...І
сказав Володар: «Ту стань!»
Бій був вочевидь нерівним.
Нападники пробивалися щосили у фортечну браму-міст, а дрібка захисників
твердині намагалася втримати оборону наразі вцілілої вежі. Тоді князь звернувся
за поміччю до богів. І сталося диво: назустріч раті нападників, які вже подумки
святкували перемогу, раптом виповзло неймовірних розмірів чудовисько. Три
голови змія по черзі вивергали вогонь, а десятиметрове тіло вигиналося вздовж
схилу, демонструючи ворогові нездоланну міць. Істота прикрила собою фортецю та
її захисників. Інсценізацією давньої урицької1
легенди завершувався перший день Другого фестивалю української середньовічної
культури «Ту стань!–2007».
Із
прадавніх часів...
Вдруге поспіль за останні два роки сама
історія оживала під суворими монолітами скель прадавньої твердині русичів на
прикордонних Бескидах, збираючи тут шанувальників реконструкторського мистецтва
і глядачів-любителів гарного дійства.
…Піку своєї слави і значення Урицькі скелі
сягнули у княжі часи. Археолог Михайло Рожко на підставі власних багаторічних
досліджень висунув версію, що русичі звели тут свої перші укріплення ще у ІХ–ХІ
століттях, чим суттєво «відсунув» у бік сивої давнини дату появи першої
фортеці, запропоновану його попередниками. У працях польського хроніста Янка з
Чарнкова Тустань згадується між 1347–1349-м роками, а Ян Длугош описує її десь
близько 1340 року.
Давня
легенда розкриває етимологію назви твердині. Кажуть, князь, подорожуючи своїми
володіннями у напрямку земель угорських, побачив величні скелі у мальовничій
долині поміж схилами Бескидів. Вражений їх могутністю, він вмить оцінив
майбутнє значення укріплення, яке сама природа майже повністю звела на межі
руських володінь, і звелів раті: «Ту стань!»
Поселення швидко розвивалося, і невдовзі
Тустань стала центром волості, яка включала в себе Ужоцький перевал, Руський
путь, Скотарський і Ворітський перевали. Останній до середини XIII століття був
ключовим пунктом європейського трансконтинентального «шовкового шляху» з Китаю
аж до Португалії. Фортеця тривалий час функціонувала як контрольний пункт на
шляху до карпатських перевалів, а також як прикордонний та митний осередок
поміж Галицько-Волинським князівством й Угорщиною, а згодом — між Польським
королівством та Угорщиною. Це підтверджується знахідками кількох арабських
монет-дирхемів, датованих IX–XI століттями.
У період стольного Галича Тустань стала
важливим пунктом у Карпатській лінії оборони Галицько-Волинського князівства.
Град-фортеця розташовувався на вигідному торговельному шляху, по якому возили
сіль із копалень Дрогобича, Солі (тепер Стара Сіль) долинами рік Стрий та Опір
через перевали на Закарпатську Русь і в Західну Європу…
Місцевий рельєф сприяв розростанню городища,
а збережені донині топоніми Гостинець, гора Товар та потік Церковний
недвозначно вказують на наявність важливого торгового шляху та сакральних
споруд у цій місцині. Однак найважливішим, безсумнівно, з усіх споруд став
комплекс міста-фортеці, який розмістився на скелі Камінь. На думку дослідників,
протягом кінця IX–XIV століть на Камені існували наскельні дерев’яні
укріплення, які часто перебудовувались. Фахівці в царині будівництва та
археології налічили аж цілих п’ять періодів розбудови бескидської твердині.
Однак, скільки б не перебудовувалася
прадавня Тустань, після захоплення Галицько-Волинського князівства військами
польського короля Казимира III, вона в числі інших фортець, міст та сіл
опинилась під владою польської корони (1340 рік). Кордон поширення польської
держави відійшов далеко на схід, а тому оборонна функція Тустані як
прикордонної фортеці занепала.
...і до нинішніх днів
Наступні власники Тустані пробували у різний
спосіб повернути твердині колишню велич, проте справа ця не мала ні сенсу, ані
достатнього фінансового підґрунтя. Неподалік фортеці, в долині річки Урічанка,
сформувалося село Уріч (теперішня назва Урич). Згодом назва Тустань зникає з
карт, лише на мапі кінця XVIII століття та військовій карті 1935 року позначено
«Руїни замку Тустань»…
На території руської прикордонної твердині
не припиняються історико-археологічні дослідження. Нинішній директор державного
історико-культурного заповідника «Тустань» Василь Рожко, який продовжив справу
свого батька Михайла, намагається залучити до проведення дослідницьких робіт
найсучасніші технології. Так, зокрема, невдовзі буде завершено лазерне
сканування всієї поверхні скельної твердині, що дозволить створити тривимірну
модель реконструкції фортеці.
Всупереч
негоді
На початку вересня цього року минуле й
сучасне Тустані зустрілися у форматі масштабної забави. На ній було відтворено
середньовічний побут і тогочасний бій. Василь Рожко розповів, як колись,
перебуваючи у Німеччині, із захопленням спостерігав за ігрищами тамтешніх
реконструкторів, їхніми турнірами, давніми строями, кухнею та іншими деталями
відроджених із глибин століть національних традицій. Відзначив для себе й
основний недолік — надмірну театралізованість, показовість дійства. А потім
була «майже» випадкова зустріч із українськими поціновувачами давньоруських
традицій та військового побуту. Словом, коли 16 листопада 2005 року Василь
Рожко обійняв посаду директора заповідника «Тустань», ідея створення власного
фестивалю середньовічної культури вже оформилася у цілком реальний комплексний
план. Менш як за рік тисячі гостей вже насолоджувалися видовищем боїв «русичів»
і театральними постановками на літописну тематику, мали нагоду спробувати
власні сили у різноманітних давньоруських забавах, скуштувати страви,
приготовані за рецептами княжої доби, наслухатися середньовічної музики — стати
частинкою великого дводенного дійства під назвою «Фестиваль «Ту стань!–2006».
На щастя, з погодою тоді «склалося», і задум на наступний рік поповнився ще
більшим розмаїттям атракцій, розрахованих на зростаюче загальне зацікавлення
фестивалем.
...Фактично, свято розпочалось якось само по
собі, спонтанно, тому коли залунали тулумбаси, а до фортеці верхи, в супроводі
варти і блазнів (всі — лицедії зі львівського театру ім. Леся Курбаса)
наблизилися сам «князь» із «княгинею», забава вже йшла повним ходом. Назустріч
їм виїхав «воєвода Тустані» і провів князівське подружжя до прикрашеної
давньоруською символікою сцени. Князь поблагословив чесний лицарський турнір, і
на ристалищі одразу розпочалися поєдинки.
...Лицарі завдавали один одному таких ударів
мечами та щитами, що глядачі аж щулилися, уявляючи відчуття «поранених». Рубка
йшла «доросла», тож і обладунки в кожного з учасників нічим не відрізнялися від
середньовічних прототипів, аби захист їхніх «господарів» був надійним. Один за
одним відходили з поля бою переможені, а в кожному наступному герці сходилися
щораз досвідченіші і вміліші лицарі-реконструктори. Вони приїхали боротися за
перемогу з різних міст України — Києва, Житомира, Чернігова, Львова, Херсона,
Шепетівки і навіть із Білорусі. А боротися було за що: у двох номінаціях
(«щит-меч» та «меч-меч») на переможців чекали майстерно викуті шоломи з княжого
Львова, за другі місця, відповідно, — щит та меч роботи харківських та
київських зброярів, а за третє — справжні лицарські кольчужні рукавиці. А ще
переможцеві обіцяно було поцілунок самої княгині...
Середньовіччя
у сутінках
Тим часом на сцені фестивалю, змінюючи один
одного, виступали гурти з репертуаром середньовічної музики, пісень і танців.
Публіка, розігріта добрим настроєм і пивом, залюбки витанцьовувала, як уміла, а
були серед загалу й вельми вправні виконавці прадавніх танців. Ближче до
сутінків розваги стали запальнішими і масовішими. Хлопці охоче спиналися на
високий гладенький стовп, на вершині якого до колеса були прив’язані всілякі
ласощі і дрібнички. Чималої вправності від кожного вимагав «підвісний мостик»
(підвішена колода) до призу. Мало кому вдалося пройти ним і повернутися. Поруч
змагалися бажаючі випробувати силу і спритність у перетягуванні линви. А ще за
кількадесят метрів, стоячи на колодах, зовсім юні витязі молотили один одного
палицями з м’якими подушками на кінцях, силкуючись збити з «підніжки». Під
сценою азарт досяг апогею. Недавні учасники лицарського турніру вишикувалися у
дві лави одна навпроти одної. Перед очима глядачів відбулася справжня січа, де
індивідуальна майстерність вирішувала лише частину командного завдання. Бій
став своєрідною прелюдією до нічного штурму, після якого ще були
язичницько-демонічні «Кому Вниз», забави, танці до третьої години ночі і...
знову злива, яка наче хотіла очистити весь простір перед приходом дня другого —
неділі…
Що чекає фестиваль «Ту стань!» у
майбутньому? Його творець, організатор і натхненник Василь Рожко каже, що
бачить своє «дітище» вже наступного року у статусі міжнародного. Мета все та ж
— вдихнути туристичне життя в ці скелі та у Сколівську землю загалом,
пропагуючи водночас національну культуру, традиції, несучи знання нашої історії
як власну перепустку із прадавніх часів через сучасність у майбутнє.
1 Фестиваль української середньовічної культури «Ту
стань!–2007» проходив у селі Урич Сколівського району Львівської області.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
