Страж
міста — Ужгородський замок
Важко нині уявити Ужгород без
його старовинного замку, що могутнім кам’яним громаддям нависає над містом. Фортеця Унґ1
(під такою назвою твердиня фігурує в історичних джерелах) є окрасою Ужгорода,
його символом та хранителем. Замок добре зберігся до нашого часу, хоча впродовж
віків доля зовсім не милувала його.
Історія
тривалістю у тисячоліття
Ужгород починався з фортеці, що її,
ймовірно, спорудили слов’яни у VIII–IX столітті. Славнозвісна хроніка Аноніма
початку ХІІІ «Gesta Hungarorum» («Діяння угорців») відносить заснування фортеці
Унґ до ІХ століття і пов’язує його з легендарним князем Лаборцем. Ця згадка
стосується важливого періоду в історії Угорщини, коли древні кочівники угри,
переслідувані печенігами, були змушені покинути північнопричорноморські степи і
рушили на пошуки нової батьківщини. Вони перетнули Карпати в районі
теперішнього Верецького перевалу і спустилися на Дунайську низовину. На шляху
стояла фортеця. Анонім розповідає, що коли угри оточили твердиню, її володар на
ім’я Лаборець спробував накивати п’ятами. Однак прудкі угорські вершники швидко
наздогнали втікача біля однієї з річок і стратили його. З цього часу, занотував
хроніст, ріку, де загинув «дука»1 Лаборець називають його іменем (ріка з такою
назвою досі несе свої води на території Словаччини). Фортеця довго не
опиралася. На честь перемоги угорці принесли жертву богам та влаштували бучний
бенкет, який тривав кілька днів...
У 1290 році
угорський король Ендре ІІІ подарував Ужгород з навколишніми землями (в тому
числі і відомий Невицький замок) канцлеру Обо Омодею. Після того, як 1301 року
перервалася династія Арпадів, в Угорському королівстві розпочалася боротьба за
владу. У міжусобицю включився й Омодей. І прорахувався... Королем Угорщини став
представник династії Анжу КарлРоберт. Омодей, як і ряд інших феодалів Північної
Угорщини, не визнав влади нового короля. Але у 1312 році королівські війська
розбили цю коаліцію. Корольтріумфатор відібрав маєтки у бунтаря Омодея та
передав їх вельможі Петру Петенку (Петуні). Однак і він виявився зрадником.
Прагнучи усунути КарлаРоберта з престолу, Петуня направив послів до
ГалицькоВолинської держави, де у той час володарювали правнуки Данила
Галицького Андрій та Лев Юрійовичі, обіцяючи одному з них угорський трон. Але у
1321 році король дощенту розгромив війська змовника.
Двічі поборовши зраду місцевих магнатів,
монарх зупинив свій вибір на Філіпі Другеті, який ще у юному віці прибув разом
з ним до Угорщини, залишивши всі свої маєтки в Італії.
Відтак, Другети володіли Ужгородом майже
чотири століття. За Філіпа зруйнована фортеця перетворилася на великий
будівельний майданчик. До реконструкції були залучені фортифікатори з Італії та
Франції…
На початку
XVIII століття фортеця потрапляє у вир національновизвольної війни угорців
проти австрійського панування, яку очолив Ференц Ракоці ІІ. 1703 року до
Унґвара прибув посол російського царя Петра І та вів у замку переговори з
Ракоці про допомогу «со стороны Российского государства войском, деньгами и
прочим». Дипломат пропонував Ференцу Ракоці зайняти польський престол. У свою
чергу, Ракоці запропонував угорську корону синові Петра І Олексію. Та
грандіозні плани не реалізувалися — російського самодержця цілком поглинула
війна проти Швеції. А у 1711 році фортецю в Ужгороді, як і все Закарпаття,
окупували австрійські війська. Замок почав занепадати. До Відня вивезли
картини, меблі, зброю, посуд — все цінне. У 1775 році славнозвісна МаріяТерезія
подарувала замок уніатській єпархії, яка розмістила тут духовну семінарію. Цей
навчальний заклад діяв аж до 1945 року, коли споруду передали краєзнавчому
музею, який функціонує тут і нині.
На замковому
подвір’ї
Оглянемо замок зовні. Розташований він на
пагорбі вулканічного походження. Колись пагорб омивало не лише головне русло
Ужа (зі сходу та півдня), а і його рукав (з півночі і сходу). Фортеця займає
величезну територію. З трьох боків вона оточена вирубаним у скелі сухим ровом,
який в разі потреби заповнювався водою, а з північного сходу її захищає круте
урвище. Через рів колись був перекинутий підйомний міст, але пізніше, коли
твердиня втратила військовооборонне значення, його замінили звичайним насипом.
За час свого існування замок неодноразово
перебудовувався у відповідності до вимог тогочасного фортифікаційного
мистецтва. Особливі зміни у його вигляді відбулися, звісно, з появою і швидким
розвитком вогнепальної зброї. Сучасна споруда набула остаточного завершення
десь наприкінці XVII століття. Твердиня вирізняється могутніми бастіонами, з
яких обстрілювалися підступи до фортечних мурів. Стіни муровані з каменю, лише
подекуди видно пролами, закладені цеглою, — сліди тривалих облог.
Могутньою
домінантою замкового комплексу є двоповерховий палац (колись він мав три
поверхи), побудований ще Другетами. Герб графів, на якому зображені чотири
дрозди, досі видно над воротами.
За мить опиняємося на подвір’ї замку. Першою
відвідувачів зустрічає кремезна металева постать Геракла, що бореться з
лернейською гідрою. Це найстаріша зі скульптур, що встановлені в Ужгороді. Її
виготовили ще у 1842 році на заводі у Тур’ї-Реметах теперішнього Перечинського
району Закарпаття. До замку Геракла перевезли у 1947 році із села Ужок, де
скульптура стояла на фонтані санаторію, зруйнованого ще під час Першої світової
війни. Легендарний давньогрецький герой сьогодні є окрасою фортеці, а довбешка
у його могутніх руках може стати пересторогою для тих, кому заманеться нищити
древні стіни...
За декілька
кроків перед нами постає прекрасний бронзовий могутній птах з широко
розправленими крильми. Це турул — міфічна птиця древніх угрів, легендарний
предок королівської династії Арпадовичів. У дзьобі він колись тримав шаблю, від
якої нині залишився лише фрагмент. До замку скульптура потрапила з Вилока
(Виноградівський район), де її встановили в 1903 році на місці переможної битви
Ференца Ракоці ІІ з австрійськими військами. Переказ свідчить, що Ракоці зміг
подолати ворога лише завдяки турулу, що нібито приніс йому у дзьобі шаблю.
Посередині замкового подвір’я увагу
відвідувачів привертають загадкові руїни. Це залишки храму святого Юрія, перша
письмова згадка про який відноситься до 1248 року. До 70х років минулого
століття про існування споруди лише здогадувалися. Храм було відкрито в
результаті археологічних розкопок на території фортеці…
Привиди Ужгородського замку
Особливого шарму будьякому середньовічному
замку надають... привиди. На Заході вже давно зауважили, що «замки з привидами»
значно частіше відвідуються туристами, приносять непогані прибутки. В Україні
ж, мусимо визнати, таких фортець не так уже й багато. Не полюбляють примари
більшість вітчизняних мурів — і квит. Але Ужгородський має чим похизуватися.
Старовинна
легенда розповідає, що могутній та багатий володар замку граф Другет мав єдину
і прекрасну доньку, про красу якої говорили навіть у далеких країнах. Батько
любив її до нестями та вибачав усі провини. Якось замок оточили польські
війська. Воєначальник послав у розвідку одного зі шляхтичів, який проник на
територію замку. Трапилося так, що шляхтич випадково познайомився з красунею.
Дівчина безтямно закохалася у чужинця, а той, підло використавши це, вивідав,
як краще взяти твердиню. Довідавшись про зраду, розгніваний батько наказав живою
замурувати доньку у фортечну стіну. Відтоді, як оповідає легенда, опівночі
виходить дівчина зі схованки та йде на пошуки свого коханого. Довго вона блукає
замковими мурами і лише перед світанком, після даремних пошуків, з жалібним
плачем повертається до товщі муру. Цілком можливо, що така легенда має під
собою реальну основу. Із середньовічних трактатів з теорії фортифікаційної
справи відомо, що у ті часи люди вірили — якщо при зведенні фортеці у стіну
замурувати живу людину, такий замок буде неприступним. І дійсно, знахідки
кістяків у європейських фортецях трапляються не так уже й рідко. Авторові цих
рядків доводилося чути про те, що на початку минулого століття в одній із стін
Ужгородського замку виявили нішу, у якій знаходився жіночий скелет. Однак знайти
підтвердження цим словам не вдалося…
Замокмузей
Ужгородський замок продовжує служити людям
уже як екскурсійний об’єкт та краєзнавчий музей. Нині він є найбільшою музейною
установою Закарпаття. У фондах запасників зберігається понад сто тисяч
експонатів, серед яких — і унікальні. До найцінніших зібрань відносять
передусім його археологічні колекції: найбільша в Україні збірка бронзових
скарбів та кельтських старожитностей. Науковий співробітник музею Йосип Кобаль
стверджує, що обидві збірки є колекціями європейського значення.
Далеко не кожен музей може похизуватися
таким зібранням рукописних книг та стародруків, як Закарпатський. Назвемо лише
найцінніші видання: «Королівське Євангеліє» (1401 рік), «Мукачівський Псалтир»
(XV століття), «Біблія Руська» Франциска Скорини (1519 рік), «Острозька Біблія»
Івана Федорова (1581), «Лексикон Славеноросскій» Памви Беринди (1627),
«Анфологіон» (1619), «Тріодь пісна» (1676). Заслуговує на увагу і нумізматична
колекція, що складається з понад 12 тисяч давньоримських, старовинних
угорських, австрійських, польських, чеських, російських та інших монет, а також
пристойна збірка холодної і вогнепальної зброї XIV–XIX століть. Туристам цікаво
буде оглянути експонати природничого, етнографічного відділів, а також скансен,
що розкинувся біля фортечних стін…
1Під таким титулом («dux» – «вождь») Лаборець
згадується у «Ґесті».
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
