Четвер
18-11-15
07:54

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 269




"Відвага для юнаків і дівчат, а я вже бабуся. Пораюся на кухні, на вгороді, де Відвага не потрібна". Тішся, бабусе рідненька, відважними внуками, розкажи їм про свою відважну молодість, щоб вони з тебе брали приклад, гордилися тобою. І знай: праця на кухні тяжка, тяжку працю здібні виконувати тільки відважні добротні бабусі. Будь відважною бабусею!
Відвага — прикмета щасливої душі. Людина, віддано й розумно закохана в Відвагу, звідує таїни щастя людського. Хвилювання відважних не всім зрозумілі. У древні часи історії людства відважні люди були проголошені богами. Відвага вважалася прикметою божественности.
Відважні люди спокушені небезпекою — вони люблять небезпеку, щоб її роззброїти, перемогти. І в перемозі знайти першоякісну поживу для душі своєї: найвищий чар приємности. Серця людські завжди належали відважним. І особливо тоді, коли Відвага квітнула сяйвом благородности. Відважна воля і ляклива воля ніколи не сиділи поряд. Відважна воля — вогонь. Ляклива воля — дим.
Відвага і лякливість можуть бути як дар спадковости. Дітей лякливих треба виховувати в дусі любови до Відваги. Природі людській більш властивий дух відважности, ніж лякливости. Людина тоді, коли освоїла вогонь, відчула свою перемогу над тваринним світом. Відчуття перемоги їй дало віру в себе — з віри в себе родиться Відвага.
Боязливу людину в нашому народі називають "заячою душею". Боязлива людина не любить своєї боязливости. Знаючи, що їй не вистачає Відваги, вона оправдується: справа добра, але тяжка, і я не вірю, що матиме успіх, і тому її не виконав. Не підтримувати добру справу тому, що вона тяжка, це філософія самозалюбленого боягуза. Перемагаючи тяжкі перешкоди, людина не тільки мужніє, а й відважніє — складає іспит життя красивого і благородного.
Будь благородним: май Відвагу визнати свою помилку і май Відвагу її виправити. Май Відвагу вибачитися, коли свідомо чи несвідомо завдав біль ближчому своєму. Май Відвагу вибачити тому, хто кривдив тебе по своїй глупоті. Пробачення — шлях згоди і великодушности. Той, хто знає собі ціну, завжди готовий пробачити тому, хто його скривдив словом чи нерозважним вчинком. Май Відвагу — вибач ближчому своєму, коли він просить вибачення і обіцяє виправити свою помилку. Невідважні люди не були мудрецями. Мудрі люди вміли панувати над негативним настроєм, а не піддаватися йому.
Боязливі люди бояться обмовлень, бо у них немає Відваги оборонити себе. Боязливі люди бояться переслідувань, і тому стають пристосуванцями: в них немає Відваги відстояти свої переконання і за них страждати. Боязливі люди мають боязливу мораль: вони славлять те, що ненавидять, вони боронять те, що їх гнобить. Вони неморальне звуть моральним. Нечесне ставлення до себе, до ближчих своїх і до ворогів своїх робить їх щасливими по-нечесному.Боязливі люди бояться обмовлень, бо у них немає Відваги оборонити себе. Боязливі люди бояться переслідувань, і тому стають пристосуванцями: в них немає Відваги відстояти свої переконання і за них страждати. Боязливі люди мають боязливу мораль: вони славлять те, що ненавидять, вони боронять те, що їх гнобить. Вони неморальне звуть моральним. Нечесне ставлення до себе, до ближчих своїх і до ворогів своїх робить їх щасливими по-нечесному.
Щоб до нечесного життя звикнути, боязливі люди нечесність звуть чесністю. І цим оправдують боязливість душі своєї. Вони по-мудрагельському себе потішають: от Богдан був відважним і загинув, обороняючи вітчизну від банд Щорса, а Афанасій був лякливим, пересидів у соломі і лишився живим. Але сьогодні між живими немає ні Богдана, ні Афанасія. Та є пам'ять, що Богдан жив і впав на полі брані як славна людина — син народу.
Афанасій жив як боягуз, і не заслужив у народі доброго слова згадки. І діти Афанасієві живуть пригноблені: їм соромно, що люди звуть їхнього батька боягузом, який ховався в соломі тоді, коли сини обороняли Вітчизну. Безвартісне життя того батька, який своїм життям принизив життя дітей і внуків.
Хто не вірить у Відвагу, відважним не буває. Той, хто має волю і мету, повинен відважно себе спитати: "Маю я благородство бути відважним, щоб звеличити волю і мету?" Не володіючи Відвагою, не вирушай у дорогу відважних: живи і працюй там, де Відвага не потрібна. Відвага — крила волі і мети. Відвага — душевна краса славних синів Вітчизни.
Родичі, пам'ятайте науку відважних предків — Скитів бистроконних. Вони дітей учили Відваги, призвичаюючи їх до їзди на конях, до вміння володіти зброєю. Ви вчіть! У матері Орлиці — орлята, у матері Зайчихи — зайченята.
2. Правильне Хотіння має Любов, Справедливість, Послідовність.
Хотіння і мислення поєднані. Хто має натхненне Хотіння, той має натхненне мислення. Висока шляхетність Хотіння узгоджена з високою шляхетністю мислення. Людина сама вирішує — хотіти чи не хотіти, розвивати в собі Хотіння чи забути про нього.
Є вислів: "То культурна людина, а то — грубіян". Животина сліпо кориться тілесним Хотінням. Людина вміє панувати над тілесними Хотіннями. І в цьому проявляється сила людського духа. Людина, яка сліпо кориться низькому Хотінню, стає рабом низького Хотіння. Культурна людина вміє свідомо керувати своїм Хотінням.
Щоб Хотіння здійснити, треба мати силу волі. Уже знаємо, що воля — це здібність людини діяти так, як їй підказує Хотіння і мислення. Є люди, в яких мало розвинена воля — їм так тяжко втілювати в життя світлі Хотіння.
Хотіння — внутрішнє прагнення до здійснення, виконання. Хотіння — прагнення Волі. У людей, які мають мало розвинену Волю, мале Хотіння. Воля і Хотіння — одноджерельні. Не випадково слово "воліти" значить "хотіти", воління — Хотіння, волію — хочу.
Хотіння — пристрасть, прагнення щось мати, прагнення щось здійснити, щось відчути, щось досягнути, щось бачити, щось зрозуміти. Хотіння обіцяє приємність. І тому людина прагне завершити його. Хотіння зігріте чуттєвістю: по вартості Хотіння пізнається вартість людини. Людина є такою, яке в неї Хотіння і який шлях здійснення Хотіння. Хотіння — самовизначення змісту "я" людини. Хотіння має бути моральне, стійке, несуперечливе, повноцінне; душа Хотіння — добродійство.
Є Хотіння пристрасне, палке, кипуче, високе, зворушливе, шляхетне. Є Хотіння темне, кволе, стомлене, обмежене первісними жаданнями тіла й душевною нерозвиненістю. Є Хотіння збочене — прагнення знайти потіху, завдаючи біль ближчому, тішитися, бачачи його страждання. Є Хотіння впорядковане (дисципліноване), виховане, приємне, світле. І є Хотіння грубе, жорстоке, животинне.
Є Хотіння любити і є Хотіння ненавидіти. Є хотіння ощасливити люблену людину і в її щасті бачити своє щастя. Є Хотіння бачити Вітчизну багатою, вільною, славною, і в її багатстві багатіти, і в її волі розвивати воління, і в її славі славитися.
Є Хотіння почути щире слово і потішити людину щирим словом. "Я молода людина. І мені нічого не хочеться, живу: аби день до вечора. Чому так?" Треба знати, чому вашу молоду душу залишила молодість. Хотіння — енергія душі і тіла.
2-а. Любов. Хто любить, той переживає ревність, гнів, страх, радість, приємність, журбу, тривогу, турботу, неспокій, прагнення, відвагу, настороженість, втому, бадьорість, відданість, скупість, натхненність: усі ці зворушення викликаються в людині Любов'ю. І тому Любов вважається всесильною, їй не страшні смерть, погрози, голод, в'язниця, страждання. У Любові беруть участь почуття (зір, нюх, слух, смак, дотик), беруть участь Розум і Духовність. Чим шляхетніші почування і жадання, тим шляхетніша Любов.
Любов очолена розумом і волею, але немає підстав вважати, що вона народжена розумом і волею. І тому Любов часто має хотіння панувати над розумом і волею. Є в нашому народі прислів'я, що Любов — це серце, "дай серцю волю, заведе в неволю". Любов може збагачувати душу і може збіднювати: значить справа не в Любові, а в її змісті. У якостях її зерна, в її вартості, в її поводженні.
"Як я люблю тебе, мій рідний краю, як я люблю красу твою, твій люд!" — пише Іван Франко. Він любить рідний край, рідний люд природньою, моральною Любов'ю. Він любить рідне цілісною, пристрасною душею. І в цьому святість, краса, розумність Його Любови.
Немилостиві люди, які прагнуть Любов природню, моральну перетворити у знаряддя спустошення душі, гноблення почувань і розуму. Українець, який любить Єрусалим, Греко-ортодоксію, Ватикан, Московію більше, як Київ, має Любов неприродню, неморальну, прищеплену, вмовлену, накинуту. Не можна добру чужу маму любити більше, ніж добру рідну маму. Хто не здібний цієї істини зрозуміти, той утратив пошану до себе, до родичів своїх, до Вітчизни своєї, а коли й має пошану, то її моральна вартість низька, бо вона не цілісна: над нею домінує поняття, що рідне — другорядне, а чуже — першорядне.
Любов до Вітчизни пристрасна й світла жаріє тільки в пристрасних і світлих душах. Могутній той народ, який має синів, об'єднаних Любов'ю до Вітчизни. Любов може об'єднувати народ і Любов може роз'єднувати народ. Любов єднає народ тоді, коли народ має благородну душу: щоб душа народу була благородною, треба, щоб було одне поняття Любови.
Усі віри (релігії) визначають свої поняття Любови, значення Любови, розуміння Любови і моральні закони Любови. Я про це говорю у оповіді "Правильна Віра має Природне Народження, Блаженне розуміння, Правильне Призначення".
Неоднакова Любов до України здеморалізовує українців. Ослаблює їхню духовну енергію і їхнє самовизначення. Народ, сини якого неоднаковою Любов'ю люблять Вітчизну тому, що мають різні поняття національної Любови, ще не готовий бути державним народом. Не забуваймо, що є англійці-католики і є англійці-протестанти, є німці-католики і є німці-протестанти.
Коли почалася війна, то англійці-католики не єдналися з німцями-католиками, німці-протестанти не єдналися з англійцями-протестантами. У них Любов до Вітчизни панувала над Любов'ю до католицизму чи протестантизму: а коли так, то в них головною життєстійкою силою є національні почування. Їх можна називати націоналізмом, культом монарха, культурою національної гордости.
Я відроджую між українцями моральність української національної Любови у Святині Рідної Української Національної Віри. Хочу, щоб в українців була українська Любов до України. В українців католицької віри є католицька Любов до України. Їм їхній духовний лідер (папа римський) дає настанови, як вони мають любити Україну. Вони справи католицькі ставлять на перше місце, а справи українські — на друге. Вони люблять українські справи тому, щоб корисно їх підпорядковувати справам католицьким.
І щоб католицькі справи добре розвивалися, вони вдають (особливо ксьонзи) найвірніших синів України, в душі ж вони є слугами ватиканськими. Хто служить двом панам, той має малу духовну вартість.
В українців греко-ортодоксії Любов до України греко-ортодоксальна. Вони, як і католики, щоб краще промовити до душі народу, речуть, що мають рідну греко-православну церкву. Чуже не стає рідним від того, що ти його рідним називаєш: у чужому зміст чужий. В українців московсько-большевицької віри Любов до України московсько-большевицька: такий українець Москву ставить на перше місце, а Київ — на друге.
Чужа віра — чужа Любов. Два українці — два вороги: їх поробила ворогами Любов. Вони стали ворогами тому, що вони нерідносутньою Любов'ю люблять самі себе. Їхня любов їм дана, і вони її прийняли тому, що мусіли: вартість такої Любови копійчана; копійчаною Любов'ю люблять Україну копійчані люди. Людина є такою, якою є її Любов.
"Я всіх Люблю однаковою любов'ю, я за міжнародню любов, люблю всіх людей!" Хто любить усіх, той не здібний відрізнити злодія від добродія, не здібний відрізнити сина Вітчизни від зрадника Вітчизни, або — сина Вітчизни зве зрадником, а зрадника Вітчизни — зве сином. Той, хто любить усіх, є малої думки про свою Любов, або — нікого не любить. Або: той, хто любить усіх, має душу по-безтолковому добру: усім роздає добро своєї душі — добродіям і злодіям. Безтолкова доброта має малі моральні вартості. (Про вартості Любови я детальніше оповідаю у оповіді "Правильна любові).
"Любіть Україну, любіть її во врем'я люте", — учить Тарас Шевченко. "Любіть Україну" значить — будьте людьми. Людина, яка не любить Вітчизну, утратила все: її душа стала порожньою, вона утратила зв'язок з коренем свого роду. Не всі сини однаково люблять матір: чим благородніший, чутливіший син, тим багатше його серце на Любов.
"Є мати з тяжкою вдачею, її тяжко любити. Вона хоче, щоб все було так, як вона хоче". Треба знати, що не в кожної матері дитинство було оточене добрими вихователями. З причин неправильного виховання може в людини бути неповноцінний характер, до якого (особливо тоді, коли він належить матері) треба ставитися терпеливо.
Ненависть — почуття, властиве вдачі людській, воно живе в її інстинкті. Людина має свідомо пригашувати ненависть негативну і розвивати ненависть позитивну. Є в народній пісні слова: "Хіба ж хто кохає нерідних дітей?" Українці — чужі діти для Кремля, Ватикану, Берліну, Константинополя: якщо вони так засліплені, що не здібні осмислити цієї істини, духовність їхня хвора. Їм треба лікуватися. Їм треба самооздоровитися.
Їм треба занедбати ненависть негативну — ненависть до рідних синів (Мазепи, Орлика, Войнаровського, Петлюри). Їм треба розвинути ненависть позитивну — ненависть до ворогів Вітчизни (до північних, східних і західних зайдів, таких як лєнінці, гітлерівці).
Любов до Вітчизни — вічна молодість Людства. Любов викликає в людині великі духовні сили. Вона квітне кров'ю на прапорах Вітчизни. Вона завжди сучасна і завжди високо цінена. Вона (чиста патріотична Любов) завжди пристрасна, відважна, хвилююча, мрійна. І свята. Вона не буває перекупкою. Вона живе у вдачі народній. І переходить, як цінна спадщина, від покоління до покоління. Безумство залюблених у Вітчизну — мудрість національної волі. З крови безумно залюблених у Вітчизну, як з іскри, загорається в народі хотіння мати свою державу, мати свій шлях національного самовтвердження. Любов до Вітчизни має право бути такою, якою їй хочеться. Їй хочеться ненавидіти ворогів Вітчизни: о, святі її хотіння!
Хто не вміє ненавидіти ворогів, той не вміє любити приятелів. Серце добре чуйне: воно не може любити того, хто йому завдає болі. Син не може любити того чужинця, який повісив його матір. Любити ворога Вітчизни значить любити зло: хто любить зло, у того зла Любов. Зла Любов знаходить місце тільки у злому серці.
Без Любови до Вітчизни не можна відчути щастя бути сином Вітчизни. Без Любови до волі не можна відчути щастя волі. Без Любови до мети не можна дійти до мети. Без Любови до відваги не можна здійснити відваги.


[11-01-17][Все для туристів]
Коваль галицької фотографії (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Шомон: Лиса гора (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Кухня Малайзії - повнота вражень (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Прикмети і повір'я: національна кухня Індонезії (0)