атіман Радогост (архиєрей Ардаґастас), атімани (вогнищани) з Любеча, Чернігова, Новгороду, Дону, Туріва, Овруча, Дрегова. Посли імператора Леона 6-го ідуть від святої Софії, несуть ікони Ісуса Христа, монахи підняли хрести, єпарх тримає в руках символ Константинополя (мідяний двоголовий орел).
На кораблях України (Руси) лопотять стяги, виблискує на сонці знамено Дажбоже (Трисуття), стоять в шоломах воїни, тримають у лівій руці щити, у правій — списи, меч у кожного воїна на поясі при боці. Коли загули сурми і загриміли бубони на кораблях царя Олега, візантійські посли передали письмо Україні (Русі). Візантія хоче відкупитися.
62. Цар Олег сказав послам і архиєреям Святої Софії: «Візантія хоче Україну (Русь) хрестити, а це значить — поневолити її розум, її душу, її жили і навчити її бути рабинею Візантії. Стоїть біля мене атіман Радогост (архиєрей Ардаµастас), знає він ці таємні замисли імператора Леона».
«Сила Дажбожа, яка тримає землю, рухає води по ріках, хвилює моря, рухає кров по жилах, всесильна! Христос і Могамет, якщо ще не знають, що без Сонця (світила Дажбожого) вони б не мали сил ходити по землі, то їм ми можемо сказати. Знамено Дажбоже я утверджую на вратах Візантії, хай бачать Христос, Могамет і Босфор, що Україна (Русь) — земля миру, світла і сили, не хоче від Візантії хліба, оливи, архиєреїв, овець, верблюдів, вина, рабів, свиней, хоче щирости і чести! Хоче, щоб Візантія знала, що Україна (Русь) велика, багата, сильна і щира! Ми, українці-русичі, не барбари — звірообразні гіпербореї, ми люди правдоносних мечів!»
63. Цар Олег і імператор Леон підписали договір. 1. Київські купці, які живуть у Константинополі, мають при собі печать града Кия і є недоторканими людьми.
2. Київські купці мають право на торгах купляти товари в необмеженій кількості, і їхні товари тримає під охороною єпарх Константинополя.
3. Єпарх Константинополя дає київським купцям добірний харч, зручний нічліг, охороняє їх від піратів та інших грабіжників, які є на Босфорі і на берегах моря (від Константинополя до Херсонесу).
Договір скріплений печаттями града Кия і града Константина, і затверджений клятвами візантійців, які вірять у Христа, і клятвами українців (русичів), які вірять у Дажбога.
64. Цар Олег, прибувши до Києва, дав царевичеві Ігореві золотий меч. І сказав атіманам-воєводам: «Україна (Русь) іде на Іран (Персію). Іранці (перси) не люблять нас, скитів, з прадавніх часів. Чули, що говорив Віщий Гугул про Дарія, про Неневию, про Вавилон?»
Військо України (Руси), стомлене довгою дорогою, відпочивало на берегах тихого Дону (Танаїсу). 600 кораблів (лад'їв) стоять на колесах. Степами цар Олег пройшов до повноводої ріки Ра (до Волги), Волгою ввійшов у море Каспасів. Каспаси (плем'я скитське) говорять мовою зрозумілою.
65. 913 рік. 600 кораблів (на кораблях по 20 і по 40 воїнів) причалили до південних берегів Каспійського (Каспаського) моря, до Гирканії, Атропатени. Місто Раги, в якому живуть персіяни, стріло воїнів України (Руси) на верблюдах, ослах. Персіянські килими навантажувалися на кораблі царя Олега. Персіянські маги проголосили, що шах Олег — вибранець Неба і Землі. Волхв Сварг їм сказав: «Цар Олег Віщий, він завжди під стрілами ворожими, він болісти лихої не знає, він ворогів усмиряє, світлу правду на землях утверждає».
Київ. Цар Олег занедужав. Віста, Полява, Мирна і Предслава (доньки атімана-вогнищанина Гаттусили) помили ноги цареві, вони вночі і вдень біля нього. Олег любить, щоб Віста сиділа біля нього. Краса її ніжна, душа в неї мила, очі її, як небо сині й спокійні, тіло її — васанта (весна) землі Дажбожої.
Він (цар Олег) покликав Радогоста і сказав: «Хай Віста буде твоєю женою. Поклич атіманів, почекай. Віста, Полява, Мирна, Предслава, ось ключі! Оксамити, золоті вінці візьміть собі».
Коли прийшли атімани, їм сказав Олег: «Слухайте віщих волхвів — хранителів віри України (Руси), слухайте, що рцить вам Небо і Земля, бороніть богів, які є ріками, полями, лісами нашими, бороніть знамено Дажбоже».
66. «Безвідмовно виконуйте накази Ігоря. Коли ж почнете думати: чи наказ його, даний вам, мудрий, чи глупий, земна черв пожере вас і потомків ваших. Перемога і слава там, де сильний володар. Сильний володар там, де наказ володаря є наказом життя. Бережіть Ігоря так, як бджоли бережуть матку свою».
«Ноги мої холонуть, серце хоче спочинку, заходить сонце життя мого, іду я в Зоряне Царство Предків. Не плачте. Плач розслаблює серце».
67. Царевич Ігор, як вітер, пролетів по Хрещатій долині — жахнулися воїни, побачивши, що його кінь перескочив рів глибокий і помчав між дубами. Що є? Віщий Гугул у Священному Гаю розвів духмяний запах сосновий.
Ідуть атімани-воєводи, у руках щити. У білосніжному одінні шовковому, підперезана золотим поясом, на якому іскряться дорогі каміння, привезені з Персії, у віночку, з білими квітами в руці, в золотих сап'янах іде Віста, поруч з нею ідуть її сестри, несуть світильники, вар у мисі золотій.
Ігор скочив з коня, скинув шолом і став на коліна перед Священним Вогнем біля Врат Слави.
68. 914 рік. Град Кия плаче — помер цар Олег. Дослідник А. Я. Гаркавий у книзі «Оповідання мусульманських письменників про русичів» на сторінці 272-й пише, що араби обряд поховання в Русі (Україні) змалювали так: «Коли вмирає хтось із знатних, то викопують йому могилу у вигляді великого дому, кладуть в домі покійника і разом з ним кладуть одяг його, зброю, золоті браслети, які він носив. І потім опускають у дім цей багато харчів, посудину з напитками і карбовану монету. Нарешті кладуть у могилу (у дім) живою і влюблену жінку покійника. Потім отвір могили закладається і жінка вмирає ув'язнена».
69. Мусульманські (чи, як кажуть українці, бусурманські) письменники, щоб жахнути своїх одновірців-мусульман навмисне (або через непоінформованість), не зовсім правильно описали обряд поховання.
Ніхто в Україні (Русі) ніколи в могилі живу жінку не замурував — є загально відомі оріянські обряди поховання, і про них я говорю в оповіді «Поховання». Є правда, що дружина вірна і люба (жінка володаря), яка не мала малих дітей, казала: «Служила мужу своєму вірно на світі цьому, піду служити йому й на тому світі».
70. Християни знають, що в їхній вірі багато говориться про «позагробне життя», але одна справа говорити про «позагробне життя», а друга справа — вірити. Оріяни вірили щиро і поступали так, як вірили — віра була їхньою дійсністю і дійсність була їхньою вірою.
Муж помер у ратньому поєдинку чи на полі працюючи. Його жінка не хоче з ним розлучатися ні на цьому, ні на тому світі. І в анналах Риму, Арабії занотовано, що в Україні (Русі) жінки «на диво чесні», їхня чесність дивна тому, що жінка українка (русичка) прагне бути чесною сама перед собою, а не перед людьми. Вона честь свою береже тому, що честь робить її веселою, бадьорою, щасливою і гордою, і дає для її душі світлий спокій.
71. Є й сьогодні в характері жінки українки почування, які проявлені в таких словах (риданнях): «Муже мій, життя ти моє, пощо ж покинув мене самую і сам в далеку дорогу відходиш, візьми й мене з собою, і що ж я без тебе робитиму, з ким життя ділитиму, з ким ділитимуся і горем, і достатками».
І люди тримають жену під руки: умовляють її лишитися з родиною. Жінка, сльозами очі заливаючи, нахиляється над могилою, до мужа руки простягає, каже: «Бери й мене з собою». Ромеї, араби мають інший склад душі, помер араб — не треба копати могили, поклали покійника, прикидали камінцями — у спеку тіло їдять мухи, хробаки. Кістки згортають, і тут же кладуть нового покійника.
72. У древні часи (в часи Трипільської України), десь п'ять тисяч років тому, жена пила напій, який її приколихував до вічного сну. І її ховали поруч з її мужем: така була заповітна воля чесної жінки. Греки і латини вважають, що ця жінка так поступає тому, що вона варварка-дикунка. Я хочу сказати, що греки і латини мають свої поняття духовної культури, а ми — свої.
У п'єсі Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульета» (і про це я ще буду згадувати) описана вірна любов — кохана хоче вмерти з коханим своїм: вона вважає, що її життя без коханого вартости не має. Що це — прояви дикого варварства, принесеного з України (Руси) до Італії?
73. Царевич Ігор після поховальної тризни пішов з атіманами до Київського Священного Гаю, де стоять знамена з Вишгорода, Межибожжя, Брягина, Тихомеля, Турова, Береста, Воїна, Деревича, Білої Річиці, Новгорода, Остера та з володінь приєднаних до Києва — з Мері і Чуді. І тут стоять знамена послів з Хозарії, Угрії, Болгарії.
Віщий Гугул поклонився матері-Землі. Він, тримаючи меч у руці, став обличчям на Схід, і воїни мечі спрямували на Схід. Потім він став на Південь і воїни мечі спрямували на Південь, і так зробили, ставши на Захід і Північ, що означало: світ видимо (бачимо), землі рідні від вражих сил бережемо; мечами славимо себе, віру і правду України (Руси).
74. Віщий Гугул, меч царя Олега передаючи цареві Ігореві, сказав: «Дажбоже, ім'ям Твоїм і в ім'я Твоє благословляю Ігоря, знамено царя України (Руси) вручаючи йому. Царе Ігоре, ти сонце наше, ти тато наш, ти наша правда, правдою суди нас, правдою карай нас і правдою слав і ощасливлюй нас, ми вірне чадо твоє».
Атімани підходили (по черзі), складали клятву. Атіман Сварг сказав: «Клянуся, що життям і смертю славитиму віру України (Руси). І ні Тебе, царю Ігоре, ні друга свого не покину на полі брані. Житиму, щоб жила Україна (Русь). Учитиму воїнів коритися наказам. Учитиму дітей, що слава, воля і скарби там, де йде мечоносець царя Ігоря».
75. І цар Ігор (учень віщого Гугула) сказав: «Люди України (Руси)! Знамена наші під час ратньої брані вищі за життя наше і святіші за богів наших! Тільки Дажбог, який освітлює дорогу богам і володарям, усім племенам нашим, володіє нами, і більше — ніхто! І Небо (Свар'я) і дім Сваржий (Сваргаоко), де душі Предків царюють, благословляють знамена України (Руси)!»
76. На Хрещатій долині і хрещатно, і велелюдно — Київ святкує. Розстелені білі полотна, рядами горять смолоскипи, стоять квіти у дзбанках. Жінки варять страву. Купами лежать приготовлені до смаження і варення кури, гуси, качки, голуби, свині, кози, вівці та інша свіжа й ситна гав'ядина.
На сковородах смажиться риба (сом, щука, лящ, осетер), і тут же стоїть у бочках свіжа (ще жива) риба, щойно привезена риболовами. Дівчата всі одягнені в довгі білі льолі, і всі вони подібні на себе, ніби доньки матері однієї, вони у вінках, сережках, золотих поясах, це доні знатних родів Київських. Вони носять мисі, і рядами їх ставлять на полотнах, які тягнуться по Хрещатій долині аж до Дніпра, де рибаки з воїнами вивантажують з лад'їв бочки з медом — дар Чернігова і Любеча.
Кияни перед тим, як сісти до страви, миють ноги і руки в джерельних струмках: хто має руки непомиті, той ображає око людське, до їжі святої потрібні чисті руки.
77. Біля царя Ігоря за дубовим столом сидять атімани-воєводи Палаза, Лукал, Скотана, Сармат, Бужан, Ревун і Грива. Вони ведуть розмову про бистру ріку Кура, яка тече з гір Кавказьких у море Каспаське, в ній коні напував цар Олег.
Атіман Гаттусила і атіман Бразд оповідають про країну Табарістан та гради Сарі і Амуль, де персіяни (іранці) силу мають.
Цар Ігор сказав, що, Дон перепливши, він прийде до Семендару і Дербенту, і потім приборкає Табарістан, де на торгах хозари продають спійманих на берегах Дону українців (русичів). Хозари — смрадні люди, не хочуть жити з праці рук своїх, ловлять мирних людей і їх продають персіянам, або — грабують орачів.
78. 941 рік. Радогост повідомив царя Ігоря, що греки-ромеї в Константинополі біля святої Софії пов'язали киян — полонених, які відмовилися веслувати на каторзі (на кораблі), що курсував між Константинополем і Херсонесом, усім їм повідрубували голови.
Купці-кияни, які пробували боронити людей своєї крови і свого язика, ув'язнені, і в них відібрані скарби, сидять вони у підземеллі, занурені по пояс у воді — сидять у темноті.
Візантійський хроніст Семеон Лоґотета у хроніці «Ліютиранда», описуючи життя святого ромея Василія, зазначує, що в 941 році цар Ігор бив Візантію. Бій не був успішний: греки-християни, які торгували у Києві, таємно повідомили про похід царя Ігоря. Візантія зібрала військові сили з Фракії і Македонії, і зробила засідку: 1700 українців (русичів), які плавали на водах Босфору, були «взяті з води» і на гіподромі (перед святою Софією) їх карали — відрубували їм голови; ті, що мали могутні м'язи, спаслися, їм ромеї (гречини) повиколювали очі і вони стали веслярами.
79. Візантія тріюмфувала, що вдосконалила зброю — кидала горючі іскристі кулі на лад'ї: воїни, рятуючись від вогню, скакали у воду, їх ловили і карали. Цар Ігор, не мігши ввійти в Константинополь, зруйнував Вифинію (Клавдіополіс) та інші міста Іраклії і Пафлагонії, і безжалісно сік ромеїв (гречинів) — мстився за 1700 покараних на гіподромі.
«Варвар Ікмар, тебе переміг Христос!» — речали ромеї (греки), голови відрубуючи українцям (русичам), — такі вісті приніс до Києва щойно прибулий купець. «Я ще буду говорити з ромеями», — сказав цар Ігор. Він відвідував київських ковалів, оглядав ковадла, молоти, приглядався до нового способу гартування мечів.

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №97




[10-01-12][All for the tourists of]
Here begin and conclude a ski season (0)

[09-08-22][Відпочинок і поради]
Їдемо дивитися на жирафів, водопади і корали (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
«Хомячьі» закупівлі або календар світового розпродажу (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Автобусний тур: їхати, не їхати (0)