Вівторок
18-09-25
16:51

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 121




140. 988 рік. Після Різдвяних свят іде Стрітення. На Стрітення (у місяці лютому) лютує Зима, чуючи, що її сили слабнуть. Починають танути сніги, птахи, які зимують під стріхою, розцвірінькані, п'ють воду, яка краплями стікає по льодових пальцях, до стріхи примерзлих.
Молодь іде на Кий-гору. Група молоді, одягнена у кожухи — це Зима. А група молоді, одягнена у зелене одіння — це Літо. Тримаючи мотуз, вони змагаються, міряються силою — їхні сили майже однакові. Та Біле Буття (Білоба) має по своїй стороні Сонце — всеперемагаюче Сонце, перед яким слабне Чорне Буття (Чорноба).
Молодь, розсміяна, обадьорена змаганням, червонощока після змагання вітається, кажучи: "Стрітення, благослови матір-Землю теплим литієм!" (Слово "літо" походить від слова "лити", "лиття" (час падання дощів, час "давання життя", слово "дощ" у давні часи вимовлялося як "даж" чи "дажа" — давання життя).
141. Тисячі киян урочисто відзначають Стрітення. На Стрітення прийшли атімани-воєводи, косаки, купці. Весь Київ радується Стрітенню, а царя Володимира немає. Він у Двірцеві з єреєм Архандонісом. Він вчора сказав місіонерам-мусульманам: "Руси єсть веселиє пить, не можем без того бить".
Єрей Архандоніс говорить: "Єдина на світі свята ріка Йордань. Бєсовську віру мають українці (русичі), і тому ріку Дніпро звуть святою, о, брудні паґануси! Ідолопочитателі, замість того, щоб покірними молитвами душу всмиряти, танці влаштовують, присідають, підскакують — варварське потворне зловір'я мають".
142. І сказав цар Володимир: "Волхви кажуть — для візантійців візантійський Саваот — правдивий Господь. А для киян київський Дажбог — правдивий Господь. І візантійці і кияни — правдиво віруючі люди". І сказав єрей Архандоніс: "Ні, царю Володимире, люди — це глупе стадо, а цар — це мудрий пастух. Люди — слуги твої. Слуги твої не хочуть вірити, що ти на престол царський посаджений правдивим Господом Саваотом, і тому вони проти віри грецької виступають. Вони вірять, що ти син рабині, братовбивець, винолюб, бабій. Тільки віра грецька дасть тобі таку силу, яку має імператор Візантії — наставленик Христа — Творця Неба й Землі. Царю, ти прийняв хрещення — маєш віру грецьку, Христа пізнав. Чому не хочеш хрестити рабів своїх?"
143. Цар Володимир зачарований казанням єрея Архандоніса. Він хоче мати таку силу в Києві, яку має імператор у Константинополі. (У Константинополі "імператор" непомильний суддя справ божеських і людських). "На землі немає жодної різниці й жодного віддалення між владою Бога й владою імператора". "Імператор має вищу владу від патріярха, тобто від голови Церкви, бо коли патріярх має владу над душею людини, то імператор має владу над тілом і душею". (Др. Григор Лужницький, "Українська церква між сходом і заходом", Філядельфія, 1954 р., стор. 36).
На західному березі південного Криму греки з латинами звили гніздо — спорудили град Херсонес (Корсунь). І звідси вони обпливають південні береги України (Руси). І тут вони мають гучний торг — зловлених у степах юнок і юнаків на торзі продають і відправляють їх у Константинополь.
Цар Володимир, щоб заспокоїти обурення киян, які відкрито почали говорити, що він "вже греком став", пішов з військовою дружиною на південь і оточив Херсонес.
144. У Херсонесі перебував болгарин — піп Анастас. Греки (і про це пише Охритський єпископ Теофілякт у своєму описі життя Климента) звали болгарських священиків "скотоподібними" — нездібними добре опановувати грецьку мову. Піп Анастас знав особисто царя Святослава, який хоч і не був християнином, та совість мав вищу як у грецьких християнських імператорів.
Піп Анастас утік з Херсонесу і повідомив царя Володимира: "На схід від городища є криниця, з якої проведена вода, відведи воду і здобудеш городище". Греки, не маючи води, обезсиліли від згаги. Цар Володимир увійшов у Херсонес.
Імператор Василій 2-й обезсилений повстаннями. Херсонес (важливе джерело хліба, риби і м'яса) упав. Німецький цісар Оттон 3-й заручений з Анною — донькою славної красуні Феофанії і сестрою імператора Василія 2-го. Двадцятивосьмилітній Анні брат сказав, що вона повинна врятувати Херсонес.
145. І сказав єрей Архандоніс: "Царю Володимире, сам бачиш — Христос любить тебе, Христос зріднює тебе з вінценосною царівною Анною. Стаєш ти зятем імператора Візантії. Віра грецька ощасливлює тебе. Хто тепер у Києві відважиться сказати, що ти син рабині?"
("Візантія всіми силами намагалась релігійно опанувати Україну. Бо перемога одного чи другого віровизнання значила, якщо не політичне прилучення, то політично-культурний союз чи радше залежність України від даної держави, в цьому випадку Візантії" (Др. Г. Лужницький, стор. 25). Е. Вінтер у книзі "Візантія та Рим у боротьбі за Україну" твердить, що грецькі єреї вміли успішніше впливати на розум царя Володимира, як латинські).
У Херсонесі цар Володимир скинув одіння царя України (Руси) — золотий шолом, залізну кольчугу (сорочку), накидку, оздоблену древніми взорами (схожими на гуцульські вишивки), м'який зручний шкіряний обув. І греки-монахи почали царя України (Руси) одягати у грецьке одіння. Вони натягнули на царя Володимира скарамангій. (Скарамангій — довга до самих п'ят сорочка, яка нагадує мішок). Підперезали царя Володимира широким червоним поясом, взули його у грецькі червоні довгоносі черевики, на плечах шпильками причепили хламиду, на скарамангії (від шиї до п'ят) начіплені грецькі хрестики.
146. І сказав єрей Архандоніс: "Тепер вже сміло можеш відрікатися від брудного дикого поганського імени Володимир, в якому живе дух бєсовської віри України (Руси). І тепер можеш сміло носити ім'я грецьке, ортодоксне, достойне Базил, котре я тобі дав у Києві. У імені Базил живе дух віри грецької, живе слава Візантії! У імені Базил персоніфікована царська влада. Старі греки знають, що Базилея — дочка Зевса, хоронителька Зевсових блискавиць, о, святе ім'я маєш ти, царю Базил! Стаєш ти зятем цариці Феофанії, стаєш ти братом імператора Базила 2-го!"
Цар Базил (Володимир) навчається у грека-монаха Іларіона, як правильно вимовляти ім'я Базил. Єрей Архандоніс учить царя України (Руси) як правильно підходити до ікони (ідола) Миколи. І як кланятися, і як цілувати чудотворну ікону, і як пальці тримати, роблячи хрест. І потім греки-монахи почали вчити царя України (Руси), як він повинен поводитися у киріконі, вінчаючись з красною дівицею-куницею Анною.
147. Ніхто ніколи не знатиме, що мав на думці цар Базил (Володимир), ставши учнем грецьких монахів. Відчував він радість, зріднившись "із всесвітніми хитрунами і крутіями царгородськими греками?" (М. Грушевський). Відчував він огірчення, що греки одягнули його в грецьке пір'я? Думав він про те, що скажуть кияни, побачивши, що він запустив бороду, коси, і став подібним не на царя України (Руси), а на грека-монаха? Що скаже жона Рогніда, довідавшись, що він везе до Києва грекиню Анну? Що скажуть священнослужителі (волхви) України (Руси), довідавшись, що цар України (Руси) стоїть на колінах перед образами, на яких намальовані греки і юдеї?
Цар Базил (Володимир) віддав грекам Херсонес — "дарунок за дівицю — красну куницю". "Херсонес знову візантійський!" У Константинополі радість і тривога. На просторах Візантії повстання: візантійські стратеги, маючи підтримку місцевого населення і військових частин, не хочуть коритися наставленикові Христовому (Базилію 2-му). Напівголодує Константинополь, не отримуючи данини.
148. Є радість: Базилевса Анна, їдучи до Київа, прокладає дорогу до гіпербореїв, які мають вдосталь хліба, меду, шкіри, сиру, хутра, воску, дерева. Вона житиме біля чарівної ріки Дніпро. "Дніпро — найбільш корисна ріка не тільки між скитськими ріками, а й між всіма річками взагалі, крім єгипетського Нілу. Дніпро забезпечує тваринам найкращі і найпоживніші пасовища, а риба в ньому, як кількістю, так і смаком, понад усе! Його вода найприємніша для пиття, пливе він чистою течією. На його берегах чудова орна земля і росте висока трава там, де земля неорана. Він має велику безхребетну рибу, звану осетром, для солення. Це єдина річка, побіч Нілу, про джерело якої я не можу сказати, ні жодний грек, на мою думку" (Геродот, 485-425 роки до нашої ери).
Коли вже чотириста років "до нашої ери" (сімсот літ перед заснуванням Константинополя, імперії Візантійської) на берегах Дніпра була чудова орна земля — розвинена хліборобська культура, то які чарівні тепер там ниви злотоколосі, і які там ситі і численні стада скоту? Ось на яку землю їде візантійська цариця Анна!
149. У Святині (у київському Священному Гаю) таємна рада: присутні — атіман-воєвода Гутта, атіман-воєвода Орь, атіман-воєвода Бразд, який зріднений з атіманом-тисяцьким Угоняєм (воєначальником царя Володимира у Новгороді). І Віщий Чара, Віщий Радогост, волхв Богомир, волхв Божедар, косаки-звитяжці Травин, Скотана, Грім.
І сказав атіман-воєвода Бразд: "Грек-купець Миколай продав вість. Є стара оповідь: греки, щоб взяти Трою, зробили великого дерев'яного коня і, як дар, поставили перед вратами Трої. Троянці втягнули цей дарунок у Трою — з коня повідчинялися двері, повискакували озброєні греки і покорили троянців (гіттітів)".
150. "І тепер до Києва впроваджується троянський кінь, в якому сидять грецька дівиця Анна, донощики візантійські, єреї улесливої релігії ідола Саваота".
І сказав атіман-воєвода Гутта: "Цар Володимир відрікся від рідного імени Володимир і прийняв грецьке — Базил. Він цим започаткував зневажливе ставлення до рідних імен наших. Мої доньки, Святослава і Сумира, плачуть з сорому, почувши, що цар Володимир прибуває до Києва в чужому пір'ї. Що робити, щоб гордість України (Руси) була врятована?"
І сказав Віщий Чара: "Хай наш цар поклоняється Саваотові, а ми Дажбогові. Не буде ж він нас зневажати за те, що ми любимо того Бога, якого любив його тато Святослав? Глузд каже — той, хто зневажає Бога України (Руси), зневажає людей України (Руси)".
І сказав Віщий Радогост: "У Атенах я бачив — є віра християнська, але в Греції ніхто не зневажає старих святинь, стоять нечіпані статуї Богів Греції. Є такі греки, що біля стіп Богів своїх квіти кладуть. І тому я прошу тебе, атімане Гутта, не веди косацької раті на брань. Не хочу, щоб на твоєму мечеві була кров царя Володимира.
Я скажу царю Володимиру: не одна віра повинна панувати на світі, як єдиноправильна. Світ повинен багатіти багатьма вірами, і всі віри повинні користуватися однаковим правом. Ми, кияни, можемо вважати, що та чи інша чужа віра виглядає для нас смішною, хибною, бо не відповідає нашим поглядам і нашому серцеві, але ми ніколи не кажемо, що чужа віра неправдива, і тому вона не має права існувати. Ми, кияни, можемо мати свою думку про чужі віри, але ми ніколи не будемо чужі віри нищити, іновірців карати, бо ж коли б ми так робили, то це означало б, що віра в нас дика, жорстока, самолюбна, потворна. Мусульмани моляться у мечеті, жиди — у синагозі, греки — у киріконі, латини — у костелі, а ми, українці — у святині. Усі ми люди Неба й Землі, і кожний з нас по-своєму достойний тому, що має свій шлях віри в Бога".
151. Грекиня Анна прибула до Києва: з нею прибули і її прислужники і прислужниці, єреї, монахи, посли, гості. У Царському Двірцеві цар Базил (Володимир) стрів жону Анну. (Диво в Царському Двірцеві: кияни звуть Царя Володимиром, а греки — Базилієм, дві віри — два імени. Цариця Рогніда сказала, що цар Володимир смішно виглядає з грецьким ім'ям і в грецькому одінні. За відважне мислення її карають: монах Агапій обрізав їй коси русі й пишні. "Прощай моя руса коса!" — сказала цариця Рогніда, залившись гіркими сльозами.
Монах Агапій сказав: "Віра України (Руси) і її волхви — це сатана! Чи відрікаєшся ти сатани і всіх діл його, і всіх слуг його, і всієї служби його, і всієї гордині його?" Рогніда тремтіла з страху, ковтала гіркі сльози, які котилися по її щоках, зволожували її уста. Вона сказала: "Відрікаюся". Ще два рази монах Агапій казав: "Кажи — відрікаюся". Замість відповіді, вона почала ридати — здригалася її душа. Монах нарік її Анастасією, і повів її у темницю, де вона під охороною монахів житиме як монахиня правдивої віри грецької. Кияни, знаючи гірку долю Рогніди, нарекли її Гориславою: здобула вона горем славу у пам'яті людській.
152. На березі Дніпра з лад'їв греки вивантажують бочки, наповнені винами. Виносять скрині, у яких ризи, хрести, кропила, образи Варвари, Миколая, Григорія, Іоана Хрестителя, Христа, Марії, ритуальна посудина срібна, пахощі, епітрахилі.
("Згідно з рішенням царгородського Собору (4-го березня 870 року) після спільної умови між болгарським князем Борисом, патріярхом Ігнатієм і візантійським імператором Василієм 1-м (867-886) до Болгарії прибув грецький архиєпископ, декілька єпископів та велика кількість світського й чернечого клиру. Та вже незабаром вийшло на яву, що всі ці візантійські місіонери в меншій або більшій мірі були агентами Візантії, ціллю якої було поневолення Болгарії" (Др. Григор Лужницький, "Українська церква між сходом і заходом", 1954 рік, стор. 30). Агенти Візантії, ціллю яких є поневолення України (Руси), повністю опанували Царський Двірець царя Володимира).
У Царському Двірцеві як у церкві — ікони і підсвічники. І всюди чути грецьку мову. Чути гострий запах (за грецьким стилем) смаженого м'яса і кислого вина. Українці (русичі), які були прислужниками цариці Рогніди, вигнані з Двірця. Ключі від царських скарбів передані грекині Анні: вона греків поробила довіреними людьми Царського Двірця України (Руси).
Прислужниці цариці Рогніди до глибин душі ображені, ідуть вулицею і кажуть: "Правильно, правильно кажуть волхви — чия віра, того й влада, чия віра, того й мова, чия віра, того й сила, чия віра, того й порядки".
153. Ще ніким і ніколи цар Базил (Володимир) не був так звеличений, як тепер греками-єреями. Звуть вони його "наставлеником Бога Христа", низько йому кланяються. Вони вранці грецьким способом одягають і взувають його, і він з ними молитву каже. Коли він сказав, що воліє сам купатися і одягатися, йому монахи відповіли, що то тільки у тих нечистивих варварів, які не володіють інстинктом державнотворення, цар пошани великої не має. У нас, греків, усе для царя — значить усе для слави, сили і щастя держави. Підданий, звеличуючи царя, звеличує себе. Підданий знаходить для себе щастя, виконуючи накази царя. Підданий відрікається від особистої волі, щоб мати особисте щастя — царську ласку.
154. У Царському Двірцеві пир після пиру. Грецькі вина піднімають настрій пируючим, відважна й буйна підхмелена уява. Атіман-воєвода Вовчий Хвіст і атіман-воєвода Путята, наслідуючи царя Базиля (Володимира), мають грецьке одіння, на грудях у них хрести — дарунки єрейські.
"Іспалаєті деспота! Іспалаєті деспота! Іспалаєті деспота!" — співає група греків-монахів, їхні голоси звеличують царський пир. Тільки цар Базил (Володимир) поворухнеться, щоб слово сказати — настає мертва тиша, кінчив він слово мовити — усі натхненні царською мудрістю, волею, силою. Єрей Архандоніс каже: "Так, царю Базилію, віра грецька учить славити царя — наставленика Бога Христа. Ти всесильний, твій наказ — наказ Владики Господа Ісуса Христа, який своєю владою держить творіння і своїм промислом упорядковує світ, і перед ним тремтять усі сили розумні, і хвалять його сонце, місяць, зорі, і перед ним дрижать безодні. Він напнув небо, як шатро, на водах поставив землю, піском означив край моря, йому служать сили ангельські, перед ним стоять і літають многоокі херувими і шестикрилі серафими. Дай, царю Базилію, наказ, щоб кияни прийшли до води, хрещення прийняли. Віру грецьку маючи, вони поклонятимуться тобі, як наставленикові Христа Ісуса, у церквах славитимуть деспота Базилія!"
155. І на питному пиру цар Базил (Володимир) сказав: "Велю завтра хрестити Київ! А хто не прийде — багатий чи бідний, раб чи чернь людська, той противен мені, і буде позбавлений майна свого, і буде покараний смертю!" Єреї-греки ці слова почувши, відважно заспівали: "Киріє елейсон! Киріє елейсон", що значить "Господи, Помилуй!"
("Не бажаючих хреститися було дуже багато в Києві, і взагалі по всій Русі. В самому Києві поліційний нагляд (...) був настільки сильний і дійсний, що небажаючі хреститися не могли сховатися і примушені були — або поневолі хреститися, або рятуватися втечею, або (...) підлягти смертній карі" (Професор Духовної Академії Е. Голубинський, "Історія Русской церкви", 1901 р., т. 1, стор. 175).
Воїни-варяги і греки-монахи, маючи царя Базила (Володимира) наказ "карати смертю", "позбавляти майна", "виганяти з дому", проявляли законну жорстокість. Вони оголеними мечами гнали людей — ішли перелякані матері з дітьми, ішли баби, діди. Ішли з невимовною тривогою в душі. Біля Дніпра, на березі Почаєво киянам був даний наказ скинути з себе весь одяг.
156. У киян було дуже розвинене почуття сорому: хіба ж може стояти голий тато біля доньок голих, хіба ж може стояти гола мати біля синів голих, о, Дажбоже, це ж бо стид великий, гріх несусвітній! Є скотина — в неї сорому немає. Чому до нас, українців-русичів, хрестителі ставляться як до скотини?
Кияни ридали з сорому, як малі безпорадні діти. Руками закривали "соромні місця". Старалися дивитися в землю — не знали, де очі подіти. Ті матері, які не хотіли голими бути, були биті бичами. "Краще смерть прийняти, ніж так зневагу терпіти", — казали матері. І старим бабуням було дозволено рушником "соромне місце" прикрити, жінки, дівчата й чоловіки не дістали від єреїв-гречинів такого дозволу: голі стояли перед хрестителями.
157. На березі Почаєва сидять цар Базил (Володимир) і цариця Анна. Стоять єреї-греки в ризах довгих, розмальованих. У бочках вода, на лавці — кропила, зроблені з кінських хвостів. Варяги і воїни приганяють нові й нові юрби киян. З юрби вийшов старий сивобородий киянин Боголюб, поклонився до царя і сказав: "Царю Володимире, знав я тата твого, маму твою, то ж я твою маму Малуню віз з Києва до Будутина. Зроби мені ласку, дозволь мені вмерти з тією вірою, яку мали батьки мої". Кияни, почувши ці слова, гірко заплакали.
"Киріє, елейсон! Киріє, елейсон!" — речали єреї-греки, вимахуючи кропилами. Прибігли три варяги заклопотані — подраний одяг мають, подряпані обличчя. Кров на руках. Ставши перед царем, вони сказали: "Сидять у домах, замкнулися, не хочуть хрещення приймати". І сказав цар: "Ловити і хрестити, а хто противиться — того сікти, піддавати смертній карі! А хто хрещення прийняв — дари давати, вином-медом угощати".
158. На Хрещатій долині стоять бочки з медом, вином, на столах — їство: дари царські для тих, хто хрещення прийняв. Стоять "дари царські" неторкнуті: ті, що "хрещення прийняли", похиливши голови, повертаються додому з пригнобленою душею, з розбитим серцем, їм не хочеться пиво-меди пити, їх гнітить сором, зневага. У них відібрана гордість вродженої гідности.
Воїни-варяги з монахами-греками заклопотано бігають від дому до дому. "Хрещені?! Вішайте хрест на шию! Хрест спасає від смерти", — і меч варязький, і хрест грецький стояли перед очима київської родини. "Тато втік до лісу, а мама — хора", — сказали перелякані діти. Хрестителі вигнали дітей з хати, забрали вартісні речі, двері дошками забили.
На тому домі (так пише київський літописець), де вже були люди хрещені, хрестителі сокирою вирубували "отес" — знак хреста. Дім, який не має "отесу" (хреста) з наказу царя Базила (Володимира) мав бути спалений, а люди — посічені.
159. "Хрестись!" — крикнули воїни-варяги. Мати стояла з дитиною, як завмерла. Бліда, як полотно. Дивлячись на піднесений меч і хрест, вона тихо сказала: "Дажбоже, життя таке гарне, що варто вмерти, щоб жила честь роду мого". І ойкнувши, упала — кров струмками ллється, меч розкраїв голову. Біля закривавленої матері сидить семилітній хлопчик — онімів з переляку.
Воїни-варяги, довідавшись, що вони убили жінку атімана-воєводи Гутти, почали тікати. Вибігши з подвір'я, атіман-воєвода Гутта догнав їх. Він, сказавши: "Іду! З Дажбогом іду!", підняв меч. Він бився з трьома варягами як надлюдина. Він бився за віру України (Руси), за жінку Світляну, за доньок Святославу і Сумиру, за сина Анта.


[10-03-19][All for the tourists of]
We must eat all the cabbage ... (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Курорти Греції (0)
[09-09-18][Відпочинок за кордоном.]
Безтурботний відпочинок в Малайзії (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Cuba: Sex, Sex, Sex ... (0)