| Середа 24-05-08 14:04 |
Вітаю Вас Гість Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Вечер в Карпатах Мага Віра. Сторінка 8990. Юліян (361-363), ставши імператором, уважав, що «Миланський едикт»,
виданий Константином, дає завеликі привілегії християнським єпископам,
які дуже розбагатіли і на своїх дієцезіях поводяться як сатрапи. Юліян
заборонив єпископам (людям невиразного національного походження)
глумитися з національної римської віри.
Єпископи, дізнавшись, що Юліян не оправдує зневажливого ставлення до римської національної віри, проголосили його «відступником» («апостота»). Юліян був достойним воїном, філософом, високо освіченою людиною. Аристократія Атен і Риму (та аристократія, яка трималася віри батьків своїх) шанувала Юліяна. 91. Християнські єпископи (люди різних рас і народів) вважали, що прихильне ставлення до національних релігій ослабить їхній вплив на віруючих. Їм не треба було лякатися. Константинополіс — місто, в якому є багато людей без національного «я»: це модерний християнський Вавилон. Сюди прибули греки, латини, армяни, словяни, єгиптяни, сирійці, лебанонці, всі вони кровно змішуються, мають віру Христову. Вони вважають, що для них будь-яка національна віра шкідлива — вони грецькою мовою розмовляють, вони є візантійцями. І військо Юліянове — люди без почувань національної гордости, вони є християнами, які не знають, хто були їхні родичі і звідки походять, і їм не подобається імператор Юліян — явний прихильник національних вір Риму і Атен. 92. На березі ріки Тигр імператор Юліян оточив столицю Ірану (Персії) Ктесифон. І під час бою він був тяжко ранений. Вірні приятелі гірко плакали над ним. Він, умираючи, казав: «Не плачте. Не треба оплакувати володаря, який відходить до небесних зірок». Воїни (персіяни), дізнавшись, що Юліян помер, сказали: «Заратустра переміг Христа». Військо Юліянове вертається до Константинополісу. Армянія (колонія Константинополіса) стає незалежною державою. Землі, завойовані Діоклектияном, Римська імперія втратила. Грек Орібазій був головним лікарем імператора Юліяна. Коли Юліян помер, Орібазій утік в Україну (Скитію), де перебував п'ятнадцять років, знання свої поліпшуючи. Він у своєму славному «Медичному збірникові» оповідає про чудодійні лікувальні трави України (Скитії). 93. Полководець Феодосій (379— 395) іспанець. Він стає імператором Східної і Західної імперії. Феодосій бачив, що він, як іспанець, не може бути підтриманий ні римською, ні атенською аристократією. Живучи на чужинах, він не має жодних понять про іспанську національну віру. Він бачить, що римська біднота (інтернаціональні многочисленні раби) тримаються християнської релігії, він їх кличе до свого війська. Він вирішив міцно впроваджувати в життя постанови Нікейського собору, щоб таким чином при допомозі єпископів скріплювати в імперії свою владу. 94. Євгеній (знаний представник старого латинського роду), визначний промовець, впливовий римлянин, стає в 392 році імператором Західної імперії. Він бачить, що Рим (місто Рим) поділений на два ворожі табори: римська аристократія тримається рідної римської релігії, не визнає Ісуса Богом Риму. Римська біднота (народжені в Римі раби, які говорять латинською мовою, але самі не є латинського походження, таких у Римі більше як справжніх латинів) тримаються християнської релігії. Ці два табори не можна помирити. Євгеній дає наказ поставити у Палаці Сенату статую богині Вікторії і відновити свята римської національної віри. 95. Агенти християнських громад римських повідомили у Константинополісі імператора Феодосія, що імператор Євгеній відроджує римську національну релігію, не визнає Ісуса своїм Богом. У Константинополісі ті жителі, які трималися національної віри грецької чи римської, стали підозрілими людьми, і Феодосій на них дивився як на прихильників Євгенія. І він (Феодосій) в 393 році проголошує закон, що всякі спортові (олімпійські) ігрища є справою сатанинською. Архиєреї церкви Христової тішаться, бачачи в Феодосієві свого вірного оборонця. 96. Імператор Феодосій, знаючи, що раби-християни, які живуть у «вічному Римі», підтримають його, іде з військом проти імператора Євгенія. Євгеній відважно б'ється, з ним останні залишки латинів (родовитих римлян), їх мало, вони здійснюють великі подвиги та їхні сили слабнуть. Феодосій стає переможцем. Він в 394 році стає імператором Східної і Західної Римської імперії. Яка дивна історія Риму? Імператором Риму тепер є не римлянин, а іспанець Феодосій, який ненавидить в Римі все римське, біля нього воєначальники, чиновники не римського походження. У Римі лишилася мова латинська, руїни латинських споруд, слава латинська — і майже немає латинів. 97. У 395 році імператор Феодосій умирає. Його старший син Аркадій, маючи 18 років, стає імператором Східної Римської імперії. А молодший син Гонорій, маючи 11 років, стає імператором Західної Римської імперії: так почався розподіл імперії і її падіння. Євдокія (жінка імператора Аркадія (395—408) посварилася у Константинополісі у святій Софії з патріярхом Іоаном (Злотоустим). Іван Злотоустий був людиною жорстокою; голосячи «Не вбий», він одночасно благословляв убивство. На проповідях у святій Софії він казав, що і Мойсей був убивцею, і Бог Саваот любив Його. 98. Патріярх Іван (Злотоустий) — найвеличніший святий грецької ортодоксії, боронив єпископів, які були власниками багатих земель, мали доми (лаври), у яких жили монахині і монахи. Єпископи, маючи великі багатства і впливи на душі людські, часто відважувалися не слухати урядників імператора Аркадія. Іван (Злотоустий) був темпераментним промовцем, талановитим письменником, актором і розкошолюбом. Він прагнув творити в церкві державу, а не в державі церкву. Імператор Аркадій наказав зняти з патріярха Івана (Злотоустого) золоті ризи і посадити його на старого воза купецького і прив'язати до воза, щоб не втік, і, як звичайну людину (без титулів і влади), вивезти на заслання в Армянію. У 404 році Іван (Злотоустий) прибув до Армянії, де й загинув у забутті. Греко-ортодоксальна церква здійснює до цього часу церковну театральну (за стилем грецького театру часів Софокля) службу Божу, оформлену Іваном (Злотоустим). 99. Аларіх (історики вважають, що він був вождем «визиґотів») в 406 році перейшов Рейн, завоював Галлію (Францію). У 408 році він перейшов Дунай, завоював Норик і Паннонію (землі сучасної Австрії). Вторгнувшись на територію Італії, він (Аларік чи Аларіх) почав переговори з Стилихоном (управителем Риму). Стилихон був заступником малолітнього імператора Гонорія. Стилихон хотів дати Аларіху золоті дари, щоб він не руйнував Риму. Та змовники, які були при дворі Гонорія, зв'язали Стилихона і в 408 році відрубали йому голову. 100. У 408 році в Константинополісі голод. На провінціях Римської імперії заворушення, не доставляється хліб до «Нового Риму». Християни-паґанці крадькома вторгаються на західні береги південного Дніпра, убивають безборонних мирних жителів, молодь хапають на продаж в неволю, грабують селища; везуть зерно і скотину та полонених до Константинополісу. 24 серпня 410 року Аларіх, маючи в Римі рабів «визиґотських», які йому відчинили «врата», ввійшов у Рим. Аларіх (християнин-аріусянин) щадив церкви і тих переляканих, що в них ховалися. Знатні римляни, які трималися віри батьків своїх і були вірними оборонцями Риму, полягли в нерівному бою. Згинули потомки тих, які творили історію імператорського Риму. Римлянами тепер звуться люди не римського походження; потомки рабів, привезених з Іспанії, Картагенії, Коринфії, Галлатії, Сирії, Криту живуть у Римі, говорять мовою латинською (бо свої рідні мови забули), вони тепер — новітні латини-християни, і Аларіх їх вважає своїми вірними союзниками. 101. Ті справжні римляни, які лишилися живими, жили в приниженні. Вони казали, що Рим упав тому, що зрадив свою рідну віру (зрадив віру Юлія Цезаря, Октавіяна Авґуста) і поклонився чужим привезеним Богам. Письменник Ритилій Намациан і історик Зосим писали, що упала слава, воля і сила Риму тому, що Рим відійшов від віри батьків своїх і попав під вплив грецьких, юдейських, єгипетських, фригійських, іранських божеств і ритуалів. З Африки єпископ Авґустин (людина малого розуму, але гарячого і немилосердного серця) злорадствував. Він писав, що Рим упав і оплакує свою паґанську віру. Він учив римлян у своєму творі «Про місто Боже», що Рим упав тому, що римляни щирою душею не горнулися до святої «Євангелії», і за таку нещирість тепер покарані. У 427 році імператор Феодосій 2-й (408—450) назначає антіохійського єпископа Нестора Константинопольським патріархом. Щоб слово «антіохійський» було зрозуміліше, варто згадати, що на південно-західному березі сучасної Туреччини було селище Антіохія, де була християнська громада, очолена єпископом Нестором. Нестор був людиною освіченою, ознайомленою з наукою Заратустри. 102. У цей час в Олександрії (у Єгипті) був єпископом Кирило, людина безмежно віддана вірі християнській, людина малого розуму і жорстокого серця. Він зі своїми помічниками (і про це я вже писав у праці «Дай мені пожити ще два місяці») на вулиці спіймав дівчину Гіпатію. Зірвав з Гіпатії одежу і затягнув її до церкви Бога Христа і біля вівтаря її замордував. Чому? Гіпатія була учителькою, і вона відважилася, маючи телескоп, в місячну ніч дивитися на зорі, отже втручалася (без дозволу єпископа Кирила) у таїни «царства небесного». За таке жахливе «богохульство» було в неї відібране життя. 103. Єпископ Кирило бачив, що єгиптяни хоч і вважають себе християнами, але вони так, як і учителька Гіпатія, поклоняються єгипетській «Божій Матері Ізиді», і щиро люблять її. Сто років тому римляни переслідували того, хто був християнином, тепер переслідують того, хто не є християнином. Християнином добрим є той єгиптянин, який молиться за здоров'я імператора Римського, ката народу Єгипетського. Єпископ Кирило знав, що єгиптян не можна переконати, що в християнській вірі немає Богородиці. Щоб єгиптян навернути до істинної віри Христової, їм треба дати Богородицю, і сказати, що «Богородиця є, але її ім'я не Ізида, а Марія». Між єпископом Кирилом і патріярхом Нестором почалися суперечки «у справі Богородиці», і поширилися ці суперечки між християнами. 104. Імператор Феодосій 2-й, щоб припинити сварку у справі Богородиці, дав наказ у селищі Ефес (на північ від Константинополісу) скликати в 438 році Ефеський собор єпископів, на який прибуло 200 наглядачів (єпископів). Єпископ Кирило прибув з Єгипту з діямантами і золотом. Він у Константинополісі довідався, що для імператора Феодосія 2-го немає значення — буде юдейка Марія проголошена Богородицею чи ні, головне, щоб зникла виснажуюча сварка. Кирило стрінувся в імператорському палаці з головним євнухом, який був довіреною людиною сестри імператора Феодосія 2-го. І цей євнух передав сестрі імператора дорогі (привезені з Єгипту) дари. Що вирішило справу — дорогі дари чи жіночі почуття? Діви імператорського двору від єпископа Кирила довідалися, що коли юдейка Марія буде проголошена Богородицею, то жінка імператора Феодосія і сестра імператора Феодосія звеличаться як доньки Богородиці Марії, і їх буде він славити так, як Божих преподобниць. Жінки імператорського двору стали по стороні єпископа Кирила. 105. Він (єпископ Кирило) з групою монахів і єреїв зайняв на Ефеському соборі перші почесні місця. І він присутнім прочитав, що з веління імператора Феодосія 2-го відтепер треба по церквах християнських голосити, що діва Марія є Богородицею. Патріярх Нестор, підтриманий сирійськими єреями, хотів на соборі прочитати свою заяву, в якій він твердив, що юдейка Марія є Христородицею, бо вона народила Христа, а не Бога. Єпископ Кирило і його браття во Христі на соборі підняли такий крик, що патріярх Нестор не міг говорити. Єреї, прибулі з Сирії, казали, що у «Євангеліях» зазначено, що діва Марія, крім Ісуса, мала ще декілька синів, і проголосити її Богородицею значить відійти від писань «Євангелії». Але там, де вживаються крики і кулаки, як аргументи, розум і правда мовчать. Діва Марія (під час голосування) отримала титул Богородиці. 106. Виникає питання: чому такі важливі християнські собори не відбуваються у Римі, Константинополісі, Атенах, а в невеликих селищах? У Римі і Атенах «протести», менше стає грамотних людей, справа освіти перебуває під строгою контролею церкви Христової. І в цих містах ще діють сильні прояви рідної грецької і латинської віри. Хто хотів навчитися писати і читати, ішов до монастиря, де молоді люди спрямовували свої мислення і почування так, як це було вигідно для церкви Христової. У храмах Бога Сераписа (у Єгипті) жили монахи (браття во Сераписі), вони училися читати і писати; мудріші з них ставали єреями (жерцями), їх наслідуючи, в Єгипті почали творитися при храмах Бога Христа монаші об'єднання, їх наслідуючи, виникали християнські монаші об'єднання в Сирії, Палестині, Константинополісі. Усі вони були підлеглі місцевим єпископам. «Браття во Христі», так як і «браття во Сераписі» чи «браття во Будді», ходили по селищах, учили дітей грамоти. 107. У римських колоніях повстання. У Іспанії, Галлії, в північній Італії римські полководці, які з походження не є римлянами, роззброєні. Ні їм, ні їхнім воїнам не хочеться їхати до міста Риму. Вони в римській армії служили за гроші. Римський патрицій Орест садовить на престол свого сина Ромула Авµустула. Та проти імператора Ромула Авµустула виступають воєначальники римської армії, які не вважають себе вихідцями з латинського племени. Полководець Одоакер (Одинакар) іде на Рим. Історики вважають, що Одинакар був українцем (русичем) і військо його було оформлене в степах України (Руси). Одинакар в 476 році завойовує Рим, під час бою гине патрицій Орест. Одинакар забирає з рук імператора Ромули Авґустула імперський жезл (символ влади), і залишає Рим. Є твердження, що в 476 році перестає існувати Західна Римська імперія. Рим (місто Рим) стало невеликим забутим селищем, у якому живе шість тисяч мешканців. І не можна сказати, що вони є родовитими римлянами. Римляни, живучи в колоніях, не хочуть вертатися до зруйнованого Риму. Вони стають у проводі правління нових держав в Західній Европі і кровно змішуються з місцевим населенням. 108. Анастасіян (491-518) імператор Східної Римської імперії, яку греки тепер називають в честь грецького селища Візантією, дістає вістку, що на північних просторах Понту Евксинського (Чорного моря) неспокій: могутні загони озброєних вершників (прибулих з берегів Бористену — Дніпра) виганяють ромейські застави. І небезпечне те, що ці скити-сармати-анти, які є одним народом, хоч і різні народи їх називають по-різному, дуже численні, вони войовничі, мають віру таку, яка їх робить безстрашними воїнами. Вони в полон не здаються, під час безвихідного становища самі в себе мечем життя відбирають, їхні волхви (жерці) їм кажуть, що той, хто є вільним на землі, буде вільним і на небі. Той, хто є невільником на землі, на небі буде невільником. Вони (скити-русичі, сіроокі й русяві бористени) навівають жах на легіонерів Візантії. Зараз, Ви читаєте сторінку Дажбожу, №89
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|
Copyright //vechervkarpatah.at.ua © 2024 |  |