Так уже повелося, що людському організму потрібен комфорт. І навіть коли свідомо вирушаєш у похід, в якому природа «ставить» свої малоприємні умови (пронизливий вітер, сильний мороз, висока вологість тощо), у глибині душі все одно сподіваєшся на тепло і затишок. Далеко не найменша роль у забезпеченні хорошої терморегуляції та вологовідведення належить так званій функціональній білизні. То що ж це таке, і чи буває в ній «сухо та комфортно»?

Важко нині уявити Ужгород без його старовинного замку, що могутнім кам’яним громаддям нависає над містом. Фортеця Унґ¹ (під такою назвою твердиня фігурує в історичних джерелах) є окрасою Ужгорода, його символом та хранителем. Замок добре зберігся до нашого часу, хоча впродовж віків доля зовсім не милувала його.

Зимовий похід — це і спокуса, і відповідальність, і небезпека, і невимовна радість від побаченого, від подоланої вершини, від маленької перемоги над собою. Усе це можна відчути, піднявшись на зимовий Петрос. Щоправда, не варто прагнути досягти мети будьякою ціною. Здоров’я дорожче.

Нас чекають пригодницькі гонки

Наввипередки з хвилею і вітром

12–17 березня

У верховинських селах ще в зовсім не сиву давнину казали: дорогий, як бринза. На початку минулого століття до страв клали крихту бринзи і таким нехитрим способом додавали їм смаку. «Тоді у Європі, якщо хотіли підкреслити дороговизну продукту, його порівнювали з мішком перцю. У нас — із лижкою бринзи»...

Еволюція відкриттів

8 березня

Як ви уявляєте собі машину часу? Монітори, кнопки, лампочки індикаторів? А уявіть-но: відчиняєте звичайні ворота — і переміщаєтесь на двісті років назад... Давні хати, вітряки, церква... Ось у хаті — курна піч, у сінях — ручні жорна, ступа для пшениці, масничка, щоб збивати масло. У дверях — дерев’яні і замок, і ключ до нього. Тут час зупинили. Для нас. Щоб ми увійшли всередину. І така машина часу називається скансен.

У закарпатському селі Нижнє Селище, де роблять швейцарський сир, добре знають, що дегустувати його найкраще з вином. А вино, у свою чергу, найкраще дегустувати з сиром — про це, звичайно, теж добре відомо закарпатцям, виноробам з діда-прадіда. Не конче при цьому використовувати сир швейцарської технології. Годиться для цього і так званий голландський, якого у наших крамницях не бракує.

Найстрашніші, найдраматичніші моменти хітового радянського мюзиклу «Д’Артаньян і троє мушкетерів» відбуваються в Бетюнському монастирі, де підступна Міледі труїть нещасну Констанцію. Саме на екрані більшість вперше і побачила героя нашої розповіді. Не вусатого Михайла Боярського, а замок, точна адреса якого — Львівська область, Перемишлянський район, село Свірж.

За швейцарським сиром не конче їхати в Альпи. Якщо карпатський «мілкі вей» заведе вас у закарпатське село Нижнє Селище, що в Хустському районі, там обов’язково вкажуть на незвичайну сироварню. Вона єдина така в Україні. Тут працюють шестеро осіб, переробляючи взимку до півтонни, влітку — далеко за тонну молока щодня. Одержують із нього сири різних типів, відмінних і за смаком, і за консистенцією, проте об’єднаних спільною — швейцарською — технологією. Спробувати, а віднедавна і подивитися, як роблять сир по-швейцарськи, охоче їдуть туристи.

Щоб скласти враження про вина Закарпаття, мало побувати на фестивалі вина. Мало побувати навіть на кількох таких фестивалях. Знайомство з винами потребує дотримання ритуалу, неспішності й відданості процесу. Як і з людиною, з вином треба спілкуватись, лише тоді воно вдячно розкриває свій неповторний букет і, як стверджують винороби, дозволяє осягнути багатство гармонії.

Ведмідь карпатський бурий — рідкісний звір, занесений у Червону Книгу. На території України зустрічається тільки в Карпатах. Мешкає у безлюдних, «глухих» місцях, наприклад, на Чорногорі. Натомість ведмідь закарпатський особливий — крилатий — звір міський, і живе він в Ужгороді.

Зародження ковзанярського спорту було продиктоване давньою життєвою потребою людини швидко й легко пересуватися на льоду. Разом з тим, історія такого, здавалося б, простого винаходу, як ковзани, губиться у віках. Століття, коли люди навчились ковзанню на льоду, досі не встановлено, не кажучи вже про точну дату. Але деякі цікаві факти про ковзани нам усе-таки відомі.

Гуцульська дерев’яна архітектура, а в першу чергу церкви — це велика тема для пізнавальних подорожей. Відвідаємо цього разу лише одне-єдине село, чия назва, за версією місцевого археолога, з тюркської перекладається як «двері». Отже, село Дора цього разу відкриє нам двері у два храми. Обидва гуцульські, обидва по-своєму характерні. Втім, дуже різні — і за віком, і з вигляду, і за історією.

Якщо минулого разу ми описували страви Святвечірнього столу — і то був рай для вегетаріанців, то цього разу їм доведеться потерпіти. Нині співаємо оду м’ясним стравам. Саме вони були чи не обов’язковим атрибутом недільного міського галицького столу…

У містах позамерзали ставки й озера. На заледенілі водойми висипав люд на ковзанах. Ще більше любителів поковзатися приймають криті катки. А ви ще не пробували себе у цьому веселому виді спорту? Тоді гайда на ковзанку! Сподіваємося, наша «інструкція до дії» полегшить вам перші кроки на льоду та зробить падіння не таким несподіваним і неприємним.

Чернівці, столиця Буковини, місто, де тісно переплелися десятки культур, де на вулицях розмовляють українською, російською, румунською, німецькою, угорською, польською мовами чи на івриті, місто, яке онук імператора Австро-Угорщини крон-принц Отто фон Габсбург вважає рідним, відзначило свій 599-й День народження.

Є місця на земній кулі, куди краще їхати відпочивати лише у певну пору року. Прага в цьому відношенні універсальна. Навесні вона зачарує Малостранськими, Вишеградськими садами та садами Празького Граду, влітку — вечірніми прогулянками набережною Влтави та Карловим мостом, взимку — різдвяними забавами на Староместській площі, а восени... Ну, як може не зачарувати злата Прага оксамитовою порою?

В зимку в горах дуже швидко з’являється бажання надягнути щось на ніс і щоки, щоби захистити обличчя від морозного вітру. І на це є рада — шапка-маска балаклава.

Слоїки, баньки, бутлі, пляшки, графини, карафки, штофи, глечики, цілі виварки... Окремого дослідження варте життя, що відбувається в них, цілі історії проростання і перевтілення плодів літа-осені в іншу дійсність — у наливки, настоянки, лікери (або, як кажуть старі люди, ліквори).

Ледь терпкуватий запах вологого дерева лоскоче ніздрі. З-під гострого леза випручуються і звиваються кільцями тонкі стружки — пруття перетворюється на вузькі стрічечки, готові слухняно лягти в мереживне плетиво. З лози та ліщини, очерету та кукурудзиння в Карпатах виплітають господарське начиння, іграшки, меблі. І навіть хатки — для котів.

У ясну погоду з гори Рокита, що має дуже зручну для запам’ятовування висоту 1111 метрів, видно ледь не половину Гуцульщини та навіть її «ворота» — покутське місто Коломия, а також обласний центр Прикарпаття Івано-Франківськ. А з інших вершин, включно з самою Говерлою, її можна безпомильно знайти за чітким орієнтиром — потужною ретрансляційною вежею. Мандрівка на Рокиту приємна й невиснажлива, навіть восени її можна здійснити впродовж одного світлового дня.

 «Ой, прєду ім куделечку — бідка би ї прєла. Та покладу під лавицю, бо ми ручка ввєла»... Дві старші гуцулки в давніх автентичних ношах (одежі) працюють за ткацьким верстатом і співають коломийок. Це реконструкція побутової сцени, колись цілком звичної для села Кваси Рахівського району Закарпатської області. Втім, ткацтво в Квасах ще не вмерло. І тчуть тут пухнасті, теплі овечі покривала, що звуться ліжники.

Ми напевно ще не раз повернемося сюди, щоб відкрити для себе нові стежки, здолати непідкорені вершини. Можете сміятися — які вже в Карпатах вершини! А от не такі вже й прості — цікаві та неповторні. Особливо, якщо опиняєшся в самому серці Ґорґан, і мимоволі, як дитина, кажеш собі: хочу ще...

Десятки кам’яних фігур на вишуканих постаментах із багатим декором. Подібно до львівського Личакова¹, цвинтар Тудинка, що в передмісті Підгайців (Тернопільська область), вражає атмосферою музейної ошатності. Тутешню меморіальну скульптуру, яка вийшла з-під різця династії каменотесів Папіжів, зараховують до національних пам’яток народного мистецтва.

Найзвичніша і всім зрозуміла страва в Україні — картопля. Такий собі другий хліб. Але в Галичині, Буковині, на Закарпатті та взагалі в горах і за горами культ картоплі породив не «кількісне» захоплення стравою, якою можна просто насититися, а різноманіття й екзотику.

Змагатися, бавитися, воювати

7-9 вересня

В таку спеку, якою вона була в серпні, навіть їсти не хотілося — хіба легкої перекуски. Отак і монументальна мандрівка виглядала надто обтяжливою. А от дводенна прогулянка Польськими Татрами, де поруч гармонійно поєднуються цивілізована інфраструктура та висоти, що обіцяють адреналін, видалася якраз. Перш ніж потрапити на найвищу вершину Польських Татр Риси (2499 метрів), слід було дістатися до всесвітньо відомого туристичного і культурного центру — містечка Закопане у передгір’ї.

Супер-активне літо

5–8 липня

Напередодні тривалої мандрівки перед велосипедистом постає питання: куди покласти намет, спальник, решту спорядження, необхідного у поході? А якщо маршрут проходить далеко від цивілізації, потрібно брати з собою ще й їжу на весь час подорожі. Везти все це в наплічнику важко. Сьогодні для перевезення спорядження на велосипеді існують спеціальні велосумки, що кріпляться на багажник, раму, вилку, під сідло і навіть на кермо. Найпоширеніші ті, що встановлюються на багажнику. Їх називають велобаулами, велобесагами або велоштанами.

Коли заходиш до цих старих львівських приміщень, здається, що помилився дверима і потрапив зовсім не туди, куди тобі потрібно. Перше, що кидається у вічі, — багате оздоблення, дерев’яні різьблення, ковані деталі, позолота, дзеркала, розпис на стінах — усе те, що в традиційному уявленні ми зовсім не пов’язуємо з медичними закладами. Знайомтеся — старовинні аптеки Львова.

Закінчилася пора медозбору в Карпатах. Ще тиждень-два, і бджолярі зі своїми пасіками повернуться з далеких полонин додому. Тоді в селах запанує солодкий дух. І до самого Спаса люди пригощатимуть одне одного, а також усіх нужденних і подорожніх, як велить давній спасівський звичай, особливим медом від карпатських бджіл.

 «Бізівно ся завгура наладує всіх, аби фіґлювали», — сказав, наче зав’язав, Іван Беркела, закарпатський гуморист, організатор першого міжнародного гуцульського фестивалю гумору та сатири «Бербеницьи фіґлів». 14 липня в селище Ясіня Рахівського району Закарпатської області, на туристичну базу «Едельвейс» з’їдуться майстри жартів і поціновувачі гострого слівця з України, Румунії, Польщі та Словаччини. На два дні українська літературна мова поступиться діалектам.

Якби не знати, що зайшов у кузню, можна було б прийняти це приміщення за підземелля в царстві гномів. З мороку і гулу виринає чоловік у закіптюженому фартусі. На його обличчі привітна усмішка, але слів його не чуємо — усі звуки заглушує шум води і грюкіт ковальського молота...

У невеликих західноукраїнських містечках життя особливе. Тут майже ніколи не побачиш надмірного поспіху, зайвої суєти. Натомість панує спокій, розмірений ритм життя. Приїхавши сюди, можна відпочити душею, насолодитись спілкуванням із новими людьми, відкрити, зрештою, інший, ніж у мегаполісі, світ. Тим більше, якщо це містечко на Закарпатті. І для любителів інтелектуального туризму воно може здатися не менш привабливим, ніж той же Ужгород чи Мукачеве. Мова йде про Виноградів.