Вівторок
18-09-25
20:51

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Мага Віра. Сторінка 104




166. Набігла хмара. На порохнявий шлях пішов рясний тихий дощ. Єпископ Адалберт і Віщий Радогост стали під стріхою. З хати (кати), як горобці з-під стріхи, випурхнули босі хлопчики. Руки піднявши до неба, вони кружлялися, співали: «Ой, дощику-поливайчику, поливай, поливай! Косаченько до Вістуні, прибувай, прибувай!»
У хаті живе дівчина Вістуня з мамою і цими трьома братиками, що тепер славлять дощ. Їхній тато поліг на полі брані тоді, коли цар Ігор воював з хозарами. Мати вийшла з хати і сказала до подорожніх: «Заходьте, не минайте світку нашого. З Богом заходьте, з Богом стрінемо».
У хаті пахне степом — глиняна долівка заслана свіжою соломою білою, чистою. Мати світильник засвітила на покуті біля образу Первоматері Лель. Вістуня з погребу принесла молока. Хліб житній лежить на столі під білою скатертиною. На лаві, біля помийниці стоїть відро з водою, і тут же велика дерев'яна миска, на кілку — свіжий рушник.
Єпископ Адалберт перехрестився, підніс до рота скибку пахучого хліба, та, побачивши, що Віщий Радогост миє руки, поклав скибку, і також помив руки. Мати до гостей: «Угощайтеся, їжте на здоров'я, тут мед, тут сир. Чуйтеся як вдома. Не гнівайтеся, що в нас світлиці вітальної немає, ми звичайні люди. Чим багаті, тим і раді. Та сідайте на покуті, щоб старости сідали. Вістуне, витри порох з лави».
167. Брати Вістунині сиділи тихо. Мати їм сказала: «Розгнівити гостя — це те саме, що й Бога розгнівити». У хату зайшов косак Бразд, тримаючи на руці орла. Хлопчики раділи — вони були певні, що Бразд почув їхню пісню зазивну, і тому на коні примчав з Києва. Орел був свійським, спокійно дрімав.
Єпископ Адалберт глянув у вікно: біля берези стояв прив'язаний кінь. Збруя прикрашена золотими бляшками. Сідло окуте міддю і сріблом. Кінь гризе вудила. Гребе землю під собою. Всі вийшли з хати оглянути баского коня. Косак Бразд сказав, що він завтра з володарем Святославом поїде на полювання. І коли спіймає тура, їхатиме в поході поруч з володарем.
168. Єпископ Адалберт глянув на сусідню хату спалену — спитав, чому була пожежа? Мати-господиня відповіла: «Батько спалив синову хату. Було так: син сам жив у хаті. Посварився за дівицю красну з суперником, і вбив його. Суд дав йому меча, щоб він сам себе покарав. А він утік. Пішов у ліси, в далекі північні землі, де річки Ока, Москва, Клязьма, там чимало злодіїв наших живе. З дівицями чужої крови вони женяться, і стають чужими для нас. Батько, щоб все село знало, що він від сина-вбивці відрікається, спалив хату. Не думайте, що всі ми люди добрі. Є і в нас злодії, бродники, віровідступники, насильники. Та їх ніхто до хати не пускає — зникають вони у північних лісах».
169. Залишаючи Київ, єпископ Адалберт сказав: «Живете ви на пребагатій землі — лежать поля: бери, ори, сій, жни. Ви маєте натуру добру не тому, що ви зліплені з ангельського тіста, а тому, що життя не примушує вас обманом, насильством їжу для дітей здобувати. Ідучи до вас, я боявся: думав, що ви, ако варвари, стрінете мене, заколете, спечете на вогнищі і з'їсте, славлячи многих богів своїх. Тепер я маю право сказати, що ваші боги мають таку добру вдачу, як і ви».
«Віра в одного Бога всюдисущого, думаю, буде сама вами утверджена — коли не тепер, то колись. Ні греки, ні латини не будуть розпоряджатися душами вашими. Оповім цісареві Оттону, що Україна (Русь) гордо сказала мені: «Пощо нам чужого Бога, свій Бог стоїть біля порога!»
Віщий Радогост подарив єпископові Адалбертові десять гривенів (десять фунтів срібла). І два фунти золота.
170. Михайло Грушевський в «Історії України-Русі» в розділі «Вдача, звичаї, віра» пише, що українська (русичівська) «вдача привітна й ясна відбилася і в звичаях та постановах. У старім праві нашім не було смертної кари на провинників, а також нікого не калічили за провини, відрубуючи руки, ріжучи вуха, носа, як то робили по законам візантійським або старинним німецьким.
Духовні (єреї і архиєреї), прийнявши разом з церковними книгами також і книги законів візантійських, пробували на грецький взірець, і в нас завести такі кари на смерть та калічення, але того люди не приймали. Карали грошима, саджали до в'язниці, а в найгіршому разі віддавали в неволю, щоб працею відробив свою провину, але крови проливати, життя в чоловіка відбирати, не любили.
Ясними і веселими очима дивилися на світ Божий. Не знали вони темних суворих богів, що напосідалися на щастя чоловіка. Вище всього славили й шанували світло й тепло світове, що дає себе знати в Сонці, в теплі, в буйній рослинності, в житті природи».

Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №104




[10-03-13][Все для туристов]
на Шпицах (0)

[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Доміникана: дайвінг на Плайа-баваро (0)
[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Бразилія: визначні пам'ятки (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Визначні пам'ятки Камбоджі (0)