Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Ми напевно ще не раз повернемося сюди, щоб відкрити для себе нові стежки, здолати непідкорені вершини. Можете сміятися — які вже в Карпатах вершини! А от не такі вже й прості — цікаві та неповторні. Особливо, якщо опиняєшся в самому серці Ґорґан, і мимоволі, як дитина, кажеш собі: хочу ще...

Десятки шляхів — на вибір

Осмолода — чи не найзручніше місце старту піших походів. Звідси можна пройти десятками маршрутів до найвищих гір та хребтів Ґорґан: чи то в бік Високої та Ігровця, Лопушної та Сивулі на південний схід; чи то хребтом Аршиця та до озера Росохан на північний захід; чи то до Молоди та Яйка Ілемського на заході; чи то до Грофи та Попаді на півдні... Причім у кожному напрямку можна вибрати по кілька варіантів маршруту, долаючи або обминаючи ту чи іншу вершину. І, головне — завдяки кількарічним старанням волонтерів громадської фундації «Карпатські стежки» в цій місцевості чи не найкраще у всіх Українських Карпатах розчищені та промарковані туристичні стежки.

...Від автобусної зупинки в Осмолоді вирушаємо на захід повз новий дерев’яний будиночок, біля якого встановлено інформаційні щити з описом маркування, схемами маршрутів Східно-Карпатського туристичного шляху. На щитах вказано відстань і тривалість ходу до основних вершин та рекреаційних об’єктів. Втім, слід мати на увазі, що час вказано, виходячи з середньої швидкості руху дорослої (і, звісно, здорової) людини по пересіченій місцевості — без врахування перепочинків, перерви на обід, купання тощо. Крайня садиба ліворуч від будиночка — помешкання рятувальника Осмолодського аварійно-рятувального пункту Ігоря Лукляна. Передаємо для АРП маршрутний лист із даними про склад групи та план походу, наймолодшому з учасників якого 11 років.

Жовтою до червоної

Проходимо мостом через річку Молода і буквально за пару хвилин бачимо першу розвилку з вказівниками. Далі рухаємося праворуч. Приблизно через два кілометри наступна розвилка. Звідси ліворуч, стежкою, промаркованою в синій колір, іде найкращий підйом до Грофи. Згідно зі вказівником — дев’ять кілометрів, які можна пройти за три з половиною години. Дорога помірно набирає висоту вздовж потоку Котелець, а потім огинає вершину траверсом (інша, поширена в Карпатах назва — риншток) зі сходу та виводить на полонину Плісце. З південного боку підйом на Грофу набагато легший та коротший, ніж із протилежного.

Ми обираємо довший і дещо складніший шлях — рухаємося за жовтими маркерами (ними позначено маршрут на гору Молода) праворуч головною дорогою до урочища Кругла, звідки й починається доволі стрімкий підйом на Грофу. Ще двадцять хвилин ходу — і ми в урочищі Лужки, біля скита святого Андрея Первозванного...

Далі, час від часу поступаючись гуркітливим КрАЗам та Уралам, відвертаючись від клубів куряви, входимо в угіддя Мшанського лісництва. У затінку, на березі лівої притоки Молоди влаштовуємо коротку перерву на обід, а через чверть години потому опиняємося біля господарських будівель лісництва. Тут річка Мшана впадає в Молоду. Направо, вздовж течії Мшани, веде дорога, промаркована чорним кольором, якою можна вийти до озера Росохан, а рухаючись далі проти течії — піднятися на полонину Мшана, звідки розходяться стежки до Яйка Ілемського та гори Ґорґан Ілемський (1587 метрів), найвищої вершини хребта Аршиця. Хтось із групи несміливо каже «а, може, йдем туди?» — не інакше як вимальовується маршрут наступного походу.

Ні, цього разу Попадю й Грофу ми не оминемо! (Два роки тому четверо з десяти учасників цієї групи змарнували три доби під проливним дощем на підступах до Попаді, так і не дочекавшись просвітку). Відтак, рухаємось далі за жовтими маркерами через металевий місток, попід яким Мшана добігає свої останні метри перед впадінням у більшу річку. Дорогою вздовж Молоди нам лишається пройти нецілих чотири кілометри. Ліворуч, на дослідній ділянці лісництва, спостерігаємо дивний результат творіння природи та людини — щонайменше тридцятирічного віку кедри, прищеплені маленькими на стовбурі сосни. Цікаво, що стовбури сосен від землі вужчі, ніж кедрові вгорі...

Від хати до хати

В урочищі Кругле Молода протікає на висоті менше 850 метрів, абсолютна висота Грофи — 1748 метрів. Отже, на п’ятикілометровій відстані треба набрати 900 метрів вгору. У потоці, що впадає справа в річку, поповнюємо запаси води та починаємо підйом вздовж нього. До природного об’єкта з назвою Грофецький Став трохи більше як півтори години ходу чіткою дорогою вздовж потоку. Він знаходиться на висоті 1115 метрів. Проте ніякого озера чи ставу там уже немає — широка рівнина заросла півтораметровими травами, навіть болото пересохло. З правого боку колишнього озера, просто на стежці, б’є все ще потужне джерело. Це останнє місце перед вершиною, де можна набрати вдосталь води. Стежка петляє між трав та виходить на схил, яким треба піднятися на сідловину між Конем Грофецьким (1553 метри) та Грофою. Маркери нанесені густо, не зблукаєш.

...Більше години піднімаємося серпантином у лісі до межі, за якою починаються зарослі жерепу. Рослинність поступово змінюється. У всіх наукових та популярних виданнях географи наполегливо вказують, що субальпійська зона, для якої характерне криволісся (жереп, лелич), в Карпатах локалізується на висотах 1600–1800 метрів, проте майже всі Ґорґани вкриті альпійкою десь від 1500 метрів. Вкотре висловлюємо захоплення працею хлопців з організації «Карпатські стежки» — от хто не проїдає гранти різних фундацій. Крізь жереп прорубана майже двометрової ширини рівна траса. Нею ще з годину ходи, а потім 25 хвилин по камінню до самої вершини. Маркери на каменях-ґорґанах встановлені так, що чітко вказують оптимальний напрям підйому.

На Грофу ми вийшли о сьомій вечора — цілком нормально для довгого літнього дня. Після важкого підйому усіх захоплює певна ейфорія, підсилена спогляданням мальовничих пейзажів. Зовсім недалеко внизу на півдні видніє полонина Плісце, місце найближчої ночівлі; за нею гора Паренки та «чубок» Попаді, куди потрапимо завтра...

...І порція адреналіну на десерт

Після «ударного» першого дня вранці наступного група дещо необачно дозволила собі трохи розслабитися. Вийшли аж о 12-й, коли сонце вже нещадно шкварило. Перехід від стоянки на гору Паренки (1736 метрів) займає з перепочинками приблизно дві години. Одразу за полониною Плісце у лісі біля розвилки, з якої направо відходить дорога до присілка Піскава, на стовбурі дерева бачимо табличку з написом: «Стежку різали: Гуцул Степан — Львів, Левченко Андрій — Долина, Левченко Павло — Долина, Гуцул Роман — Львів, Волошенюк Олег — Ів.-Фр. 1997–1999». Далі спуск у сідловину та довгий підйом стежкою, облаштованою цією п’ятіркою.

З розлогих Паренок (на горі, крім головної, виділяють ще й нижчу вершину, 1636 метрів; ймовірно, назва походить якраз від того, що вони наче спарені між собою) ідемо через глибоку сідловину на південь до Малої Попаді (1598 метрів). Суттєво втрачаємо висоту, але підйом від найнижчої точки сідловини займає всього 25 хвилин, тож відпочиваємо вже на вершині. Перед нами справа на південному сході Попадя (1741 метр), один із колишніх форпостів часів Першої світової війни та міжвоєнного періоду.

...Мандрівникам з досвідом не варто нагадувати, що в походах трапляються різні ситуації. Один з учасників групи відстав приблизно на 40 хвилин, маршрут для нього незнайомий, стільникового зв’язку нема... Вирішуємо розділитися: передова група йде до четвертого стовпчика (заздалегідь визначеного місця стоянки), де в минулому тисячолітті (це не жарт — у кінці 1990-х) було кілька струмків; друга група у складі трьох осіб, серед яких і наймолодший, чекають відсталого. У флягах по ковтку води.

Від редута на вершині видно стовпчик 1/2, повз нього йде малопомітна стежка, яка ховається в жерепі, на відкритих каменистих ділянках викладені орієнтири з каменю. Передова група ще засвітла дісталася другого прикордонного стовпчика, де праворуч від галявини є слабеньке джерело. Проте вирішили йти нижче, до четвертого, який стоїть у невеликій сідловині перед підйомом на гору Щавки (1260 метрів). Справа є малопотужні джерельця, з яких витікає річка Чорна. Ар’єргард до темряви встиг лише увійти в ліс, і далі, у все густіших сутінках та при ліхтариках (хай живе Петцль Маґлайтович Дюрасел!), четвірка чіпко трималася стежки, поки попереду не зблиснуло зустрічне світло. Це були свої.

Мандри кордоном

Наступний фрагмент маршруту від так званого четвертого до двадцятого кілометра проходить кордоном. Місцеві мешканці для зручності ототожнюють нумерацію стовпчиків із кілометражем, хоча таке прирівнювання доволі умовне — на різних ділянках кордону між двома сусідніми стовпами, означеними цілими числами, може зустрічатися від шести до вісімнадцяти стовпчиків, позначених дробами. Ми, наприклад, зафіксували джерела на позначках 6/6 та 19/15, через кілька десятків метрів після 6/6 зустріли уже сьомий стовп).

Перехід старим кордоном на цій ділянці не відзначається значним перепадом висот, здебільшого вкриті лісом гори мають трохи більше як 1100 метрів, максимум 1250 метрів. Відтак, складних підйомів немає. Крім того, дорога переважно пролягає лісистою місцевістю, що ховає як від палючого сонця, так і від незначних опадів. Натомість зростає небезпека заблукати...

Глобальне потепління наклало серйозний відбиток і на цю місцевість. Подекуди джерела вздовж кордону виснажені або пересохли. У цьому сенсі джерельце біля позначки 6/6 унікальне: на рівній місцині посеред лісу з під землі фонтанує невтомний струмінь солодкавої на смак лужної води. Трохи далі, південніше стовпчика 8/6, стоїть колиба, нижче якої теж є джерело. Якщо світловий день добігає кінця, можна зупинитися на ночівлю між 12-м і 13-м стовпчиками перед невисокою горою Біснуватий Діл (1142 метри)...

...Запросто може ввести в оману розвилка біля стовпчика 18/13. Звідси чітка дорога вліво веде також у Слободу, а вправо — кордоном. Виходимо на схил із чорничником (їх цього року в Карпатах збирати — не визбирати). Тут зустрічаємо місцевого мешканця, котрий радить сходити в Мислівку від стовпчика № 20 через гору Гича (1274 метри) — дуже, мовляв, гарна місцина. До того ж чоловік на диво точно вказав відстань та орієнтири. Разом доходимо до позначки 19/5. На польських картах це місце вказане як гора Кругла Млака (1235 метрів). До 20-го стовпа — направо, а прямо, всього за 50 метрів у лісі, праворуч при дорозі, є джерело. Навмання його, певно ж, не знайти. Набравши води, ще 300 метрів йдемо кордоном та звертаємо праворуч, до невідомої нам Гичі.

Людвиківка, Мислівка, чи ще якась ...-івка?

...Звідси до села Мислівка Долинського району Івано-Франківської області 20 кілометрів. Відносно складні перші три. Дорога в бік річки Свіча починається на північно-західному краю полонини. Зліва до неї виходить та, з якої ми повернули на траверсну стежку. Отже, рухаємось в загальному північному напрямку. За якийсь час рідко ходжена дорога виводить на плантацію ожини та стрімко схиляє вниз. Так рухаємося приблизно кілометр, поки не виходимо до потоку, який чомусь називається Велика Солотвинка (насправді не така вже й велика). Це один із витоків Свічі. Дарма що немає стежки — рухатися руслом униз не складно, треба лише зважати на слизьке каміння.

Врешті-решт Солотвинкою виходимо до долини, якою тече значно повноводніша Свіча. Тут ще збереглася вузькоколійка. (Щоправда, не схоже, аби нею рухалися якісь транспортні засоби, хоча п’ятьма кілометрами нижче в присілку Бескид, наче музейні експонати, стоять різні вагончики та пристосування для транспортування лісу залізницею). Під першим же містком бадьоро струмить невеликий водоспад, під ним природна купіль — як тут втриматися, аби не скупатись...

Мислівка, розташована при трасі з Долини на Міжгір’я, за останні роки стала помітно багатшою. Не в останню чергу через те, що тут, ще будучи при владі, облаштував собі обійстя колишній голова адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук. Поруч із його віллою виріс пансіонат «Ведмідь». Кажуть, урочище Йозефсталь на південно-західній окраїні села хочуть перетворити на другий Буковель.

Між іншим, в іноземних джерелах топонім «Мислівка» практично не зустрічається, село більше відоме під назвою Людвиківка (вітчизняні ж топографи називають так лиш ту частину села, де, власне, і стоїть згадана вілла). Поселення виникло як німецька колонія в 1830 році на державній (чи камеральній) землі імперії Габсбургів. І, що суттєво, на відміну від більшості подібних колоній у Галичині, головним заняттям поселенців тут було не сільське господарство, а промислове видобування залізної руди. Того ж 1830 року в урочищі, де знайшли поклади руди, виникло невелике поселення Йозефсталь. За даними істориків, до першої світової війни в Людвиківці жило 390 німців, у Йозефсталі — 39. А місцеві мешканці твердять, що в урочищі досі залишились шахти, в яких добували руду.

...Отак ідеш собі, ідеш, милуєшся, а в горбах такі таємниці ховаються!

 Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

[Івано-Франківськ]

[Красія]

[Драгобрат]

[Панорами Карпат]

[Івано-Франківськ]

[Гори]

[Івано-Франківськ]

[Панорами Карпат]