| Середа 24-05-08 13:59 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 107200. Цар Святослав прийняв посла Візантії і золоті дари, і сказав: "Моє
мені. Твоє — тобі". Коли посол Патрицій Калокір від'їхав до Херсонесу,
Віщий Радогост сказав: "Царю мій, сам бачиш, як є. Греки (ромеї) мають
віру Христову і болгари мають віру Христову. Греки (ромеї), маючи віру
Христову, звертаються до нас, внуків Дажбожих, щоб ми били болгарів
християн. Християни просять нехристиянина бити християнина".
"О Царю, якби ти знав, які злочини, який смрад прикривається під іконами облудної Візантії, під ризами її архиєреїв? При іншій нагоді оповім тобі про те, як християнка (грецька дівиця) Феофанія умертвила свого тата — тяжкі йому муки завдала. Вона отруїла імператора Константина, з яким цариця Ольга в Константинополі стрічалася. І вона умертвила свого мужа-імператора Романа 2-го, ставши таємною коханкою стратега Никифора". "Стратег Никифор — тепер імператор Никифор 2-й одружений з цією чарівною Феофанією. Тепер вона, видно, діє з послом Калокіром — імператор Никифор 2-й буде задушений. Царю, не вір ромеям (гречинам) — вони улесливо-підступні. Вони вміють усміхатися, хрест-ікону цілувати і ніж у спину встромляти. Поступай так, як тобі твій розум велить". 201. Цар Святослав стрів арабів-купців Селіма і Мустафу. І Мустафа сказав: "Араби (сарацини) в ім'я Аллаха і його пророка Могамета очистять Візантію від ідолів Христових. Болгари-християни відібрали від візантійців-християн Македонію, Албанію. Візантія платить данину Болгарії. Христова Візантія в ім'я Христа проклинає Христову Болгарію. Я ж в ім'я Аллаха кажу — арабам Візантія, а киянам — Греція, Македонія, Венеція. Ось меч дамаський!" І знову посли: цар Святослав стрів косаків прибулих з Дону — таємну нараду мав. Тепер з ними оглядає мечі привезені з Новгорода, Чернігова. Оглядає легкі дерев'яні щити, обтягнуті воловою шкурою, жилетки дублені в корі чорної вільхи, шкіряні й мотузяні обротьки, вудила дбайливо прикріплені до вуздечок. Київські ковалі, спільно з косаками, вдень і вночі гупають молотами — стоять довгими рядами нові мечі, шоломи. У степу (за Києвом) від ранку до вечора на конях гасають косаки -одягнувши нові кольчуги, учаться вправно володіти кривими мечами. 202. Цариця Ольга, стрінувши сина Святослава, сказала: "Я рада, що ти вернувся переможцем. Хозари вже не будуть зневажати нас. Та я, сину, пропаща — душа моя роздвоєна: іду з Христом, бо прощення дає. Іду з Дажбогом, бо перемогу дає. Просила я, і вчора волхв Чара дав мені пити настій з ягід чорниці, і болі в чреві зникли. Єрей Григорій свариться, каже — то не диявольське зілля помогло, а ікона Христова, що висить у мене на стіні. І так — свара за сварою: не має спокою душа моя". І сказав Святослав: "Душогубці Акаккіус і Аскалдус з косаками підуть до Дунаю, вони зроблять те, що їм буде сказано. Мати, я йду, вижену гречинів (ромеїв) з предківської (скитської) землі. Коли поляжу на полі брані — не плач. Мій меч піднімуть мої сини". 203. 967 рік. "Акі пардус" (як леопард) іде двадцятип'ятилітній цар Святослав. Став він на березі нижньої течії Дунаю. Орлиним оком оглянув ряди косацької раті. Атімани-воєводи, сотники, лави кіннотників ждуть наказу. Цар підняв меч і сказав: "Іду! З Дажбогом іду!" Морською хвилею від колони до колони гоготіли слова "Іду! З Дажбогом іду!" Шалений тупіт коней. Пронизливий свист. Гудуть бубни. Зазивно гримлять сурми. Піднімається до неба хмара пилу. Гураґаном летить бистроконна рать України (Руси). З нею Датель Буття. З нею Воля і Правда. Цар Болгарії Петро стоїть — лава біля лави, його тридцятитисячне військо стримає косацьку силу, яка ллється, як весняні води з гір стрімких. Він покорив простори від Евксинського понту (Чорного моря) до Адріатики. Він володіє широкими берегами Егейського моря. 204. Не витримавши руху косацької України (Руси), тікає військо царя Болгарії Петра. 80 болгарських градів узяв цар Святослав. На південному березі Дунаю, там, де в Дунай впадає ріка Прут, він мечем окреслив простір і сказав: "Тут середина землі моєї. Тут ставлю град Переяславець. Сюди греки везтимуть паволоки, злото, вина". Цар Петро складає умову з імператором Никифором (з ворогом своїм), щоб спільними візантійсько-болгарськими силами виступити проти царя Святослава. Імператор Никифор, який через посла Калокіра просив царя Святослава іти на Болгарію, перелякався: косацька рать взяла землі Східної Болгарії, прямує до врат Константинополя. 205. Константинополь поспішно укріплює оборонні споруди пращами (метальною зброєю). З берегів Босфору пливе візантійська фльотилія, озброєна "метальним вогнем" — до Константинополя. Імператор Никифор поспішно шле послів з золотими дарами до Печенізької орди. Посли кажуть печенігам, що рать України (Руси) біля стін Константинополя, Київ не має війська: ідіть і беріть град, окутий злотом і славний красними дівицями. 206. 968 рік. Дика, брудна, завжди жадна крови Печенізька орда підповзає до граду Кия. Атіман-воєвода Претича і Віщий Чара шлють вершників-вістунів до царя Святослава. Вершники Діжа, Путо і Шуліка летять, як вихор — стомлених коней лишають у селі, беруть свіжих і — знову в дорогу, і знову свіжі коні і — дорога. З трьох вістунів прибув до царя Святослава один — два згинули в дорозі від втоми, не спали вони дні й ночі. Передова косацька рать очолена царем Святославом, перейшовши Дунай, поспішає до Києва. Вістун Шуліка їде впереді, гордиться нагородою — золотим шоломом. У Києві Віщий волхв Чара натхненним зазивом, чарівним словом об'єднав киян і жителів селищ прикиївських. І вони, взявши широкі бойові ножі, бойові сокири, криві мечі, луки, під проводом атімана-воєводи Претичі розгромили передні печенізькі загони. Орда Печенізька, думаючи, що то прибуло військо царя Святослава, щезла в степах. 207. Цар Святослав, прибувши до Києва, відвідав хвору матір. Обняв, як рідного брата, атімана Претичу. Атіман Претича, з очей зігнавши сльозу, сказав: "Віщий Чара зачарував усіх — кияни, навіть діди, баби, діти з мотиками, з вилами йшли. Малі діти йшли — готові були вмерти, град Кия обороняючи. За дітьми ішли коти, собаки, кури, я бачив, як кішка в зубах несла котеня, біжучи за дітьми; усе рухалося, ніби сподіваючись наближення жахливої пожежі". Віщий Чара отримав від царя Святослава золоті дари за слова чарівної зазивности. Віщий Чара, дари киянам роздаючи, казав: "Люди мої, пощо мені золото? Усе, все вам! Люди мої — моє золото, тепло душі моєї, бадьорість кісток моїх. Усе вам, я в ім'я Дажбога служу вам". 208. "Ти, царю, чужої землі шукаєш, а свою занедбав, мало що не взяли печеніги і матір твою, і синів твоїх", — сказав єрей Григорій. І цар Святослав відповів: "Ти, чужоязичний єреє, не вказуй мені, що маю робити! Дітей своїх люблю більше, як ти. Твої слова ображають слух мій. Землі чужої не шукаю — Дунай — моя земля. Я Дажбогом покликаний боронити царство Внуків Дажбожих!" Увійшов косак Бразд. Цар Святослав, виходячи з світлиці, став біля дверей, знову глянув на єрея Григорія, сказав: "Коли почую, що ширитимеш нарікання на царя Святослава, вижену з Двірця". Косак Бразд у стравниці сказав царю Святославу, що цар Болгарії Петро помер. 209. Прибувають косаки з Деревлянії, Дреговичії, Новгородії, Радимичії, Сіверії, Волинії. Новими силами скріплюється косацька рать. Цар Святослав надійніше зміцнив оборонні споруди града Кия. Наказав поставити біля стін бочки з смолою. Кожний киянин, здатний носити меча — зачислений до оборонців священного града. Віщий Чара сказав киянам: "Життя приходить з світла Дажбожого і життя відходить до світла Дажбожого. Так, як води Дніпрові сонцем зігріті, ідуть до неба і з них творяться в небі хмари, з хмар іде чиста й тепла вода на поля наші, так і ми, внуки. Дажбожі, отримуємо життя від Дажбога і життя віддаємо Дажбогові. Життя — це воля, а воля — це порядок, відвага, приємність, жертвенність. Хто руйнує порядок устійнений віками, той руйнує волю. Воля без порядку, обов'язку, смілости — божевілля; божевільні не мають і того порядку, що має скотина, деревина, пташина; божевільні самі руйнують свій рід, своє життя". "Пташина боронить гніздо своє, собака боронить кістку свою, квочка боронить курчат своїх. Усе, що живе, має боронити своє місце на землі — такий закон Сонця, Землі, Життя. І ті, що вміють завзято себе боронити, живуть вічно. Племена, які були покірними, боязливими, нездібними кров проливати за життя своє, погибли — щезла на світі пам'ять про них". "Мати, смерть сина твого на полі брані — це життя, це воля, це спасіння сина твого, роду твого. Хто не вміє за Вітчизну умирати, той не вміє жити, рабство — гниття тіла, гниття душі, щезання роду. Знаючи це, ми з ворогами б'ємося, як боги! Знаючи це, ми накази царя Святослава виконуємо, як накази Дажбога, як накази Землі і Неба". 210. 969 рік. Померла цариця Ольга, її ховає грецький єрей. Він за грецьким обрядом відправляє її (царицю України-Руси) в лоно юдейського Первородителя Авраама. Співають два болгари-купці, славлячи "Пресвятую Богородицю чеснішу від херувимів і славнішу від серафимів". Єрей каже, що Христос упокоїть рабу Божу в лоні Авраама, і правильно каже — Христос-юдеєць упокоює тих, що Йому вірять, в лоні свого праотця Авраама. Диякон красивим натхненним голосом заспівав "Премудрість". Греки (купці й монах-заброда) звично заспівали "Амінь". Ні знатних киян, ні молоді київської на похоронах цариці Ольги не було. Ольга не хотіла (і про це свідчить літописець), щоб по ній справлялася тризна (поховальний предківський обряд). 211. Зима. Купець Тапа в одязі жебрака прибув з Константинополя. Він був в дорозі ограбований греками (ромеями). Він у стравниці таємно сказав: "Царю, світе мій, тривога. 10 грудня цариця Феофанія (жена імператора Никифора 2-го) з своїм коханцем-генералом військ візантійських Іоаном Цимисхієм мотузкою задушила мужа свого". "Сталося так: імператор Никифор 2-й (під час бою з мусульманами) сказав: "Умирайте, будете мучениками віри Христової!" І воїни умирали. Після бою він звернувся до патріярха Полієвкта, щоб погиблих солдат святими мучениками проголосити. І патріярх Полієвкт відповів: "Погибло багато. Не можу славити легіон мучеників"". 212. "Іоан Цимисхій (приятель патріярха Полієвкта) тепер імператор Візантії. У Константинополі голод — монахи поїли котів, собак. Є бунти, убивства, грабунки. Глянь на мене — утік в ряднині". "Щоб людей на свою сторону прихилити, імператор Іоан Цимисхій з північних берегів моря нашого привіз награбоване зерно, угощає голодних жителів Константинополя. Він дав наказ — монахи, зброю в руки! Монахи розбіглися". Цар Святослав посадив сина Ярополка на Київський престол. Сина Олега послав намісником в Деревлянію. Сина Володимира послав намісником в Новгород. 213. Віщий Радогост сказав: "Царю мій, є нова вість. Візантія посадила на престол Болгарії свого слугу Бориса. Борис — син померлого царя Петра. Борис об'єднав війська Болгарії, озброївся по-візантійському. Він має наказ від імператора Цимисхія знищити військові залоги України (Руси), які стоять у градах Болгарії. За цю вість грекові-купцеві Архандонісу треба дати десять золотих гривенів. Правдивість вістки мною перевірена, і так кажуть два косаки-вістуни, які з трьома болгарами прибули з Болгарії, хочуть бачити тебе". 214. 969 рік. Літо. На березі Дунаю почався бій — військо царя Святослава розгромило військові сили царя Бориса. Косацька рать ввійшла у столицю Болгарії — Велику Преславу. Цар Борис перебуває під опікою царя Святослава. Передові косацькі загони підійшли до Балканських гір. Імператор Іоан Цимисхій посилає послів, які кажуть царю Святославові, що була в Києві устійнена умова між патрицієм Калокіром (послаником імператора Никифора 2-го) і царем Святославом, що після взяття українцями (русичами) Болгарії, між Києвом і Константинополем постає мир. 215. Косацька рать України (Руси) перейшла Балканські гори, просторами Тракії (Фракії) підійшла до ріки Гебр. Увійшла в Филипполь, її передові загони вже стоять перед Адріанополем, який є брамою входу до Константинополя. На допомогу цареві Святославові прибув мадярський (угорський) загін воїнів. У Константинополі гудуть дзвони — у µаґії Софії переполох. Купецька знать і архиєреї на кораблях тікають до Атен, Спарти, Риму. "Коли цар України (Руси) візьме Константинополь, він ввійде в Атени, Рим, Венецію. Дажбог буде проголошений світовим Богом. Римляни, греки забудуть свої мови, почнуть говорити мовою українців (русичів)", — на ярмарках єрусалимських речуть новітні єремиї, ісаї. І бачуть вони у своїх пророкуваннях відновлення благих времен Соломонових. Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №107
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |