З
Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг
Уже традиційна в нашому журналі
рубрика «веломаршрут» прямує цього разу чітко на південь, під
румунсько-український кордон. Хоча відрізок нейтральної смуги «Чивчин — Піп
Іван Марамороський» як плацдарм для турпоходів не є новинкою для читачів
журналу (див. № 2 (4), 2005), він належить до таких місць, де хочеться побувати
ще раз. Але ця місцевість допускає багато маршрутних варіацій. Одна з
найцікавіших — це подорож уздовж Чорного Черемоша до витоків Білої Тиси, протягом
якої «зачіпається» відносно короткий, двадцятикілометровий фрагмент гірського
ланцюга, яким проходить кордон.
Прикордонна
прелюдія
Цей веломаршрут можна би альтернативно
назвати «паломництвом до Стога». Причому з двох причин. Гора Стіг (1651 метр) є
не лише основним орієнтиром на хребті-кордоні, а й виконує роль «екватора»
подорожі. Нею закінчується «прогулянка» кордоном і починається спуск у долину
Білої Тиси. Але про це трохи згодом.
Спочатку мусимо попередити, що з можливими
точками фактичного старту (це можуть бути села Красник, Зелене, Явірник
Верховинського району Івано-Франківської області) немає залізничного
сполучення. Так, найближчий поїзд буває аж у Ворохті, а в інші населені пункти
у напрямі Чивчинського хребта веде лише автомобільна дорога. Отже, варто
розраховувати на власний автотранспорт (тим більше, що йдеться про об’ємний
вантаж — велосипеди), а також на достатню його витривалість, оскільки після
повороту в селищі Ільці в напрямку Буркута зникають останні сліди асфальту і до
села Зелене залишається ще добрий шмат далеко не ідеальної дороги.
На шляху в прикордонну зону з боку
Івано-Франківщини, на окраїні села Зелене, біля місця впадіння у Чорний Черемош
потоку Шибени, нас «вітає» однойменна прикордонна застава. Так, на жаль,
підготовка до цієї вилазки розпочинається не штудіюванням карт та пакуванням
наплічників, а клопотами щодо отримання перепустки на нейтральну смугу.
Інформацію стосовно документальної підготовки до виходу на кордон можна
отримати за телефонами: (0372) 53-82-01 (Чернівецький прикордонний загін);
(03131) 2-12-61 (Мукачівський прикордонний загін). Крім того, у Зеленому ще
можна закупити продуктів, зокрема білий хліб — «спечений на дровах», як нам
сказали в місцевому магазинчику...
Ковток
мінералки в Буркуті
У селі Буркут, за 40 хвилин їзди від застави
«Шибени», зліва від дороги б’є мінеральне джерело. У першій половині XIX
століття Буркут був чи не найвідомішим курортом Східних Карпат, зруйнованим
австрійськими військами під час придушення угорського повстання 1848–49-го
років. Буркут так і не був відбудований, тому набагато відомішими є сьогодні
його курорти-«побратими», наприклад, Моршин або Трускавець, відкриті дещо
пізніше.
Отож, виходить, тут ми натрапили на одне з
численних колись джерел буркутської «щави»1.
З кам’яної стіни під дерев’яним навісом вузеньким жолобом витікає на перший погляд
чиста прозора вода, але в радіусі метра все немовби скроплено яскравооранжевою
фарбою (можливо, звичайнісінька іржа?). Вода має інтенсивний «щипучий» смак, як
звичайна мінералка, але водночас незвично разючий присмак заліза — хіба що дуже
спрагла людина зможе випити більше п’яти ковтків. До речі, «буркут» — місцева
загальна назва джерел вуглекислих мінеральних вод на Закарпатті та у Східних
Карпатах.
...Орієнтуємося на потік Добрин, оскільки
зразу ж після місця його впадіння в Черемош вправо йде стежка, яка через гору
Чивчин (1766 метрів) виводить під кордон.
Увага:
блуд
Згідно з польською кілометрівкою 1938 року
(видавець — Warszawa, Wojskowy Instytut Geograficzny, перевидання 2001 року), з
долини Чорного Черемоша на гору Чивчин веде добра стежка — напрям
зюйд-зюйд-вест. Вона є й на інших, вітчизняних картах, але лише польська мапа
каже, що стежка промаркована червоною фарбою. Вона дереться вгору на відріг
Чивчинського хребта, залишаючи внизу приблизно паралельні їй потоки Добрин і
Альбин.
Ми ж натомість, скеровані впевненою порадою
місцевого мешканця (як здавалося, досить обізнаного з довколишніми
територіями), переправляємося через майже повністю зруйнований міст перед самим
Добрином і рухаємося його лівим берегом. Нам сказали, що тут повин¬на бути
чітка і широка дорога, але замість неї маємо зарослу болотисту стежку.
...Долаємо ще півкілометра мочарів і бачимо
перед собою «розгалуження» потоку. Ще достатньо виразна в цьому місці, стежка
йде вліво, але зовсім скоро її поглинають хащі, що нависають над потоком.
Поступово усвідомлюємо, що заблукали, причім у такому неприємному місці. Уже не
втішаємо себе, що ось-ось якимось дивом вийдемо на правдиву стежку, позначену
на старій польській мапі червоним кольором. Тим не менше, робимо спробу
«відкоригувати» напрям, взявши трохи вліво і вверх. Але через деякий час шлях
нам знову перетинає струмок. Зціпивши зуби, продираємося дедалі крутішим його жолобом.
...На наступному розгалуженні струмка вдруге
звертаємо вліво, згодом покидаємо і його та зариваємося в густий молодий ліс.
Продираючись через малинники і завали дерев, врешті виходимо на відкриту
галявину по західний бік гори Чивчин. Оце так зблукали! По карті все начебто
зрозуміло, і відстань, яку здолали потоком, здається мізерною, але ж стільки
сил і часу втрачено...
Піднімаємося трохи вище і натрапляємо на
дорогу, яка завтра виведе нас на кордон. Сьогодні ж наші завдання обмежуються
пошуком джерела та місця для ночівлі. З останніх сил проїжджаємо ще близько
півгодини і «падаємо» біля колиби. Добре, що з прихистком тут немає жодних
проблем — на «нашому» схилі Чивчина вдалося зауважити щонайменше три колиби.
Одна з них — пристойна двоповерхова хатинка з пічкою — до завтрашнього ранку
стає нашим «домом»...
Державним
кордоном
Переваги ночівлі в хатині стають очевидними
зранку — початок нового дня видався дощовий. Швидко снідаємо, пакуємося
(причому не гаємо часу на складання намету, а всі речі цілком сухі) і вирушаємо
близько десятої. За існуючого розкладу, сьогоднішнім завданням є здолати не
менше 60 кілометрів (20 із них кордоном) і завершити подорож у Рахові.
Наша група вибралася на Чивчинський хребет у
сезон шаленого урожаю чорниць (на місцевому діалекті — «афинів»), — відповідно,
сезон активної діяльності збиральників цих популярних ягід. Людей тут було
багато (незважаючи на прикордонну зону), та ніхто з них не виявився достатньо
обізнаним, щоб допомогти нам бодай трохи точніше зорієнтуватися в довколишній
місцевості...
...Попри теперішні прикордонні стовпчики, на
нейтральній смузі ще можна побачити кілька значно пристойніших металевих
конструкцій. Ці старі прикордонні стовпці висотою у зріст людини збереглися з
першої половини ХХ століття — до 1939-го року тут пролягав кордон між
територією Східної Галичини, окупованою Польщею, та Румунією.
Через якусь годину зустрічаємо
прикордонника. Поки він перевіряє наші документи, розпитуємо, яка відстань
звідси до Стога. «Зо двадцять кілометрів» — чудово, до обіду мали би бути під
горою, якщо не втрачатимемо темпу.
Далі вздовж дороги простягається широка контрольно-слідова
смуга, але нею рухатись не вдається, бо колеса грузнуть у розпушеному ґрунті.
Крім того, краще їхати в кількох метрах від паркана, що розділяє нейтральну
смугу та схили з українського боку. Адже де-не-де на дорозі трапляються уривки,
ба навіть клубки колючого дроту.
Проїжджаємо повз замкнені залізні ворота,
через які лежить шлях до гори Роге (1556 метрів). На ній стримить прикордонна
спостережна вишка. Нам відкривається красивий вид на гори Румунії...
Біла
Тиса — від початку до кінця
Короткий опис маршруту
Село Зелене — прикордонна
застава «Шибени» — село Буркут — гора Чивчин (1766 метрів) — вздовж кордону
до гори Стіг (1651 метр) — потік Стоговець — уздовж Білої Тиси через села
Луги, Богдан, Видричка, Устеріки — місто Рахів.
Приблизна протяжність (зі
стартом від застави «Шибени»): до 80 кілометрів.
Тривалість: два дні.
|
Ми ж звертаємо різко наліво. Дорога йде
північно-західним схилом Стога. Тепер нас супроводжують інформаційні
дороговкази ЗТШ (Закарпатський Туристичний Шлях); один з них повідомляє, що за
п’ятсот метрів від перемички є місце для стоянки з джерелом питної води поруч.
За обідом відновлюємо сили і плануємо
подальший шлях. Біла Тиса насправді починається потоком Стоговець, і ми якраз
п’ємо воду з його витоку. Якщо почати спуск уже звідси, то скоро вийдемо на
стежку вздовж потоку. Але нам під враженням учорашніх «пригод» не хочеться
знову мати справи з густо зарослим жолобом струмка. Тому в пошуках кращого
місця для спуску їдемо кордоном (він знову з’єднався з дорогою) трохи далі на
захід. І не дарма, бо через півтора кілометра надибуємо великий камінь з
промовистим написом «Біла Тиса!» та стрілкою в бік долини. Напис виконано у
традиційних кольорах ЗТШ (білий–жовтий), і ми впевнено вирішуємо: пора покидати
кордон.
...Чомусь долина Білої Тиси справляє зовсім
інше враження, ніж долина Чорного Черемоша. Можливо, через те, що тепер з
легкістю котимося вниз. Або через те, що Біла Тиса значно густіше заселена,
веселіша, ніж похмурі і майже безлюдні чорночеремошанські володіння.
...Асфальт починається у присілку Говерла,
де зливаються річки Біла Тиса і Говерла. На розвилці (вправо — на Чорногірський
хребет; вліво, через міст, — до Рахова) є магазин із цілодобовим режимом роботи
(!), де влаштовуємо «перекур».
Як це часто трапляється після гір,
«цивілізація» неприємно вражає. На наших очах, ні від кого не ховаючись,
продавчиня витягла з магазину дві досить місткі картонні коробки — магазинні
смітники — і... висипала їх вміст у ріку. На наше здивування і зауваження
знизала плечима і відповіла: «А що, ви хіба так не робите?» Без коментарів.
Зате привід для роздумів є.
Рушаємо в напрямі Рахова. Поволі сутеніє.
Підвищуємо темп, хоча і так зрозуміло, що засвітла до фінішу не прибудемо. У
селі Видричка є прикордонна застава, де нас мали б затримати і принаймні
забрати виписану в Шибенах перепустку...
1 Щава (szczawa) з польської — природна
гідрокарбонатна вода.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
