Кому потрібні лисі Карпати?

Екологічна свідомість. Чи має для нас, поціновувачів туризму й активного відпочинку, цей «сухий» термін реальне повсякденне значення? Вкотре дискутуючи над проблемою промислових викидів у атмосферу чи несанкціонованих сміттєзвалищ у Карпатах, ми не завжди усвідомлюємо, що самі вряди-годи «докладаємось» до незадовільного екологічного стану гір. Тому відкриваємо нову рубрику — «екологія». Сподіваємося, вона допоможе у формуванні нашої з вами екологічної свідомості. Цього разу ситуацію в Карпатах змальовує Олег Адаменко — доктор геолого-мінералогічних наук, академік, професор кафедри екології Національного Технічного Університету Нафти і Газу (місто Івано-Франківськ).

— Протягом багатьох років у Європі й Україні проводилися екологічні аудити. На 200 полігонах геоекологічного моніторингу фахівці зібрали й проаналізували проби ґрунтів, повітря та вод. І щоб сказати, якою є ситуація в Карпатах — на фоні Європи й України загалом, досить поглянути на загальну екологічну карту регіону. Українські Карпати порівняно з бурими плямами забруднення Німеччини, Білорусі або Росії виглядають, як зелена оаза. Обсяги промислових викидів тут нижчі, бо значно нижчим є загальний рівень індустріалізації в порівнянні з проблемними територіями Європи — скажімо, західною Чехією, промисловими районами південної Польщі, осередками гірничо-видобувної промисловості сусідньої Румунії і так далі.

— Та чи можна назвати ситуацію бездоганною?

— На жаль, ні, бо існує проблема так званих транскордонних обмінів забрудненим повітрям. Атмосферні потоки з заходу приносять велику частину шкідливих викидів на територію Західної України, адже упродовж 70–80 відсотків часу європейські циклони дмуть у східному напрямку. Механізм цих «обмінів» досить цікавий. Вітри на своєму шляху із заходу натикаються на бар’єр — Карпати. Утворюються атмосферні завихрення, шкідливі речовини затримуються в горах і передгірській місцевості. Отже, атмосфера виступає «посередником» у цьому процесі й потерпає найбільше. Але потім викиди осідають, забруднюючи рослинне середовище, ґрунти й води. До речі, наші сусіди також «отримують» дещо від нас, хоч і втричі менше. І на сьогодні немає міждержавних угод про відшкодування збитків за транскордонне забруднення довкілля.

— Тож на яку оцінку «тягне» стан довкілля у Карпатах?

— Скажімо, Прикарпаттю можна би було поставити тверду четвірку. Але це якщо не враховувати таких осередків забруднення як Бурштин, Калуш, Івано-Франківськ, «завдяки» яким область за кількістю викидів на душу населення займає в Україні п’яте місце (після Луганської, Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей). Тому однозначну оцінку поставити складно — гірська частина значно чистіша, ніж низинна, а особливо міста...

— Чи шкодить карпатському довкіллю постійний наплив туристів?

— У найпривабливіших для туристів місцевостях — природоохоронних парках, заповідниках — проводяться дослідження екологічного стану (так звані оцінки впливу на навколишнє середовище — ОВНС). Візьмемо, для прикладу, гору Говерла. Згідно з проведеним там аудитом, на вершину мають сходити не більше 200 чоловік на добу, інакше відбуватиметься руйнування екосистеми. Але на Говерлу й далі сходять тисячі бажаючих, і ніхто з неї не злізе, поки грім не гряне або блискавка не вдарить. Тобто слід якимось чином регулювати туристичні «навали» у найпопулярніші місця. Дедалі поширенішим стає «автотуризм», але навіщо дертися на вершину на машині, забруднюючи повітря і руйнуючи дорогу? Я вважаю, що гори, зрештою, для того, аби по них ходити...

— Гірські території поступово переходять у приватні руки. Це добре чи погано для екологічної ситуації?

— В принципі, нічого поганого тут немає, приватизація — закономірний процес. Але в Карпатах вона відбувається у якийсь «дикий» спосіб — приватні території дбайливо охороняються озброєними вартовими, але невідомо, хто власник. Там часто не дозволено пройти туристові, а іноді й науковця не пускають... Приватизація повинна бути прозорою і врегульованою, а гроші краще би вкладати не у розбудову маєтків, а в турботу про довкілля…

— Який відсоток території у Карпатах займають заповідники?

— Близько 15 відсотків. Зокрема, на Прикарпатті діють аж три національні парки, ще один проектується — це доволі високий показник.

— Чи задовільно працюють природоохоронні території?

— Основна біда в роботі заповідників — недофінансування і нестача наукових співробітників. А є ще одна серйозна проблема: жителі гірських районів не зацікавлені у тому, щоб заповідні території розширювались. Справа у тім, що кожен заповідник повинен містити осередки, в яких заборонено будь-яке втручання людини у природні процеси. У нас такого поки що немає, бо держава не в змозі виплачувати компенсації тисячам мешканців заповідних територій. Якщо заборонити їм користуватися природними ресурсами — землею, лісом, — то вони просто не матимуть із чого жити...

— Невже на Західній Україні ніхто не займається переробкою сміття?

— Це так. Мені, наприклад, відома лише одна особа — мешканець Верховини, який робить спроби пакувати сміття й вивозити його з села. З іншого боку, саме населення налаштоване проти заводів, де би побутові відходи спалювалися. Хоч це і найдешевший спосіб утилізації, він обертатиметься забрудненням атмосфери. Та й не кожному хочеться бачити зі свого вікна труби заводу і хмари диму.

— Повернімося до впливу туризму на довкілля. Чи є в першому хоч якісь позитиви для екоситуації?

— Як не дивно, є. Турист, який із задоволенням ходить у Карпати і милується їхньою красою, поступово стає «екологічно свідомим», виховує своїх дітей у тому ж дусі. По-друге, туристи все частіше самостійно організовують екологічні акції, нехай це і звичайні «прибирання» в Карпатах...

— Можете назвати кілька карпатських куточків з найчистішим довкіллям?

— Найчистіші — верхів’я Бистриці Солотвинської поблизу гори Сивуля. У 2002 році повені зруйнували мости на лівих витоках ріки, і відтоді автотранспорт там не їздить, а праві витоки протікають через Гуту, закритою для мандрівників територією президентської резиденції. Досить чисте верхів’я Білого Черемоша (він знаходиться у прикордонній зоні, де ходять не так багато туристів), а також потоки Свіча й Мізунка — там, де сходяться кордони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.

— А де ситуація з довкіллям навпаки складна?

— В районі Яблуницького перевалу. Там високе демографічне навантаження, а на самому хребті вирубано багато лісу. Те ж стосується пониззя течії Чорного Черемоша, де стрімко розвивається туристична інфраструктура. А через розташоване тут селище Верховина йдуть тисячі туристів у маршрути по Чорногорі.

— Підсумуймо...

— Я б усе-таки не робив сумних висновків. По-перше, екологічна культура в українського туриста не нижча, ніж, скажімо, в польського чи німецького — «дикуни» будь-де знайдуться. А от освіта справді на високому рівні — в Україні нараховується 106 кафедр екології. Дослідження довкілля, проведені на Прикарпатті, за ґрунтовністю не мають аналогів у Європі. І фахівцям-екологам добре відомо, що потрібно робити для покращення стану довкілля. Щоправда, екологічна й туристична культура населення росте швидше, ніж економічні можливості реалізації необхідних заходів.

 Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

[Івано-Франківськ]

[Маківка]

[Красія]

[Горгани]

[Івано-Франківськ]

[Івано-Франківськ]

[Гори]

[Івано-Франківськ]