| Четвер 24-05-09 03:45 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 105ДЕНЬ 20 171. 964 рік. Двадцятидворічний Святослав стає
володарем (царем) Дажбожої України (Руси). Він головний суддя, він тато
народу. Він «імператор Великої Скитії». Скитія старе ім'я України
(Руси).
Віщий Радогост — вірний дорадник царя Святослава. Він сказав: «Вельможний царю мій, є дані — греки (ромеї) тепер тримають поважний зв'язок з Хозарією. Вони хочуть з хозарами поділитися нашими землями, нашою кров'ю. Вони морями дістаються до Дону. Розбудовують гради Хозарії — Саркель на Дону, Іттиль на Волзі». «Хозари відвикли жити з праці рук своїх. В'ятичі, мещери, мери везуть їм багату данину з берегів ріки Ока та з лісів, де ріка Волга починає води збирати. Тепер ти йдеш, царю мій, щоб звільнити в'ятичів з хозарської неволі. В'ятичі принесли дари до Києва. Вони кажуть: "Не хочемо бути хозарськими, хочемо бути руськими, просимо українців (русичів) боронити нас" ». 172. Степ, як світ безмежний. У лісах і горах безпечно жити. Щоб жити на найродючіших у світі степах, треба бути народом безстрашної крови, вольової вдачі, треба мати силу богів, які вміють жити і вміють вмирати. Цар Святослав веде степовим безмежжям косацьку рать. Косаки на конях. Коні люблять степ, їх вабить простір, на якому їхній біг змагається з буйними вітрами. Берегами тихого Дону ідучи, прийшли косаки на землі північного Передкавказзя. Вони на східних берегах Чорного моря роззброїли аланів, чорних болгар, касогів. Їхнім ханам сказав Віщий Радогост: "Пощо вторгнулися на землі внуків Дажбожих? На схід від Волги є степи, ліси, гори, ріки, озера — чому ви свою вітчизну лишили, на чужу вторгнулися?" Косаки взяли в полон греків (ромеїв), які везли мечі з Константинополя до Саркеля. 173. Перепливши Дон, цар Святослав дав наказ — на північному березі Сурозького моря перепочинок. (У 13-14 століттях монголи полюбили рівні береги Сурозького моря. Вони сказали "азав", що значить "низина", "долина". Є сором, що українці своє море Сурозьке тепер звуть по-монгольському — Азовським). Пасуться попутані коні на долині Сурож'я. Горять вогнища. Тихо на степовому морі. Цар Святослав і атімани-воєводи після вечері відпочивають, слухають оповіді волхва. 174. Волхв Чара каже: "І град Кия у часи тата Оря мав назву Сур'яград, а то значить — Сонцеград. З Сур'яграду первоотці наші їздили по сіль до Сур'я моря. І ми, внуки їхні, тепер біля Сурозького моря сліди первоотцівські славимо". "Гречини (ромеї) пливуть з Атен, з берегів Егеї до наших воріт. Вилазять на береги наших морів, ставлять житла на нашій землі, і нам чиняти зло. Бога нашого зневажають, імен наших не визнають. У них Сурозьке море — Меотійське, у них Дон — Танаїс. Ми кажемо Дніпро, Дунай, Дністер, Прут, а вони — Бористен, Істер Тирас, Перет. І звуть нас бористенітами. Ми кажемо Сумери, а вони — Кімери, Ґомери. Ми кажемо Туранія, бо багато сильних турів плодиться на степах, що лежать на захід від Сур'я моря, а вони кажуть Таврика, Таврія. Бачите, з слова "тур" зробили "тавр". Не поважають вони мови нашої. Єдину мову, яку вони визнають — іржання коней і брязкіт мечів". 175. Слово "тур" давнє (ведійське), значить "лякати", "наступати", "турляти". Слово "буй" значить "великий", "смілий", "буйний". "Буй-тур" — "великий подвижник", "сміливий звитяжець", той хто має життя прославлене на полі брані. У "Рик Ведах" слово "тур" значить "понадсильний", "завойовник", а слово "буй" значить "буйний", а "трибуй" — "тризвивистий". Хозари в Саркелі й Іттилі довідалися, що буй-турська рать царя Святослава обминула їх і степами повертається до Києва. З напольованими оленями, турами, зайцями, козами, вепрами, лебедями, гусами, качками, перепелами, тетервою прибули косаки до Києва, почали в Дніпрі купатися. Ждучи царя Святослава, знатні люди града Кия меду наварили, напекли калачів. Пиріг з ягодами спечений такий великий, що везуть його на возі на білому полотні. За возом ідуть пекарі. І дівчата з квітами. Пиріг — святковий хліб, призначений для пиру. Пиріг їсти — пирувати, мед пити, піснями звитяжців хвалити. 176. Віщий Гугул, якого єрей Григорій (духовний учитель цариці Ольги) зве "диявольським патріярхом града Кия", стоїть величний, як світ. Довге біле полотняне вбрання підперезане синім широким поясом. На поясі вишиті золоті лінії, подібні на небесну блискавицю. Віщий Гугул промовляє до киян. Пломеніють його задушевні слова: "Перший грім — будитель Весни. Перший внук Дажбожий — Святослав — спаситель України (Руси). Маємо віру свою, і тому маємо свій шлях життя. Свій шлях життя ми освячуємо щоденною працею, ратніми походами, чуттями душі нашої, творінням розуму нашого". 177. "І пам'ятаймо: коли утратимо рідний шлях життя і почнемо ходити по чужих шляхах, станемо блудними синами, віровідступниками. Ми — внуки Дажбожі, нам дане Небо і нам дана Земля, і, щоб на світі була любов, ми поднесь поважаємо всі віри на світі. І за рідну віру ми завжди готові життя віддати. Життя за рідну віру віддати значить вічно в житті народу царювати". "Рідна віра України (Руси) — свята віра народного безсмертя, свята віра народної душі, свята віра народної природи. Ми, внуки Дажбожі, не любимо думати про кров, сльози, пожежі. А коли воюємо, то тільки тому, щоб боронити дітей наших, боронити дорогу життя нашого, боронити наші криниці, ріки, поля, пасовища, ліси. Боронити святі могили Предків наших. Греки (ромеї) з своїх злиденних земель лізуть на наші степи, приходять у гради наші, ширять незгоду між нами, розсварюють сина з матір'ю, лякають небесними карами тих, які не хочуть грецької віри приймати". 178. "Вони хочуть обтяжити душу нашу казками про одрубану голову Іоана, про Ісуса, живцем приколеного до деревини. Вони хочуть наш розум поневолити грецькою вірою, грецькими законами, грецькими мудрощами. Вони хочуть, щоб ми не мали рідної дороги життя. Є мозок у головах наших! На рідній землі ми ніколи не стояли на колінах перед зайшлими богомольцями! Слава владолюбному цареві Святославові! Слава тим, хто життям і смертю боронять ніким необмежену Волю України (Руси)". 179. Тихо грають гуслі. Кияни веселяться на пиру. Смутна сидить за столом цариця Ольга, біля неї єрей Григорій. Вона відчула, що Віщий Гугул і син Святослав, і рать косацька, і атімани-бояри, і знатні кияни — душею не з нею. Ніхто не гудить її і ніхто не славить її. І син Святослав став, як тур, відважний, рішучий. Він сказав матері віч-на-віч: "Перед греками — ворогами моїми, на колінах стоїш, "не броняху, а ругахуся". Соромиш мене перед косаками, ставиш юдейця Ісуса вище Дажбога – Господа отців рідних. Чула, греки-християни залізним пруттям присмиряють охрещених болгар". 180. Серпень. У степах лунають пісні — вечором дівчата вертаються з поля. Несуть перший зажинок, сніп зажинковий. З снопом зажинковим завтра вони підуть до Києва. Вночі на дорогах чути гуркіт колес, стукіт коней. З навколишніх селищ люди їдуть на свято Зажинок. (Зажинки — Перший день жнив. На зорі йде в поле мати з доньками і невісткою. Біля ниви вони, схід сонця стрічаючи, моляться: "Дажбоже, як рай, Твій урожай, ми є Твої внуки, благослови руки, серпи, злоті ниви, щоб у щасний час жнива почати. Скільки на небі зірочок, хай буде стільки на полі копочок". Потім мати каже: "Діти, благословляю вас, почніть ниву жати у цей добрий час". Доньки і невістка ниву зажали, перевеслом з осоки сніп перев'язали і квітами уквітчали). 181. Ранок. Сонце освітило Хрещату долину, почали йти дівчата з першими снопами. У вінках мак, колоски, духмяні квіти степові. Убрання біле, мережки сріблисті. Кращих вишивальниць на світі немає — і кожний це бачить, і кожний це знає. На білій сорочці — вишивки барвисті, тонкими пальцями створені. Стрічки вогнисті, злотом оторочені, сині й зелені розвіваються на високих грудях, виблискують разки намиста. Глянеш — не дівчата, а квіти степові. Парубки перев'язали плечі рушниками. На рушниках колосся, злотом розшите. Ідуть юні косарі у вишиванках полотняних, ідуть з ціпами, несуть ярмо — знак возовиці. Вони готові снопи возити, збіжжя молотити. З ними ідуть гудці — гудці в роги позолочені гудуть, славлять зажинки: "О Дажбоже, даруй літо гоже". 182. І цього року в Києві свято Зажинків особливо величне — з гористої Гугулії прибули гугули. Перший сніп святий привезли, щоб Віщий Гугул поблагословив. Гугули їдуть на конях. Збруя нова — вуздечки й сідла з волов'ячої шкури. Коні б'ють копитами, у них гриви закосичені, ноги (вище копит) підперезані — на поясках срібні дзвінки, на лобі — з колосся діядеми. Вийшов з волхвами з Священного Гаю Віщий Гугул. Він підняв до неба злотосяйне знамено Дажбоже. Озвалися на весь світ широкий гугульські трембіти, хвилями понеслася по граді Кия срібна луна. Загомоніли кияни — зраділи, що брати гугули з снопами зажинковими завітали. 183. На рушниках рум'яняться калачі. Кияни і гугули ждуть благословення. Віщий Гугул, зажинковий сніп благословляючи, вийняв три колоски, помяв їх. Відвіяв полову і почав смакувати зерно. І поцілував калач, і підніс дар Дажбожий до неба. І промовив урочисто: "Діти мої, внуки Дажбожі, совість Неба і Землі, життям люблені орачі, благословляю ваші калачі, освячую мозолі на ваших руках! Освячую зерна на ваших полях!" "І беру сніпочок у світлий домочок. Святая пашниця — сонце-паляниця. Рідні наші нивки — золоті зажинки! Ночі дощовії і грози страшнії, нічні блискавиці, грізні громовиці, не ламайте стебел нашої пшениці! Людей не жахайте, в лісах спочивайте. На вибалки-бали, ідіть Копопали, снопів не паліте, поле сонцем грійте. Щоб були багаті ми у рідній хаті, пошли літо гоже, пресвятий Дажбоже!" 184. І підійшли до Віщого Гугула дівчата. І він сказав: "Радійте дівчата у серпневі свята. Земля, Небо, Рай благословляють ваш святий кравай". І підійшли до Віщого Гугула юнаки. І він сказав: "Мої косаки — славні паничі, воля — це мечі! Хто з мечем вмирає, рабом не буває. Слава усіх слав наш цар Святослав! Рать косацька гожа — родина Дажбожа. Слава буде йти та на всі світи, як будете бджільно царя берегти. Бережіть серцями, бережіть мечами, бережіть душею, морем і землею!" "Діти мої, діти, ви одна родина. У вас піт один, у вас один пах, у вас світ один, у вас один прах. Коріться, коріться, коріться собі, а більше нікому на святій Землі!" Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №105
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |