Що
складніше, то цікавіше
Сутінки стрімко «загусли» до
темряви. В мороку ночі одна за одною розчинялися постаті — учасники
екстрім-марафону «La sportiva – Галичина 2007» виходили на дистанцію.Сто сорок
кілометрів ровером, тридцять кілометрів пішки і ще п’ять сплаву, так, щоби
вкластися у 40 годин контрольного часу. Це різновид пригодницької гонки
велоспринт. Трек-спринт передбачав дещо коротший «марш-кидок»: 60 кілометрів
ногами і п’ять — на веслах. Відповідно, й часу на перегони відводилося менше —
30 годин. При цьому треба було відшукати десять контрольних пунктів, а на них —
хитромудрі пристрої-компостери, щоби «прокусити» ними спеціальні картки. Без
«контрольних» дірочок-відміток проходження КП не зараховувалося, натомість
загальний час зростав на «штрафну» годину. Темрява і компостери, причеплені у
найнесподіваніших місцях, були не єдиними «сюрпризами» мультиспортивних
перегонів. Адже несподіванки — чи не найголовніша «фішка» всіх без винятку
пригодницьких гонок1.
Орієнтація
має значення
Екстрім-марафон «La sportiva – Галичина
2007» проходив у мальовничих Сколівських Бескидах. Та підозрюємо, що його
учасникам — а це 22 команди з Ужгорода, Львова, Вінниці, Білої Церкви, Києва
(12 зголосилися на велоспринт, 10 — на трек) — вдалося лише побіжно
помилуватися краєвидами. Стартувавши о десятій годині вечора зі Сколе, вони
мусили пройти етап нічного орієнтування і в повній темряві (лише щербатий
місяць, зорі і ліхтарик на чолі) переправитися через водоспад. Денний маршрут
пролягав лісами, ярами, скелями до норовливої ріки Опір і далі до старої
занедбаної дамби. Перегони закінчилися несподівано швидко — о восьмій годині
вечора наступного дня, коли з результатом у 22 години фінішували лідери
веломарафону. Дійшли до фінішу і вклалися у контрольний час тільки сім команд —
шість у велоспринті і одна у трек-спринті. Наш кореспондент відслідковував
велогонку.
...Перший етап складали два кілометри
спортивного орієнтування. Мета — переправа. Звідти — і це вже другий етап —
треба було вийти на КП, де чекали байки2.
Спеціальні
ускладнення
Не тільки витривалість, коли доводиться
понад добу рухатися у швидкому темпі, та вміння користуватися різним
туристичним і скелелазним спорядженням мусять бути притаманні екстремальним
марафонцям. Обов’язкові також кмітливість і спостережливість. Інакше було б
неможливо знайти на КП (а вони розташовувалися на галявинах, берегах річок,
біля підніжжя скель тощо) компостери. Організатори (очевидно, зумисне)
промаркували шлях до них тьмяною малопомітною фарбою. А деякі з компостерів
були заховані так, що команди по півгодини шукали їх, декілька разів прочісуючи
місцевість...
...Отже, першу відмітку зроблено. Наступне
випробування — гонка на велосипедах нічними горами. Близько сьомої години ранку
лідер екстрім-марафону, команда «Траверс» виїхала до скель Довбуша в Бубнищі
(Долинський район Івано-Франківської області). Ровери залишено, страхівку — на
себе, і — вгору, на вершину 22-метрової скелі Одинець. Звідти, не надто
роззираючись навколо, спортсмени спускалися по мотузці униз і мерщій знову
сідлали велосипеди.
Наступний КП знаходився поблизу моста через
ріку Опір (недалеко села Дубина Сколівського району Львівської області). Тут
спортсмени пересіли з роверів у «підручні плавзасоби». Організатори видали
учасникам автомобільні камери, які треба було напомпувати, зв’язати докупи і
спустити на воду. Помпували по черзі — поки один інтенсивно працював, його
напарник встигав перекусити.
...Причалили біля села Верхнє Синьовидне.
Чергова дірочка в контрольній картці, демонтаж плавзасобу і — бігом до
відправної точки цього етапу, де вже «нудьгують» двоколісні конячки...
Несподівана
рокіровка
Тепер
крутити педалі треба було аж до Урицьких скель (біля села Урич, що на
Сколівщині) на території державного історико-культурного заповідника «Тустань»3.
А там марафонців чекав спуск по «вертикальних перилах» — завдання не тільки
технічне, а й силове. Спочатку вибиралися з велосипедами на 15-метрову скелю, а
вже звідти, знову ж таки з транспортом на плечі, спускалися на мотузці до її
підніжжя. Команда «Сервіс КВ» з Білої Церкви, яка на сплаві вирвалася вперед і
тепер вже остаточно захопила лідерство, дозволила собі коротку зупинку...
А що ж екс-фаворит гонки «Траверс»?
Ужгородці несподівано для себе і для всіх заблукали: зробили «петлю» у
кількадесят кілометрів, втратили на цьому майже три години часу і до кінця
гонки не змогли їх надолужити.
Останній технічний етап — вертикальний
підйом з допомогою жумара4.
На марафонців чекав ще один «сюрприз». Вісімнадцятиметрова вертикаль — це
частина не природного, а рукотворного об’єкту. Посеред рівнини, доволі далеко
від гір (в околицях села Довге Сколівського району), бовваніє занедбана
недобудова. Залізобетонна споруда заввишки з міську дев’ятиповерхівку. Це все,
що залишилося від грандіозного проекту штучного моря, з якого мав би пити
Львів...
Марафонці дали собі раду з жумаром і
повернулися на колесах в табір. Першість у гонці зберегла команда з Білої
Церкви. Вона пройшла 175-кілометрову дистанцію за 22 години. «Банзайра» з
Ужгорода — друга, з відривом у годину 40 хвилин. Команда «Траверс» фінішувала
третьою...
1 Докладно про суть пригодницьких гонок читайте у нашому
журналі, №6 (18), червень 2007.
2 У
пригодницьких гонках використовують лише силу м’язів і в жодному разі не
вдаються до моторизованого транспорту.
3 Тустань —
залишки давньоруського наскельного оборонного комплексу, митниці та
міста-фортеці в Східних Бескидах. З 1994 року — Державний історико-культурний
заповідник.
4 Жумар —
допоміжний інструмент страховки, фіксуючий карабін. Використовується для
підйомів і спусків крутосхилами в альпінізмі, скелелазінні і спелеології.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
