| Середа 24-05-08 18:16 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 12410. Ні! Кияни не ховали у печерах під київським Священним Гаєм "ідолів",
"кумирів", "бовванів", їм ці чужі слова були незнані. І воїни за волю
України (Руси) не вмирали під "жовто-блакитними ганчірками".
В. О. Ключевський (пропагатор Москвинської монархії) в "Курсі русской історії" (в 1-ій книзі, на 82 сторінці) пише, що літописці-монахи жили бажанням "оганьблювати всі віри, крім православної". Сини Ключевського, наслідуючи літописців-монахів, оганьблюють всі історії, крім Москвинської. Кияни ховали (ховали від вандалів Візантійського Саваота) в печерах свої знамена — знамена національної незалежности. Статуї Київських Богів (з срібла й золота) були створені київськими митцями. У статуях були втілені дар київської уяви, духовної енергії, відчування краси. 11. Є прислів'я: "Хочеш пізнати культуру народу, пізнай його мистецтво, його письмена, його звичаї і його віру". Статуї Київських Богів репрезентували перед світом самобутнє мистецтво України (Руси). У цьому мистецтві (у мистецтві вільному від чужих впливів) втілювалася властивість душі української, душі, яка вільно багатіла на протязі тисячоліть в царстві чарівної природи України (Руси). І... тепер біля печери (коло Київського Священного Гаю) ридання і крики. Змішалися слова київські і грецькі. Єрей Афанасій хреста тримає. І рече: "Будете мудрими, як від греків віру приймете!" Кияни глянули на волхва Богомира: просять, щоб він слово рік. І він рече: "Коли від греків віру приймете, будете мудрими по-глупому. Не вірте єреям Візантії! Вони розжалоблюють вас казаннями про одсічену голову Іоана Хрестителя, про прицьвяхованого Ісуса. І розжалобленим, розбентеженим душам вашим обіцяють рай небесний. Вони поводяться з раєм небесним як із своєю власністю, від якої ключі тримають". 12. "Вони хочуть, щоб ви були недорікуватим, покірно-смиренним стадом. Вони пороблять вас рабами і освятять ваші рабські звички. Вони бояться, щоб ви без них не шукали дороги до раю небесного. Вони вам забороняють вимовляти слово "Дажбог". Але вони вам дозволили пити — спиртним щастям нещасну душу заливати". До волхва Богомира підбіг юнак і сказав: "Мене насильно охрестили, я Доброслав. Монах Меркурій сказав, що ім'я Доброслав нечистиве, паґанське. І дав мені ім'я Деонісій. І сказав мені, що не Матір Лель треба славити, а Варвару". І сказав волхв Богомир: "Охрестили, кажеш? Насильно охрестили — насильно підпорядкували душу твою під закони єреїв грецьких. Насильники проголосили тебе рабом. Тепер вони залякуватимуть пеклом, гріхами, карами. Знівечать мислення твоє. Знівечені мислі страшніше виглядають, як знівечене тіло. Не плач. І горя свого не виявляй єреям, бо вони допоможуть тобі твоє горе помножити. Вони, чужії люди, не хрестили тебе з любови до тебе. Вони насильно охрестили Україну (Русь), щоб вона тягнула ярмо грецьке. Вони хрещенням порушили нашу вроджену пристойність. Вони, вимахуючи кропилами, заставили батьків стояти нагими перед нагими доньками. Вони підвели киян під опіку грецьких лжебогів". 13. "Єреї малюють Саваота з бородою, з косами, в одінні грецькому. І кажуть: "Бог Саваот". Таке розуміння Бога може задовольнити уяву дикунів. Бог — це не бородатий грецький купець. Бог — це Все в Усьому в усій Природі. І ми, кияни, живемо в Природі, в сяйві Божому, і Природа живе в нас! Я пройшов землі України (Руси) вздовж і впоперек. І тому, що моя душа кормиться чарами Природи, мене все хвилювало — полин, чебрець на могилах, вівсюг, сива нехворощ, берізка, що плутається під ногами, калачики, замріяна одноманітність степу. Степ вранішній такий багатий здоров'ям, що співати хочеться. І мав я красовитий урочистий настрій, чуючи, як у блакиті жайворон співає жайворонисі. І йшов я над нивами золотоколосими. І чув, як за селом співали дівчата: "Наше село веселе, ми віночки несемо не з золота — яриці, озимої пшениці". І знав я, що їхня пісня — це молитва така бадьора й життєрадісна, як душа їхня". 14. "І тепер хрещення впровадило в нашу душу страх. Співаєш, граєш, гуляєш, бавишся, вінок плетеш, славиш весну — гріх чиниш, єреями будеш зневажений і осуджений. Ні, я проти зневажливого ставлення до красовитої природи України (Руси)! Я відчуваю відповідальність за хід мого народу, за його минуле, сучасне і майбутнє. Я кажу: Київська віра — віра радости, віра захоплення божественною красою Землі рідної. Усе, що ми в природі бачимо, радує душу нашу. І ми, в душі радість маючи, в захопленні молимося — наші пісні, наші діяння — молитви наші. Ми віруємо з вільного спонукування, віримо з поклику душі нашої, віримо з потреб серця нашого. І тому наша віра добросовісна і відкрита, як двері гостинної хати. У нашій вірі немає пекла, немає чортів рогатих, немає чистилищ. Вони, єреї, в ідола Саваота вірять з страху. Вони вірять, щоб не попасти до пекла. Вірять з обов'язку корисного, прибуткового. Вони з віри зробили прибуткове підприємство. І вони проклинають кожного, хто ослаблює прибутки їхнього підприємства. Ми, кияни, не хочемо свою душу пригноблювати оповіданнями про Саваота, який у воді потопив дітей. Ми не хочемо чути оповідання про те, що юдейський цар Ірод мечами порізав дітей. Ми не варвари, щоб кривавими оповіданнями бентежити добрі душі дітей наших. Ми Богів на хрестах не розпинали. У нашій вірі немає кривавих оповідань. Ісус — справа юдейська, єреї-греки на юдейському нещасті наживаються". 15. І сказав єрей Афанасій: "Ви залюблені в світ! Світ грішний — значить ви залюблені в гріх. Хто любить гріх — той диявол, ви диявол! Ви брат сатани, антихрист! "Не любіть світу, а ні того, що в світі. Коли хто любить світ, немає в ньому Отцівської любови, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, й пожадливість очам, і пиха життєва — це не від Отця, а від світу" (1, Іоан, 2,15-16). Християнин зрікається життєвих радощів, благ, розкошів. І таким самозреченням він наближається до царства небесного. Християнин умертвляє свою плоть — плоть грішна, поганська. А ви? Ви одягнений в білосніжне одіння. Від вас несе пахощами степових квітів. Ви залюблені в тілесну красу. Ви радите, щоб дівиці ходили в вінках з квітів пахучих. Ви кращу з кращих дівиць оспівуєте, звете її веснянкою! Ви юнаків учите скакати через вогонь, на конях гасати, через рови скакати. Ви поганин, спокусник, ви лякаєте юнаків монастирями. У нас був старий мудрець Платон, і він любив уживати слово "комунізм", що значить "спільне життя", або "монастирське життя". Душу облагороднювати можна тільки в монастирі, де мир і зневажливе ставлення до грішного тіла. Ви молодь ведете в степ, ви піснями і квітами тілесні пристрасті спокушуєте!" 16. І сказав волхв Богомир: "Ви мене на моїй землі застрашуєте? Я так, як і дуб, корінням з рідною землею обнятий. А ви — зайда! Я кажу: там, де немає сили, немає миру. Монастир — це, як каже ваш Платон, — комунізм. У монастирі ви голодом катуєте тіло, і воно хоріє. З хворого тіла й хворі мислі виходять, появляється збайдужіння до краси і світу. Мир, достойний мир там, де сила! Сила там, де людина живе в єднанні з силою природи. Мир без сили нагадує мені людину, яка хоче одним пальцем голку вдержати. Сила — джерело всіх дій! І Бог там, де сила світла, незнищима. Ви хочете, щоб Україна (Русь) не мала сили. І ходите по Києву й закликаєте молодь іти в монастирі. Молодь без сили — значить молодь без Бога. Без сили немає руху, без руху немає життя". 17. І стало тепер відомо, чому єрей Афанасій з волхвом Богомиром розмовляв. Він ждав прибуття варягів (градників), і тому розмовою затримував волхва Богомира. Біля печери виросла купа висока, як хата: зранку п'ятеро людей виносило з печери древні письмена, договори, прапори, статуї Київських Богів. Між великими статуями є й малі статуї Рожаниці (Матері Лель), на грудях якої зображений тризубець вогнистий, як блискавиця небесна. У міхи градники складали срібло, золото, дорогі каміння, якими були обкладені письмена, прапори. Кияни стояли під домами — дивилися заплаканими очима на гибель святощів рідних. Гірко плакали. Діти казали: "Тато, греки кажуть, що все наше поганське, ідольське. А все їхнє — правдиве, божественне. Греки хочуть, щоб ми здуріли, і грекам на радість називали рідну віру нечистивою, поганською, ідольською, бєсовською". Волхв Богомир стояв недвижно, як статуя. Він молитовно тримав руки на грудях. Сльози лилися з очей, здригалися старечі груди. Він казав: "Дажбоже, не зганьблю ім'я Твоє. З чистою душею помру. Помру з любови до віри землі моєї. Серце чує, що над приниженою Україною (Руссю) збирається чорна хмара довговікої неволі. Українці (русичі) стануть людьми зрадливої крови. Тішитимуться, що "Христос тим, що в гробах, життя дарував". Нічого немає потворнішого, як обоження порожніх замашистих єрейських думок!" 18. "Кияни, де ви!? Плачете під домами? А я вже спорядився стрінути меч Саваотовий. Варяги, не бійтеся, я не втечу! Мечем не заслонюйте світу білого. Я нездвижно стою! У мені уосіблена нескоримість внуків Дажбожих. Я стану світанням степового безмежжя. Стану водою степової криниці, щоб в спеку пили мене внуки мої і казали: вода така солодка і смачна, що просто не відп'єшся. Це буде цілюща вода духовної волі! Я буду вітром у травах співати, по жилах якої тектиме кров вилита з жил внуків моїх, полеглих за життя. Я буду тихим прихистком для тих, яких збещестять єреї, про омофорну честь їм оповідаючи. Я буду життям після смерти моєї. Я розчинюся у мрійливих степах України (Руси) так, як розчиняється роса на повноколосих нивах у життєдайному промінні сонця. Кияни, де ви?! Хай печаттю благовіщення ляже на серця ваші мій останній заповіт: всяка правда, яка походить не від української Духовости, має бути чужою духовістю для вас! Кияни, де ви? Без рідного Бога вам буде тяжко жити. І з цієї жури чорніє серце моє. О, як болісно мені, що мої віщування болісні!" 19. Освітили смолоскипами печери — все винесено. Виросла гора з пам'яток культури древньої України (Руси): підпалили її з чотирьох кінців. З спокоєм величним, як у статуї богині Атени (яка, незважаючи на хрещення Греції, нездвижно стоїть у Атенах, біля академії Платона), стоїть єрей Афанасій. І читає "Євангелію": "Наш Бог — вогонь пожераючий!" "Бог-вогонь пожераючий" грецької ортодоксії "дожерає" віковічні скарби культури древньої України (Руси). Єрей Афанасій зрозуміло глянув на варягів-мечоносців. І вони викрутили волхвові Богомирові руки, старі пальці обкрутили дротом, мечами повидовбували очі. І вкинули волхва Богомира у вогонь — упав він на прапор косацький. І кров, хлюпнувшись на прапор, спалахнула. І кров стала вогнем. 20. У літописах часто згадується, що хрестителі карали волхвів: живцем палили, очі їм виколювали, носи відрізували, язики виривали. "Ніконська літопис" пише, що волхви були пов'язані, і: "сжгоша четире волхва на епіскопськом дворе". За які тяжкі злочини "сжгоша четире волхва на епіскопськом дворе"? За ті злочини волхвів спалено, що Ісуса Христа розп'ято. Волхви так, як і Христос, відважувалися мати своє розуміння Бога. Вони відважувалися молитися Богові так, як їм веліла їхня натхненна душа. Чому так жорстоко єреї-греки катують священнослужителів (волхвів) рідної віри України (Руси)? Є причина? Є. Нестор-літописець написав, що "багато зла зробили руси грекам" колись. Щоб від народу приховати злочини, заподіяні народові, треба писати, що "Руський народ з повною щирістю і з повною відданістю свого серця прийняв правдиву православну віру" ("Журнал Московської патріярхії", 1948 р., ч. 7, стор. 44). Хіба тільки віру? Знаємо, що красні єреї (комісари москвинського большевицького православія) залякуванням, виганянням з хат на лютий мороз дітей і матерів, катуванням у підвалах, вивозом у сибірські концентраційні табори, творили в Україні (Русі) рабську колхозну систему. Знаємо, що в книзі "Цвіте радянська Україна" написано, що "український народ з радістю, з відданістю в серці йшов до колхозу, і славив Сталіна за щасливе колхозне життя". Ні, ніхто з радістю не відрікається ні від рідної матері, ні від рідної землі, ні від рідної віри. Для киянина рідна віра була його рідною матір'ю. Утративши почуття совісти, ереї грецької ортодоксії обманюють православних християн, пишучи, що кияни з радістю зраджували віру батьків своїх і чужій вірі з відданістю в серці себе підпорядкували. Ні! "Путята (тисяцький Володимира) хрестив мечем, а Добриня — вогнем" (М. Грушевський, "Історія України (Руси)", 1954 р., Ню Йорк, стор. 516).
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |