Карпати, Довбуш, опришки, гуцули, банош... Поняття, що тінню ходять поряд і часом підміняють багато суттєвих для цієї щедрої країни явищ. І нам як пересічним споживачам вистачає цих кількох найуживаніших брендів. А численні місцеві «підігрувачі», щоб і собі спростити життя, спочатку популяризують архетипи, а потім і самі починають вірити в них. Тоді сутність поступається перед завченими рухами й словами.

Це закарпатське урочище відоме серед туристів перш за все як гірськолижний курорт. Зазвичай протягом короткого високогірного літа тут готувалися до наступного зимового сезону — ремонтували або будували готелі та витяги. А туристи-пішохідники використовували Драгобрат для першої ночівлі перед стартом на Свидовецький масив. Тож влітку було переважно тихо. Але не цього року... На початку липня сюди «приїхав» фестиваль.

Святослав Сенчина ходить у гори майже півсторіччя. Він — майстер спорту з альпінізму і «сніжний барс» — один з тих, кому вдалося підкорити всі семитисячники Радянського Союзу. А ще — інструктор, який вже кілька десятків років передає свій досвід і любов до гір молодим альпіністам.

Туристові є на що подивитися у Львові — і це очевидність. Одна з ексклюзивних львівських історико-мистецьких тем — вітраж. Це місто можна вважати столицею українського вітража: саме тут зосереджена найбільша в Україні частка збережених історичних примірників, а місцева Академія Мистецтв від моменту свого заснування 1946 року створила потужну школу сучасного вітражного мистецтва.

Гірські мандрівки на велосипеді не завжди пов’язані з величезними навантаженнями та екстремальними відчуттями. Є в наших горах і добротні дороги з пологими підйомами, якими можна дістатись до найвищих полонин. Наприклад, із закарпатського села Лазещина до не менш закарпатського райцентру Рахів можна доїхати маршруткою, автобусом, поїздом, а можна і ровером. Тобто за декілька годин побувати між найвищими вершинами українських Карпат — Петросом і Говерлою, надивитися краєвидів і розім’яти м’язи.

У Карпатах існують добре «розкручені» маршрути, де конче хочуть себе спробувати всі. Бо як то почути від знайомих: «Ти не був на Говерлі (Піп Івані, Петросі, Сивулі, Хом’яку...)?!» А от на Катерині ви були? — Що-що? А це де? На карті такої гори нема...

Два останні кілометри до головного фестивального майданчика наш автомобіль просто таки повз. Повернули з траси Івано-Франківськ — Косів на Шешори і одразу опинилися у величезній черзі. Колона машин, мотоциклів і скутерів, майже безперервно сигналячи, поволі прокладала собі шлях повз авта, вже припарковані з обох боків дороги. Легковики стояли і на подвір’ях більшості сільських обійсть. У дворах, а також у садках і на сінокосах поміж копицями молодь розкладала намети-«черепашки». Здавалося, яблуку вже впасти ніде. Але дорогою до стадіону, де була влаштована сцена, продовжували йти і їхати люди. Міжнародний фестиваль етнічної музики та лендарту¹ «Шешори-2006» зібрав майже десять тисяч учасників і гостей.

Коли бачиш на стінах трьохсотлітньої Жешувської ратуші поряд герби Львова, Клагенфурта, Івано-Франківська, згадується чудова оповідь Гайнріха Гайне «Подорож до Ґарцу». Серед детальних і ліричних оповідей про Клагенфурт звучить і ода горам узагалі. Читаючи описи маршрутів від німецького романтика, уявляєш, ніби він мандрує Карпатами. І тоді важко встояти перед спокусою опанувати цю безконечну тканину гір, що починаються побіля нас і не закінчуються впродовж цілої Європи.