Медовий
Спас — солодкий час
Закінчилася пора медозбору в
Карпатах. Ще тиждень-два, і бджолярі зі своїми пасіками повернуться з далеких
полонин додому. Тоді в селах запанує солодкий дух. І до самого Спаса люди
пригощатимуть одне одного, а також усіх нужденних і подорожніх, як велить
давній спасівський звичай, особливим медом від карпатських бджіл.
Традиції
Медового Спаса
Щороку в перший день Успенського посту, 14
серпня, в багатьох українських церквах освячують мед. У народі це дійство
називають «Медовий Спас» і пов’язують його зі збиранням врожаю. Традиція
відзначати свято меду походить з ІХ століття, коли Константинополь офіційно
запровадив церемонію благословення цього продукту. За однією з історичних
версій, саме тоді Візантією поширилися легеневі хвороби. Священнослужителі
знали, що недугу можна лікувати з допомогою меду. А на той час бджіл успішно
розводили на пасіках при монастирях. Можливо, проголошення свята було спробою
поширити корисні знання.
На території Київської Русі християнське
свято співпало з сезоном заготівлі меду і тому легко прижилося. З середини ХІІ
століття його відзначали вже в усіх церквах. Тоді мед дуже цінувався. За
розорення одного княжого вулика-борти належало сплатити вартість коня чи
десятьох овець, а за порушення межі ділянки, відведеної для збирання меду,
визискували, як за вбивство людини. Пасіки на Русі належали переважно знатним
людям і духовенству. А селяни здебільшого добували мед диких бджіл...
Запах пасіки
На пасіку Миколи Козарука нема стежки, але
ми знайшли її — за запахом. То була якась особлива суміш ароматів меду, воску і
нагрітих сонцем трав. Ніс вивів на схил гори під Яблуницьким перевалом (Івано-Франківщина),
де на невеличкій полонині недалеко від молодих зрубів, густо зарослих дикою
малиною, стояли десять вуликів. Біля одного з них порався дідусь. Довкола
пасічника, який працював без рукавиць і захисного капелюха, вився рій бджіл.
При нашому наближенні комахи виразно захвилювалися й атакували нас — просто в
обличчя. «Спокійно, не робіть різких рухів, це вони знайомляться», — поспішив
нам на допомогу бджоляр.
...Пасіка пана Миколи невелика — 20 сімей.
Бджоляр каже, що збирає з вулика в середньому 15–20 кілограмів меду. Його
колеги, які ставлять пасіки на луках в долинах рік Чорний Черемош, Прут, Тиса,
мають взяток з сім’ї трохи більше 25 кілограмів. «Торік один експериментував:
вивіз вулики у заповідну Долину нарцисів на Закарпаття. Казав, що меду мав
багато, і такого, що аж губи злипалися», — посміхається пасічник.
Микола Козарук уважає, що найліпший серед
медів — то таки гірський, з різнотрав’я. Він має особливо багато мінеральних та
біологічно активних речовин. Адже в Карпатах навесні і влітку цвіте приблизно
50 видів лікарських рослин. Якщо вірно вибрати час і місце для пасіки, то можна
зібрати мед з надзвичайно цілющими властивостями.
Основний
інстинкт
Екіпіруємося у спецкапелюхи. Величезні криси
з цупкої тканини закінчуються гумкою і надійно прикривають плечі. Тепер і ми
готові знайомитися з бджолами. Пан Микола відчиняє вулик, де живе велика, як на
бджолину, медоносна сім’я. Тридцять рамок — приблизно 60 тисяч комах. Пасічник
обережно дістає стільники. Їх вкриває живий килим із бджіл. Задні лапки деяких
з них наче вдягнуті в жовті штанці. «Це — пилок. Щоби його зібрати, на льоток
(вхід у вулик) встановлюють сітку. Комаха проходить по ній і «чистить» ніжки»,
— бджоляр демонструє, як працює вловлювач пилку.
Більша частина стільників уже повна меду.
Але є й такі, частина яких замурована воском. Виявляється, закриті комірки —
«зачервлені», тобто в них росте «черва», личинки бджіл. Раптом в одному зі
стільників з’являється отвір, з якого виглядають вусики. «Дивіться: бджола
народжується», — показує пасічник. Щоб вибратися зі своєї тісної комірки,
комаха має прогризти її стінку. Це забирає трохи часу — приблизно хвилину
чекаємо, аби вона цілком вистромила голову. Бджілка вилазить зі стільника і
завмирає — це вона відкриває очі й розглядається. І от уже прудко біжить по
рамі до гурту — такий основний інстинкт.
Карпатська
порода
На більшості пасік у горах працюють бджоли
карпатської породи. Микола Козарук також розводить карпатських бджілок, маток
яким закуповує на селекційній пасіці у селі Вучкове Міжгірського району
Закарпатської області. Пасіка належить до відділу селекції і репродукції карпатських
бджіл Інституту бджільництва імені Петра Прокоповича Академії Наук України. На
пасіці, як повідомив її керівник Василь Плиска, зберігається «чистий» генофонд
цієї породи.
Карпатську бджолу відкрили на Закарпатті у
60-х роках минулого століття. В міжгірних улоговинах поблизу Вучкова вчені
знайшли винятково витривалих і працелюбних диких бджіл сірого окрасу. Ці комахи
витримували як люті зимові морози, так і літні посухи. Вони не припиняли
збирати нектар навіть коли надворі накрапав дощ. Весною «карпатянки» вилітали
на медоноси раніше за інших бджіл — уже при одинадцяти градусах тепла вони
мчали за взятком. Інтенсивна робота не припинялася ані на час розвитку
бджолиної родини, ані на час роїння. А зібраний мед використовувався
надзвичайно ощадливо. В результаті одна родина карпатських бджіл могла
наскладати до 80 кілограмів меду. Науковці випробували породу в різних
кліматичних умовах України, Білорусі, Узбекистану, Росії, Чехії та Словаччини.
І всюди «карпатянки» вучковського типу збирали більше меду, ніж місцеві породи.
Навіть на острові Сахалін...
Фабрика
меду
Сучасні ноу-хау, які полегшують роботу на
пасіці і бджолярам, і комахам, можна побачити у Стрийському музеї бджільництва
Карпатського краю (Львівщина). «Як добрий вулик, то з нього можна і черпати», —
каже директор музею, керівник районного товариства бджолярів-любителів Ігор
Брик. Пан Ігор пояснює, що сучасне бджільництво розвивається в двох напрямках:
частина пасічників використовує вулики, зручні для людей, а інша будує
передовсім зручне житло для бджіл. І комахи віддячують.
Знаєте, що таке «фабрика меду»? Це
малесенький подовгастий вулик із чотирма рамами. Якщо його покласти всередину
традиційного вулика Прокоповича, що зроблений у формі великого паралелепіпеда,
то бджоли передовсім візьмуться наповнювати медом маленькі стільники. Річ у
тім, що генетична пам’ять комах зберігає образ первісного житла і спонукає їх
носити мед туди, де працювати тепліше, затишніше і зручніше. Навіть невелика
бджолина сім’я заповнює «фабрику» медом за один лише світловий день.
«Ми повсякчас намагаємося придумати щось
нове, а, може, варто всього лише уважніше придивитися до минулого? —
розмірковує пан Ігор. — Подивіться, які вулики використовували наші прадіди».
Напівкруглі сапетки з соломи, обмазаної глиною, надзвичайно добре зберігали
тепло. А дуплянки (в музеї зберігається експонат, зроблений у 1849 році)
взагалі максимально точно відтворювали природні умови життя бджіл...
Музей бджільництва Карпатського краю працює
по середах і неділях. Екскурсії безкоштовні — прекрасна можливість зробити
екскурс в історію українського бджільництва і відкрити для себе її невідомі
сторінки.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
