Стирає
час, лікує душу...
Світ з річкового плеса виглядає
інакше, як з берега річки. А з Дністра, що тече каньйоном, світ виглядає
вражаюче. І не обов’язково їхати у США на Колорадо. Сплав Дністром не вимагає
фантастичних коштів, далеких переїздів, а обіцяє естетичне задоволення, помірну
роботу для м’язів, безмір географічної, культурологічної інформації, нарешті —
просто відпочинок для душі. Каньйон розкаже, яка давня наша матінка-планета,
яка багата тваринним і рослинним світом. А береги Дністра можуть бути
своєрідним музеєм історії народів, що мешкали на цих землях. За однією з
версій, назва Дністер походить від слів «дні стер». Що йому дні? Він плине
крізь віки.
Півтори
години драйву
Щоб краще відчути «тиху душу» Дністра, сплав
можна почати, скажімо, з його лівої подільської притоки — ріки Стрипа.
Характери двох рік складають деякий контраст. Стрипа від містечка Бучач на
Тернопільщині тече яром, демонструючи певний норов, чим підкреслює
врівноваженість натури Дністра. Наш інструктор, директор турагенції «Terra
Incognita» Сергій Підмогильний пропонує стартувати в Бучацькому районі біля
села Скоморохи, від турбази «Над Стрипою». До речі, одним із нюансів сплаву
Дністром є обмежена кількість доїздів до нього (не штука якось дістатися
самому, але ж треба доправити й сплавзасіб).
На обраній нами приблизно 50-кілометровій
ділянці Дністра від урочища Червоне в Бучацькому районі до райцентру Заліщики1
(Тернопільщина) для неспішної мандрівки найкраще підходить катамаран. І ось
помічник Сергія Василь Війтович напомповує балони катамарана, випробовує на
слух, як вони дзвенять і чи достатньо напнуті, аби витримати нашу вагу...
З обох берегів над водою, місцями майже
змикаючись зеленою аркою, нахиляються дерева. Стрипа цього разу (сплавляємося
на початку червня) достатньо повноводна. Та навіть за такої умови інструктор
час від часу застерігає, що наближаємося до мілини і треба активніше гребти то
ліворуч, то праворуч, обходячи небезпечні місця...
Стрипа вже сама по собі, а не лише як
стартовий етап сплаву Дністром, годиться для водної мандрівки. Її загальна
довжина майже 150
кілометрів. І подорож по ній разом з найпобіжнішим
відвіданням прибережних рекреаційних об’єктів може зайняти й тиждень...
«...Ну, от, поперек ріки лежить верба. Будем
обносити», — Сергій Підмогильний командує скерувати катамаран до берега. За
весь час, доки ми йшли Стрипою, судно доводилося нести берегом лише двічі і не
дуже далеко. (Наші інструктори нещодавно вже проходили цією ділянкою й у міру
можливого розчищали її). Але іноді на ріці трапляються такі завали, які треба обходити
з судном «на руках» й до півкілометра...
...Трохи відпочинку, трохи напруги від
сплаву Стрипою — і нарешті ми плавно входимо в Дністер. Після «затиснутого»
краєвиду, що проглядав з його притоки, поглядові стало так вільно ковзати тихим
розлогим дністровим плесом.
Неторканий
парадіз
Веслуємо зовсім недовго, і наш катамаран
зупиняється біля підніжжя Червоної гори. Вона тут така не одна — ціле урочище
називається Червоне. А на «зрізі» крутих берегів виглядають червоні відслонення
породи девонського періоду. Їм чотириста мільйонів років! «Коли тут падають
дощі, то утворюються червоні калюжі», — каже Сергій Підмогильний. А все ж у
цьому прегарному місці за кольором переважає буйна зелень. Долаємо досить
легкий недовгий підйом на гору і нам відкривається панорама: Дністер попід
високий стрімкий лівий берег робить величезну петлю...
У цих місцях за рахунок відсутності доїздів
та поганої господарської придатності природа збереглася у своїй первісній
недоторканості. А вона тут унікальна. Урочище Червоне зі своїм мікрокліматом —
найтепліше місце на Дністрі. Взимку сніг тримається не більше двох-трьох днів,
навесні-влітку практично не буває затяжних дощів. Тутешні породи, нагріваючись
від сонця, акумулюють і довго віддають тепло...
Не
завжди лагідний
Завершивши екскурсію на Червону гору, рушаємо
у «велике плавання». Течія несе з середньою швидкістю п’ять кілометрів за
годину. Трохи заповільно... Тож допомагаємо катамарану веслами. Інакше наш стан
дуже вже наблизився б до медитації — тиха вода і неспішна зміна пейзажу цьому
так сприяють. Здається, тут ніщо не порушує спокою уже тисячі років. А все ж
так на Дністрі буває не завжди. Проходимо повз берег, де красивий ліс практично
виліг. «У цьому місці пройшовся ураган. Ось він повалив дерева на правому
березі, а ось його хвиля зачепила лівий...» — показує рукою наш інструктор...
Та й узагалі не така вже це блага ріка, як може видатися. Плавати в ній треба
«з головою»: на перший погляд повільна, його течія насправді несе вперто,
опиратися їй практично неможливо. Не дарма, згідно з правилами безпеки,
категорично забороняється стрибати з катамарана в воду без рятувального жилета.
...Відпочиваємо, роздивляємося навсібіч. Ми
вже звикли до червоних девонських відслонень на стрімких берегах Дністра. Але
ось на горі бачимо дещо іншу, сіру породу, а в ній — грот. «Це травертин2
— порода, збагачена кальцієм. Вода, що містить карбонат кальцію, стікає по
мохах та листі. З часом на них утворюється кірка. Рослини відмирають, а кірка
залишається. І так далі, і так далі. За кілька сотень тисяч років формуються
цілі скелі з пористої породи, що легко піддається вивітрюванню». Подібних скель
по всьому каньйону ріки є кілька десятків... Найвідоміші в Подністров’ї печерні
храми знаходяться в селах Тернопільщини — Монастирок (на березі Серету),
Рукомиш та Стінка.
Біля Совиного яру
Наша мандрівка триває вже години чотири,
якщо не рахувати обіднього перекусу. Час від часу урізноманітнюємо веслування
фотополюванням на сірих чапель. В каньйонній частині ріки розташувалися три
колонії цих птахів. То там, то там на березі біля самої води трапляються їх
тонкі постаті. Але при наближенні катамарана птах здіймається в повітря,
кидаючи нам обурений «вигук», мовляв, потурбували...
Незадовго після згаданого грота проходимо через
урочище Шутроминці. Наш гід показує на трубу газопровода, що транспортує
російський газ з Оренбурга. За газопроводом в Дністер впадає Млинівка. Якщо
вірити переказам, на ній колись стояв млин, а власником його був мірошник
Шутерман. Якось після сильної зливи ріка забрала і млин, і хату Шутермана разом
з усією родиною. На згадку про це залишилася назва місцевого села — Шутроминці.
Власне там, де Млинівка зливається з Дністром, можна б зупинитися — гарне місце
для стоянки. Але хочеться пройти якомога більше. І ми продовжуємо подорож.
...Наступний об’єкт обсервації — залишки
старого моста. Цікаво, що на деяких топографічних картах він позначений як
діючий. Однак його підірвали ще за СРСР, і було це під час зйомок фільму про
ковпаківців...
Йдемо
на Заліщики
...Збираємо намети, прикріплюємо спорядження
на судні і відпливаємо. Кінцевим пунктом другого (і, на жаль, заключного) дня
подорожі буде райцентр Заліщики.
А поки що проходимо повз останнє на маршруті
село Івано-Франківської області Городницю. На березі полискують парники.
Городництво взагалі є основною статтею доходів місцевого населення. Специфічний
клімат цього регіону Подністров’я дозволяє збирати врожай помідорів, огірків,
капусти на два тижні швидше, ніж у сусідніх районах. На мікроклімат
Подністров’я впливає добра циркуляція повітря, за якої не скупчуються хмари.
Простіше кажучи, затяжних дощів практично не буває, хіба короткочасні грозові
зливи...
Починається ділянка ріки, що творить межу
між Тернопільщиною та Буковиною. Невдовзі на горизонті з’являються забудови
Заліщиків, серед яких видніє один із храмів містечка. Йдемо уздовж лівого
берега і бачимо муровану кам’яну капличку, з якої струменить потічок. Кажуть,
вода в ньому цілюща...
Попереду — залізничний міст, коло лівого
краю якого стоять давні будівлі, його ровесники. Зведені вони ще напочатку ХХ
століття. Минає буквально п’ятнадцять хвилин — і ми «швартуємося» коло
Заліщиків, не доходячи до автомобільного моста між областями. Наша зупинка — на
лівому березі поблизу старого заліщицького дендропарку. Заклали його в середині
ХІХ століття (з 1772 до 1918 року місто відносилося до Австрії; пізніше, до
1939-го — до Польщі). Ще й нині тут збереглися старі екзотичні дерева: гінкго,
тюльпанове, софора японська. Та доводиться визнати, що парку, розкинутому на
площі у п’ять гектарів, нині бракує доглянутості... А ще серед архітектурних
пам’яток — палац Понятовських і костел XVIII століття. Та чи не найбільше
враження справляють краєвиди, які можна побачити зі стрімкого, високого
(приблизно 170 метрів)
правого берега Дністра. А в найближчому селі Хрещатик (Чернівецька область) з
урвища відкривається грандіозна панорама Заліщиків, з трьох боків оперезаних
рікою...
Короткий
опис маршруту:
Сплав ріками Стрипа — Дністер. Старт на
Стрипі — село Скоморохи Бучацького району Тернопільської області. Фініш на
Дністрі — місто Заліщики Тернопільської області. Ночівля за селом Іване-Золоте
Заліщицького району Тернопільської області.
Тривалість сплаву — два дні. Протяжність
маршруту: Стрипа — приблизно 13 кілометрів; Дністер — приблизно 50 кілометрів.
1 Дністер на цьому відрізку утворює кордон між Тернопільською
й Івано-Франківською областями, а наприкінці подорожі межує між Тернопільщиною
та Буковиною.
2 Травертин
— пориста гірська порода, утворена осіданням карбонату кальцію з холодних або
термальних вуглекислих джерел.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
