Коли бачиш на стінах
трьохсотлітньої Жешувської ратуші поряд герби Львова, Клагенфурта,
Івано-Франківська, згадується чудова оповідь Гайнріха Гайне «Подорож до Ґарцу».
Серед детальних і ліричних оповідей про Клагенфурт звучить і ода горам узагалі.
Читаючи описи маршрутів від німецького романтика, уявляєш, ніби він мандрує
Карпатами. І тоді важко встояти перед спокусою опанувати цю безконечну тканину
гір, що починаються побіля нас і не закінчуються впродовж цілої Європи.
Доля занесла кількох мандрівників від
журналу «Карпати» в Бєщади (Південно-Східна Польща). Проїхавши приблизно 200 кілометрів, вони
переконались, що це справді ті ж самі Карпати, ті ж кичери (лисі горби), ті ж
полонини, ліси, лагідні схили та круті стежки, які не визнають кордонів. Для
швидшого і повнішого ознайомлення з цим краєм варто проїхатись облаштованими і
цілком добротними місцевими дорогами. Можливі різні варіанти мандрівки. Але в
будь-якому випадку вони починатимуться з прикордонного переходу Кросцєнко.
Отож
перше коло, що дасть уяву про основні принади, може бути таке: від кордону в
Кросцєнко до Устшик Дольних і потім після Устянової — ліворуч. Між горами в
околицях селища Соліна, що в серці Бєщад (кілометрів за 70 від українського
кордону), розкинулося велике озеро (точніше, система озер), створене на
перегородженій греблею річці Сян. Доїхати до цієї краси напрочуд легко, минувши
цілком українські краєвиди з близькими і зрозумілими назвами населених пунктів
(Розтока, Гошів, Устянова, Рівня, Бібрка, Бистре, Хміль, Поляна...). Дивовижна система
солінських водойм є одним з найзатишніших куточків Підкарпатського воєводства1.
Щось середнє між Карпатами і Швейцарією. Гори оточують гладінь озера із заплавами
і затоками. Вздовж берегів розкидані причали з безліччю білосніжних яхт, які
віддзеркалюють свої щогли і вітрила у чистому плесі. Серпантини доріг навколо
дозволяють оглянути картину зусібіч.
Варто
спробувати об’їхати весь цей каскад озер, спинитись в будь-якому місці і зійти
до кемпінгів та причалів над водою. І якщо надовго не затримуватись (а спокуса
буде), можна доїхати до Полянчика і через Волковию і Балігруд виїхати вже на
гірську дорогу, що веде в бік словацького кордону. Таким чином, об’їхавши
хребет Лопеннік (трохи вище 1000
метрів) через Цісну і Дольжицю, потрапимо дуже гарною
дорогою до пасма Полонин (так називаються перші вершини Бєщад) з чарівними,
ніби парковими краєвидами. Це край, в якому можна зустріти численних роверистів
і просто відлюдників, що чимчикують собі від притулку до притулку. Незчисленні
населені пункти складаються з поодиноких садиб чи чогось на кшталт наших
присілків. Дивує відсутність отар худоби, покосів, як у наших Бескидах. Все
ніби створено для прогулянки. Доїхавши до Устшик Ґурних, повертаємо на північ і
вздовж квітучих лук, затишних дібров їдемо в напрямку до Устшик Дольних — майже
українським кордоном, минаючи практично українські села, церкви.
Позаду залишається хребет Гніздо Тарниці з
вершинами, значними як для Бєщад: Галич (1333 метрів) і Тарниця
(1346 метрів).
Можна будь-де спинитись на нічліг або ще й встигнути до вечора перетнути не
надто завантажений кордон в Кросцєнко. Така автомандрівка укладається в один
день, якщо не здолає спокуса перейтись добре влаштованими стежками і заночувати
в гостинних садибах, котрих не бракує. До того ж і ціни в них є більш, ніж
доступні.
Але поважна подорож воєводством мусила би
бути масштабнішою і довшою. Наприклад, такою. Не з’їжджаючи з основної траси в
Устяновій, їхати просто через Ольшаницю на Лєско і далі через Тернаву на
Команьчу. Кілька відомих етнографічних і туристичних осередків в
Підкарпатському воєводстві, таких, як ґміна2
Команьча, є Меккою для польських туристів, що вважають за необхідне час від
часу перейтись чи проїхатися ровером по Бескидах Низьких і Бєщадах. До честі
сучасної влади, у воєводстві і ґмінах українські осередки доглянуті. Тут
популяризуються звичаї лемків і українців, видається чимало поліграфічної
продукції, що інформує про фестивалі, інші значні події в житті місцевих
громад. До пам’яток дерев’яної архітектури розроблені туристичні шляхи.
Ці
лемківські терени можуть бути цікавими для тих, хто прагне побачити сакральні
місця, де до певної міри збереглися правдиві села і українські святині.
Попутньо можна побувати на ніби не високій, але мальовничій горі Хрищатій (1000 метрів), а відтак
повернути вздовж словацького кордону на Цісну.
Для ґрунтовнішої подорожі Підкарпаттям,
звичайно, мусимо мати дво- триденний запас часу. Тоді зможемо охопити перлини
краю — міста Сянок, Жешув, Ланьцут, Пшеворськ і при бажанні Перемишль, а коло
нього — Кросно. Від затишного, ніби провінційного, але дуже подібного до
багатьох наших галицьких містечок Сянока з музеєм всесвітньовідомого
живописця-символіста Здіслава Бексінського і відновленим замком королеви Бони у
вас залишаться щонайкращі враження.
У жодному разі не можна знехтувати
ланьцутським палацом князів Любомирських та графів Потоцьких. Адже тут
знаходяться багато скульптурних і живописних портретів персонажів нашої
історії. Там же варто відвідати музей сакрального живопису та українських ікон,
фондам якого позаздрить кожен український музейник. Такі міста потребують
цілоденних мандрівок...
Повертатись до України можна і через
Перемишль — завжди близький нашому серцю і сповнений пафосу колишньої
метрополії. Це доладно сформоване місто кожним своїм ракурсом нагадує одночасно
всі галицькі міста і переповнює натхненням кожного справжнього мандрівника.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
