Жертва
наговорів
«Що спільного між карпатським вовком та…
фільмом „Парк Юрського періоду”?» Таке риторичне питання ставить автор однієї з
численних польських розвідок про ареал поширення та небезпеку зникнення
популяції Canis lupus lupus (вовка сірого євразійського). Тисячі років людство
мало вовків за своїх чи не найбільших ворогів, а натомість дійшло до того, що
внаслідок антропогенних факторів, простіше — людської діяльності, представники
цього біологічного роду в багатьох країнах на волі вже не поширені. Не
виключено, що в осяжній перспективі в Карпатах слідів вовка побачити не
вдасться, а про нього залишаться лише легенди.
Вовк людині
не конкурент
За одним лише винятком, про який трохи далі.
Якщо точно слідувати науковцям, то вовк
(canis) — це рід хижаків родини собачих, до якого належать декілька біологічних
видів. Один з них, найвідоміший у північній півкулі землі, — вовк сірий (canis
lupus). У природі відомо 26 підвидів сірого вовка, в тому числі й євразійський,
представлений в Україні найбільше та єдиний, який ще водиться в Карпатському
регіоні.
…І справді, санітари лісу. Відтак, у
багатьох країнах діють спеціальні програми підтримки популяції звіра, який,
виявляється, при загрозливій зовнішності та фізичній витривалості, посвоєму
вразливий. Встановлено, зокрема, що зі всієї фауни вовки першими покидають
територію, яку освоює людина, будуючи дороги чи поселення. (Це вам не таргани
зі щурами). Вовки, зазвичай, воліють з людьми не перетинатися. Звір чує людину
здалека і переважно ховається, хіба зрідка, з цікавості, може підійти на кілька
десятків метрів до зимівки чи поспостерігати за двоногою істотою з узлісся. За
останні два десятиліття в Європі не зафіксовано випадків нападів зграї на
людей…
За
приблизним підрахунками, в Українських Карпатах водиться близько 250 особин. За
вітчизняними приписами мисливцям на відстріл вовків потрібно отримати дозвіл. А
Держкомлісгосп, на підставі засвідченої ветеринарами довідки, за вбитого вовка
виплачує премію — 100 гривень. Та зазвичай стається так: хтось побачив
неподалік села сліди або, що буває дуже рідко, самого звіра, почули виття, — і
на зграю збирається ватага. Трофей у вигляді вовчої шкури у нас вважається
предметом гордощів. Буває, натрапивши на лігво, люди забирають щенят…
Закони зграї
Можна лиш дивуватися чіткій, з дозволу
сказати, соціальній організації вовчої спільноти. В зграї, що може нараховувати
до 20 особин, але зараз зазвичай складається з п’ятивосьми звірів, існує чітка
субординація. Самецьвожак та його самка — так звана пара альфа — цілком
домінують в спільноті. Їх вирізняють не лише габарити, а передовсім постава та
поведінка. Разом з лідерами живе кілька молодших вовків, а також молодняк чи
щенята. Чітка субординація поширюється навіть на черговість у поїданні здобичі,
яка, правда, не стосується щенят, котрі вже на третьому тижні життя починають
ласувати м’ясцем.
Суттєво те, що в зграї лише пара альфа має
право розмножуватися, дорослі особини, здатні до парування, змушені покидати
зграю та утворювати окремі ватаги. Вовки досягають зрілості після другого року
життя та виконують репродуктивну функцію до десятирічного віку. Пізніше у них
починають псуватися зуби, від того перепадає менше м’яса і робиться якось не до
основного інстинкту. Взагалі, середній вік вовка на волі — 8–10 років. Самки
народжують в середньому четверошестеро щенят, та не більше половини з них
доживає до одного року. І єгері, і зоологи зауважують, що перша вовчиця, будучи
дбайливою матір’ю та агресивною і вольовою провідницею зграї, на відміну від,
скажімо, дикої свині, майже не чинить спротиву, якщо мисливці доберуться до
лігва та забиратимуть щенят. Усе це та, на додачу і в першу чергу, агресивна
поведінка людини по відношенню до сіроманців, зумовлює те, що чисельність
вовків упродовж століть ніколи різко не збільшувалася, а навпаки
зменшувалась...
Вовк і пес
В одному такому низинному селі нам і випало
поспостерігати за прирученими (?) вовками. Два роки тому місцеві мешканці
виявили на околицях зграю. Влаштували облаву, забили двох вовчиць, дорослу і
молоду, та забрали з лігва місячних щенят. Самка, очевидно, розродилася в
грудні, що не зовсім характерно для вовків (вони, як правило, паруються раз на
рік, в лютомуберезні, приплід виношують трохи більше двох місяців). Зараз в
селі живуть у вольєрах два дворічні вовки — Вова і Боцман. Перший, з дивною
рудою пігментацією шерсті, охоче грається з дітьми. А от Боцман куди чіткіше
виказує природні задатки — агресивніший. Його господар, єгер Василь Клечук,
слушно наголошує: «Вовк дуже вірний одному, всім не піддається...»
Вовкам від природи властиві так звана
схильність до домінування. Відтак, відняте від вовчиці щеня може підкорятися
одній людині, виказуючи ті ж знаки покори, що й перед вожаком на волі. Двох
господарів приручений вовк, що може бути бездоганним сторожем, не визнає. Тому
дуже часто одомашненого вовка, який покусав людину, навіть близького родича
господаря, забивають. Жорстоко, але й на волі ця тварина вже не зможе вижити…
Вовки та собаки здатні вільно схрещуватися,
хоча між ними існує чимало видимих відмінностей. Свого часу для потреб
чехословацької армії було виведено спеціальний гібрид євразійського вовка та
німецької вівчарки, що отримав назву чехословацький влчак. Цей звір виявився
бездоганним сторожем, та проблеми починалися, коли інструктор, солдат строкової
служби демобілізовувався — влчак нізащо не визнавав нового господаря, тоді як
дресирована вівчарка підкоряється запросто.
...Вовка боятися — в гори не ходити, так,
напевно, має звучати відоме прислів’я в контексті нашого видання. Лишається ще
переконати людство, що вовки нам не вороги, просто робота у них така.
Дякуємо за сприяння в підготовці матеріалу
Василю АНДРУСИШИНУ та Михайлові ЛАСІЦІ.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
