«П’ятнадцятим»
— на крижаний Петрос
Зимовий похід — це і спокуса, і
відповідальність, і небезпека, і невимовна радість від побаченого, від
подоланої вершини, від маленької перемоги над собою. Усе це можна відчути,
піднявшись на зимовий Петрос. Щоправда, не варто прагнути досягти мети будьякою
ціною. Здоров’я дорожче.
Перед
виходом
Це оголошення ви можете прочитати в
будьякому населеному пункті, що межує з Чорногорою. Розшукується 20річний юнак,
уродженець Кіровоградщини, котрий в листопаді минулого року вийшов у складі
групи на Говерлу. Погода різко змінилася, і було вирішено припинити сходження.
Юнак не послухався та продовжив підніматися сам. Востаннє вийшов на зв’язок,
знаходячись під самою вершиною… Три рятувальні групи тиждень прочісували усе
довкола — намарне. Трохи жорстоко, але тіла, які знаходять після весняної
відлиги в горах, називають підсніжниками.
Вибираючись,
і не лише зимою, до найвищих Карпатських вершин, не легковажте рекомендаціями
рятувальних служб та порадами досвідчених…
Старт — від пам’ятника безгосподарності
…Останнім часом соціальна і туристична
інфраструктура Квасів динамічно розвивається. Завдяки старанням місцевої влади
при допомозі різноманітних фундацій на початку ХХІ століття в затиснутому
горами селі з’явилося кабельне телебачення, виросло кілька приватних турбаз,
популяризується кінний туризм. Проте всього заразом не осилити. Приблизно кілометр
північніше від залізничної станції, східніше колії та автотраси вам неодмінно
потрапить на очі руїна недобудованої з 1980х років турбази «Мінеральні води»,
один із пам’ятників радянській безгосподарності, яких в Українських Карпатах
чимало. (Ще один, аналогічний, можна побачити в кінці нашого маршруту, в
присілку Козьмещик). Добудовувати там уже нема що — легше зруйнувати та звести
наново.
Але і в тому
є певна вигода. Руїна — безпомилковий орієнтир, від якого починається сходження
до Петроса. Саме на фундаменті будівлі нанесено біложовтий маркер із номером
15. Отож рухаємось уздовж колії від станції на північ, або повертаємо від
автотраси біля пилорами в центрі села на схід та виходимо до довгобуду. А далі
— тут опис маршруту можна було би припинити — вгору по маркерах… Зимою підйом
протяжністю близько трьох кілометрів від села до полонини триватиме зо дві
години. На північному краю полонини на пагорбі стоїть відносно недавно
збудована каплиця, правіше від неї дороговказ, на якому зазначено, що до
Петроса 12 кілометрів.
Стежка веде повз фундаменти двох будівель міжвоєнного періоду.
Притулокбіостаціонар
Траверсуючи справа Квасівський Менчул, легко
проходимо три з половиною кілометри до чергового дороговказу, встановленого на
початку полонини Менчул. Неподалік є джерело. Літньої пори тут можна розкласти
намети, а от зимою краще вибрати більш цивілізовані умови. Дорога веде до
гірського стаціонару біологічного факультету Львівського університету,
розташованого за металевою огорожею в лісі. Добротний дерев’яний будинок звели
в 1920х роках чехи, до другої світової війни він слугував туристичним
притулком. Біостаціонар у ньому відкрили в 1954 році…
Власне,
завдяки львівським біологам споруда стаціонару збереглася в доброму стані та не
лише слугує науковій меті, а й частково виконує свою попередню функцію. Перед
огорожею встановлено стенд із написом про заборону перебування сторонніх на
території. Але в горах існують неписані правила: при необхідності тут дозволять
заночувати…
Ополудні — невелика хмарність, легкий
снігопад, помірний вітер — почали підйом з полонини на гору Шешул, по слідах
групи, яка вийшла з біостаціонару вдосвіта. Буквально через півгодини все
змінилося: накотилися сірі непроглядні хмари, вітер ледь не валив з ніг,
обличчя заліплювало снігом… За таких обставин єдине розумне рішення —
повернутися до тепла та спробувати пройти маршрутом наступного дня.
«Розійшлися три дороги…»
…Траса маршруту № 15 прокладена північним
схилом Шешула. Вздовж рівної, без перепаду висот, розчищеної від заростей та
повалених дерев дороги є кілька обладнаних місць для стоянок та навіть
«кемпінг», як зазначає дороговказ, — відкрита дерев’яна альтанка з настилом.
Але зимою це несуттєво. Долаючи пішки снігові замети, на два кілометри шляху
треба витратити майже дві години, тож тут краще стати на лижі (якщо вони є).
Дорога виводить до того ж перевалу під Шешулом, на останньому відтинку
доводиться зробити стрімкий півгодинний підйом. Особливо небезпечно рухатися
цією стежкою в період відлиги — є кілька ділянок, де можливе сходження лавин.
Зимовий
підйом на малий Шешул і власне Шешул та короткий, але стрімкий спуск до
перевалу займає приблизно стільки ж часу. Ці гори густо поросли кущами вільхи.
Зимою сніг цілком вкриває зарості. Якщо погода морозна, вдасться, майже не
провалюючись, пройти по сніговому насту, але при плюсовій температурі можна
тільки те й робити, що шубовськати по пояс та вибиратися назовні. Тому, якщо не
снігоступи, то принаймні лижні палиці в такій виправі будуть доречними.
Химери та
екстремали
Нам дуже пощастило, що весь світловий день
було сонячно, маловітряно та морозно. Від перевалу підйом нескладний. Маркери
встановлені на високих дерев’яних стовпчиках, так що навіть при значному
сніговому покритті вони добре помітні. Спершу піднімаємось на висоту 1722 метри, з якої й
відкривається вид на Петрос. Ще півгодини руху і ми на початку трикілометрового
пологого підйому. Практично від перевалу відкривається вид на значну частину
гір Гуцульщини та Бойківщини: масиви Близниці й Свидовця, групу Братківської,
Східні Ґорґани від Сивулі до Хом’яка; за південним відрогом Петроса здіймається
Говерла, а праворуч від неї весь Чорногірський хребет…
При складних метеоумовах Петрос можна обійти
з півдня, дорогою, що йде через полонини Рогнеска та Герменеска до однойменного
перевалу. У такому разі треба траверсувати південний відріг, втрачаючи висоту
та роблячи чотирикілометровий гак…
…Пробираючись
повз ці творіння небесного скульптора, дістаємося перевалу Герменеска. На схилі
помічаємо трьох сноубордистів. Для досвідчених, відважних тут одна з найкращих
трас… На півночі, в якихось двох сотнях метрів — стайні та колиба з пічкою, на стінах
якої спреєм понаписувано: hotel «Kolyba», бар, казино… Від біди в цей «готель»
може втиснутися до десятка втомлених подорожніх. На поличках запас харчів,
якого вистачило б на тиждень — як правило, перед сходженням униз туристи
залишають тут щось потрібне для тих, хто прийде після них. І дарма, що крізь
щілини надуває снігу: дах над головою та тепло — найбільше, що потрібно під
зимовим Петросом.
Виверти цивілізації
Зпід Петроса до притулка Козьмещик приблизно
шість кілометрів. Навіть зимою стежка переважно протоптана, а йти — весь час
вниз, трохи відкритою місцевістю, трохи лісом та малинником (хоча, яка там
малина серед зими). Стежка перетворюється в широку дорогу, так само як і в Квасах,
обледенілу після відлиги. Приблизно через 50 хвилин спуску доходимо до ще
однієї колиби. Тут умови значно кращі, ніж під Петросом: добротна будівля
стоїть при дорозі на захищеній від потужних вітрів лісовій галявині, є
заготовлені дрова. Ще півгодини вниз — і з захопленням бачимо перед собою при
вході в Козьмещик новозбудований заклад сфери послуг — цього разу справжню
колибуресторацію, до якої, мабуть, влітку вже прийдуть відвідувачі. За останній
час в Козьмещику виросло кілька новобудов, де прийматимуть туристів.
Тим часом
короткий перепочинок можна зробити в старому доброму притулку з дерев’яними
будиночками трикутної форми. На жаль, він справляє гнітюче враження. Надто
багато відморозків опиняється тут, аби «віддихнути на природі»: подудлити
алкоголю, покурити травичку, поспілкуватися своєю «в натурє – тіпа – блін –
карочє – на…» та залишити по стінах графіті з аналогічного набору слів. Краще
вже тусуйтеся на асфальті, пацани!
Короткий опис маршруту
Приблизна тривалість — дватри
дні, приблизна протяжність — 35 кілометрів. Максимальний перепад висот — 1470 метрів. Маршрут
для добре підготовлених, можливі екстремальні ситуації, сильні вітродуви,
лавинонебезпечні ділянки.
|
Дорога від притулку веде в центр Лазещини
(до залізничної станції та автотраси, що сполучає через Яблуницький перевал
Закарпаття з ІваноФранківщиною, приблизно дев’ять кілометрів). При дорозі з
Козьмещика є кілька джерел мінеральних вод. І ще один «рекреаційний» об’єкт. У
заповідній території влаштували… санкціоноване владою сміттєзвалище! Щодня
сміттєвоз із Ясіні скидає тут побутові відходи. Закрадається думка, чи не
родичі тих відморозків прийняли таке видатне рішення?
Короткий опис маршруту читайте в журналі
Приблизна тривалість — дватри дні, приблизна
протяжність — 35
кілометрів. Максимальний перепад висот — 1470 метрів. Маршрут
для добре підготовлених, можливі екстремальні ситуації, сильні вітродуви,
лавинонебезпечні ділянки.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
